 |
Види страхування. Загальнодержавне обов'язкове страхування
|
|
|
|
За об'єктом страхування буває:
1) майнове – страхування майнових інтересів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпорядженням майном.
2) особисте – особові блага людини, пов'язані з його життям, здоров'ям, працездатністю.
3) страхування відповідальності – виступають обов'язки страхувальників виконувати договірні умови з постачання продукції, погашення заборгованості кредиторам або відшкодування матеріальної чи іншої шкоди.
За формами страхових послуг: класичні види страхування (соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань); специфічні види страхування (наприклад, страхування банківських депозитів).
За кількістю страхувальників: індивідуальне страхування працівника; колективне страхування працівників за рахунок коштів підприємств і організацій.
За обсягом страхування: повне страхування, що забезпечує страховий захист від ризиків у повному їх обсязі у разі настання страхової події; часткове страхування (або по сумі покриття або по окремих видах та умовах страхових ризиків)..
За періодичністю: систематичне страхування, що спрямоване на забезпечення страхувальнику відповідного страхового захисту на весь страховий період; несистематичне страхування.
За видом страхового випадку: пенсійне страхування; страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; медичне страхування; страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття.
|
|
|
За часом дії: довгострокове та короткострокове страхування.
Страхування є самостійною ланкою фінансової системи України. Воно виступає у двох формах:
1. обов’язкового соціального страхування (державного і недержавного) та
2. страхування, що пов'язане з непередбачуваними надзвичайними подіями.
Відповідно до ст. 46 КУ, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також за віком та в інших випадках, передбачених законодавством. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ЗУ "Про страхування" державне страхування може бути у двох формах: добровільним або обов'язковим. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальниками і страховиками. Порядок укладення такого договору, виконання і розривання регулюється цивільним законодавством. Застосовується у вигляді страхування життя, т/з засобів, які належать громадянам, тощо.
При встановленні фінансово-правового режиму добровільного страхування держава виходить із потреб формування такого правового механізму, який забезпечував би високий рівень надійності страховиків. Це завдання вирішується, зокрема, через встановлення: вимог щодо платоспроможності страховиків, порядку забезпечення їх фінансової надійності; та правил здійснення інвестиційної діяльності страховиків.
Фінансово-правовий режим добровільного страхування здійснює, перш за все, суттєвий вплив на порядок створення та використання страхових резервних фондів. Зазначається значуща роль у цьому процесі Мінфіну та НКРРФП, НПА яких визначають правовий режим страхових резервних фондів страховиків. Порядок їх формування, використання та звітності визначається змістом та формою зазначених правових норм, при цьому ступінь імперативності цих норм не знижується і не залежить від того, що вони закріплені у підзаконних актах, а не в законі.
|
|
|
Фінансово-правовий режим добровільного страхування здійснює й додатковий регулятивний вплив на грошовий обіг. Проявляється він у тому, що при страхуванні частина тимчасово вільних коштів виводиться із готівкового обігу, тим самим, регулюючи грошовий обіг та укріплюючи валюту держави, формуючи позитивний платіжний баланс держави. Окрім того, наголошується на важливості функціонування механізму фінансового моніторингу в діяльності страхових організацій, який заснований на зборі та аналізі інформації про поточний фінансовий стан страхової організації. Актуалізується це питання і у зв’язку зі сплатою страховиками до відповідних бюджетів податкових платежів.
Обов'язкове страхування здійснюється відповідно до закону. Умови і порядок його проведення визначаються відповідними НПА. Є два види обов'язкового страхування: 1) за рахунок коштів бюджету і 2) за рахунок коштів страховиків.
Обов'язкове державне страхування в Україні виступає також і у формі соціального страхування, що регулюється спеціальним законодавством України. Обов'язкове державне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, які передбачають надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян на випадок хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них умов, через старість та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом виплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел.
