 |
2. Розподіл балів, що присвоюються студентам
|
|
|
|
2. Розподіл балів, що присвоюються студентам
Оцінювання знань студентів здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (заліку) та іспиту за 100-бальною шкалою.
Так як дисципліна вивчається три семестри, за кожен семестр студент повинен отримати 100 балів. Крім того, іспит оцінюється також в 100балів.
Розподіл балів, що присвоюються студентам, здійснюється в такому порядку:
|
Модуль I (поточний контроль) |
Модуль II (індивідуальне завдання) |
Контрольна робота |
ПМК | |
|
Змістовий модуль 1
(класна контрольна робота)
| ||||
| Т1-Т2 | Т3 | |||
Переведення даних 100-бальної шкали оцінювання в національну шкалу та шкалу за системою ECTS здійснюється в такому порядку:
| Оцінка за шкалою ВНЗ | Оцінка при підсумковому контролі у формі екзамену | Оцінка при підсумковому контролі у формі заліку |
Оцінка за шкалою ECTS | |
| 90-100 | 5 (відмінно) | Зараховано | А (відмінно) | Відмінне знання матеріалу лише з незначною кількістю помилок |
| 80-89 | 4 (добре) | В (дуже добре) | Вище середнього стандарту, але з деякими поширеними помилками | |
| 70-79 | С (добре) | Загалом добрі знання, але з помітними помилками | ||
| 60-69 | 3 (задовільно) | D (задовільно) | Пристойно, але із значними недоліками | |
| 50-59 | Е (достатньо) | Відповідає мінімальним вимогам | ||
| 21-49 | 2 (незадовільно) з можливістю повторного складання | Не зараховано | FX | Недостатньо: необхідно доопрацювати і повторно скласти залік чи екзамен |
| 0-20 | 2 (незадовільно) з обов’язковим повторним курсом | F | ||
3. МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
|
|
|
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1
ЗАКОНОДАВЧІ ТА НОРМАТИВНО-СТИЛЬОВІ ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО МОВЛЕННЯ
Тема 1. Державна мова — мова професійного спілкування
План
1. Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
2. Мовні норми.
3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні.
Методичні рекомендації
Поняття національної та літературної мови.
Мова є однією з найістотніших ознак нації і реально існує як мовна діяльність членів відповідної етнічної спільноти.
Мова — це найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та координації всіх видів суспільної діяльності: галузі виробництва, побуту, обслуговування, культури, освіти, науки.
Українська мова входить до найпоширеніших мов світу, нею розмовляє близько 45 мільйонів людей. Вона належить до східної групи слов'янських мов, що входять до індоєвропейської мовної сім'ї.
Відповідно до статті 10 Конституції України, прийнятої Верховною Радою 28 червня 1996 року, українська мова є державною мовою в Україні, «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на їй всій території України».
Державна мова — це закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов'язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у закладах освіти, науки, культури, у сферах зв'язку та інформатики.
Термін «державна мова» з'явився в часи виникнення національних держав. Звичайно, в однонаціональних державах немає необхідності конституційного закріплення державної мови. В багатонаціональних країнах статус державної закріплюється за мовою більшості населення.
Українська мова мала статус, близький до державного, вже у XIV — першій половині XVI століття, оскільки функціонувала в законодавстві, судочинстві, канцеляріях, державному і приватному листуванні.
|
|
|
Утвердження української мови як державної неможливе «без органічної взаємодії принаймні двох засад:
1. створення такої мовної ситуації, за якої б українська мова мала б усі можливості безперешкодного вживання, вияву комунікативних функцій, властивих іншим високорозвинутим літературним мовам у сучасних цивілізованих суспільствах;
2. ефективного вивчення на різних ділянках освіти у поєднанні з мовним вихованням».
Українська національна мова існує:
а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній українській літературній мові;
б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіальних діалектах.
Отже, не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна мова». Національна мова охоплює літературну мову, територіальні діалекти, професійні й соціальні жаргони, суто розмовну лексику, а літературна мова є вищою формою національної мови. Національну мову творить народ, тоді як відшліфована її форма — літературна мова — творилась митцями слова.
Літературна мова — це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.
Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.
Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
|
|
|
