Рицарський роман. Класифікація рицарського роману.

Рицарський роман. Батьківщиною рицарського роману є Північна Франція.Типовим персонажем роману є мандрівний лицар, який іде на подвиги та ≪авантюри≫ (пригоди) заради слави, морального вдосконалення та на честь своєї дами. Як і у куртуазній ліриці, велике місце в романі відводиться жінці і темі кохання, а також морально-етичному аспекту.Творцем роману був поет, у Франції він називався трувером. Правда, куртуазні автори ідеалізують придворно-лицарське життя. У романі чимало детальних описів тобто виявилось прагнення до конкретизації обстановки. Але головною ознакою рицарського роману є поглиблення психологічного аспекту, розкриття внутрішнього світу людини, показ душевних переживань, глибини почуттів, боротьби пристрастей. Це зумовило тяжіння до індивідуалізації характеру, спробу створити портрет (поки що жіночий), а також пейзажні зарисовки. Спочатку виникає роман у віршах, потім — у прозі.З Франції роман перекочував в інші країни.

Особливості лицарського роману

1) Наявність любовної тематики

2) велика кількість авантюр (пригод) і прагнення лицаря прославитися (герой іде на подвиг заради власних інтересів)

3) наявність фантастики (фантастичні герої, фантастичні елемент сюжету, гіперболізація)

Акцент переміщається у внутрішній світ. Це крок до індивідуалізації героя.

Три цикли лицарського роману

1) античний

2) бретонський

3) східно-візантійський

1) Романи античного циклу базуються на сюжетах з античної міфології, літератури, історії. Античний цикл. Початковий період у розвитку роману проходить приблизно в 50-ті роки XII ст. В цей час виявляється тенденція ознайомити французьке суспільство з античними легендами і творами античних авторів. Основними пам'ятками раннього періоду є ≪Роман про Олександра≫, ≪Роман про Фіви≫, ≪Роман про Трою≫, а також ≪Роман про Енея≫. В кожному з цих творів зроблена спроба пристосувати античний матеріал до духу феодальної епохи і куртуазних смаків.Герої і персонажі стародавніх часів у рицарському епосі переносились у феодальне оточення і виступали вже в ролі зразкових лицарів.

2) Бретонський цикл романів – найчисельніший. Джерело – кельтський фольклор. Тут є фантастика, героїчні подвиги, мотиви кохання. Кельтські народні сказання дають чудову сюжетну першооснову, бо в них присутні і еротика і фантастика.

Чотири групи бретонських лицарського роману

- Бретонські ле (це невеличкі віршовані новели любовного змісту. Характерними рисами ле є лаконізм, велика сконцентрованість змісту, фантастика. На першому плані у них завжди гостро конфліктна ситуація — нещасливе або трагічне кохання. Закохана пара звичайно протиставляється суспільству, його нормам і законам)

- Романи про Трістана та Ізольду (прототипи з’являються біля 1150р., але не дійшов до нашого часу. 2 версії роману – жонглерська і куртуазна).

- Романи круглого столу (романи про лицарів короля Артура) – в сучасному світі круглий стіл – обговорення проблем.

- Романи про Святий Грааль (Фр в кельтському фольклорі Грааль — це талісман, здатний насичувати і підтримувати сили людей; у християнстві Грааль — чаша-дароносиця.)

3) Східно-візантійський цикл романів. У романах цього типу майже відсутнє надприродне. На перший план висувається мінливість людської долі, в подоланні якої головну роль відіграють не лицарська мудрість і вправність, а терпіння, наполегливість, а інколи — й хитрощі. Для романів цього циклу властиві насиченість побутовими подробицями і

простота викладу. («Тисяча і одна ніч». Між коханими є різні перепони (релігійні, соціальні). Романи цього циклу є менші за обсягом)

Роман з’являється у англо-нормандських кліриків в 1120—1130 рр. і вже потім (після 1140—1150 рр.) на континенті. Перші маніфестації роману виникають на стику двох традицій: традиції chanson de geste і традиції історіографії — стародавністю, шкільного походження.