Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Головні категорії і принципи страхування

Страхування – особливий вид договірних цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів фізичних або юридичних осіб у разі настання визначених подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати цими особами страхових платежів (страхових премій) чи внесення ними страхових внесків Створювані при цьому грошові фонди (страхові фонди) спрямовані виключно на відшкодування шкоди чи збитків, яких завдано відповідним особам у результаті настання страхових випадків.

Страхування забезпечує майновий захист особи від загрози можливих збитків (шкод) та надає цій особі економічної та соціально-психологічної впевненості у майбутньому через отримання додаткової фінансової гарантії у вигляді страховки. Внаслідок цього стабілізується соціально-економічний стан суспільства та забезпечуються додаткові гарантії для здійснення процесу безперервності соціально-економічного розвитку суспільства взагалі. Страхування на правовій основі виконує функцію розподілу шкод, матеріальних збитків і втрат внаслідок настання страхових випадків поміж страховиком, страхувальниками (застрахованими особами, отримувачами), потерпілими третіми особами й особами, відповідальними за скоєння шкоди. Коли відсутній страховий захист, то ця проблема вирішується через суд, що призводить до тривалих термінів вирішення позивних справ, несвоєчасності компенсації заподіяної шкоди, додаткових істотних витрат часу та фінансів на судовий процес. У результаті збільшуються загальні втрати потерпілих, гальмується процес економічного розвитку суспільства.

Захисна функція страхування

Страхування призначене виконувати такі захисні функції щодо осіб, які є споживачами страхових послуг (страхувальника, застрахованої особи або потерпілої особи):

1. Забезпечення фінансового захисту страхувальника (застрахованої особи або потерпілої особи) від можливої шкоди, майнових збитків і втрат, які фактично виникли внаслідок настання страхових випадків, котрі сталися через деякі випадкові події, що називаються страховими ризиками.

2. Скорочення можливих збитків і втрат страхувальника (застрахованої чи потерпілої особи) шляхом гарантованого виконання умов щодо терміну та обсягу виплати страхової компенсації від страховика. Так, чим менше часу страхувальник (застрахована чи потерпіла особа) перебуває в стані некомпенсованої шкоди, тим істотніше скорочуються майбутні втрати, що неминуче спричиняються заподіяною йому шкодою. А це, насамперед, знижує загальний рівень можливих збитків (шкод, втрат) і стабілізує соціально-економічні відносини у суспільстві.

3. Представлення та захист інтересів страхувальника при можливих суперечках щодо майнових інтересів, які є об’єктами страхування, у суді, перед державою, іншими особами в межах укладеного між цим страхувальником та страховиком договору страхування (виконання функції страхового адвоката із захисту прав, які визначаються обсягом застрахованих майнових інтересів страхувальника).

При здійсненні захисної функції, зазвичай, окрім страхування (передавання відповідальності за наслідки реалізації ризику на іншу особу – страховика) можливе управління ризиками для зменшення ймовірності реалізації ризику і обсягу завданої внаслідок цього шкоди такими заходами, як превенція (попереджування) або репресія (заглушення) ризиків, що наведені на рис.1.1. Однак до обсягу страхових зобов’язань, що приймаються на себе страховиком, ці заходи не включаються, як правило.

Нагромаджувальна функція страхування

Захисна функція страхування здійснюється через його нагромаджувальне призначення (нагромаджування капіталу), що проявляється у створенні страховиком страхового фонду, котрий є резервом для наступних виплат за прийнятими страховиком зобов’язаннями перед його клієнтами. Нагромаджувальне призначення може бути реалізовано у вигляді:

• накопичувальної функції, що безпосередньо стосується конкретної особи, про страхування якої укладено певне страхове зобов’язання, і яке реалізується у вигляді створення персоніфікованого страхового фонду, що належить до складу загального страхового фонду, необхідного для виконання страхових зобов’язань перед цією особою (наприклад, при довгостроковому нагромаджувальному страхуванні життя);

• накопичувальної функції, що не є безпосередньою відносно кожного страхувальника, і діє через єдиний страховий фонд, який в цілому створюється незалежно від змісту страхових зобов’язань страховика перед конкретними страхувальниками, що беруть участь у створенні цього загального страхового фонду своїми страховими внесками (платежами).

