Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

ТЕМА 2. Класифікація страхування




1.Поняття класифікації та її значення

2.Класифікація страхування за об’єктами

. 3.Обов’язкове і добровільне страхування

 

В основу класифікації страхування можна покласти розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об’єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв’язку з цим можна вирізнити найістотніші класифікаційні ознаки, за допомогою яких класифікують страхування і які мають найбільше значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:

● історичні ознаки (етапи розвитку страхової справи; час виникнення окремих видів страхування);

● економічні ознаки (інвестиційна складова договору страхування; рід небезпеки; об’єкт страхування);

● юридичні ознаки (вимоги міжнародних угод і внутрішнього законодавства; форма організації страховика; форма проведення страхування).

Класифікація за історичними ознаками передбачає виокремлення етапів розвитку страхування (зародки страхування в античному суспільстві; середньовічне страхування у формі взаємодопомоги; страхування в період раннього капіталізму; страхуван­ня в сучасному капіталістичному суспільстві) і поділ усієї сукупності страхових послуг за часом їх виникнення

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька підходів. Найважливішою економічною ознакою для класифікації страхування є наявність або відсутність у договорі страхування інвестиційної складової. З огляду на це у світовій практиці всю сукупність страхових послуг поділяють на дві великі групи.

Перша група об’єднує ті договори страхування, які не лише задовольняють потреби страхувальників у страховому захисті, а й здатні забезпечити їхні інвестиційні інтереси, тобто уможливлюють нагромадження й капіталізацію страхових внесків. Це довгострокові договори страхування, які укладаються на 5, 10, 20, 30 і більше років.

Страхові премії за договорами страхування життя зазвичай сплачуються в розстрочку протягом усього терміну дії договору з таким розрахунком, щоб на момент закінчення дії договору розмір нагромаджених страхувальником внесків дорівнював би страховій сумі за договором..

Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахованої особи, або в разі дожиття нею до заздалегідь обумовленої договором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому, як правило, — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страхування життя мають для страхувальника яскраво виражений характер інвестиції.

Друга група договорів — це ті договори, які обслуговують потреби виключно у страховому захисті, не торкаючись інвестиційних інтересів страхувальників. Прикладом подібних договорів є договори страхування нерухомого майна, засобів транспорту, фінансово-кредитних ризиків тощо. Вони об’єднуються поняттям «Non-life», або «General insurance» — «не-життя», або «загальне страхування». Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не підпадають під ознаки договорів страхування життя. Договори загального страхування є короткостроковими. Стандартний термін їх дії — рік. Іноді вони можуть укладатися навіть на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів — на період транспортування, а при страхуванні туристів, що виїздять за кордон, — на період перебування там.. Страхові премії, як правило, сплачуються одноразово і становлять невеличкий відсоток від страхової суми. Вони не нагромаджуються, не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам по закінченні дії договору страхування. Договори загального страхування, таким чином, призначені лише для забезпечення компенсації збитків внаслідок страхових подій.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об’єктами страхування, тобто об’єктами, на які спрямовується страховий захист. Класифікація за об’єктами страхування перед­бачає виокремлення трьох галузей:

● особистого страхування (об’єкти — життя, здоров’я і працездатність страхувальників або застрахованих);

● майнового страхування (об’єкти — майно в різних його видах: рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

● страхування відповідальності (об’єкт — відповідальність за шкоду, заподіяну страхувальником життю, здоров’ю, майну третьої особи).

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це — видокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами

Класифікація за формою організації (юридичним статусом) страховика. Така класифікація використовується переважно з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видача ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвитку страхового ринку в інституційному і територіальному аспекті. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств з додатковою відповідальністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (його здійснюють товариства взаємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані державні страхові організації).

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування. За цією ознакою страхування поділяють на обов’язкове і добровільне. Більшість договорів страхування укладається на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов’язаний укладати договір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з’являється обов’язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов’язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов’язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами. В Україні існують 33 види обов’язкового страхування. Їх перелік визначений у статті 7 Закону України «Про страхування» (докладніше див. підрозділ 2.3).

Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на основі найважливіших класифікаційних ознак, доходимо висновку: класифікацію страхування можна визначити як систему поділу страхування за історичними, економічними або юридичними ознаками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, види, класи, групи залежно від цілей використання результатів класифікації.

Закон України «Про страхування» визначає, що об’єктами страхування можуть бути три групи майнових інтересів:

1) пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

2) пов’язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) пов’язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди фізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

Особисте страхування поділяється на три підгалузі. Їх існування пов’язане з різною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страхової відповідальності (переліком подій, на випадок яких провадиться страхування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещасних випадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузей виокремлюються види страхування.

Страхування від нещасних випадків об’єднує короткострокові (як правило, до одного року) види особистого страхування. Обсяг відповідальності за видами, які входять до цієї підгалузі, передбачає виплату страхової суми або її частини в такому разі: а) смерті застрахованого; б) постійної втрати ним здоров’я (встановлення інвалідності); в) тимчасової непрацездатності. Необхідна умова настання відповідальності страховика — щоб перелічені події були наслідком нещасного випадку, передбаченого договором страхування.

Під нещасним випадком розуміють раптову, короткочасну, непередбачувану та незалежну від волі страхувальника (застрахованої особи) подію, що може призвести до травматичного пошкодження, каліцтва або іншого розладу здоров’я застрахованої особи.

Страхувальником може бути як фізична, так і юридична особа (наприклад, підприємство, яке страхує своїх працівників), а застрахованим — лише фізична особа. Якщо особа укладає договір страхування власного життя і здоров’я, то вона одночасно є страхувальником і застрахованим. При укладанні договору страхування життя і здоров’я іншої особи (наприклад, дитини) застрахованою буде саме ця особа, а страхувальником — особа, що уклала договір і сплачує внески. Страхування від нещасних випадків в Україні провадиться як у добровільній, так і в обов’язковій формі Друга підгалузь особистого страхування — медичне страхування

Медичне страхування як самостійна підгалузь особистого страхування об’єднує всі види страхування, пов’язані з відшкодуванням витрат страхувальника у зв’язку із захворюванням і необхідністю лікування.

Особливістю цієї підгалузі є наявність тут як довгострокових, так і короткострокових видів страхування. До довгострокових видів медичного страхування належить, наприклад, безперервне страхування здоров’я, договір про яке страхувальник може укласти на невизначений період.

Третя підгалузь особистого страхування — страхування життя.

Ця підгалузь об’єднує довгострокові види особистого страхування, обсяг відповідальності за якими, згідно з чинним законодавством України, передбачає одноразову або розстрочену виплату страхової суми в разі: а) смерті застрахованої особи в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); б) дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування; в) досягнення застрахованою особою певного віку: пенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеного договором страхування; г) настання події в житті застрахованої особи, яка обумовлена у договорі страхування (укладання шлюбу, народження дитини, вступ до навчального закладу тощо).

Найдавнішою і традиційно розвиненою галуззю страхування є майнове страхування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.

Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за більшістю договорів майнового страхування покладено дійсну вартість застрахованих об’єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самій пропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договором перебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків, завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором. Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до уваги загальний обсяг збитків і від­шкодовує його в певній пропорції, то в разі використання системи першого ризику обсягом збитків, який перевищує страхову суму, страховик просто нехтує. Зазначений обсяг вважається «другим» ризиком (на відміну від «першого», який підлягає відшкодуванню і від якого походить назва цієї системи).

Обидві ці системи використовуються страховиком як засіб заохочення страхувальника укладати договори на повну вартість майна. Вони втрачають сенс, коли страхова сума за договором і дійсна вартість майна збігаються.

Система граничного відшкодування використовується в тих видах майнового страхування, де страховик має компенсувати збитки страхувальника, які обчислено як різницю між заздалегідь обумовленою границею (звідси назва системи) і фактичним рівнем доходів. Ця система поширюється на страхування врожаю, втрат від простоїв у виробництві тощо.

Майнове страхування об’єднує найрізноманітніші види страхування, які іноді поділяють на дві підгалузі: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Виокремлення цих двох підгалузей пов’язане з істотними розбіжностями у практиці проведення страхування майна юридичних і фізичних осіб.

По-перше, розмір ризику (з огляду на обсяги можливих збитків) при страхуванні майна громадян, як правило, значно менший, аніж розмір ризику юридичної особи.

