Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Рушійні сили агресорів у громадянській інформаційній війні




Інформаційні війни в сучасних умовах ведуться не державами, а численними некомерційними, суспільними організаціями — фондами, центрами, інститутами, лігами тощо, що формуються державою-агресором, яка веде війну. Створюється ціла мережа організацій, що пронизують усю суспільну тканину й непомітно скеровують її у потрібному напрямі. Боротися проти таких організацій старими методами чи організаціями, що побудовані за ієрархічним принципом, неможливо. Перед такими мережевими структурами нічого не може вдіяти і держава. В період з 1985 року і до 1991 року в нашій країні під лозунгами перебудови і гласності були розгорнуті саме такі мережеві структури, що й забезпечили розвал Радянського Союзу. Цим структурам не змогли протидіяти ні Комітет державної безпеки, ні численні партійні організації, ні збройні сили СРСР.

США і їхні західні партнери створили плацдарми всередині українського суспільства. Окопалися, закріпилися, захопили більшість ЗМІ, особливо канали телебачення, вербують місцеве населення, роблять провокаційні заяви. Такими плацдармами є різноманітні західні фонди та інститути, як правило, «неурядові» і «незалежні» за назвами, які оселилися на території України. Проте всі вони або прямо зв'язані з урядовими структурами і спецслужбами, або з латентними структурами, що формують світову політику.

Нині тільки на території Сполучених Штатів Америки існує близько сорока тисяч фондів, що не обкладаються податками, більшість з яких не утаємничує своїх глобальних планів. Ще майже стільки ж організацій сприяють планам таємних товариств у питаннях глобалізації й централізації уряду. Всі ці організації певним чином пов'язані з Орденом «Череп і кістки», Радою з міжнародних відносин (РМВ), Тристоронньою комісією, Орденом ілюмінатів та іншими латентними структурами світової політики. Серед них: Агентство міжнародного розвитку, Американський союз за громадянські свободи, Американська рада расових відносин, Американський інститут преси, Асоціація гуманістичної психології, Інститут Аспена, Центр демократичних інститутів, Фонд Форда, Фабіанське товариство, Фонд національного прогресу, Національна рада церков, Фонд нового світу, Група Мільнера, Інститут корпорації РЕНД, Стаффордський науково-дослідний інститут, Інститут людських відносин Тавісток, Інститут політичних досліджень і чимало інших.

Наприклад, Інститут Аспена є «всесвітнім концерном із значним дипломатичним впливом». Маючи майже 60 млн дол. чистих активів, він «регулярно організовує зустрічі президентів, прем'єр-міністрів, державних діячів, радників, журналістів, філософів тощо, конкуруючи зі Списком 500 (впливових людей)», зазнає журналіст Поль Андерсен. Проте незважаючи на своє міжнародне визнання, Інститут залишається загадкою для більшості місцевих представників і тих, хто там буває. Інститут був заснований в 1940-х роках як Інститут гуманістичних досліджень Аспена. Додаток щодо питань гуманізму в 1970-х роках був вилучений. Його засновниками були: чикагський промисловець Уолтер Пепк, президент Рокфелерівського університету в Чикаго Роберт Мейнард Хатчінс, філософ Мортімер Адлер, член РМВ і Ордена «Череп і кістки» Генрі Лус, голова впливових видань «Лайф» і «Тайм».

Інститут політичних досліджень (ІПД) — організація прикриття, що нараховує сотні різних груп-представників і лівого, і правого політичного спектрів, діє у Вашингтоні. Це ще один приклад організації, зв'язаної з таємними товариствами. Колишній англійський розвідник і автор багатьох праць, присвячених зокрема і таємним товариствам, Джон Колеман писав: «ІПД визначав і змінював зовнішню і внутрішню політику Сполучених Штатів Америки, починаючи з моменту свого заснування сімействами Джеймса П. Варбурга і Ротшільда, за підтримки Бертрана Рассела і англійських соціалістів. Завдання ІПД були визначені англійською організацією «Круглий стіл». Одним з найвідоміших завдань ІПД було створення «Нових Лівих» як базового руху в СІЛА. Інститут політичних досліджень повинен був організовувати протистояння, провокувати хвилювання й безпорядки, неконтрольовані ситуації, поширювати «ідеали» лівого нігілістичного соціалізму, підтримувати неконтрольоване розповсюдження наркотиків усіх типів, бути «великою дубиною», що розхитує політичний істеблішмент Сполучених Штатів Америки». Автор С. Стівен Пауелл зазначає, що метою, оголошеною ІПД, є «ліквідація всіх економічних, політичних, соціальних і культурних закладів у Сполучених Штатах Америки».

