Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Економічна суть і необхідність страхування.

Страхування є економічною категорією і входить до складу фінансової системи держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлене рухом грошових коштів у процесі розподілу і перерозподілу грошових доходів і нагромаджень усіх суб’єктів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування властиві економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів і коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших витрат (здоров’я, працездатності тощо).

Як економічна категорія, страхування – це система економічних перерозпо- дільчих відносин, що охоплює:

- утворення за рахунок внесків фізичних та юридичних осіб спеціального фонду коштів;

- його використання для відшкодування майнових збитків внаслідок стихійних лих та інших випадкових явищ, а також для надання громадянам допомоги у різних ситуаціях в їх житті. Офіційне визначення терміну страхування наведено в Законі України “Про внесення змін до Закону України”Про страхування” (від 4 жовтня 2001р.) згідно з нормами якого:

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових

інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Характеристика ринкового змісту страхування система перерозподільчих відносин грунтується на виділенні таких його специфічних ознак як:

- наявність у страхових відносинах не менше двох сторін і збіг їх інтересів;

- страхування продовжує грошові перерозподільчих відносини, специфікою яких є те, що вони викають між учасниками, котрі пов’язані з солідарним розподілом величини збитку одного із них на всіх. Саме замкнутий розподіл збитку є відмінною ознакою категорії страхування, її особливістю щодо інших фінансових категорій;

- страхування передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як

територіальною (просторовою), так і за часовою ознаками;

- страхування передбачає поверненість страхових платежів, внесених до

страхового фонду та цільове використання страхових резервів (фондів)винятково на покриття заздалегідь визначених збитків, які можуть трапитися в тих чи інших випадках.

Страхування – одна з найбільш давніх історичних категорій суспільно-економічних відносин між людьми, невід’ємна частина виробничих відносин, є

Складовою частиною фінансової системи, яка опосередковує рух ВВП в формі фондів фінансових ресурсів. Страхування – об’єктивна умова розвитку товарно-грошових відносиин і одночасно результат їх найдосконалішого розвитку, яке

забезпечує безперервність, збалансованість і стабільність суспільного розвитку.

Вираз „страхування „ вживається у значенні „підтримка”, „ гарантія успіху” тощо. В сучасних умовах цей термін найчастіше використовується в якості інструмента захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб, як елемент відшкодування матеріальних витрат при настанні страхового випадку. Новий тлумачний словник української мови визначає слово „страхування” як „уберігати кого -, що - небудь від чогось небажаного, неприємного.”

Економічна сутність страхування визначається двома основними механізмами, що закладені в страхуванні, а саме:

- ефект рідкісних подій, коли страховий випадок протягом певного періоду часу відбувається не у всіх учасників формування страхового фонду;

- ефект накопичення, коли страховий внесок завжди менший від страхової виплати, тому що страхові виплати видаються не одночасно, що враховується через дисконтуючий множник на інвестиційні прибутки страхової компанії.

Категорія страхування має характерні ознаки, зокрема:

- наявність розподільчих та перерозподільчих відносин;

- існування страхового ризику, тобто страхуванню властивий вірогідний характер відносин;

- формування страхового фонду за рахунок внесків його учасників;

- поєднання індивідуальних та групових страхових інтересів;

- солідарна відповідальність всіх страхувальників за втрати;

- замкнута розкладка суми страхового збитку;

- перерозподіл збитку в просторі та часі;

- повернення страхових платежів, що мобілізовані до страхового

фонду;

- самоокупність страхової діяльності та отримання прибутку.

Як видно із зазначених ознак, страхування має риси економіки,

фінансів, кредиту, підприємництва, але й принципові відмінності.

Страхування водночас є засобом залучення грошових ресурсів і способом відшкодування збитків. А у ринковій економіці страхування виступає,

з одного боку, як фактор стабілізації економіки, як засіб захисту господарської діяльності та добробуту членів суспільства, з іншого боку, як вид діяльності, що приносить доход. Оскільки страхування відноситься до виду підприємницької

діяльності, яку можуть здійснювати тільки юридичні особи відповідної

організаційно-правової форми, що суворо передбачено чинним законодавством, то страхову діяльність можуть здійснювати юридичні особи у формі акціонерного, повного, командитного товариства і товариства з додатковою відповідальністю.

Суб’єктами страхових відносин у відповідності до чинного законодавства, визнають фінансові установи, що створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, з урахуванням особливостей, передбаченним Законом України про страхування, а також одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками – резидентами України. Здійснення страхової діяльності в Україні підлягає ліцензуванню.

До суб’єктів страхування належать також страхувальники і застраховані особи. Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування,

або є страхувальниками в силу закону. Застраховані особи – треті особи, на користь яких страхувальники уклали договір зі страховиком.

Предметом страхування виступає не страхова подія, а саме ризик, який може відбутися, а може й ні.

Закон України про страхування визначає об’єкти страхування як майнові інтереси, що не суперечать законодавству України та пов’язані:

- з життям, здоров ‘ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи;

- володінням, користуванням і розпорядженням майном;

- з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

Категорія страхування розглядається з наступних позицій:

- як вид економічних відносин (з різними характеристиками);

- як спосіб розподілу ризиків;

- як спосіб задоволення потреб страхувальників;

- як вид бізнесу (підприємницької діяльності) з метою отримання

прибутку;

- як спосіб покращення матеріального стану засновників та

акціонерів;

- як джерело інвестицій в економіку держави;

- як фактор стабілізації економіки.

