Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Методичні рекомендації до семінарського заняття

Існування будь-якої фізичної або юридичної особи супроводжується різноманітними ризиками, здатними завдати їй великої і навіть катастрофічної шкоди. Для того, щоб уникнути збитків або зменшити їх, необхідне добре розібратися в сутності ризиків, їх оцінці, а також методах захисту від них. Вивчаючи дисципліну «Страхування», треба пам'ятати, що передумовою виникнення страхових відносин є саме ризик.

Вивчення теми «Страхові ризики та їх оцінка» необхідно почати з визначення поняття «ризик». Слід зазначити, що є декілька визначень цього поняття. Однак усі вони мають спільні риси і цьому обов'язково треба приділити увагу.

З поняттям «ризик» пов'язане поняття «рівень ризику». Говорячи про «рівень ризику», треба врахувати частоту і розміри збитків, визначити залежність між ними.

Між поняттям «ризик» і поняттям «збиток» існує тісний зв'язок. Ризик показує можливе негативне відхилення від нормального перебігу подій, а збиток — фактичний розмір цього негативного відхилення. Варто акцентувати увагу на тому, що саме не ідентифікований ризик призводить до найбільших збитків, що викликає нагальну потребу збирання та аналізу даних про ймовірність і тенденції ризику з метою створення умов для його наукового передбачення. Існування ризику і можливість збитку зумовлюють

потребу в захисті від нього. Цей захист може здійснюватися різними шляхами, одним з яких є страхування. Розглядаючи ризики, пов'язані із страхуванням, слід звернути увагу на їх особливості, вміти за певними рисами визначати належність конкретного ризику до сукупності ризиків, які можна застрахувати.

У страхуванні під ризиком розуміється конкретне явище або їх сукупність, настання яких викликає необхідність відшкодування збитків із спеціально створеного страхового фонду. Ризик у страхуванні розглядається щодо конкретних об'єктів, а не як ризик взагалі. Він пов'язаний із заподіянням шкоди об'єкту, прийнятому під страховий захист.

Управління ризиком у страхуванні здійснюється в два етапи. Перший — підготовчий — передбачає порівняння характеристик та ймовірності ризику на основі його аналізу та оцінки. Результатом цього є вирішення питання про те, якою мірою ризик прийнятний для страхування: повністю, частково чи зовсім неприйнятний. Другий етап — вибір конкретних засобів, які можуть вплинути на ризик, зменшивши його або усунувши зовсім. При цьому треба враховувати, що при аналізі ризику аналізуються всі ризикові обставини, які його характеризують. Для більш успішної оцінки ризику виділяються критерії оцінки (групи ризику, кожна з яких включає приблизно однакові за ознаками об'єкти).

Оцінка ризику дає можливість віднести конкретний об'єкт до тієї або іншої групи і визначити відповідно до цього ціну страхової послуги. Крім того,

оцінка об'єкта необхідна для визначення страхової суми.

Оцінюючи ризики, необхідно враховувати, що вони можуть бути як матеріальними, так і моральними. Матеріальні ризики належать до матеріальних характеристик об'єкта страхування, моральні — стосуються особи страхувальника.

Для найбільш повної і достовірної оцінки ризику і визначення ймовірності збитку треба мати відповідну достовірну інформацію. З цією метою слід здійснювати тривале спостереження за великою кількістю об'єктів.

При оцінці ризику виділяють: ризики, які можна застрахувати; ризики, які застрахувати не можна; ризики сприятливі та несприятливі; технічний ризик страховика. Важливо зрозуміти, яке значення вони мають для страховика при оцінці ризику.

Ризики, які можна застрахувати, складають обсяг страхової відповідальності страховика. Необхідно пам'ятати, що є певні критерії, які дають змогу визначити ризик як страховий (ризик можливий; має випадковий характер; настання страхового випадку не залежить від волі страхувальника або іншої зацікавленої особи; настання страхової події невідоме в часі й у просторі тощо.)