Згідно з дослідженнями, більша частина фінансування ІПД надходила від організацій, тісно пов'язаних з Радою з міжнародних відносин, зокрема від «Фонду Рубіна», який представляла нью-йоркська юридична фірма «Лойд, Дей і Лорд». Члени сімейства Лордів були членами ордена «Черепа і кістки» з 1898 року. Уінстон Лорд (Орден, 1959 рік), колишній помічник Генрі Кіссінджера, в 1983 році був головою Ради з міжнародних відносин, а при президенті Рейгані послом в Китаї. Багато дослідників нині вважають, що невелика група людей не тільки управляє більшістю головних світових проблем, але й забезпечує контроль фондів. Позаяк завдання нового світового порядку стають все реалістичнішими, автори і дослідники таємних товариств та їх фінансових заступників цих товариств у бізнесі та уряді відчувають, що вони зіткнулися з безвихідним лабіринтом перепон у своєму намаганні донести правду суспільству. Провідні видавці не видадуть, а агентства новин не приймуть і не поширять цю інформацію, а радше і просто висміють таких авторів, назвавши їх «панікерами» і «теоретиками змови». Існує реальна загроза насильства стосовно тих дослідників, які «копають» надто глибоко.

Більшість цих фондів мають сьогодні свої осередки в Україні. Вони надають гранти (грошові подачки) українським політикам, журналістам, філософам тощо, переважно представникам гуманітарних спеціальностей, які з точки зору керівників фондів, можуть забезпечити інтереси США чи інших західних країн в Україні.

Якщо на карту України нанести всі західні фонди та грантодавців інших країн, то ми побачимо, що вся наша незалежна держава вкрита густою мережею цих структур. На початок 2005 року в нашій країні офіційно діє: 421 фонд з міжнародним статусом, 399 міжнародних організацій, які працюють з так званим третім сектором (перший сектор — державна діяльність, другий сектор — бізнес, третій сектор — суспільна діяльність, що охоплює політику і гуманітарну сферу), 179 структурних підрозділів іноземних недержавних організацій. Всього — 999 структур. Більшість фондів, розміщених в Україні, фінансуються організаціями США. Найактивніші такі організації: Asian Research Institute (Інститут азіатських досліджень), Socialist International (Соціалістичний Інтернаціонал), New Democratic Coalition (Нова демократична коаліція), New World Foundation (Фонд нового світу), International Іnstitute for Strategic Studies (Міжнародний інститут стратегічних досліджень), Institute for Policy Studies (Інститут політичних досліджень), Іnstitute for Social Research (Інститут соціальних досліджень), Іnstitute for the Future (Інститут майбутнього), Ford Foundation (Фонд Форда), Center for Democratic Institutions (Центр за демократичні інститути), Center for International Policy (Центр міжнародної політики), Аgency of International Development (Агентство міжнародного розвитку), Club of Rome (Римський клуб), фонд «Відродження» відомого американського фінансиста Джорджа Сороса та багато інших.

Крім американського капіталу, в Україні активно діють капітали Німеччини (German Marshall Fund — Німецький фонд Маршалла, Berlin Center for Future Research — Берлінський центр досліджень майбутнього), Великобританії і Канади.

Іноземні фонди домінують в Україні. Третій сектор існує на західні гранти, які виділяються під проекти, що забезпечують потрібний Заходу розвиток політичної ситуації в країні. Фонди і «грантоїди» суттєво впливають на політичні, економічні і соціальні проблеми в Україні, на наш світогляд і розуміння життя. Вони — передовий загін в інформаційній війні проти українського народу. Використовуючи тактику «роїння», коли невеличкі організації діють окремо, ці структури розв'язують спільне для всіх завдання. Таким чином західні спецслужби ведуть постійну інформаційно-психологічну війну, непомітно знищуючи населення України, впроваджуючи юдо-ліберальну ідеологію.