По-друге, перелік об’єктів страхування у громадян є досить обмеженим. До нього належать зазвичай власні житлові і дачні будинки, господарські споруди, автомобілі, домашнє майно, домашні і сільськогосподарські тварини. Перелік об’єктів майнового страхування юридичних осіб значно ширший. Він охоплює будівлі і споруди, машини і технологічне устаткування, електронне обладнання, транспортні засоби усіх видів, вантажі, будівельно-монтажні й інженерні ризики, фінансово-кредитні ризики тощо. Відповідно до перелічених об’єктів в обох підгалузях виокремлюються конкретні види страхування.

По-третє, ризики громадян достатньо прості й однорідні, тому доволі часто страховик може страхувати їх за стандартними умовами (видавати стандартний страховий поліс). А ризики юридичних осіб складні та неоднорідні, тому часто доводиться створювати індивідуальні програми страхового захисту відповідно до потреб конкретного страхувальника.

По-четверте, процес прийняття на страхування ризиків громадян — річ, здебільшого, порівняно нескладна. Інколи страховики навіть не вдаються до попереднього огляду майна, що страхується. Чого не можна сказати про прийняття на страхування ризиків юридичних осіб. Тут майже завжди потрібен попередній огляд.

По-п’яте, складність ризиків юридичних осіб часто спонукає страховиків скористатися послугами професійних страхових посередників — брокерів — з їхнім досвідом і знанням. При страхуванні майна громадян страховик може сам пропонувати поліси клієнтам або використовувати послуги страхових агентів, якими можуть бути фізичні особи, кредитні установи, відділення зв’язку, туристичні фір­ми, станції технічного обслуговування автомобілів тощо.

Страхування майна, як правило, здійснюється в добровільній формі.

Третя (порівняно нова для вітчизняного страхування) галузь — це страхування відповідальності. Економічне призначення такого страхування полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров’ю і майну третьої особи, а також майнових інтересів потерпілої третьої особи. Залежно від виду страхування страхову виплату страховик може здійснювати або на користь страхувальника, або на користь третьої особи, котру визнано постраждалою внаслідок певних дій або бездіяльності страхувальника. Страховою подією при страхуванні відповідальності вважається факт настання відповідальності страхувальника, який може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником.

На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, майнові інтереси якої захищає конкретний договір страхування. Найчастіше ця третя особа є невідомою (виняток становить страхування відповідальності за невиконання договірних зобов’язань).

Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний характер. Адже більшість полісів страхування відповідальності забезпечують одночасний страховий захист як життя і здоров’я третьої особи (об’єкти особистого страхування), так і її майна (об’єкти майнового страхування). У цьому полягає ще одна особливість страхування відповідальності.

Особливістю страхування відповідальності є також порядок визначення в договорі страхової суми. На відміну від страхування майна, де страхова сума зазвичай залежить від дійсної вартості об’єкта страхування, при страхуванні відповідальності страхова сума встановлюється у вигляді граничної суми відшкодування — ліміту відповідальності, яку бере на себе страховик, коли страхувальник завдасть шкоди третім особам (їхньому життю, здоров’ю, майну).

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні — форма проведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й обов’язкове.

Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховиком будуються на добровільних засадах і оформлюються договором страхування. Згідно із Законом України «Про страхування» договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі їх затверджує державний наглядовий орган у сфері страхування, видаючи ліцензію на право здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення конкретним страховиком того чи іншого виду добровільного страхування. Правила проведення одного й того самого виду страхування різними страховиками можуть бути істотно різними. Тому страхувальник має змогу обрати найбільш прийнятний для себе варіант страхування і, відповідно, — страховика. Страховик, у свою чергу, не залишається пасивною стороною, він також має право обирати: прийняти на страхування запропонований страхувальником ризик чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть попередньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються загальні умови страхування, викладені у правилах. Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти договору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов’язковому страхуванні — інша справа. Тут страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи; страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України «Про страхування» форми типового договору і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, при укладанні договору обов’язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру», адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Принцип обов’язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов’язково застрахувати передбачений законодавством об’єкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому.

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...