Інвестиційно-зберігальна функція страхування

За допомогою страхування залучаються та економічно використовуються грошові кошти страхувальника, які до цього часу вимушено капіталізувалися ним у вигляді резервного фонду самострахування. Таким чином, при здійсненні страхування утворюються додаткові сприятливі умови для формування і поповнення ринку вільного капіталу, вкрай необхідного для ринкової економіки.

Опріч того, створюються умови для інвестування звільнених коштів страхувальника в економіку безпосередньо страховиком (пряма інвестиція) або через фондовий ринок (цінні папери), чи за допомогою фінансових посередників (банківський депозит та ін.) з метою отримання страховиком додаткового прибутку.

Страхування забезпечує функцію інвестування в економіку самим страховиком накопичених ним страхових фондів, які створені з коштів страхувальника, що заплачені страховику як оплата страхової послуги, що придбана у страховика.

Під час реалізації інвестиційної функції, страхування також забезпечує зберігальну функцію, компенсуючи можливі збитки, що можуть бути заподіяні страховому фонду в результаті дії інфляції та інших проявів нестабільності фінансової системи країни. Зберігальна функція автоматично виконується під час реалізації інвестиційної функції, тому що ці функції невід’ємні одна від іншої і взаємно доповняють одна одну

Самострахування – найдавніший спосіб страхового захисту. При цьому страховий фонд формується з власних коштів суб’єкта (страхувальника), який самостійно хоче захистити свої майнові інтереси. Система індивідуального накопичення страхового фонду передбачає, що страхувальник (він же одночасно є і страховиком, тому що, створюючи фонд самострахування, фактично страхує сам себе) здійснює внесок до особливого фонду з власного доходу (прибутку). Так, законодавство України передбачає при організації та функціонуванні господарчих та акціонерних товариств обов’язкове створення резервного фонду (тобто фонду самострахування), з нормативом перерахування у цей фонд до 5% чистого прибутку щорічно доти, доки фонд самострахування не досягне 20% від загального обсягу статутного фонду Керує (розпоряджається) сформованим страховим фондом страхувальник, а у випадку отримання прибутку від розпорядження фондом цей прибуток цілком належить страхувальнику. Якщо управлінсько-розпорядницька функція спричинила до збитків, то вони також належать страхувальнику. Напрямки витрат фонду страхувальник визначає самостійно. Таким чином, сам суб’єкт матеріально відповідає за свою діяльність повністю.

Взаємне страхування відоме з часів стародавніх цивілізацій Ассірії, Месопотамії та Давнього Єгипту. Взаємне страхування грунтується на принципі колективного нагромадження взаємного страхового фонду особами, що об’єднані спільною економічною зацікавленістю до одного об’єкту страхування, або особами, які мають однакові майнові інтереси стосовно різних, але еквівалентних (подібних, маючих спільні риси) об’єктів страхування Таким чином, у системі взаємного страхування немає суб’єкта підприємництва, метою діяльності якого є отримання прибутку на користь його власників. Товариство взаємного страхування не здійснює підприємницької діяльності на користь акціонерів, а реалізує принцип колективної взаємодопомоги учасників у питаннях взаємного покриття наперед визначеної шкоди при фактичній відсутності товарно-грошових відносин (відсутності факту продажу страхової послуги як товару)

Комерційне страхування зародилося в системі взаємного страхування у добу становлення капіталістичних відносин шляхом вдосконалення та розвитку системи взаємного страхування. Соціально-економічні відносини епохи початку капіталізму характеризувалися появою великої кількісті суб’єктів з індивідуальними майновими інтересами та специфічними об’єктами страхування, і потреби у захисті яких система взаємного страхування через вказані причини задовольнити вже не могла.Економічно обумовлена потреба цих суб’єктів у страховому захисті призвела до появи товарно-грошових відносин особливого вигляду, коли страхова послуга набула характеру та основних рис товару, максимально індивідуалізованого до потреб конкретного клієнта (за специфікою цього об’єкту, ризиків та небезпек, які йому загрожують та ін.).Це призвело до виникнення суб’єкта підприємництва, який юридично пов’язаний з його окремими клієнтами тільки індивідуальними страховими зобов’язаннями ІСЗі згідно з угодами страхування, які він уклав. Він ставить основною метою своєї діяльності отримання прибутку шляхом укладання та виконання цих договорів, що оплачуються клієнтами. При цьому страховий фонд створюється страховиком із страхових премій Pі його клієнтів – страхувальників і до певного часу не є власністю страховика, проте повністю перебуває в його розпорядженні з моменту формування. Дохід від результатів управління коштами цього фонду також безпосередньо належить страховику.

