Та внутрішньодержавне

Право

Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права складна і бага-тоаспектна. Вона включає питання впливу міжнародного права на формування відповід­них національних норм, співвідношення між­народного договору та міжнародного звичаю з внутрішнім законом, роль міжнародного права у прийнятті конкретного рішення, що ґрунту­ється на існуючих державних законах, ефек­тивність контролю і можливість санкцій між­народного права, внутрішньої юрисдикції дер­жави тощо.

Як відомо, погляди вчених протягом кіль­кох десятиліть змінювалися від однієї край­ності, згідно з якою міжнародне право не є правом взагалі, а лише правилами міжнарод­ної моралі, через різноманітні версії дуалізму чи плюралізму до іншої крайності - моністич­ної концепції, відповідно до якої міжнародне право визначає поняття державного права або, навпаки, вста­новлюється абсолютний примат державного права. Отже, за­гальновідомими є дві теорії співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: монізм та дуалізм.

Суть моністичних концепцій, як це видно з їх назви, поля­гає у визнанні єдності обох правових систем. Міжнародне і внутрішньодержавне право розглядаються як частини єдиної системи права. При цьому одні з прихильників цих концепцій виходять з примату (верховенства) внутріпіньодержавного пра­ва, інші - з примату міжнародного права.

Як зазначає професор Дж. Старк, теза про абсолютний при­мат державного права розвінчується у двох основних випад­ках:

а) якби міжнародне право набувало законності лише з Кон­ституції держави, воно обов'язково втрачало б силу, як тільки

Конституція... зникала. Але немає нічого певнішого, як оче­видна дія міжнародного права незалежно від зміни чи відміни Конституції, чи від революцій. Так було заявлено на Лондон­ській конференції 1831 р., яка вирішила, що Бельгія повинна бути незалежною і нейтральною державою. Конференція під­тримала основний принцип - договори не втрачають своєї сили, незважаючи на внутрішні конституційні зміни;

б) вступ нових держав у міжнародне співтовариство. Вста­новлено, що міжнародне право поширюється на нову державу без її згоди, і така згода, якщо і висловлюється, є тільки де­кларативною ',

Однак за останні роки серед західних юристів-міжнарод-ників можна помітити тенденцію відходу від моністичної кон­цепції. Так, професор Я. Броунлі писав, що ця «доктрина не відповідає правовим реаліям існування суверенних держав і зводить внутрішньодержавне право до положення пенсіонера міжнародного права»².

Професор В. Фрідман, маючи на увазі прихильника моніс­тичної теорії професора X. Лаутерпахта, зазначав, що при­хильники моністичного погляду «намагаються довести, незва­жаючи на факти, які демонструють нам протилежне, що між­народне право як таке інкорпорується в англійське право» ³. Професор К. Райт пише: «Ми повинні прийняти дуалістичну точку зору. Міжнародні суди використовують міжнародне пра­во, національні суди — національне право» ⁴.

Як вважають позитивісти, міжнародне право не може «втру­чатися» у державне право, поки останнє, логічно завершена система, не дозволить цього. За іншою дуалістичною концеп­цією, відбувається інкорпорація міжнародного права у внутрі­шнє право. Ця концепція була, наприклад, прийнята у Фін­ляндії, де для того, щоб положення міжнародного договору стали «придатними» для внутрішніх судів чи інших установ, вони повинні «трансформуватись» у державне право. Концеп­ція трансформації норм міжнародного права у норми національ­ної системи права отримала поширення і детальну розробку ^в доктрині міжнародного права з огляду на проблеми співвід­ношення міжнародного та внутрішньодержавного права.

¹ Зіагке ^. О. Ап Іпїгойисііоп іо Іпіегпаііопаі Ьа\у.- 5*Ь е&.- Ь.\
ВШетогЧЬ, 1963.- Р. 41.

² Броунли Я. Международное право: В 2 кн.- Кн. 2.- М.: Прогресе, 1977.-
С 67.

³ РПеатапп \¥. Ье£а1 ТНеогу.- Ь., 1967.- Р. 577.

⁴ ЧУгідкі ^. Тгеаіїез аз Іате іп паіЛопаі соиНз // Тгеаііез апгі ехесиііуе
^а£геетеіиз. Неагіпе Ьеїоге ІЇіе 8иЬсоттіі1;ее оп ІЇіе.Іисіісіагу.- \УазЬ. ф. С),
1958.- Р. 476.

.52

РОЗДІЛ 4