В Україні існує декілька фондів соціального страхування: Фонд страхування від нещасних випадків, Фонд страхування на випадок безробіття, Фонд страхування від непрацездатності.
|
|
|
1. Пенсійне державне страхування здійснюється відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. Державне соціальне пенсійне страхування є системою гарантованого забезпечення громадян трудовими пенсіями, яке здійснюється за рахунок страхових внесків, що надходять згідно з чинним законодавством.
2. Державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, здійснюється відповідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.2001 р. Даному виду загальнообов'язкового державного соціального страхування підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;
2) члени колективних підприємств, с/г та інших виробничих кооперативів.
3) Усі інші особи можуть бути застраховані за власним волевиявленням. Застраховані особи, отримують свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування. При цьому застраховані особи і страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески до Фонду. Фонд страхування від непрацездатності збирає та акумулює страхові внески й інші кошти, призначені для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів. Він належить до цільових позабюджетних страхових фондів і є некомерційною самоврядною організацією. Фонд набуває прав юридичної особи з дня реєстрації статуту. Гарантом надання Фондом матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, його стабільної діяльності є держава.Джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, є: 1) страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб; 2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб; 3) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; 4) асигнування із ДБУ; 5) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду на депозитному рахунку; 6) інші надходження.
|
|
|
Державний нагляд у сфері обов'язкового державного соціального страхування здійснює спеціально уповноважений КМУ центральний орган виконавчої влади. Кошти цих фондів не включаються до ДБУ, не підлягають вилученню й використовуються тільки за цільовим призначенням. У разі їх невикористання в поточному році вони переходять на наступний фінансовий рік. До коштів, зосереджених у фондах, застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування ДБУ.
3) Державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, здійснюється на підставі однойменного ЗУ від 23.09.1999 р.Фонд страхування від нещасних випадків – некомерційна самовряднаорганізація, що діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням. Безпосереднє управління Фондом соціального страхування від нещасних випадків здійснюють його правління та виконавча дирекція. До складу правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків включаються представники трьох сторін: держави; застрахованих осіб; роботодавців. Від кожної із трьох представницьких сторін призначається і обирається (делегується) по 15 членів правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків з вирішальним голосом та по 5 їх дублерів, які за тимчасової відсутності членів правління за рішенням голови правління цього Фонду виконують їх обов'язки. Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків створюється на шестирічний термін. Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків: 1) обирає із своїх членів строком на два роки голову правління Фонду та двох його заступників. При цьому забезпечується почергове представництво на цих посадах кожної із трьох представницьких сторін; 2) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; щорічно, а також у разі потреби заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність. Нагляд за діяльністю цього Фонду здійснює наглядова рада. Метою нагляду є забезпечення виконання Фондом його статутних завдань і цільового використання його коштів. Фонд соціального страхування від нещасних випадків провадить акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок: 1. внесків роботодавців: для підприємств – з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій – з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення; 2. капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному КМУ; 3. прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; 4. коштів, що надійшли від стягнення штрафів і пені із страхувальників та їх посадових осіб відповідно до закону; 5. добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасного випадку. Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу ДБУ та використовуються виключно за їх прямим призначенням. До коштів на здійснення страхування від нещасного випадку застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України. Рішення про перерахування тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитний рахунок приймає правління Фонду. Порядок розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку визначається КМУ, а умови, порядок обслуговування та збереження цих коштів визначаються договором між банком і виконавчою дирекцією Фонду за погодженням з правлінням Фонду. Прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду, на депозитному рахунку, використовується в порядку, визначеному правлінням Фонду.
Суб'єктами цього виду страхуванняє застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (працівник). Страхувальниками виступають роботодавці, тобто власник підприємства або уповноважений ним орган та фізична особа, яка використовує найману працю; власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародних), філії або представництва, який використовує найману працю, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховик – Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
|
|
|
Об'єкт страхування від нещасного випадку – життя застрахованого, його здоров'я і працездатність.
Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають: особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту); учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах; особи, які перебувають у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах і залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.
Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібна згода або заява працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі особи, які підлягають обов'язковому страхуванню, вважаються застрахованими з моменту набрання чинності зазначеного вище закону незалежно від фактичного виконання страхувальниками своїх зобов'язань щодо сплати страхових внесків. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Фонд соціального страхування від нещасних випадків бере на облік юридичних та фізичних осіб-підприємців на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором відповідно до ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців і використовують найману працю, – в день отримання від них відповідної заяви.
4. Державне соціальне страхування на випадок безробіття є системою гарантованого забезпечення застрахованих осіб грошовою допомогою, яка здійснюється за рахунок страхових внесків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 р.Фонд страхування на випадок безробіття – цільова централізована структурна ланка, членами якої є всі застраховані особи. Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі – Фонд) створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Фонд виступає як цільовий централізований страховий фонд, некомерційна самоврядна організація, кошти якої не включаються до складу ДБУ. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом. Фонд є правонаступником ліквідованого державного фонду сприяння зайнятості населення. Обов'язком Фонду страхування на випадок безробіття є контроль за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, правильністю призначення роботодавцем та виплати застрахованим особам допомоги з часткового безробіття.Джерелами формування коштів Фонду є: 1) страхові внески страхувальників-роботодавців, застрахованих осіб; 2) асигнування державного бюджету; 3) суми фінансових санкцій за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, недотримання законодавства про зайнятість населення, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення; 4) прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, у тому числі від резерву коштів Фонду на депозитному рахунку; 5) благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб; 6) інші надходження відповідно до законодавства України.
До коштів страхування на випадок безробіття застосовується казначейське обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування ДБУ. З метою забезпечення фінансової стабільності Фонду формується резерв коштів. Порядок формування та використання резерву коштів Фонду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розмір резерву коштів Фонду затверджується щороку його правлінням у бюджеті Фонду, не може перевищувати однієї дванадцятої частини видатків такого бюджету. Резерв коштів Фонду використовується у разі недостатності коштів на його рахунку для забезпечення фінансування оплати праці, нарахування на заробітну плату, оплати комунальних послуг та енергоносіїв, комісійної винагороди банкам за здійснення виплат матеріального забезпечення та оплати праці. Планові та фактичні показники резерву коштів Фонду відображаються у звітності про виконання бюджету Фонду за відповідний звітний період. Контроль за використанням резерву коштів Фонду здійснюється Державною службою зайнятості в межах повноважень.
Страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю.
Особа набуває статусу застрахованої з дня укладання трудового договору, з цього дня починається сплата страхових внесків, яка припиняється з дня розірвання трудового договору. Фонд бере на облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей робочими органами виконавчої дирекції Фонду, а фізичних осіб, які не мають статусу підприємців та використовують найману працю, – у тижневий строк після укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.
Роботодавці набувають статусу платника страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття: юридичні особи – з дня взяття їх на облік; фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, – з дня укладення трудового договору (контракту) з найманим працівником; фізичні особи, які не мають статусу підприємців і використовують найману працю, – в день укладення трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.
5. Медичне страхування. Відповідно до ст. 49 КУ громадянам України гарантовано право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Світова страхова медицина, як правило, складається із загальнообов'язкового і добровільного медичного страхування. В Україні загальнообов'язкового медичного страхування на загальнодержавному рівні не запроваджено, хоча про медичне страхування – як один із видів обов'язкового страхування згадано в ст. 7 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року.
Існує чотири основні джерела коштів для фінансування медичного обслуговування: податки, внески до системи соціального страхування, внески на добровільне медичне страхування та прямі платежі населення. Ці чотири джерела можна вважати обов’язковими чи законодавчо встановленими (соціальне медичне страхування й податки) та добровільними системами (добровільне страхування і прямі платежі).