А тепер згадаймо, що стверджує віце-президент Академії геополітичних наук генерал-полковник Л.Г. Івашов стосовно двох концепцій устремління до світового панування. Першу, пов'язану із США, ми розглянули, а як бути з аналогічними претензіями світового фінансового капіталу, «… який, спираючись на розгалужену мережу сіоністських центрів і прикуплені еліти окремих держав…» також намагається «встановити свій світовий порядок». Звернімо також увагу на слова Олександра Ігнатова про узурпацію«…Влади у Світовому уряді хасидсько-парамасонською групою…». Враховуючи думку цих двох поважних учених, розгляньмо мережеву структуру єврейських організацій України. Незважаючи на те, що кількість євреїв України становить за офіційними даними трохи більше 100 тисяч, єврейських організацій в нашій країні понад 900, а саме: общинних структур — 313, релігійних общин прогресивного юдаїзму — 152, наукових і культурних установ — 16, благодійних організацій — 76, міжнародних організацій — 93, молодіжних і спортивних організацій — 20, навчальних закладів — 115, засобів масової інформації — 54, бібліотек — 59. Додамо до цих організацій Єврейську конфедерацію України, Асоціацію єврейських організацій і общин (Ваад), Сіоністську федерацію України, Антидифамаційну лігу, організацію БУНД, Антимісіонерську лігу («Маген», тобто «Щит»), Київську міську єврейську общину, Об'єднання іудейських релігійних організацій України, Теологічний інститут, Благодійний єврейський фонд Маген-Авот, Орден Бней-Бріт, Організацію «Джойнт» — генерального спонсора єврейського життя в Україні, Комітет із збереження єврейської спадщини та ін. Єврейська конфедерація України у своїй структурі має Раду регіонів, Раду рабинів, міжнародний комітет сприяння, виконавчу дирекцію та інші виконавчі та контролюючі органи. Отже існує мережа єврейських організацій, яка також веде інформаційно-психологічну війну за світове панування, а в межах України — за звільнення території від українців.

«Країна вже багато років перебуває в стані війни і з відчаєм бореться за виживання в смертельних умовах блокади, — пише Е. Д. Ходос. — Цю війну не можна назвати ні народною, ні священною, вона — Невидима. І від цього ще страшніша. Вона — як радіація; її удари не відчутні, але список жертв поповнюється щоденно. Вона — як ракова пухлина, яка непомітно пустила метастази в усі клітини ураженого організму і роз'їдає його зсередини. Вона — як Матриця, що приховує ворога і створює ілюзію миру.

Хто ж винайшов цей новий і найстрашніший вид війни? Хто цей Невидимий Ворог, що перемагає без єдиного пострілу? Ім'я йому — Єврейський Фашизм. І сьогодні нема нічого страшнішого за його нещадного, невидимого Удару. Хіба тільки участь у ньому жидовствующих поліцаїв, які зрадили свій народ і стоять навитяжку перед неонацистськими окупантами».

Юдонацистські окупанти мають свою організацію, про яку досить детально пише Едуард Ходос. Ось його історична довідка: «Хабад — юдонацистська секта, побудована за клановим принципом, на чолі якої стоїть «хрещений батько» — Любавицький Ребе. Члени Хабаду ультраортодоксальні чоловіки і жінки вирізняються вражаючою зовнішньою схожістю (як при хворобі Дауна): чоловіки або дуже товсті, або дуже худі, бородаті, в лапсердаках і чорних капелюхах; жінки хирляві, бритоголові, в перуках. Входження до клану надзвичайно обмежене. Сьогодні у світі налічується всього лише 20 тисяч представників Хабад-Любавич. Діяльність секти максимально законспірована, водночас фарисейськи виставляється напоказ виняткова побожність.

Секта виникла в XVIII столітті на межі кордонів трьох слов 'янських держав — Росії, України і Білорусії — у містечку Любавичі (на той час територія України, а тепер Смоленська область Росії). Хабад — єдиний рух в юдаїзмі з обов'язковим керманичем-фюрером на чолі — Любавицьким Ребе. Протягом 200 років (чи семи поколінь) це звання передавалося в спадок. Секта виникла, як стверджують її ідеологи, у відповідь на гоніння з боку Богдана Хмельницького, що призвели до загибелі тисяч євреїв. Православ'я — духовний фундамент Богдана Хмельницького — розглядається як найлютіший ворог, відповідне й ставлення до нього. На початку 30-х років Йосипом Сталіним, що свого часу навчався у Тифліський духовній семінарії і, отже, добре знав питання релігії, Хабад було вигнано за межі СРСР як фашистську секту. При цьому традиційний юдаїзм продовжував існувати на радянський території.

3 40-х років штаб-квартира Хабад — Любавич розташована у Нью-Йорку, в Брукліні. З 1950 до 1994 рр. сектою керував сьомий, останній Любавицький Ребе, і за цей період Хабад став потужною політичною, фінансовою і економічною імперією, мета якої — всесвітня експансія.

Непосвячені часто плутають Хабад з хасидами взагалі (ортодоксальними євреями). Представники любавицького клану необґрунтовано, але спеціально ототожнюють себе з цілим напрямом в юдаїзмі-хасидизмі. Насправді в хасидизмі існує цілий ряд впливових напрямів, причому досить численних: Карлінстоунські, Брацлавські, Сатмарівські тощо хасиди, які не тільки не мають стосунку до Хабаду, але й часто з ним ворогують. Проте саме Хабад у період горбачовської «перестройки» ввійшов у СРСР і підібгав під себе релігійну й інші сфери діяльності місцевих євреїв і не тільки їх…». Саме Хабад і створив цілу низку різноманітних єврейських організацій чи підібгав під себе вже існуючі. Одна з них — Єврейський фонд України, очолюваний харків'янином, тепер народним депутатом Олександром Фельдманом, який є власником багатьох українських базарів, у тому числі й харківського Барабашовського ринку.