Вивчаючи тему «Страховий ринок», необхідно з'ясувати сутність страхового ринку, характерні ознаки сучасного страхового ринку, його структуру та об'єктивні основи розвитку.

Студенти мають чітко усвідомити, що страховий ринок — це складна динамічна система, до якої входять постійно взаємодіючі й взаємозалежні складові. До таких складових відносять: страхові продукти (послуги), систему тарифів (цін на страхові послуги); інфраструктуру суб'єктів ринку. Первинною складовою страхового ринку є страхова компанія (продавець страхових продуктів). Саме в ній формуються економічні відносини з приводу укладення та обслуговування договорів страхування, створюється та розподіляється страховий фонд.

Отже, страховий ринок можна охарактеризувати як окрему соціально-економічну структуру, сферу грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страхова послуга і де формується попит і пропозиція на неї; як форму організації грошових відносин з приводу формування та розподілу страхового фонду; як сукупність страховиків, страхувальників та страхових посередників. Об'єктивною умовою існування страхового ринку є необхідність забезпечення страхового захисту.

Особливу увагу необхідно звернути на визначення умов виникнення та існування страхового ринку.

Не менш важливим є питання класифікації страхового ринку. Виділяють інституціональну, територіальну та галузеву, його структуру.

Інституціональна структура базується на розмежуванні приватної, публічної і комбінованої форм власності. Основу інституціональної структури страхового ринку складають страхові компанії. Договори можуть укладатися з акціонерними, корпоративними, взаємними та державними страховими компаніями. В Україні їх діяльність регламентується Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням вимог Закону України «Про страхування».

У територіальному аспекті залежно від масштабу виділяють національний, регіональний та міжнародний страхові ринки.

За галузевою ознакою виокремлюють ринок страхування життя та ринок загальних видів страхування, а в його межах — ринок авіаційного, морського, автотранспортного страхування тощо.

Особливу увагу слід приділити характеристиці суб'єктів страхового ринку. Суб'єктами страхового ринку є страхувальники, страховики, перестраховики, страхові посередники, об'єднання страховиків тощо. Головні серед них — страховики та страхувальники.

Законом України «Про страхування» страховиками визнаються юридичні особи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Крім того, страхову діяльність вправі здійснювати державні страхові організації і товариства взаємного страхування.

Слід зауважити, що з початком формування страхового ринку в Україні постала потреба координувати дії страховиків з тих питань, які становлять спільний інтерес. З цією метою страховики можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту своїх інтересів і здійснення спільних програм.

При самостійному опрацюванні даного питання особливу увагу студенти повинні приділити характеристиці окремих видів об'єднань страховиків. Найбільше громадське об'єднання вітчизняних страховиків — Ліга страхових організацій України. Вона є юридичною особою, діє на принципах добровільності й самоуправління. Це — незалежна некомерційна організація.

Із впровадженням в Україні обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, з приєднанням до Європейської системи «Зелена картка» пов'язане створення у 1994 р. Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке здійснює координацію дій учасників такого страхування.

Розпочали діяльність Авіаційне і Морське страхове бюро. Вони виконують функції координації зусиль компаній, які здійснюють відповідні види страхування, спрямовані на організацію перестрахування ризиків, опрацювання методичного забезпечення страховиків.

Однією з форм добровільних страхових об'єднань є страхові пули. Студенти мають з'ясувати мету створення, сутність страхових пулів, їх основні типи. Зауважимо, що страхові пули не завжди є юридичною особою. Нині в Україні вже функціонує Ядерний страховий пул.

Значної уваги потребує і такий суб'єкт страхового ринку, як страхувальник. Страхувальниками визначаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Слід звернути увагу на те, що обов'язки страхувальника не обмежуються внесенням страхових платежів. Є певні обов'язки, які страхувальник повинен виконувати під час дії договору (пов'язані із ставленням страхувальника до об'єкта страхування; пов'язані із настанням страхової події).

