Висновок.

Висновок.

Як процес цілеспрямованої дії на предмети зовнішнього світу, праця є основою будь-якої людської діяльності. Основу цих відносин складають трудові правовідносини, тобто які виникають між працівником і роботодавцем на підставі укладення між ними трудового договору з приводу використання найманої праці працівника. Але праця кожної особи буде ефективною тільки тоді, коли працівник матиме час не тільки для виконання свої трудових обов’язків, але і час для відновлення працездатності, тобто коли матиме час і для відпочинку.

Робочий час як інститут трудового права є сукупністю правових норм, які визначають тривалість, склад, режим і порядок обліку робочого часу. Інститут робочого часу містить у собі норми Конституції України, яка у ст. 45 передбачає скорочення робочого дня для працівників окремих професій і виробництв, скорочення тривалості роботи у нічний час. Значний масив правових норм, які регулюють робочий час, міститься в Кодексі законів про працю та інших законах України. Відносини, пов’язані з робочим часом, регулюються також великою кількістю підзаконних актів.

Відповідно до чинного трудового законодавства України розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час. Так, відповідно до ст. 50 КЗпП України нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу означає, що час, протягом якого працівник повинен виконувати трудові обов’язки, скорочується, однак працівник має право на оплату праці в розмірі повної тарифної ставки, повного окладу. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється, як правило, законодавством. Право на скорочений робочий день виникає, якщо працівник виконує роботи у шкідливих умовах праці не менше за половину робочого дня.

Так само як і скорочений робочий час – неповний робочий час також має меншу, ніж це передбачено нормативними актами тривалість. Він встановлюється угодою сторін як при вступі на роботу, так і в період роботи.

Неповний робочий час може встановлюватися як при прийнятті працівника на роботу або згодом. Особи, які працюють неповний робочий час, користуються тими ж правами, що і працюючі на умовах нормального робочого часу. Їм надається відпустка тієї ж тривалості, надаються вихідні й святкові дні, час роботи зараховується в трудовий стаж.

Одним з основних видів відпусток є щорічні відпустки. Підставою для твердження, що щорічні відпустки є основними по відношенню до інших видів відпусток є їх абсолютний характер. На відміну від інших видів відпусток (творчі, соціальні, відпустки, що пов’язані з навчанням, відпустки без збереження заробітної плати), які надаються не всім, а лише певним категоріям працівників при визначених умовах, щорічні відпустки надаються постійно, тобто носять регулярний характер, незалежно від волі роботодавця і певною мірою самого працівника.

Використана література:

1- Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.

2- Кодекс законів про працю України від 10. 12. 1971року.

3- Законодавство України про відпустки: Міжнародно-правове регулювання. Основні положення законодавства України. Відпустки працівникам окремих категорій. Правовідносини, пов'язані з відпустками.  К. : Юрінком, 2000.

4- Карпенко Д. О. Основи трудового права: Навчальний посібник. - К. : А. С. К., 2003.

5- Трудове право України: Академічний курс: Підручник - К. : ВД " Ін Юре", 2006.

6- Чанышева Г. И. Трудовое право Украины: Учебно-справочное пособие. - Харьков: Одиссей, 2001.