«Українські олігархи, на кшталт Рабиновича і Фельдмана, — пише Е. Ходос, — так само, як їхні російські брати на чолі з Березовським, вирощені на одному, хабадському ґрунті, тобто за абсолютної політичної, фінансової і будь-якої іншої підтримки «чорних капелюхів».»

 

Яким робом Хабад до Четвертої світової війни? І на це запитання дав відповідь Е. Ходос. Розповідаючи про технології пограбування України хабадськими ставлениками та про «два Зла», Е. Ходос звертає нашу увагу й на третє зло: «Найстрашніше! Яке присутнє у двох перших, що підточують нас зсередини. За великим рахунком, йому й були присвячені всі мої попередні роботи, де послідовно доводилося, що на територію колишнього СРСР увійшла страшенна сила, яку я означив як юдонацизм. Ім'я йому — Хабад. Мета його — світове панування.»

«Щоб не бути голослівним, — пише далі Едуард Ходос, — подаю хабадську карту, видану в 1993 році, так би мовити, для «для внутрішнього користування»» (якість карти дуже погана, тому я не подаю її тут — М. С). Зверніть увагу на надпис у лівому верхньому куті: «International expansion» — Інтернаціональна експансія. Ось основна «стратегічна мета» Хабада! Варто зазначити, що ця карта — своєрідний «звіт про зроблену роботу» за 1993 рік. Схожі карти друкуються щороку, і в кожному новому варіанті з'являються нові «точки», що демонструють Переможну Ходу Хабаду всім Світом. Гітлер, до речі, також багато говорив про світове панування…». Ще в XVII столітті міжнародна фінансова олігархія, яку уособлюють єврейські лихварі-банкіри, в тісному альянсі з сіоністськими організаціями, які очолює ортодоксальний рабинат єврейських діаспор Європи, розпочали широкомасштабні операції із захоплення влади в окремих країнах.

 

Схема захоплення влади передбачає два етапи.

На першому етапі в інформаційне середовище поневолюваного суспільства, поза межами контролю свідомості, вноситься інверсія, після чого місцева «еліта» буде керувати державою в чужих інтересах, а місцевий натовп цього не помітить, позаяк для нього існує тільки своя національна правляча «еліта». Але ця «еліта» вже давно куплена, і саме вона за безцінь розпродала державне (наше з вами) майно. Такою інверсією на початковому етапі була використана релігія з її ідеєю «рівності» усіх перед єдиним Богом. Ця інверсія дала можливість сформувати суспільство, яке вимірювало свої вчинки з уніфікованими канонами і Богом. Тут ми маємо єдину ідеологічну доктрину для багатьох держав, але народи різні, і керуються вони своїми національними «елітами».

Другий етап передбачає поступову заміну національної еліти інтернаціональною, в якої немає прямих зв'язків зі своїм народом, або вони помітно ослаблені. Така еліта є ідеальною для реального об'єднання народів і держав у єдине «суспільство рабів». Цей етап реалізується за допомогою різних політичних партій, які створюються таким чином, щоб охопити все ідеологічне поле, їх можна поділити на три основні типи: інтернаціональні (комуністичні, соціалістичні, робітничі), національні (монархічні, націоналістичні, націонал-соціалістичні, консервативні), «болото» (партії без чіткої орієнтації). Надаючи гроші тим чи іншим партіям й виводячи їх на політичну сцену, легко контролювати Глобальний історичний процес. Гроші на це були отримані шляхом пограбування народів під час революцій, а також за рахунок так званого позичкового процента — фінансового капіталу. Саме у такий спосіб добування грошей з «повітря» без матеріального виробництва і став характерною рисою для представників світових залаштунків.

