Вибори як інструмент демократії. Абсентеїзм.

Вибори є невід'ємним атрибутом демократичного суспільства, адже шляхом виборів у такому суспільстві забезпечується відтворення і легітимність інститутів державної влади.

"Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо чи шляхом вільно обраних представників. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна знаходити себе в періодичних і не сфальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві таємним голосуванням чи через інші рівнозначні форми, які забезпечать свободу голосування", - проголошується в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. (стаття 21).

Влада народу в сучасній державі може бути здійснена не інакше як через виборних представників. Тоді ця влада називається представницькою, тому що обрані нами депутати представляють нас в парламенті. "Демократію, - на думку французьких учених П. Лалюмьера і А. Демішеля, - можна визначити як режим, при якому урядовці назначаються шляхом вільних і чесних виборів".

Виборча система — це сукупність передбачених виборчим зако­нодавством механізмів та процедур, пов'язаних із формуванням орга­нів влади.

Виборча система функціонує на принципах всезагальності, рів­ності і таємного голосування. Проте виборчим законодавством пе­редбачені цензи осілості і віковий. Віковий ценз буває різний для активного (право обирати) і пасивного (право бути обраним) виборчого права. Крім цього, в деяких країнах (Австрії, Бельгії, Нідерлан­дах) передбачене обов'язкове голосування. Виборчі системи поділяються на чотири типи: представницьку (куріальну), мажоритарну, пропорційну, змішану. Представницька система передбачає виділену в представницькому органі квоту від певних соціальних груп. Така система існувала в деяких країнах Європи на початку XX ст. За мажоритарною системою вибори про­водяться, як правило, по одномандатних округах, а переможець ви­значається за більшістю голосів, отриманих в окрузі. Мажоритарна система поділяється на такі види: абсолютної більшості (для перемо­ги в першому колі необхідно набрати понад 50% голосів виборців), відносної більшості (для перемоги достатня проста більшість), пре­ференційна (переможець визначається шляхом складного механізму відбору, який передбачає виключення кандидатів, що набрали най­меншу кількість перших місць). Пропорційна система — це вибори за партійними списками і розподіл мандатів між партіями пропорційно до кількості голосів, набраних кожною із них у межах виборчого округу. Існують такі види цього типу виборчої системи: за жорстки­ми списками (виборці голосують за цілий список), за преференціями (виборець у списку вибирає свого кандидата), за напівжорсткими списками (виборці голосують за список або за окремого кандидата). Змішана система передбачає вибори і за мажоритарним, і за пропорційним принципами.

Вибори за пропорційними списками проводять тільки у багато­мандатних округах, оскільки навіть теоретично не можна поділити один мандат між кількома депутатами. Здебільшого межі виборчого округу збігаються з межами великої адміністративно-територіальної одиниці — області, штату, провінції, землі. У деяких країнах, наприк­лад в Ізраїлі, Португалії, Японії, територія держави і є виборчим округом. У Данії і Швеції, згідно з так званою системою вирівнюван­ня, невелика частина (від 10 до 20%) мандатів заздалегідь виділяєть­ся для розподілу в загальнонаціональному окрузі.

Пропорційна виборча система поділяється на такі підсистеми: з жорсткими списками, з преференціями, з напівжорсткими списками. Пропорційна система з жорсткими списками передбачає голосуван­ня за цілий список. У виборчому бюлетені, як правило, фігурують тільки назви або емблеми партій, без переліку кандидатів до них. Виборець підкреслює обрану назву партії або емблему. Така система застосовується в Іспанії, Португалії, Ізраїлі. Преференційна система дає змогу виборцям виражати своє ставлення до кожного кандидата, занесеного до конкретного партійного списку. Виборець у бюлетені має право надати перевагу (преференцію) тому чи іншому кандида­тові. Тут переможець визначається на підставі кількості голосів, отри­маних тим чи іншим кандидатом, незалежно від його порядкового номера в партійному списку. Система з преференціями існує у Фін­ляндії, Бельгії, Нідерландах. У системі з напівжорсткими списками виборець голосує, як і в першому випадку, за цілий список або, як у другому випадку, вибирає кандидата за преференційним принципом. Така система функціонує в Італії, Австрії, Швейцарії.

