Переваги та недоліки демократичного устрою

Поняття «демократія» є багатогранним: в широкому розумінні — це форма внутрішнього устрою будь-якої суспіль­ної організації, а у вузькому розумінні воно має тільки політичну спрямованість і означає владу народу.

Демократія - це така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. Зміст демократії складають права та свободи людини, рівність, соціаль­на справедливість, солідарність. Демократія поділяється на пряму (безпосередню), плебісцитарну, представницьку (репрезентативну).

Пряма демократія - це безпосередній вираз особою своїх політич­них прав і свобод шляхом участі у підготовці, обговоренні, прийнятті важливих рішень.

Плебісцитарна демократія відрізняється від прямої тим, що остання передбачає участь громадян в усіх стадіях політичного проце­су, а при плебісцитарній можливості політичного впливу громадян об­межені і зводяться до голосування "за" чи "проти" певного законопро­екту чи рішення.

Представницька демократія - це опосередкована участь громадян у прийнятті рішень шляхом вибору ними в органи влади своїх пред­ставників (депутатів), які покликані виражати їхні інтереси.

Демократію характеризують:

• визначення народу єдиним джерелом влади, сувереном у дер­жаві;

• рівноправність громадян (як мінімум рівність їх виборчих прав);

• підпорядкованість меншості волі більшості при прийнятті рішень та їх виконанні;

• виборність законодавчих органів влади;

• пріоритет прав людини над правами держави;

• обмеження влади більшості над меншістю;

• повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;

• верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;

• розподіл влад з метою недопущення її надмірної концентрації у єдиному центрі.

Демократичні принципи, характерні для сучасного світу:

1. Принцип взаємозв’язку свободи і відповідальності, прав і обов’язків;

2. Плюралізм;

3. Розподіл влади;

4. Гласність та врахування громадської думки;

5. Забезпечення інтересів більшості при гарантії прав меншості;

6. Принцип представництва;

7. Зверхність закону

Забезпечення цих демократичних принципів передбачає конституціоналізм, тобто наявність конституції, яка закріп­лює повноваження органів влади та управління, механізми їх формування, визначає правовий статус особи та принципи рівності перед законом і поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову з визначенням функціональних прерога­тив кожної з них. Важливою складовою демократичного політичного режиму є багатопартійність, вільна діяльність політичних і громадських організацій, у тому числі опози­ційних.

Демократія дає кожній окремій особі певну міру свободи, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору та обрання представників влади, свободу слова, зібрань, асоціацій тощо. Вона означає заперечення таких порядків, які б обмежували законні права і свободи людей. Проте демократія — це не вседозволеність, не анархія і не охлократія (влада натовпу). Ознакою демократичного режи­му є чітке визначення всіх процедур і процесів прийняття політичних рішень. Демократія вимагає жорсткої системи державної субординації з чітким розподілом повноважень, що дотримуються не тільки завдяки декретам і постановам, а й через силові структури верховних органів, обраних народом і підтримуваних ним.

Демократичний політичний режим найповніше проявля­ється за республіканської форми державного правління парламентарного чи президентського типу. Цілком демократичними можуть бути й парламентарні монархії. Проте за будь-якої форми державного правління до числа важливих спільних рис демократичних режимів належить пріоритет прав людини над правами держави, що означає визнання пріоритету громадянського суспільства над державою.

Недоліки демократії: популізм політиків, непрофесіоналізм, часткова неконтрольованість економіки, часта зміна політичного курсу, нестабільність урядів, повільність у прийнятті важливих рішень.