На страховому ринку, крім страховиків та страхувальників, діють і страхові посередники. Посередницькі функції можуть виконувати робітники страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, агентства нерухомості тощо.

У Законі України «Про страхування» зазначається, що страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників — страхових агентів і страхових брокерів. Діяльність страхових агентів і страхових брокерів має як спільні риси, так і відмінності.

Страховими агентами можуть бути як громадяни, так і юридичні особи. Вони діють від імені та за дорученням страховика, є його уповноваженими.

Страхові брокери — це юридичні особи або громадяни, які зареєстровані в установленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, і здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. Нещодавно зареєстровано Асоціацію професійних страхових посередників, завдання якої — створення відповідних умов для розвитку брокерської та агентської діяльності у страхуванні.

Розглядаючи діяльність страхових посередників, студенти мають дослідити, яким чином регулюються взаємовідносини між страховиком і страховим агентом, страховиком і брокером, визначити функції, які виконують страхові агенти та брокери, приділити увагу особливостям оплати послуг страхових посередників.

Переходячи до розгляду питання маркетингу в страхуванні, зауважимо, що сучасна організація ринків передбачає два основних засоби взаємодії його суб'єктів: директивний, коли кількість, ціна і якість створеної продукції, що споживається, задаються за допомогою розпоряджень і вказівок уповноважених осіб та організацій, і ринковий (вільний), коли споживач самостійно обирає номенклатуру, кількість і якість продукції, що споживається, залежно від її характеристики, своїх потреб і уподобань.

Перший засіб характерний для урядових організацій і підрозділів одної і тої ж організації.

Другий засіб застосовується там, де продавець товарів (послуг) не має можливості визначити поведінку споживачів, тобто на вільному ринку. Тому для розуміння продавцем потреб і психології споживачів, для оптимізації процесу продажу і споживання необхідна особлива мова, набір понять та інструментів, що враховує специфіку їхніх інтересів і взаємовідносин. Продавець завжди прагнутиме збільшити власні прибутки, а споживач — отримати потрібний йому товар (послуги) з мінімальними витратами.

Студенти мають опрацювати відповідні літературні джерела, визначити економічну необхідність і сутність маркетингу, усвідомити значення маркетингових досліджень для визначення напряму розвитку страхового ринку.

Термін «маркетинг» (англ. marketing, від market — ринок) означає продавати, реалізовувати. Маркетинг у страхуванні можна визначити як систему дій страховиків, що охоплюють планування, ціноутворення, рекламу, продаж, страхових послуг, в яких є потреба у потенційних споживачів.

Літературні джерела містять безліч визначень маркетингу. Однак всі ці різноманітні визначення об'єднує словосполучення— потреби споживача. Секрет успіху будь-якої страхової компанії — вміння якомога краще задовольнити ці потреби.

Вивчаючи питання про договір страхування, студенти повинні звернути увагу на те, що договір страхування виконує дві функції. По-перше, договір як угода сторін є юридичним фактом, на підставі якого виникають договірні зобов'язання та правові відносини.

По -друге, договір є засобом регулювання відносин і формування умов, на яких будується правовий зв'язок його учасників.

Студенти повинні опрацювати зміст страхового договору, оскільки від нього залежать особливості виникнення прав і обов'язків сторін, можливості належного виконання зобов'язань і виділення істотних умов страхування, без яких страховий договір можливий.

Слід звернути увагу на те, що Закон України «Про страхування» регулює порядок проведення страхування: визначає вимоги договорів і правил страхування, встановлює основні обов'язки страхувальників і страховиків. Законом визначається також порядок укладання та припинення договору.

Питання для обговорення

1. Яка класифікація ризиків є найбільш повною?

2. Які ризики є найбільш небажаними для страховиків і чому?

3. За якими критеріями можна оцінити ефективність управління ризиком у страхуванні?