Таким чином, є стратегія завоювання всесвітнього панування, є ідеологія духовного сіонізму, є програма «Протоколи сіонських мудреців». Але ж хто є рушійною силою, або, точніше, — матеріальним носієм цього плану? Згідно з висновками багатьох дослідників єгипетські жерці використовували для цього первісні єврейські кочові племена, з яких і були підготовлені перші «біороботи». Поза сумнівом, експерименти проводилися й над іншими племенами, але, вірогідно, не дали позитивних результатів. Із цих давніх євреїв шляхом тривалого інформаційного впливу ізольовано від інших народів за час «біблійного полону», вдалося створити перших «біороботів», життя яких будувалося й будується за законам Мойсея. Вважають, що сорокарічний похід (зміна двох поколінь) Сінайською пустелею був вершиною операції зомбування колишніх пастухів, що у поєднанні з убивством інакодумців і дало змогу вивести нову суспільну популяцію — «біороботів». Я не буду вдаватися в подробиці цього питання, а тільки зауважу, що роздуми відносно «біороботів» пов'язуються не тільки з частиною єврейського народу, для якого останні ідеї духовного сіонізму є метою існування, а й з представниками інших народів, які зазнали зомбування і якими стало легко керувати.

Подальша історична доля народу України залежить від того, чи зуміє він на ділі проявити потужну, міцну, результативну волю до створення незалежної держави, яка захищатиме інтереси корінної нації — українців. Маємо усвідомити, що у нас обмаль часу, аби знайти вихід із глухого кута, у який нас загнали так звані демократичні реформи, які не мають альтернативи.

Особливо важливу позицію має зайняти армія й офіцери. Армію знищують, а офіцерів перетворюють на жебраків, що в кращому випадку працюють охоронцями, охороняючи гендлярсько-лихварську еліту і награбоване в українського народу добро. «Ми повинні дуже міцно затямити: не те що стрілятися, відступити на крок — і то не маємо права, — каже руський патріот Б. Миронов, звертаючись до офіцерів. — Армія — останній рубіж Держави, нам відступати нікуди, інакше — загибель нації… зараз усе страшніше, все драматичніше: бути чи не бути руському народу — ось як стоїть питання. Нас убивають продумано і злохитро, в жодній війні ми не зазнавали таких втрат, які зазнаємо тепер. Це не вигаданий Голокост, це не казка про загибель шести мільйонів євреїв за п'ять років війни. Це жорстока реальність, коли щороку ми втрачаємо вже два мільйони наших земляків. Життя руських знецінилось до копійок… І ніхто, окрім офіцерства, не може явити народу цю могутню, рятівну силу. До нас усюди тягнуться сьогодні мільйони благальних рук. Це плакат, що ожив, наяву з'явившись, пам'ятаєте — «Воїне Червоної Армії, врятуй!». І цей стогін, це благання нехай звучить набатом у наших вухах…».

Тоді, як Україна добровільно роззброїлася, знищивши свою ядерну зброю, ізраїльська армія незаконно нарощує свій ядерний потенціал. «У складі сухопутних військ є бригада балістичних ракет середньої дальності. Як стверджує довідник «Мілітарі Беленс», одна ракета «Ієріхо-25» може донести боєголовку потужністю майже 100 кілотонн (100 «хіросім») на відстань 1800 км. В Ізраїлі, за даними преси, 2 дивізіони, 16 пускових установок ракет цього класу зосереджені поблизу мошавів Захарія, Сдет-Міха і Палмахім.

Дві ескадрильї винищувачів F-16 несуть ядерні крилаті ракети ізраїльського виробництва, що відповідають тактико-технічним даним американських «Раунд-Дог». Вони можуть донести свої ядерні заряди на відстань до 2000 км від місця старту. Потужність однієї крилатої ракети — 60 кілотонн… У складі сухопутних військ Ізраїлю 120 тис. солдат і офіцерів, зокрема, 3 бронетанкові, 3 мотопіхотні, 3 механізовані, 2 парашутно-десантні, 3 артилерійські дивізії і 2 ракетні бригади. В резерві сухопутних військ є 8 бронетанкових і 1 аеромобільна дивізія, 14 окремих бригад. На озброєнні цього роду військ — 4000 танків, 5500 бойових бронемашин, близько 7000 мінометів і установок залпового вогню, 35 пускових комплексів тактичних ракет «Лане», понад 2 тис. переносних протитанкових ракет «Тоу» і 500 зенітних типу «Стінгер» і «Ред Ай».

Крім регулярних і резервних з'єднань, у постійній бойовій готовності в складі сухопутних військ перебуває 4 бригади «Нюхал», призначені для територіальної оборони, боротьби з терористами і охорони єврейських поселень. За необхідності вони розгортаються в дивізії.

На озброєнні у сухопутних військ є найсучасніша бойова техніка, переважно ізраїльського виробництва, така, як танк «Меркава-3», самохідна установка «Сламер», броньовані машини «Зельда» і «Азар-хіт», знаменитий на увесь світ пістолет-кулемет «Узі»… Всі чоловіки призовного віку, за винятком арабського населення, кілька разів на рік проходять військові збори… За кількістю сучасних бойових літальних апаратів авіація Ізраїлю цілком може прирівнюватися до авіації таких країн, як Великобританія, Німеччина і Франція. 440 бойових літаків перебуває в строю і 250 в резерві, а також 135 ударних гелікоптерів і понад 200 безпілотних крилатих розвідників…». Таку інформацію про збройні сили Ізраїлю подає газета «Хадашот» (№ 5, травень 2003 р.).