Державні страхові гарантії. До цього способу здійснення страхування в Україні належать соціальне страхування, державне пенсійне страхування та страхування на випадок безробіття. Цей спосіб здійснюється через систему податків (чи спеціальних відрахувань, зборів і внесків) бюджетних чи позабюджетних цільових фондів, які перебувають під поточним контролем державних органів.

Базисні принципи здійснення страхування:

1) принцип страхового (майнового) інтересу;

2) принцип граничної сумлінності (найвищої довіри);

3) принцип відшкодування;

4) принцип безпосередньої причини;

5) принцип суброгації;

6) принцип абандону;

7) принцип подвійного страхування (сприяння страховиків, або контрибуції).

Принцип страхового інтересу

Згідно з принципом страхового інтересу, страхувальник повинен мати законний майновий (фінансовий) інтерес до конкретного об’єкта, що підлягає страхуванню, на підставі якого він може одержати користь у вигляді матеріальної захищеності від втрати життя, здоров’я, працездатності або зберігання обсягу своїх матеріальних коштів, чи звільнення його від виниклого боргу або від матеріальної відповідальності за шкоду іншим особам у вигляді наслідків його діяльності (бездіяльності).

Цей принцип визначає, що договір страхування передбачає відшкодування конкретних збитків, які заподіяні конкретній особі.

Принцип граничної сумлінності

Обидві сторони договору страхування зобов’язані бути гранично сумлінними стосовно один до одного, тобто вони повинні надати одне одному всі суттєві фактичні дані щодо предмета договору страхування, котрий укладається або був укладений між ними, незалежно від того, вимагаються ці дані іншою стороною чи ні. Принцип діє однаково як на етапі укладання договору страхування, так і при його виконанні сторонами. Замовчування рівноважно перекручуванню фактів (на відміну від принципу достатньої необхідності, що діє у звичайній комерційній діяльності). Суперечки, що викликані неточністю страховика, зазвичай, трактуються на користь страхувальника.

Принцип граничної сумлінності потребує виконання двох умов. Перша – при укладанні договору страхувальник зобов’язується повідомити про всі обставини, що цікавлять страховика у зв’язку з прийняттям на страхування конкретного об’єкта страхування. Друга – страхувальник зобов’язаний дотримуватися певного стану речей, робити або не робити будь-які дії протягом усього періоду дії договору страхування.

Принцип відшкодування

Згідно з принципом відшкодування, страхувальник не повинен отримувати прибуток внаслідок страхування своїх ризиків. Страхове відшкодування повинно лише відновити його майнове положення до того рівня, що був безпосередньо перед настанням страхового випадку. Страхове відшкодування повинно компенсувати лише реально заподіяну страхувальнику матеріальну шкоду, причому на тих умовах, за якими було укладено договір страхування (ст. 9 ЗУ “Про страхування”).

Принцип у прямій його формі (пряма виплата особі, яка фактично зазнала майнового збитку, суми відшкодування в обсязі реально завданого майнового збитку) безпосередньо поширюється тільки на страхування майна страхувальника (або майнового інтересу вигодонабувача) і відповідальності за шкоду, заподіяну майну або майновим правам третіх осіб.

Принцип безпосередньої причини

Збитки і втрати страхувальника можуть бути обумовлені багатьма причинами – прямими і непрямими. Щоб страхове відшкодування за договором страхування підлягало сплаті, повинна бути безпосередня причина (іншими словами, першопричина збитку), що прямо призводить до виникнення збитку. Вона повинна бути зафіксована в договорі як страховий ризик, на випадок якого здійснюється страхування.

У договорі страхування визначаються страхові випадки – події, першопричиною яких є наперед обумовлені страхові ризики. Причому тільки страхові випадки (події, що визначені у договорі і уже відбулися) зобов’язують страховика здійснити відповідну страхову виплату.