4. Стан і розвиток страхового бізнесу в Україні.

5. Сучасний стан страхового ринку України та перспективи його розвитку.

6. Порівняльний аналіз окремих видів об'єднань страховиків.

7. Переваги і вади відкриття страхового ринку України для іноземних страховиків.

Тести

1. Найбільш небезпечним серед ризиків, прийнятих на страхування при страхуванні власного будинку, є:

а) спрацьована електропроводка;

б) віддаленість від інших будинків;

в) близькість до великої річки.

2. Спекулятивний ризик:

а) може бути застрахований за підвищеним тарифом;

б) не може бути застрахований;

в) може бути застрахований за низьким тарифом.

3. Чисті ризики—це:

а) крадіжка товарів з магазину;

б) гра в грошово-речову лотерею;

в) ураган.

4. Специфічний ризик — це:

а) землетрус;

б) травма працівника в побуті;

в) викрадення.

5. Страховик може застрахувати ризик:

а) специфічний;

б) аномальний;

в) екологічний.

6. Управління ризиком передбачає:

а) створення спеціальних планів;

б)виявлення альтернативного ризику;

в) зміну характеру діяльності;

г) вірно а), б).

7. Процес управління ризиком передбачає:

а) вибір методів управління ризиком;

б) відмову від ризику;

в) ідентифікацію ризику.

8. Для страховика, який здійснює операції із страхування життя, ризик полягає:

а) у передчасній смерті застрахованого до закінчення строку дії договору страхування;

б) у намірі страхувальника збільшити розмір страхової суми протягом строку дії договору страхування;

в) вірно а) і б).

9. Які з наведених нижче функцій виконує Ліга страхових організацій України?

а) здійснює перестрахування ризиків;

б) гарантує платоспроможність страховиків — членів Ліги;

в) сприяє вдосконаленню страхового законодавства;

г) надає інформаційні та навчальні послуги своїм членам;

ґ) підтримує міжнародні контакти зі страховими об'єднаннями.

10. Які з наведених нижче функцій виконує Моторне (транспортне) страхове бюро України?

а) укладає угоди з уповноваженими організаціями інших країн про взаємне визнання договорів на страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

б) забезпечує фінансову стабільність страхових операцій на умовах солідарної відповідальності учасників об'єднання;

в) здійснює управління централізованими страховими резервними фондами.

11. Хто може припинити дію договору страхування?

а) Держфінпослуг;

б) страховик;

в) Ліга страхових організацій;

г) судові органи;

ґ) страхувальник.

12. Договір страхування вважається недійсним:

а) коли об'єктом договору є майно, застраховане декількома страховиками;

б) коли договір укладено після страхового випадку;

в) коли об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку.

13. Діяльність страхових брокерів може бути визначена:

а) як професійна діяльність осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємництва, пов'язана із посередництвом у сфері страхування;

б) як діяльність, яка обслуговує «життєвий цикл» страхового полісу на різних його стадіях;

в) як професійна діяльність осіб, уповноважених діяти від імені та за дорученням однієї чи більше страхових компаній, з укладання договорів.

14. Кількість учасників (засновників) страховика згідно з вимогами Закону України «Про страхування» має бути:

а) не менше двох;

б) не менше трьох;

в) не лімітується;

г) не менше п'яти.

15. Найбільшим регіональним страховим ринком за обсягом збору страхових премій є:

а) ринок країн — членів ЄС;

б) північноамериканський страховий ринок (США і Канада);

в) ринок країн—членів СНД.

16. Страховими агентами можуть бути:

а) тільки фізичні особи;

б) тільки юридичні особи;

в) тільки працівники страхової компанії;

г) юридичні особи і громадяни.

17. Зміст договору страхування:

а) регламентується законодавчо;

б)встановлюється за згодою сторін;

в) правильні відповіді а) і б).

⇐ Предыдущая 11 12 13 14 151617 18 19 20 Следующая ⇒