Постає резонне питання: на який млин лив воду президент Кравчук, роззброюючи нашу країну? Казки про те, що його примусила це зробити Росія — для недоумків. Краще звернімо увагу на слова колишнього співробітника Відділу теоретичних проблем Російської академії наук академіка В. В. Данилова27, який пише: «Польський юдей Фляг (відомий усім як ідеолог КПРС Леонід Кравчук) назвався українським націоналістом, а потім відкрито прийняв громадянство Ізраїлю». Ось тому перший президент України юдей Фляг почав так активно руйнувати українську державу, насамперед позбавивши її ядерної зброї, зруйнувавши флот, фінансово-кредитну систему, нагородивши населення України возиками для перевезення вантажів — «кравчучками».

Критичне осмислення реальної ситуації, розуміння неприпустимості сучасного стану нашої держави має підштовхнути волю й енергію народу на позитивні зміни, на перехід від «суспільства знищення» до «суспільства процвітання».

Що робити?

Перш за все слід усвідомити стан війни. Визначити й вивчити способи та засоби, які використовують у війні. Оволодіти навичками протидії тому, що робить ворог, особливо в інформаційно-психологічній сфері.

Необхідно також усвідомити свою історичну відповідальність за долю країни, за спасіння України. Для молоді настав час істини. Молоді люди повинні взяти на себе відповідальність і обстоювати своє право жити на цій землі, співати свої пісні, народжувати дітей.

Кожен українець повинен напрацьовувати для себе ресурс виживання: волю, навички, вміння, має розвиватися фізично. Потрібно посилено займатися самоосвітою.

Слід визначитися з політичною орієнтацією, з тим, які політичні сили підтримувати. Потрібно йти в політику, йти у владу. Варто уважно придивитися до Української Консервативної партії, яка, на мій погляд, є сьогодні найприйнятнішою для перемоги патріотичних сил на виборчих перегонах до Верховної Ради та до місцевих рад народних депутатів. Без заміни нинішньої влади інтелектуальною і моральною елітою Україні не перемогти.

Потрібно подолати почуття страху перед інформаційно-психологічною війною, не боятися війни. Якщо не вступати в цю війну, то по правді кажучи можуть збутися пророцтва Апостола Павла, які він висловив 2000 років тому: якщо під владою «людини гріха» виявляться усі народи, тоді настане мир, гірший за будь-яку війну. Для нас ця війна морально виправдана, справедлива і священна. Війни закінчуються не миром, а перемогами. Тільки в перемозі запорука виживання, творчого розвитку, величі України і її великого народу.

У новій війні за свою свободу, справжню незалежність (і врешті-решт за своє життя) ми повинні почати завдавати мирних ударів, яким не зможе протистояти потужність американської армії та внутрішні жандармсько-поліцейські сили української компрадорської та гендлярсько-лихварської еліти. Нам не потрібно протизаконних дій, котрі тільки укріплюватимуть владу бандитів і комуногебістів, що конвертували владу у власність та пограбували свій народ.

На жаль, в умовах, коли народу немає, а є лише повністю одурманене, споєне, наркотизоване, зомбоване засобами масової пропаганди і одурене населення, яке вимирає, насилу зводить кінці з кінцями, ми не можемо завдати цих смертельних ударів враз, усім світом, знищуючи раз і назавжди ярмо в Україні.

Але серед населення є подвижники, є люди волі та обов'язку, є патріоти, державники, є, зрештою, просто українці, яких саме ім'я і звання — Українець — зобов'язує не підставляти по-рабському свою шию під ярмо колонізаторів, не упокорюватися насиллю, гніту та мерзоті… Треба просто почати…і перемогти.

Ми самі винні у нашій долі. Це ми своєю поведінкою заохочуємо всіх «демократів» і «реформаторів», це ми — українське населення, котре плюнуло на себе, махнуло рукою, мовляв, хоч у рабство продавайте, аби лише з пепсі та прокладками, а, головне, щоб горілки побільше, пива і тютюну (як і планував Гітлер для слов'ян).

 

Український народ справді воістину терплячий та загадковий. Так звані реформатори обчистили усіх до решти— украли всі накопичення і заощадження, зруйнували промисловість, знедолили і пограбували його. Але народ мовчить.

