Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Інститут загальнообов’язкового страхування в системі фінансового права

Стр 1 из 2Следующая ⇒

НЕ 2.13. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО

ДЕРЖАВНОГО СТРАХУВАННЯ

Загальна характеристика страхування як інституту фінансового права.

Інститут загальнообов’язкового страхування в системі фінансового права

Види страхування. Обов'язкове державне страхування.

Інститут загальнообов’язкового страхування в системі фінансового права

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди і органи управління ними. Положення про централізовані страхові резервні фонди затверджує Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Фонди діють на підставі статутів, а управління ними здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб’єктів соціального страхування: роботодавцями та застрахованими особами. Управління фондами здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.

Джерелами централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів фондів.

Перехід від фінансування загальнообов’язкового державного соціального страхування через систему податків до системи внесків має принципове значення, оскільки поняття «соціальний податок» та «страхові внески» різняться як за соціально-економічною природою, так і за роллю й призначенням у соціальному захисті.

Страхові внески – це форма резервування заробітної плати, яка забезпечує матеріальні виплати та надання соціальних послуг працівникам у разі настання страхового випадку.

Підміна страхових внесків єдиним соціальним податком за прикладом РФ позбавила б їх цільового призначення. Фінансові механізми соціального страхування у такому разі знову трансформувалися б у систему соціальної допомоги, що призводить до втрати взаємозв’язку індивідуального вкладу застрахованої особи та його роботодавця з розміром соціальних виплат, а також до зменшення надходжень до фондів соціального страхування. Досвід Російської Федерації, яка перейшла з 1.01.2001 року на єдиний соціальний податок (ст. 241 Податкового кодексу Російської Федерації), показує, що він не тільки не вирішив існуючих соціальних проблем, а навпаки загострив їх у зв’язку із зменшенням надходжень до фондів. Оскільки внески на соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань до єдиного соціального податку не включені, а внески до державного фонду зайнятості ліквідовано, то, по суті, єдиного соціального податку не існує.

Регулюючий вплив держави у галузі оподаткування страхової діяльності включає в себе:

1. Вплив на попит страхових послуг через оподаткування страхових організацій та інших професійних учасників страхового ринку. ]] Відповідно, структура та рівень податків прямо впливають на ціну та асортимент ринку. Тут необхідно зазначити, що в умовах високих податкових платежів страхові організації відмовляються від малорентабельних, але соціально значимих видів страхування, або намагаються перекласти частину податкового тягаря на споживачів, підвищуючи страхові тарифи.

2. Прямий вплив на попит страхувальників через систему оподаткування страхових операцій. Обкладення податками страхових премій (внесків) та страхових виплат, а також встановлення пільгових податкових режимів неминуче відображається на економічній ефективності страхового захисту. ]] Щодо цього напряму впливу податків на страхування, зазначив А.Н Зубець: "В умовах високої чутливості споживачів до ціни страхових послуг та високої еластичності попиту на добровільне страхування, необґрунтоване оподаткування, що призводить до подорожчання страхових послуг, здатне призвести до падіння попиту на страхування цієї форми. Як наслідок зменшуються податкові надходження у доходну частину державного бюджету та стагнація страхової діяльності. У свою чергу, пільговий режим оподаткування страхових операцій сприяє зниженню витрат на страховий захист та стимулює попит на нього".

3. Непрямий вплив на попит страхувальників через систему оподаткування юридичних та фізичних осіб. Чим вище рівень податкових платежів, тим меншим є залишок вільних грошових коштів у розпорядженні суб’єктів господарювання та громадян, і тим меншим є платоспроможний попит на страхові послуги.

Відносини в галузі страхування, що регулюються нормами фінансового права, в залежності від суб’єктів, які беруть у них участь, можна класифікувати так:

1. Відносини між організаціями-страховиками та державою в особі ОВВ щодо безпосереднього здійснення нагляду за страховою діяльністю (Мінфін, НКРРФП).

