2. Класифікація форм державного управління в філософії Платона

       Спираючись на принцип загального в управлінському процесі, учень Сократа Платон (427-347 pp. до н. е. ) вперше в історії філософії зробив спробу здійснити класифікацію форм державного управління. Праці Платона —-35 діалогів і 36 листів — дійшли до нас повністю, що дає нам майже вичерпну інформацію про всі сфери його філософії.

       Платон з боку батька походив з царського роду: він був потомком царя Кодра, а з материного — зв'язаний родинними узами з родом Солона. Коли Платону було 20 років, він близько познайомився з Сократом, став його учнем. Тож не випадково сократівське бачення суспільного буття пронизує майже всі його діалоги.

В своїх працях, а особливо, в " Державі" і " Законах", Платон створює образ ідеальної держави. Управління, вважав він, є доменою людей освічених, які оволоділи висотами наукового пізнання, знають причини поведінки людей в господарчому і політичному житті полісу, на основі знань вміють передбачити майбутнє.

Люди неосвічені, демос, не здатні оцінити ні себе, ні своїх близьких, відсутність необхідних знань не дозволяє їм зробити погляд в майбутнє. Представники демосу — оратори-демагоги витісняють з управлінських структур афінську аристократію, яка не вміє, а іноді принципово не хоче маніпулювати неосвіченою, податливою на емоції і нерозсудливі чини юрбою.

Суспільство в державі, згідно Платону, повинно бути поділене на 3 стани: філософів, воїнів, ремісників і землеробів. Найкраще управляти державою можуть філософи. Саме вони володіють всіма знаннями, політ їх думки відповідає широті і багатоманітності в управлінському процесі. Життя свідчить, писав Платон, що кожна людина найкраще заангажована в певному виді діяльності. І вона повинна робити свою справу, а не братись за всі роботи. Землероб, говорив він, не буде братись за виготовлення плуга, для цього є коваль, який це зробить значно краще. Це ж саме стосується і будівничого, і шевця, і ткача тощо. Але вміння майстерно зробити плуг, мотику, лопату, збудувати будинок і т. д., писав Платон, ще не означає, що людина зможе з таким же самим успіхом управляти суспільними процесами. Майстерність ремісника — це майстерність людини фізичної праці, тоді як управління державою, суспільними процесами вимагає активної діяльності розуму, напруги всіх духовних зусиль. Платон рішуче стверджував, що хоч ремісники і землероби є вільними людьми, але вони є суб'єктами фізичної праці і тому не можуть управляти ніякими структурами в суспільстві і державі.

Воїни, в ідеальній державі Платона, повинні бути звільнені від всяких інших обов'язків, окрім захисту держави. В працях мислителя воїни — це загартовані, добре навчені військової справи люди, які виховані в умовах строгої дисципліни. Жити вони повинні громадою, спільно харчуватись і мати спільних дружин.

Землероби і ремісники, згідно з Платоном, повинні сумлінно працювати в сфері матеріального виробництва.

Найкращим засобом встановлення однодумності, вважав Платон, є колективна власність певних груп вільних людей (ремісників, купців, торгівців і т. д. ) на землю, будинки і т. д. Тільки приватна власність колективу однодумців може протистояти силі рабів.

Приватну власність філософів і воїнів, писав Платон, слід ліквідувати: філософів вона буде відволікати від філософування і управління, а воїнів — від служби. Якщо воїни стануть приватними власниками, тоді вони із сторожових псів, які захищають місто-поліс, перетворяться на ненаситних вовків. Все, що їм необхідне, вони повинні отримувати від держави в достатку. Приймати золото або срібло і навіть доторкатись до благородних металів їм слід категорично заборонити, щоб їм навіть думка не прийшла в голову придбати ці цінності.

Важливою рисою платонівської ідеальної держави є виховання громадян. Програма виховання повинна розроблятись таким чином, вважав він, щоб вона була однаковою для всіх виховних закладів. Під впливом суспільно-політичних настроїв Спарти, де збереглися пережитки матріархату і жінки часто займали високі керівні посади в суспільстві, Платон приходить до висновку, що в містах-полісах юнаки і дівчата повинні отримувати однакове виховання і освіту з тим, щоб мати рівні стартові можливості для управління суспільством і його підрозділами.