Пропорційна виборча система, на відміну від мажоритарної, по-перше, краще враховує відповідність між кількістю голосів та манда­тів; по-друге, виборець тут голосує, як правило, за певні політичні платформи, а не за позицію окремих людей. Однак при цій системі отримують мандати малочисельні позасистемні партії. Для подолан­ня цього недоліку застосовується загороджувальний "пункт", тобто відповідний відсоток голосів, який повинна отримати партія, щоб здобути мандат депутатів. У випадку, коли пар­тія не подолала цього бар'єра не одержує жодного мандата. В Ізраїлі виборчий бар'єр становить 1, Швеції — 4, ФРН, Росії — 5, Туреччині — 10 % дійсних голосів. Змішана виборча система є комбінацією мажоритарної і пропор­ційної виборчих систем. Вона має різні модифікації. У найпоширені­шому варіанті змішаної виборчої системи частина депутатів вибира­ється за пропорційним, а частина — за мажоритарним принципом до нижньої палати парламенту. При цьому пропорційна і мажоритарна частина можуть мати різні величини. Так, у ФРН, Росії, Литві, Грузії ці величини становлять половину, а в Угорщині — дві та одну третини від загальної кількості депутатських місць. У цій системі виборець отримує два голоси: один подає за одного із кандидатів, а другий - за один із списків. Існує також варіант змішаної виборчої системи, коли нижня палата вибирається за пропорційним, а верхня -- за мажоритарним принципами.

Виборча система в Україні постійно перебуває у процесі транс­формації. Вона поділяється на види залежно від того, які органи політичної влади обираються. Суб'єктами висування претендентів на кандидата у президенти України є політичні партії, виборчі блоки партій, збори виборців за місцем проживання і праці, якщо в них взяли участь не менше ніж 500 осіб, а також громадяни шляхом самовисування. Під час виборчої кампанії кожний кандидат у президенти може мати осо­бистий виборчий фонд розміром 100000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, сформований із власних коштів, коштів політич­них партій, пожертвувань громадян (розмір внеску однієї юридичної або фізичної особи не повинен перевищувати 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян). Однак виборчим законодавством не пе­редбачена юридична відповідальність за порушення цього пункту, що є, безумовно, істотним недоліком діючої виборчої системи. Обраним на посаду Президента України вважається кандидат, який одержав на виборах більше ніж половину голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. У випадку повторного голосування обраним вважається кандидат, який одержав більшу, ніж інший кандидат, кі­лькість голосів виборців. Якщо повторне голосування проводилося по одній кандидатурі, то кандидат вважається обраним, якщо він одер­жав більше ніж половину голосів виборців, які взяли участь у голо­суванні.

Якщо виборча система в Україні на рівні парламентських виборів у 1994 р. була мажоритарною абсолютної більшості як в першому, так і в другому турах, то виборча система 1998 р. стала змішаною (мажоритарно-пропорційною, в якій 225 депутатів вибиралися за партійними списками, а 225 депутатів — по одномандатних округах на основі відносної більшості), з 2006р. – пропорційною, а 2010р. – знову відновлена змішана виборча система

Абсентеїзм (від лат. absens, absentis — відсутній) — ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах різного рівня.

Абсентеїзм (від лат. відсутній) - це байдуже ставлення людей до своїх і громадсько-політичних прав. Є два найважливіші типи причин абсентеїзму:

1) пов'язані з особливостями конкретної виборчої кампанії, коли в силу певних причин вибори нецікаві: висунені неяскраві кандидати, відсутня справжня змагальність на виборах тощо;

2) пов'язані з загальною політичною, соціальною й економічною ситуацією у державі.

Серед причин абсентеїзму відзначимо низький рівень політичної культури, інфантильність або ж усвідомлення власного політичного безсилля, нездатність впливати на прийняття політичних рішень, відчуження власних політичних цінностей і потреб від можливостей їх задовольнити, високий рівень недовіри виборців політичним інститутам та ін. Абсентеїзм є відображенням прагнення людей відсторонитися від політики, в якій частина з них вбачає марнославне й амбіційне змагання групових і егоїстичних інтересів.

Частка людей, які відмовляються брати участь у виборах, є значною в більшості країн світу, у тому числі і з стабільною демократичною системою. На виборчі дільниці, наприклад у таких країнах, як США, Франція, Великобританія, у дні виборів рідко приходять більше 50—60 відсотків тих, хто має право голосу. У багатьох колишніх соціалістичних країнах, а також колишніх радянських республіках, які стали незалеж­ними державами, через низьку активність громадян у багатьох виборчих округах вибори часто не відбуваються, переносяться, проводяться повторно, тому запроваджується мажоритарна система відносної більшості. Однак якщо в країнах з розвиненою демократією байдужість громадян до політики пов'язана з високим ступенем незалежності від неї їхнього особистого життя, розвитку громадянського суспільства, то в постсоціалістичних країнах ухилення від виборів є, насам­перед, результатом розчарування людей у політичних лідерах і тих соціально-економічних перетвореннях, які здійсню­ються дід їхнім керівництвом