Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Аналіз моделі мультиплікативного розширення банківських депозитів

Вступ

Розвиток економіки будь-якої країни значною мірою визначається ступенем розвитку банківської системи. Вона є однією з важливих умов розвитку економіки, оскільки, мобілізуючи тимчасово вільні кошти, перетворює їх у капітал.

Нині, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється. З'явилися нові види фінансових установ, нові кредитні інструменти і методи обслуговування клієнтів.

Тому банківська система України – це один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було розпочате раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва.

Метою даної роботи є дослідження механізму створення депозитних грошей банківською системою та виконання практичних завдань:

1) аналіз моделі мультиплікативного розширення банківських депозитів;

2) прогнозування змін на грошовому ринку.

Теоретичний розділ

За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.

Депозитні гроші це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках «абстрактні гроші». На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб’єктів господарської діяльності.

Така форма грошей стала можливою лише за високого рівня розвитку банківської справи, коли кожний суб’єкт грошового обігу може вільно вкласти гроші в банк (депозит), взяти звідти гроші готівкою, або переказати в будь-який пункт ринку і йому гарантується повне їх збереження.

Потреба в такій формі грошей об’єктивно зумовлена посиленням вимог щодо економічності та зручності грошового обігу за умов, коли його обсяги і суми окремих платежів досягли величезних розмірів. Здійснення таких платежів з допомогою готівки призвело б до істотного збільшення готівкової маси в обігу, до зростання витрат на її друкування, створило б значні незручності для учасників платіжних операцій, погіршило керованість грошового обороту тощо. Всіх цих недоліків позбавлені депозитні гроші.

Разом з вказаними перевагами депозитних грошей з явилися й певні недоліки цієї форми грошей. Зокрема, вона несе в собі певні незручності при здійсненні платежів. Для виконання кожного платежу потрібно оформляти цілий пакет документів і пред’являти кожний раз їх в банк, щоб відобразити відповідні операції в бухгалтерських книгах банку. Особливо гостро ці недоліки проявляються в сфері роздрібного обороту, куди доступ традиційних депозитних грошей виявився закритим. Тому життя спричинило появу нової форми грошей електронної.

Пропозиція грошей в економіці змінюється у результаті операцій центрального банку, комерційних банків і рішень небанківського сектора. Центральний банк контролює пропозицію грошей шляхом впливу на грошову базу, а також на мультиплікатор. Фактичний обсяг пропозиції грошей складається в результаті операцій комерційних банків по прийманню вкладів і видачі позик з врахуванням обов’язкових резервних вимог.

Резервні вимоги впливають на здатність комерційних банків змінювати пропозицію грошей двома шляхами: 1) змінюючи обсяг надлишкових резервів комерційних банків; 2) змінюючи розмір (величину) грошового мультиплікатора. Зменшення резервних вимог переводить обов'язкові резерви в надлишкові й тим самим збільшує можливість банків створювати нові гроші. Водночас при зменшенні резервних вимог відбувається зростання грошового мультиплікатора. Обов'язкові резерви не дають прибутку комерційним банкам, тому їх часто розглядають як податок на грошові активи приватного сектора. Скорочення неприбуткових резервів дає змогу комерційним банкам підвищити процентну ставку по депозитах а також залучати додаткові депозити у банківську систему. Це все приводить до збільшення пропозиції грошей в економіці. І навпаки, збільшення резервних вимог скорочує пропозицію грошей за рахунок зменшення грошового мультиплікатора і скорочення надлишкових резервів.

Завдяки багатосторонній дії, норма обов'язкових резервів є потужним засобом впливу на пропозицію грошей. Зміна резервних вимог безпосередньо впливає на структуру резервів комерційних банків. Але часта зміна норми обов'язкового резервування вимагає від комерційних банків підтримувати значний рівень надлишкових резервів, щоб мати змогу в будь-який момент виконати підвищені резервні вимоги. Існування значних надлишкових резервів не дає можливості центральному банкові ефективно застосовувати інструменти грошово-кредитного регулювання. Тому резервні вимоги не використовуються для поточного контролю за розміром грошової маси в економіці. Вони є інструментом довгострокової дії і застосовуються найрідше.

Пропозиція грошей (Мs) містить в собі готівку поза банківською системою (С) і чекові депозити (D), тобто Мs = С+D. Фактично – це агрегат M1, де готівкові гроші означають зобов'язання центрального банку, а чекові депозити – зобов'язання комерційних банків.

Існує декілька можливих джерел створення нових депозитів у банківській системі:

• вкладення небанківським сектором готівкових грошових коштів у комерційні банки;

• купівля комерційними банками або центральним банком державних цінних паперів у фірм та населення;

• купівля банківською системою іноземної валюти у небанківського сектора;

• надання комерційними банками позичок небанківському сектору економіки.

Куплені цінні папери та іноземна валюта сплачуються банками шляхом збільшення депозитів продавця на суму угоди. Надання позичок також супроводжується зростанням депозитів.

