Масова культура у сучасному світі

Популя́рна культу́ра (або по́п-культу́ра, ма́сова культу́ра) — культура, яка, серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі) — контрастуючи з «високою культурою».

Передумови формування поп-культури закладено в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на «масу» — що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» — «масовій культурі».

На початку XX ст. масове суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різних наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна ситуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінки Європи»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. Цивілізація. Суспільство») і інших. Аналізуючи масову культуру, кожний з них відзначає тенденцію до її комерціалізації.

Карл Маркс, аналізуючи проблеми ринкової економіки, відзначав комерціалізацію літературної праці:

«Мільтон, який написав «Втрачений рай» і отриав за нього 5 фунтів стерлінгів, був непродуктивним працівником. Навпроти, письменник, що працює для свого книгопродавця на фабричний манер, є продуктивним працівником. Мільтон створював «Загублений рай» з тією же необхідністю, з який шовковичний хробак робить шовк. Це було дійсний прояв його натури. Потім він продав свій добуток за 5 фунтів стерлінгів. А лейпцигський літератор-пролетар, що фабрикує за вказівкою свого видавця книги... є продуктивним працівником, тому що його виробництво із самого початку підлегло капіталу, і відбувається тільки для збільшення вартості цього капіталу».

Говорячи про мистецтво в цілому, приблизно аналогічну тенденцію відзначав Питирим Сорокін у середині XX століття:

«Як комерційний товар для розваг, мистецтво все частіше контролюється торговельними ділками, комерційними інтересами й віяннями моди... Подібна ситуація творить із комерційних ділків вищих цінителів краси, примушує художників підкорятися їхнім вимогам, що нав'язуються вдобавок через рекламу й інші засоби масової інформації».

На початку XXI століття сучасні дослідники констатують ті ж культурні явища: «Сучасні тенденції мають кумулятивний характер і вже привели до створення критичної маси змін, що торкнулися самої основи змісту й діяльності культурних інститутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократизація, розмивання границь, як в області знання, так й в області техніки, — а також переважна увага до процесу, а не до змісту».

Ставлення науки до масової культури змінюється. Якщо Карл Ясперс назвав масове мистецтво «занепадом сутності мистецтва», а Жан Бодріяр говорив, що всі сфери сучасного мистецтва «входять у трансестетичну сферу симуляції», те ці концепції були переглянуті в 1960-1970 р. у рамках постмодернізму, що позбавив протиставлення масової й елітарної культур якісного оцінного змісту.

Говорячи про мистецтво (маючи на увазі елітарне мистецтво) початку XX століття, Ортега-і-Гассет справедливо говорить про його дегуманізацію.