При цьому виникає питання про джерело відшкодування втрат. Можливі два варіанти. Перший полягає в тому, що збитки можуть покриватися за рахунок власних фінансових ресурсів самого суб’єкта (юридичної чи фізичної особи). Однак, це спричинює їх відволікання від основного призначення – забезпечення життєдіяльності й безперервності виробництва. Наслідки такого відволікання залежать від обсягів збитків і призводять до скорочення обсягів виробництва та масштабів життєдіяльності, або до припинення діяльності взагалі. Такий варіант – дуже ризикований. Другий варіант полягає у створенні спеціальних цільових ресурсів, призначених для відшкодування збитків – страхових фондів, які виступають матеріальним втіленням системи страхового захисту, для створення яких спрямовується частина ВВП.

Страховий фонд створюється у формі резерву матеріальних і грошових

засобів для покриття збитків, спричиненими несприятливими чи ризиковими подіями. Він є невід’ємною частиною, складовим елементом будь-якого суспільства. Тому розмір і структура фонду, що використовується з метою страхового захисту юридичних і фізичних осіб, залежить від багатьох чинників, серед яких виділяють: методологічні концепції формування фонду; стан розвитку економіки; співвідношення між формами власності; методи залучення коштів для реалізації соціальних програм; традиції населення; міжнародні відносини тощо.

Чим більший потенціал суспільства, тим більшим має бути страховий фонд.

На сьогодні суспільна практика, залежно від суб’ктів власності на ресурси,

якими виступають держава, окремі суб’кти господарювання та страховик, виробила три основні організаційні форми існування страхового фонду.

Централізовані резерви держави утворюються за рахунок загально

державних ресурсів. Основне призначення – відшкодування збитків і усунення наслідків стихійних лих і аварій, що спричинили великі розрухи і призвели до значних людських жертв.

Резерви формуються як у натуральній, так і в грошовій формі. Натуральні –

це постійно оновлювані запаси продукції, матеріалів, палива та інших матеріально-технічних ресурсів за визначеною номенклатурою, які розміщені на спеціальних базах. Вони є стратегічними запасами держави, що знаходяться у розпорядженні спеціалізованого державного відомства – Державного матеріального резерву, створеного при Кабінеті Міністрів України. У грошовій формі – це централізовані державні фінансові ресурси, які формуються за рахунок коштів державного бюджету, а розпорядником цих коштів є Кабінет Міністрів України.

Фонди самострахування (нецентралізовані страхові фонди) – це

організаційно відокремлені фонди суб’єктів господарювання, які створюються як у натуральній, так і грошовій формах. Призначення цих фондів – оперативне подолання тимчасових ускладнень у процесі господарювання. В аграрному секторі за допомогою механізму самострахування утворюється насіннєвий, фуражний та інші натуральні фонди, які мають за мету пом’якшити або усунути негативний влив природно – кліматичних умов на результати господарювання. В ринковій економіці значно розширені межі самострахування, так як суб’єкти господарювання прагнуть захистити себе від постійно змінюваного середовища, забезпечити собі можливість працювати без будь-яких зривів. З цією метою, згідно з чинним законодавством України, кожен суб’єкт господарювання створює резервний фонд за рахунок роз поділюваного прибутку в розмірі 15-25% від статутного капіталу.

Страховий фонд суспільства:

1. держава

1.1 централізовані страхові резерви:

а) натуральні;

б) грошові

2. суб’єкти господарювання

2.1 нецентралізовані страхові фонди – фонди самострахування:

а) натуральні;

б) грошові

3. страховик

3.1страхові резерви страховика:

а) грошові.

Недоліком системи самострахування є те, що змушує суб’єктів відволікати

свої оборотні кошти в повному обсязі можливих збитків, а це, зменшує його фінансові можливості щодо операційної діяльності. Це досить дорога і нераціональна форма захисту, яка передбачає вилучення з обігу значних фінансових ресурсів.

Найбільш універсальною формою страхового захисту є фонд страховика

(згідно з чинним законодавством – страхові резерви), який створюється за рахунок великої кількості його учасників як юридичних, так і фізичних осіб, які виступають у ролі страхувальників. Формування фондів здійснюється тільки в децентралізованому порядку, тобто страхові внески сплачуються кожним учасником відокремлено, Фонд має тільки грошову форму вираження. Вираження коштів фонду відбувається на конкретні цілі – відшкодування збитків та виплату страхових сум тим страхувальникам, які постраждали. У рамках фонду страховика досягається висока ефективність використання коштів на покриття збитків; у цьому випадку збитки розподіляються серед усіх учасників страхування, відбувається значний перерозподіл коштів як у просторі, так і в часі, що в кінцевому результаті призводить до високої маневреності, оборотності коштів. Страхові відносини між учасниками страхового фонду організовуються через спеціалізовані страхові організації – страхові компанії або страхові товариства (узагальнена назва - страховики).

Отже, всі економічні блага, які знаходяться у розпорядженні людства,

стають головною причиною існування різних форм страхового захисту.

12 3 4 Следующая ⇒