Розробляючи вчення про ідеальну державу, грецький мислитель зазначав, що такою може бути та держава, де при владі аристократія. Це мудрі, добрі, шляхетні керівники. Менш ідеальною формою правління є тімократія (або тимархія), де керівництво державою здійснюють герої. Це люди честі, відваги і сили. Для них багатство є предметом зневаги. Нижчою формою управління державою стосовно тімократії є олігархія. Це влада багатих людей. Вона не є тривкою, тому що " багаті спочатку придумують собі витрати, порушують закони, яким не підкоряються ні вони, ні їх дружини... ". (Антология мировой философии. — T. I. Часть I. — К., 1991. — С. 79).

В державі, де керує олігархія, все пристосовується до влади грошей. Розбещені менталітетом олігархії, громадяни такого суспільства " чим вище ставлять гроші, тим нижче — чесноти". (Там же. — С. 79).

Ще гіршою формою державного управління, вважав Платон, є демократія. Це така форма, де панує безмежна свобода і відсутня шана до старших за віком і посадою. А найгіршою формою управління є тиранія. Тиран спирається, як правило, на рабів і " найгірших людей". Він "... в перші дні і години свого правління усміхається і обнімає всіх, з ким зустрічається, не називає себе тираном, обіцяє багато взагалі і конкретно, звільняє від боргів, народові і близьким до себе роздає землі і вдає з себе милостивого і лагідного до всіх... " (Там же. — С. 81).

Тиран, зазначає Платон, постійно потребує поклоніння, він підозрілий і мстивий. Всюди він вбачає змову, ворогів. " Тому тиран, — писав Платон, — якщо хоче втримати владу, повинен наполегливо знищувати всіх тих, аж поки в нього не залишиться ні ворогів, ні друзів... " (Там же. — С. 82).

В праці " Закони", яка написана Платоном пізніше " Держави", проект ідеальної держави дещо модифікований. Як і в " Державі", мислитель великого значення надає приватній власності, але вона повинна бути обмежена державою. Земля є власністю держави. Щоб у ній не було перенаселення, " зайвих людей" слід відправляти в далекі грецькі колонії, обживати нові землі. Всі будинки теж повинні бути у власності держави, і надає вона їх тим, хто їх потребує. Ті, хто працює фізично, знову, як і в " Державі", наголошує Платон, не повинні допускатись до керівництва. На чолі держави в " Законах" вже не мудреці-філософи, а старійшини. З старійшин вибирається правитель держави, для якого слід встановити віковий ценз — 50 років. В " Законах" вже немає спільного харчування воїнів і спільних дружин. Від змісту " Законів" віє суворістю, регламентацією всіх сторін життя громадян ідеальної держави.

Найменше порушення регламентованого буття передбачає для людини суворі кари. Завдання управлінця всіх рівнів у суспільстві — боротись зі всякими новаціями, стверджуючи одноманітність в житті спільноти, виховувати у людей почуття самопожертви в ім'я держави, що є вищим проявом їх самовдосконалення.

Правда, самопожертва в ім'я держави була необхідна для її правителів і воїнів. Для ремісників такі ригористичні норми були зняті, адже ж цей стан і не був зобов'язаний до духовного самовдосконалення. З грона цих людей керівники не набирались, тож і вимоги до них були відповідно занижені.

Станам у державі, вважав Платон, відповідають ті ж самі чесноти, що і частинам душі: чеснотою правителів є мудрість, воїнів — мужність, ремісників — панування над собою. Коли кожен з станів сумлінно виконує свої обов'язки, дотримується принципу одноманітності, в державі панує гармонія, вона розквітає, всі члени суспільства щасливі і спокійні.

Ідеальна держава Платона, зазначає В. Татаркієвич, спиралась на прекрасний принцип: індивіди підпорядковуються державі, а держава керується загальнолюдськими, загальноприйнятими нормами, але заклик до реалізації цього принципу був доктринерський, жорстокий. Ідеальна держава Платона була прообразом тоталітаризму сьогодні. (Див.: Tatarkiewicz W. Historia filozofii. — T. I. — Warzawa, 1991. —S. 101).