Впевнений: якщо б це був італійський, американський, французький народ, то того ж дня, коли б їх позбавили заощаджень, мільйони людей вийшли б на вулиці — мільйони — і відправили б у відставку й до в'язниць усі уряди разом з президентами! І вони б пішли — куди б поділися — пішли, інакше їх послали б на шибеницю.

Це зробив би — і цілком законно та справедливо — будь-який народ на планеті. Будь-який. Наш український народ цього не зробив. Люди мовчки віддали свої гроші. Кому?

Мовчки! Віддали свої гроші! І далі мовчать. Втратили роботу! Мовчки вимирають під акомпанемент «демократичних реформ, які не мають альтернативи». І так у всій Україні — в усій — де маса народно-патріотичних рухів, багато партій та патріотів, і не знайшлося жодного Богдана Хмельницького чи Северина Наливайка!..

А «реформатори» й далі повчають народ. А народ вимирає. А всі негідники живі. Вони процвітають, їх родини живуть у своїх закордонних віллах та замках.

Вони жиріють і радіють, пишуть мемуари, їхні лиця не сходять з екранів телевізорів, вони постійно повчають цей дурний народ, який ніяк не здатен оцінити їхніх розумних, прогресивних реформ. Усе розграбували, віддавши «обраним», тільки не українцям. Проте мети досягнуто — український народ за копійки працює на тих, кому належать українські копалини, підприємства, земля.

У всьому світі раніше це називали апартеїдом, а вимирання народу — геноцидом. В Україні це нормально, це називають «демократією». Весь світ думає, що це волевиявлення українського народу. Так думають, тому що народу байдуже. Але це уявна бездіяльність. Усе частіше й частіше у вільних ЗМІ звучать слова обурення патріотів своєї Вітчизни.

Торгашесько-лихварська компрадорська еліта боїться свого народу. Вона боїться, що народ спитає про награбоване. Тому й будує свою парламентсько-президентську республіку, в якій все продається і купується, і де ніхто не відповідає за геноцид нації.

Триває війна, армія розвалена, нею керує ставленик США, правляча еліта зрадила свій народ. Що в таких умовах завжди робив народ? Створював козацькі загони. Найвідоміші козацькі загони формувалися під керівництвом Богдана Хмельницького, який звільнив нашу країну від польсько-єврейських окупантів. Козацькі загони завжди формувалися тоді, коли над Україною нависала небезпека знищення.

Сьогодні саме така ситуація, і від того, що війна ведеться переважно інформаційно-психологічною і матеріальною зброєю, нічого за суттю не змінюється. В минулому був явний ворог, видимий фронт. Сьогодні немає ні того, ні іншого. Фронт проходить через кожного із нас, через кожну сім'ю, через кожну квартиру чи дім, через кожен колектив. Ворог надзвичайно хитрий і підступний, він ховається, прикриваючись красивими лозунгами, примушує нас працювати на себе і досягає наміченого нашими руками. Тому козацький загін на сьогодні — це не лава бійців, а це перш за все єдність воїнів духу, коли кожен воїн здатний самостійно узгоджено діяти заради спільної мети.

Козацькі загони — це не чергова партія. Вони здатні об'єднати бійців, які входять у різні партії, рухи і через них налагоджувати взаємодію цих партій і рухів.

Козацькі загони — це не масонська ложа, куди людина потрапляє шляхом проходження ступенів посвячення. Це відкрита система, до роботи в якій кожен може вільно долучитися, якщо вирішує практичні справи. Козацькі загони — це не чергова ієрархічна піраміда, а інформаційно-організаційна мережа, в якій, в ідеалі, в потрібний момент кожен осередок може на себе перебрати управління і здійснити необхідні дії.

Слід вказати на головну відмінність козацьких загонів порівняно з усіма рештою суспільних організацій, які будуються за ієрархічним принципом і внаслідок цього їх легко зруйнувати. Варто тільки блокувати керівні органи такої організації, і вона буде нейтралізована. В мережевій структурі, навіть якщо буде вражена якась її частина, вона спокійно вилущуюється, а інша частина продовжує працювати. Проти мережевої структури фондів, центрів, ліг, масонських лож тощо можна боротися тільки мережевою структурою, якою і є козацькі загони.

Головний висновок із усього сказаного: або ми навчимося розбудовувати організації сучасного типу, або ми приречені на поразку.

Де взяти гроші?

Безумовно, назріє питання фінансування діяльності козацьких загонів. Зрозуміло, жоден олігарх чи західні меценати свої гроші не вкладатимуть у формування козацьких загонів. Не варто розраховувати й на гроші українських підприємців, вони у переважній більшості краще проп'ють чи процвиндрять ці гроші, аніж віддадуть їх на добру справу для України.