Кошти, що надходять із державного бюджету, частково використовуються для фінансування системи соціального страхування. Крім того, державні кошти використовуються на громадську охорону здоров’я. Таким чином, бюджетне фінансування за рахунок загального оподаткування складає значну частку всього обсягу фінансування медичного обслуговування. У всіх країнах обов’язкове медичне страхування є частиною системи соціального забезпечення, яке включає до себе інші елементи соціального захисту: пенсії, субсидії через безробіття тощо.
Відомо, що вітчизняне медичне страхування зародилося на Півдні України в кінці 80-х - на початку 90-х років XIX ст. Але головними недоліками тогочасного обов’язкового медичного страхування (ОМС) були: територіальна і відомча обмеженість дії страхування; керівництво страховими організаціями виключно роботодавцями, причому на перше місце вони ставили особисті та корпоративні фінансові інтереси. Суттєвим недоліком була також відсутність солідарного принципу діяльності через роз’єднання самостійних самоврядних лікарняних кас і товариств у системі. Не було обов’язком для лікарняних кас і створення та утримання своїх медичних закладів, тому переважна їх більшість надавала медичну допомогу тільки членам сімей учасників кас.
Згодом формувалися різні моделі фінансування охорони здоров’я, які були розвинуті в країнах Заходу та отримали визнання населення. Україна втратила набутий на початку XX ст. досвід соціального медичного страхування, а тому постала необхідність розпочинати цю роботу, усвідомлюючи її важливість як основного механізму реалізації соціальної політики держави в охороні здоров’я населення.
Сьогодні медичне страхування в Україні регулюється в основному такими нормативно-правовими актами, як «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ, Закон України «Про страхування», від 7 березня 1996 року № 85/96-В, Постанова КМУ «Про створення мережі закладів з організації надання медичної допомоги «Асистанс-Україна»» від 4 грудня 1998 року № 1926. Проте в Україні лише планується введення обов’язкового державного медичного страхування. І хоча існує певна правова передумова його запровадження (ст. 49 Конституції України, ст. 18 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Концепція розвитку охорони здоров’я населення України, статті 4, 5, 6 Закону України «Про страхування» тощо), але питання буде комплексно вирішуватись лише з прийняттям закону про введення обов’язкового медичного страхування та розробленням його механізму.
На державу повинна лягти відповідальність за управління соціальними ризиками і, насамперед, в охороні здоров’я. А це зовсім змінює спрямованість впливів державного регулювання реформуванням системи охорони здоров’я. На перше місце виходить проблема управління соціальними ризиками.
На даному етапі існують лише окремі категорії осіб, щодо яких вимагається обов'язкове медичне страхування – наприклад, іноземці на час їх тимчасового перебування на території 
України.
До основних категорій громадян, які підлягатимуть загальнообов'язковому державному соціальному медичному страхуванню, пропонується віднести:
· громадян України, іноземців і осіб без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, виду діяльності й господарювання;
· громадян, які працюють у громадян-підприємців або у фізичних осіб, що на договірних чи інших умовах використовують працю найманих робітників, у тому числі тих, хто виконує роботу на умовах трудового договору, за договорами цивільно-правового характеру або на інших умовах, передбачених законодавством;
· членів колективних або орендних підприємств, с/г кооперативів і фермерських господарств;
· громадян, які працюють на іноземних підприємствах, установах чи організаціях, що провадять діяльність на території України;
· осіб, трудовий договір із якими розірвано в зв'язку зі змінами в організації виробництва й праці, та за якими згідно із законодавством зберігають середню заробітну плату за попереднім місцем роботи;
· осіб, яким надано відпустку по догляду за дитиною тощо.