Принцип суброгації

Принцип суброгації (зустрічного, регресного позову страховика) означає, що страховик, виплачуючи страхове відшкодування по договору майнового страхування страхувальнику (вигодонабувачу), після фактичної виплати суми відшкодування отримує у страхувальника (вигодонабувача) право на позов до третьої особи, з вини якої відбулося заподіяння шкоди об’єкту страхування, для компенсації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування за рахунок винної сторони.

Слід зазначити, що спочатку страховик повинен виплатити страхове

Принцип абандону

Абандон (Abandonment) – це умова, визначена у договорі страхування за згодою страховика і страхувальника, яка передбачає одержання від страховика повної страхової суми в обмін на відмову страхувальника від своїх прав на застраховане майно (як правило, транспортний засіб або вантаж) на користь страховика, після чого останній стає власником об'єкта страхування і розпоряджається їм на власний розсуд (наприклад, утилізує). Підстави для абандону – це наступні страхові випадки:

1) Повна конструктивна загибель — фактично часткове ушкодження або повна загибель об'єкта страхування, коли витрати по його відновленню до стану, що передував страховому випадку економічно недоцільні, тому що перевищують страхову суму, обумовлену договором страхування. У цьому зв'язку страхувальник може одержати право на абандон. Прикладом повної конструктивної загибелі може служити аварія корабля або літака.

2) Повна фактична загибель — втрата, загибель або знищення застрахованого майна при технічній неможливості його відновлення. Наприклад, морське судно, зіткнувшись із скелею, перетворюється на купу уламків (які, будучи зібрані в єдине ціле, не становлять морське судно). Різновид такого виду загибелі — затоплення застрахованого майна, коли воно тим самим вибуває зі сфери людського впливу. При цьому страховик зобов'язаний сплатити страхувальникові повну страхову суму, після чого права на майно повністю або частково (у відповідній частці, пропорційної відношенню страхової суми до страхової вартості) переходять до страховика. При цьому ніякої заяви про передачу прав на майно від страхувальника не потрібно. Термін “Повна фактична загибель” широко використовується в практиці морського і авіаційного страхування [22, 23, 38].

3) Пропажа застрахованого транспортного засобу (судна, літака) або вантажу без звістки.

4) Ушкодження в обсязі, що тягне за собою недоцільність ремонту судна або доставки застрахованого вантажу в місце призначення.

5) Захоплення судна або вантажу, застрахованих від такої небезпеки.

Принцип подвійного страхування

Принцип подвійного страхування (сприяння, контрибуції) застосовується тоді, якщо страхувальник застрахував той самий об’єкт за договорами майнового страхування у декількох страховиків одночасно, причому загальна страхова сума за всіма договорами страхування перевищує реальну вартість майна, і всі страховики застрахували однакові ризики цього об’єкта. Якщо страховий випадок станеться у період одночасної дії цих договорів, сумарно виплачене всіма страховиками страхове відшкодування страхувальнику не може перевищувати реальну і дійсну вартість збитку (згідно з принципом відшкодування). При цьому будь-який страховик виплачує свою частку відшкодування пропорційно розміру страхової суми за його договором страхування.

Якщо страхувальник через якісь причини одержав від декількох страховиків суми відшкодування збитку, що сумарно перевищують заподіяний йому збиток, то кожний страховик, що бере участь у такому подвійному страхуванні, і який виплатив суму відшкодування цілком, має право звернутися до інших страховиків, які ще не виплатили суми страхових відшкодувань, із вимогою покриття його збитків у частині, що перевищує його частку в спільному покритті збитків страхувальника, у вигляді частки кожного такого страховика, котра пропорційна значенню страхової суми, визначеної договором страхування між ним і страхувальником (сприяння).

Якщо всі або більшість страховиків виплатили страхувальнику повні суми страхових відшкодувань при наявності подвійного страхування, то вони мають законне право вимагати від страхувальника повернення сум, які вони переплатили останньому (контрибуція). Термін позовної давності при цьому встановлюється загальними нормами цивільного права.

Цей принцип є похідним від принципу відшкодування і принципу граничної сумлінності, тому що страхувальник зобов’язаний повідомити страховику про всі договори страхування, вже укладені стосовно конкретного об’єкта страхування або які перебувають на стадії оформлення.

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