Сьогодні кожен може виділити певну невелику суму на загальну справу від десяти гривень і більше. Для цього можна «пожертвувати» шкідливими звичками: пити пиво, курити сигарети. Подвійна користь з урахуванням здоров'я. Через кілька місяців за ці кошти можна розгорнути постійно діючі штаби в регіонах з двома чи більше інформаційними бійцями. Таке джерело фінансування застереже від залежності. Можна продумати систему накопичення і використання грошей, щоб кожен знав, куди йдуть його внески.

Через якийсь час, маючи такі структури, можна легко налагодити і комерційну діяльність, або ж допомагати тим підприємцям, які є учасниками козацьких загонів, одночасно розвивати свою економіку на інших, не паразитичних принципах.

Замість післямови

Неможливо перемогти ворога, думаючи про поразку. Відступати далі немає куди, тому ми повинні розпочати рухатись вперед і направити всі наші думки на перемогу в Четвертій світовій війні. Ми повинні скласти план і виконувати його щоденно.

Хто нам може заборонити формувати козацькі загони? Хто може кожному з нас заборонити прийняти рішення і зайнятися самоосвітою, щоб правильно оцінювати ситуацію в країні? Ніхто! Хто може завадити кожному з нас вести агітаційну роботу серед свого оточення, не зачіпаючи зрадників «п'ятої колони» і сіоністів? Ніхто! Хто може заборонити кожному з нас виділити певну частину своїх власних грошей на фінансування козацьких загонів, друкування книжок тощо? Ніхто!

Безумовно, деякі представники ворожих нам структур будуть намагатися дезорієнтувати нас, але ми для того й займаємося самоосвітою, щоб зуміти вчасно розпізнати дезінформацію і не допустити віруси у нашу організацію. Якщо ми приймемо додаткові заходи із забезпечення власної безпеки, тоді нам ніхто не страшний. Навпаки, наші представники будуть вільно входити до ворожих структур і використовувати їх у своїх цілях, чи покладати край їхній діяльності, якщо вона шкодитиме українському народу.

Нам ніхто не може стати на заваді в нашій справі. Але якщо ми не зможемо досягти поставленої мети, то тільки тому, що самі виявимося нездатними здійснити духовний подвиг.

Козацькі загони — це основа майбутньої України. Через їх розвиток буде народжуватися й наша нова держава. Ми намітили шлях, і на ньому кожному українцю надається можливість соціальної творчості й будівництва.

 

«Сьогодні в Україні юдонацистський бенкет досяг свого апогею, — пише Е. Д. Ходос. — І сто тисяч українських євреїв, зарахованих до «жертв Голокосту», байдуже дивляться на своїх фашиствующих одноплемінників, які розгулялися, не підозрюючи, що фінальним акордом їхньої безсоромної вакханалії може стати новий Голокост, до списку жертв якого заздалегідь занесена 100-тисячна община євреїв України».

І наприкінці своєї трилогії голова Харківської єврейської общини Едуард Давидович Ходос пише: «Прокиньтеся, ЖЕРТВИ — БРАТИ МОЇ! Давайте об'єднаємося і виставимо ПОЗОВ. Настав час отримати КОМПЕНСАЦІЮ за все: за злидні, за винищення, за ненароджених дітей, за холод, за голод, за безоплатну працю… — за ГОЛОКОСТ. І не потрібно обмежуватися у виборі засобів. Якщо буде потреба — будемо шантажувати. У нас є Чорнобиль, який можна зарахувати. У нас є ядерні технології, які можна продати. У нас є «стратегічні партнери», яких можна змінити. У нас багато чого є… І плювати нам на думку «світової спільноти». Досить довго вони плювали на нас. Нехай краще заплатять за ГОЛОКОСТ, за те, що ми всі його жертви. Вчіться у євреїв…». Важко додати щось до цього крику душі єврейського патріота України.

Національну ідею не треба вигадувати, вона носиться в повітрі, стукає в наші серця: Українці! Хіба не наші пращури заселили найбагатші землі й заснували на них свій рід? Мечем і кулями не вдавалося нікому відібрати їхнє володіння. Знадобилися підлість і зрада, але і її тепер добре всім видно. В азартному грабежі виявилося мародерське нутро націонал-зрадника, засвітилася агентура («п'ята колона»), розкрилася людожерська сутність глобалізму. Юдонацисти оголосили війну всім народам Землі, всім неюдеям, і ведуть її на чужій території і чужою кров'ю, зіштовхуючи лобами легковірних. Логічна протидія такій тактиці — солідарність слов'ян, а також інших націй у боротьбі із сатанізмом.

 

автора Микола Сенченко

 

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...