Особи, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному медичному страхуванню, отримуватимуть свідоцтво, порядок видачі та зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Згідно з проектом закону страховиком визначено Фонд загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, повноваження якого передбачають права:
· вимагати від страхувальників і застрахованих осіб своєчасної сплати страхових зборів і дотримання законодавства в сфері медичного страхування;
· укладати договори про надання медичної допомоги за цим видом страхування;
· здійснювати перевірку правильності нарахування й повноти сплати страхувальниками страхових зборів і отримувати потрібні документи й пояснення;
· розробляти пропозиції щодо розміру страхових зборів;
· брати участь у визначенні розмірів страхових зборів за надання медичної допомоги;
· порушувати відповідно до законодавства питання про притягнення посадових осіб до відповідальності за порушення законодавства в сфері медичного страхування;
· застосовувати стягнення, передбачені цим та іншими законами.
Передбачуваний порядок сплати страхових зборів є таким: 50% розміру нарахованих зборів за застрахованих осіб будуть сплачувати страхувальники-роботодавці й 50% – застраховані особи. Розміри страхових зборів на медичне страхування щороку встановлюватиме ВРУ; розмір страхових зборів на загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування – у відсотках від виплат (доходу), з яких обчислюють страхові збори, а саме:
· для роботодавців – від сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб;
· для застрахованих – працюючих осіб – від сум оподатковуваного доходу (прибутку);
· для осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, – займаються адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з отриманням доходу, а також осіб (та членів їхніх сімей), які провадять підприємницьку діяльність, – від сум сукупного оподатковуваного доходу (прибутку). Для деяких інших категорій застрахованих (добровільно застрахованих осіб, які проходять строкову службу тощо) в проекті передбачено окремий механізм нарахування страхових зборів.
Другим видом медичного страхування є добровільне медичне страхування (ст. 6 Закону України «Про страхування»), при якому за рахунок страхових внесків страхувальників (якими можуть бути самі застраховані особи або треті особи) формують страхові резерви страхових компаній, з яких при на 
станні страхового випадку і оплачують медичні послуги, що надають застрахованій особі.
Для кардинального подолання кризових явищ у сфері охорони здоров’я необхідні перебудови економічних відносин, роздержавлення і приватизація власності, а також перехід охорони здоров’я до страхової медицини. Система медичного страхування дасть галузі ряд додаткових переваг:
ü розширить фінансові можливості за рахунок активного залучення позабюджетних ресурсів, насамперед госпрозрахункових підприємств;
ü відбудеться децентралізація управління лікувально-профілактичної діяльності шляхом передачі регіональній та місцевій владі основних прав із використання фондів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;
ü підвищиться ефективність застосування господарської самостійності об’єктів соціально-медичного комплексу, будуть створені передумови для переходу до ринку медичних послуг при збереженні їх максимальної безоплатності для соціально незахищених верств населення;
ü посилиться соціальна й економічна відповідальність персоналу медустанов за результати своєї роботи;
ü у громадян та підприємств з’явиться матеріальна зацікавленість у покращанні умов праці й оздоровленні умов життя, в природоохоронній діяльності, у зменшенні захворюваності за рахунок проведення комплексу заходів з її профілактики.
Принципи, на яких має базуватися загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, наступні:
§ стійкість фінансової системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування, що забезпечується еквівалентністю страхового забезпечення та страхових внесків;
§ загальний обов’язковий характер соціального медичного страхування, доступність для застрахованих осіб реалізації своїх соціальних гарантій;
§ обов’язковість дотримання прав застрахованих осіб на захист від соціальних страхових ризиків та виконання зобов’язань щодо загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування незалежно від фінансового стану страховика;
§ державне регулювання системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;
§ паритетність участі представників суб’єктів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування в органах управління системи;
§ обов’язковість сплати страхувальниками страхових внесків у бюджети відповідних фондів;
§ відповідальність за цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування;
§ забезпечення нагляду та громадського контролю;
§ автономність фінансової системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування.
Таким чином, складається нова для економіки та соціальної сфери України інституція, яка буде характерною саме для ринкових відносин, що ще перебувають у стані формування, а система загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування стає складовою системи соціального захисту громадян.
Водночас практика формування і функціонування системи медичного страхування в Україні показує необхідність істотних змін законодавчої бази.
|
|
|