2. Відносини між ОВВ та страховиками з приводу видачі ліцензій, встановлення правил формування та розміщення резервів, показників і форм звітності страхових організацій;

3. Відносини між державою в особі Антимонопольного комітету України та організаціями-страховиками з приводу попередження, обмеження й усунення монопольної діяльності та недобросовісної конкуренції на страховому ринку;

4. Відносини з державного обов’язкового особистого страхування, де держава як обов’язковий суб’єкт усіх фінансових правовідносин виступає в якості страховика майнових та особистих інтересів окремих категорій громадян і обирає заходи для забезпечення інтересів страхувальників.

5. Відносини між ДФС України, НКЦПФР з приводу здійснення контрольних функцій за страховою діяльністю.

Отже, можна прийти до висновку, що державне обов’язкове страхування, як інститут фінансового права, відрізняють такі ознаки:

1. Встановлення державою видів, порядку й умов обов’язкового страхування, як за рахунок засобів самих страхувальників (обов’язкове страхування), так і за рахунок засобів визначених бюджетів;

2. Наявність державного контролю в цій сфері чи безпосередня участь держави в якості обов’язкового суб’єкта з державного обов’язкового страхування;

3. Застосування переважно імперативного методу при регулюванні виникнення, зміни і припинення цих правовідносин (при визначенні системи та організації страхування, ліцензуванні страхової діяльності, забезпеченні фінансової стійкості страховиків, а також здійснення державного контролю за страховою діяльністю);

4. Обов’язкове страхування встановлюється законом, відповідно до якого, страховик зобов’язаний застрахувати вказані законодавцем об’єкти, а страхувальники – внести страхові платежі; ]] Принцип обов’язковості, який полягає в тому, що публічне страхування виникає в силу імперативної вказівки закону і не пов’язане з можливістю сторін здійснити вільне волевиявлення щодо вступу у страхові правовідносини, сторони повинні виконувати приписи закону, за відхилення від яких настає юридична відповідальність.

5. Автоматичність та загальність розповсюдження обов’язкового страхування на всі об’єкти, вказані законом, при їх появі в народному господарстві; ]] Принцип універсальності, під яким розуміється широта сфери страхування, зумовлена за колом страхувальників, за колом страхових об’єктів, за колом страхових випадків. Універсальність публічного страхування у тому, що воно виникає автоматично, незалежно від волі учасників страхових правовідносин. Наявності об’єкта, що підлягає обов’язковому страхуванню, досить для того, щоб він вважався застрахованим. Публічне страхування не обмежене терміном дії. Воно діє протягом усього періоду, поки застрахована особа знаходиться в трудових відносинах зі страхувальником.

6. Дія обов’язкового страхування незалежно від факту внесення страхових платежів;

7. Безстроковість обов’язкового страхування, що діє протягом усього періоду існування об’єкта;

8. Нормування страхового забезпечення з обов’язкового страхування; ]] Принцип нормування страхових сум у сфері публічного страхування полягає у тому, що у законі встановлюється розмір страхових сум, що підлягають виплаті при настанні страхового випадку. Наприклад, диференціація розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу).

9. Цільове використання страхових коштів у сфері публічного страхування, яке зумовлено обов’язками держави перед страхувальниками за соціальним забезпеченням, тобто адресність.

Загальнообов’язкове державне страхування є однією з форм превентивної діяльності держави, а страхові фонди, створення та використання яких регламентується безпосередньо нормами фінансового права – є частиною національного багатства.

З точки зору фінансового права, страхування – це система фінансово-правових норм, які регулюють відносини з формування цільових публічних фондів грошових коштів, призначених для відшкодування збитків, завданих внаслідок реалізації певних страхових ризиків (природного, техногенного, соціального та іншого характеру), передбачених законом та (або) договором, шляхом розкладки суми збитків між учасниками формування цих фондів.

12 Следующая ⇒