Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Розділ 14. Соціальне обслуговування

До відділень соціально-побутової та медико-соціальної реабілітації приймаються непрацездатні громадяни незалежно від сімейного стану, які не потребують постійного стороннього догляду і не мають медичних протипоказань для перебування в колективі, на підставі особистої заяви і карти медичного огляду.

Відділеннями організовується і проводиться комплекс соціально-оздоровчих заходів, соціально-психологічної, трудової реабілітації, консультацій лікарів та інших спеціалістів, організації дозвілля, спрямованих на підтримання життєдіяльності і соціальної активності пенсіонерів, інвалідів та одиноких непрацездатних громадян.

У територіальних центрах також може надаватися стаціонарне обслуговування непрацездатних громадян, яке здійснюється стаціонарними відділеннями територіальних центрів соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян.

До стаціонарного відділення на постійне проживання та повне державне утримання приймаються одинокі непрацездатні громадяни, які не мають працездатних дітей і за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду, соціального обслуговування та медичної допомоги.

Право на першочергове влаштування до стаціонарного відділення мають ветерани війни, особи, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і належать до І, II і III категорій.

Ветерани праці і одинокі громадяни похилого віку мають переважне право на прийом до структурних підрозділів територіального центру.

При наявності вільних місць за рішенням місцевих органів влади до стаціонарного відділення можуть прийматися непрацездатні громадяни, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані

14.2. Соціальне обслуговування громадян похилого віку

їх утримувати і які зобов'язуються оплачувати їх утримання у повному розмірі.

Стаціонарне соціальне обслуговування громадян похилого віку та інвалідів здійснюють:

— будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів;

— геріатричні пансіонати;

<& — пансіонати для ветеранів війни і праці; % — психоневрологічні інтернати;

^у\ — спеціальні будинки-інтернати для престарілих та інвалідів.

Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати і пансіонати для ветеранів війни і праці є стаціонарними соціально-медичними закладами загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Психоневрологічний інтернат є соціально-медичним закладом, призначеним для постійного проживання громадян з психічними захворюваннями. Основним завданням цих інтернатів є забезпечення належних умов для проживання, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, а у психоневрологічних інтернатах психічно хворим громадянам, які потребують стороннього догляду і допомоги¹.

До будинків-інтернатів на державне утримання приймаються особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, інваліди І і II груп, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком

¹ Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, ^ геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці. Затверджене

наказом Міністерства праці України від 29 грудня 2001 р. № 549//Офіційний ^я'- вісник України. — 2002. — № 5. — Ст. 212; Типове положення про пси- ■%' хоневрологічний інтернат, затверджене наказом Міністерства праці України від

29 грудня 2001 р. № 549 // Офіційний вісник України. — 2002. — № 5. —

Ст. 212.

.й

Розділ 14. Соціальне обслуговування

не протипоказане перебування в будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. Як виняток, можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей аби родичів, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати, якщо ті з об'єктивних причин не можуть цього зробити. До психоневрологічного інтернату приймаються на державне утримання психічно хворі особи, які досягли пенсійного віку, інваліди І, II груп з психоневрологічними захворюваннями, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування в будинку-інтернаті, незалежно від наявності батьків або інших родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом.

Особам, які перебувають на державному утриманні у бу-динках-інтернатах, виплачується 25 % призначеної пенсії. Якщо розмір пенсії перевищує вартість їх утримання, то виплачується різниця між пенсією і вартістю утримання, але не менше 25 % призначеної пенсії і не менше 20 % мінімальної пенсії за віком. Інвалідам і пенсіонерам, які проживають у будинку-інтернаті на платній основі, пенсія виплачується у повному розмірі.

Будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці і психоневрологічні інтернати надають такі види послуг:

— забезпечення житлом, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем та столовим посудом;

— забезпечення раціональним чотириразовим харчуванням з урахуванням віку і стану здоров'я осіб, що проживають в інтернаті, в межах натуральних норм харчування;

— забезпечення цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених за інтернатом лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я;

14.2. Соціальне обслуговування громадян похилого віку

— забезпечення слуховими апаратами, окулярами, протезно-ортопедичними виробами, зубним протезуванням, спеціальними засобами пересування, медикаментами та життєво необхідними ліками відповідно до медичного вис-

* новку;

— забезпечення комунально-побутовим обслуговуванням;

— організацію культурно-масової та оздоровчо-спортивної роботи з урахуванням стану здоров'я і віку мешканців бу-динку-інтернату;

— створення умов, що сприяють адаптації осіб, які перебувають в інтернаті, у новому середовищі.

Ще одним органом, який здійснює соціальне обслуговування, є спеціальний будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів¹. Він є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів І та II груп осіб похилого віку громадян (чоловіків віком понад 60 років, жінок — понад 55 років) із числа звільнюваних з місць позбавлення волі особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також тих осіб, які направляються з прий-мальників-розподільників із числа вказаних інвалідів і осіб похилого віку, раніше судимих або неодноразово притягуваних до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутового і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій.

Направлення осіб похилого віку та інвалідів до спеціального будинку-інтернату провадиться за їх бажанням на підставі висновку медичної частини виправно-трудової установи про те, що вони потребують стороннього догляду і не мають протипоказань для проживання в будинку-інтернаті у разі відсутності у них працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати.

¹ Постанова Ради Міністрів УРСР «Про спеціальні будинки-інтернати для престарілих та інвалідів» від 2 березня 1990 р. № 49 // Законодавство України про соціальне забезпечення. — Вид. 6-те, доп. і перероб. — Л., 2002. — 501 с.

16 6-545

⇐ Предыдущая 10 11 12 13 14 15 16 171819 Следующая ⇒