Сума коштів, що внесені як депозити на банківські рахунки і не видані як кредити, тобто доступні для забезпечення вимог вкладників у будь-який час, складає фактичні або загальні резерви комерційного банку (ТR). Система, за якої банк володіє резервами, що дорівнюють його депозитам, є системою стовідсоткового банківського резервування. За такої системи комерційні банки не можуть впливати на рівень пропозиції грошей, але можуть змінювати її структуру, приймаючи вклади. Система, за якої вартість банківських резервів менша, ніж загальна сума банківських депозитів, має назву часткового банківського резервування. Сучасна банківська система базується на частковому резервуванні депозитів. Це означає, що всі комерційні банки мають мінімальні обов'язкові резерви (R) пропорційно до суми відкритих депозитів. Норма обов'язкового резервування, або резервні вимоги – встановлені законом вимоги до рівня резервів проти зобов'язань комерційного банку по внесках, – є відношенням суми обов'язкових резервів до суми залучених депозитів: r = R/D. Обов'язкові резерви скорочуються пропорційно скороченню депозитів. Величина, на яку фактичні резерви банку перевищують його обов'язкові резерви, називається надлишковими резервами: Е = ТR – R.

В арсеналі інструментів політики, що використовуються центральними банківськими установами з метою регулювання монетарного ринку, застосовуються три головні важелі:

- регулювання резервної норми комерційних банків;

- зміна норми банківського відсотка;

- здійснення операцій на відкритому ринку, де реалізуються державні (скарбничі) цінні папери.

Управління обов'язковими резервами полягає в тому, що, змінюючи норму обов'язкового резерву, Центральний банк безпосередньо впливає на пропозицію грошей та банківського кредиту. Якщо зменшується норма обов'язкових резервів, комерційні банки отримують можливість збільшити ліквідність своїх активів і вдатися через додаткове кредитування до емісії нових грошей Коли норма резерву підвищується, ці можливості звужуються. Розглядаючи цю залежність, треба враховувати і таку вельми важливу обставину. Внаслідок того, що лише незначна частина всіх активів комерційних банків знаходився у формі готівки, зміна норми резерву на певну величину може привести до багаторазового збільшення чи зменшення пасивів банківської системи.

Як засвідчує практика, в різних країнах інституції регулювання грошового обігу використовують зазначений інструмент грошової політики лише в окремих випадках. Прийнято вважати, що часті зміни розміру обов'язкового резерву ускладнюють таке регулювання. Зазначений інструмент більше придатний для вирішення не поточних, а радше довготермінових завдань монетарної політики.

Необхідність досить обережного використання механізму обов'язкового резервування визначається не лише дією в цьому випадку мультиплікаційного ефекту кредитної експансії, що робить цей процес недостатньо керованим, а й відповідним впливом на динаміку прибутковості комерційних банків. Гроші, що знаходяться на резервних рахунках, не дають відсотка. Це своєрідний додатковий податок на комерційні банки. їх ріст негативно позначається на прибутках банків, знижує їх конкуренто-спроможність. У зв'язку з цим у багатьох країнах рішення про відповідні зміни банківського резерву приймаються у вигляді законодавчих норм.

Винятково важливим інструментом монетарної політики є регулювання облікової ставки відсотка, яка формується на базі надання центральними банками позичок кредитним банкам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами. Плата за вказані кредити виступає у формі облікової ставки відсотка.

Регулювання облікової ставки відсотка використовується як засіб неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізм такого впливу близький за змістом до механізму здійснення операцій на відкритому ринку. Коли комерційний банк бере в Центральному банку позику, він виписує на себе боргове зобов'язання, яке за чинною практикою гарантується не резервною позицією своїх активів, а державними цінними паперами, що знаходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отримана позика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банкові-боржникові можливість відкривати додаткові кредитні рахунки населенню та юридичним суб'єктам у повному обсязі без відповідного забезпечення резервної позиції.

Що ж до облікової ставки, то вона в такім разі відіграє опосереднену функцію – визначає вартість отриманих у такий спосіб комерційним банком надлишкових резервів (кредитів Центрального банку). Якщо облікова ставка відсотка знижується, то в комерційного банка виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів. Важливо брати до уваги й те, що з урахуванням змін у позиції надлишкового резерву вказана динаміка реалізується через механізм кредитного мультиплікатора.

Практикою грошової політики доведено, що зміни облікової ставки, як і банківські норми обов'язкового резерву, здійснюються відповідно до розвитку окремих фаз економічного циклу. Вона підвищується в періоди економічного росту і лишається, як правило, незмінною в періоди депресії та спаду. Тому виникає проблема "запізнень" у здійсненні необхідних корекцій облікової ставки. Це пояснюється недостатньою виразністю початкових етапів економічного циклу та іншими об'єктивними та суб'єктивними чинниками. У деяких країнах вдаються до механізму автоматичної корекції облікової ставки стосовно вексельного курсу на цінні папери скарбниці.

Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах з недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів застосовується система директивного управління нормою відсотка на позики, що надаються комерційними банками та небанківськими кредитними установами. Значення ефективного використання цього інструмента має розглядатись у двох аспектах. З одного боку, банківський відсоток безпосередньо впливає на розвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні ресурси та їх пропозиція, рішення суб'єктів економічної діяльності щодо пропорцій між споживанням і збереженням. Під його впливом складається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими країнами та інші макроекономічні процеси.

Інший аспект, що характеризує значення ефективного регулювання норми відсотка, пов'язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуру грошових агрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться про ефект ліквідності: що нижча величина норми відсотка, то більше грошей залишається на руках у населення. При її збільшенні отримують протилежний результат.

Операції на відкритому ринку – це розміщення цінних паперів на національних, іноземних і міжнародних (євровалютному) ринках. їх покупцями можуть бути індивідуальні та юридичні особи (резиденти і нерезиденти). Держава через своїх уповноважених представників виступає на фондовому ринку не лише як продавець, а й як покупець власних цінних паперів. Право здійснення цих операцій надається Центральному банкові або спеціалізованій установі, яка діє від імені скарбниці.

Сучасною практикою функціонування фондового ринку напрацьовано великий набір різноманітних форм емісії цінних паперів держави та методів їх розміщення. Розмежовуються цінні папери, емісія яких здійснюється на ринкових і неринкових засадах: перші можуть перепродуватися іншим особам, других позбавлено такої можливості. Поряд з цим емісія цінних паперів може здійснюватися як у формі паперових сертифікатів, так і у вигляді книжного запису (відкриття на ім'я інвестора відповідного рахунку в банківсько-кредитній установі).

Відповідно до терміну обігу статистика вирізняє три типи цінних паперів:

- скарбничі векселі – короткотермінові ринкові цінні папери строком погашення до одного року;

- середньотермінові скарбничі векселі, що мають термін погашення від одного до п'яти років (в окремих країнах, наприклад, США – до 10 років);

- скарбничі облігації – довгострокові ринкові цінні папери, що погашаються протягом 5 - 30 років.

Операції на відкритому ринку зводяться здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави на фондовому ринку її цінних паперів. Розглянемо ці операції. Вони неоднозначні за своїми наслідками.

Коли Центральний банк купує фондові цінності держави, що знаходяться у володінні населення чи комерційних банків, він розплачується за це власними ресурсами. Відкриваючи зазначеним суб'єктам відповідні рахунки, банк здійснює таким способом додаткову грошову емісію. Ясна річ, що в цьому випадку зростає купівельна спроможність населення, а також збільшується у зв'язку із зростанням резервів кредитний потенціал комерційних банків.

А от продаж цінних паперів держави населенню та комерційним банкам дає інший результат. Купивши на відкритому ринку скарбничі векселі чи облігації, приватна особа зменшує ліквідність своїх фінансових активів. Такий же результат при здійсненні аналогічних операцій отримують і комерційні банки: з купівлею цінних паперів держави їхні резерви, а відповідно – кредитоспроможність падають. Як наслідок загальна маса грошей (агрегат М1), що знаходиться в обігу, а також ліквідність суб'єктів ринку (фізичних та юридичних осіб) знижується.

Отже, здійснення операції з купівлі – продажу скарбничих векселів та облігацій на відкритому ринку дає можливість вирішення цілого комплексу проблем грошової політики. Йдеться про таке:

- по-перше, бездефіцитне фінансування державних витрат, а звідси - управління на цій основі державним боргом;

- по-друге, надання суб'єктам ринкової економіки високонадійних і високоліквідних інструментів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;

- по-третє, надання можливості Центральному банкові економічними засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й на співвідношення їх структурних агрегатів – агрегату М1 та агрегатів М2 і МЗ;

- по-четверте, визначення засобами ринкового механізму реальної вартості державного боргу, а значить – і цінних паперів, що його обслуговують. Визначена ринком ставка відсотка по цінних паперах держави є орієнтиром ринкового відсотка для інших (приватних і корпоративних) інструментів фінансового і грошового ринку (ставка відсотка по короткотермінових скарбничих білетах, з огляду на їхню високу надійність, як правило, служить відправним пунктом для порівняння відсотка інших типів фондових цінностей).

Аналіз моделі мультиплікативного розширення банківських депозитів

Таблиця 1

Вихідні дані

№ вар	Норма резервування	Надходження грошей	Коефіцієнт депонування	Депозити в банках D	Пропозиція грошей	Попит на гроші
	nn	0,18	Jmin	0,3	kd	0,42	Ms	А В
nk	0,11	Jmax	5,2	dk	0,11	pp
dn	-0,01	dJ	0,7

12 3 Следующая ⇒