Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Тема 10. Функції, форми та методи державного управління. Адміністративний примус

Функція державного управління – це частина управлінської діяльності держави, яку здійснюють на основі закону чи іншого правового акта органи виконавчої влади притаманними їм методами для виконанння завдань державногого управління.

Найпоширенішою у вітчизняній літературі є класифікація функцій державного державного управління на загальні, спеціальні та допоміжні.

Форми державного управління – це зовнішній, організаційно-правовий вияв конкретних однорідних дій органів виконавчої влади та інших суб’єктів державного управління, що здійснюються ними в межах їх компетенції з метою виконання поставлених перед ними управлінських завдань і функцій. Це зовнішній прояв змісту управлінської діяльності.

Виділяють такі основні види форм державного управління: видання управлінських актів; вчинення інших юридично значущих управлінських дій; укладання адміністративно-правових договорів; здійснення організаційних заходів; матеріально-технічні операції.

Залежно від змісту та юридичних наслідків застосування форми державного управління поділяють на правові та неправові.

До правових форм здебільшого відносять:

‒ видання управлінських актів;

‒ вчинення інших юридично значущих управлінських дій;

‒ укладання адміністративно-правових договорів.

До неправових відносять здійснення організаційних заходів і матеріально-технічні операції. Вони мають допоміжне, обслуговуюче призначення.

Основними формами є видання управлінських актів, пов’язаних із правотворчою та правозастосовчою діяльністю органів влади.

Правовий акт управління – це підзаконне, односторонньо-владне, офіційне рішення (волевиявлення) органа виконавчої влади чи іншого суб’єкта управління з питань управлінського характеру, прийняте ним у межах його компетенції в передбачених законом формах та порядку, яке тягне за собою юридичні наслідки. Це найпоширеніший різновид юридичних актів, що виражають собою основну правову форму управлінської діяльності.

Щодо юридичних властивостей управлінські акти поділяються на нормативні, індивідуальні та змішані.

Нормативні управлінські акти – це такі акти управління, якими встановлюються загальні правила поведінки в певній сфері державного управління, розраховані на багаторазове застосування.

Індивідуальні акти – це різновид управлінських актів правозастосовчого (ненормативного) характеру, призначених для вирішення шляхом застосування норм права індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління.

Змішані управлінські акти містять у собі ознаки як нормативних, так і індивідуальних актів.

Адміністративно-правовий договір – це укладена на адміністративно-правовій основі добровільна угода двох або більше суб’єктів права, хоча б одним із яких є орган виконавчої влади або інший суб’єкт державного управління, з метою спільної реалізації завдань управлінського характеру.

Видання управлінського акту включає такі етапи:

‒ підготовка проекту управлінського акта та погодження його змісту;

‒ безпосереднє видання управлінського акта;

‒ доведення змісту акта до відома адресатів (шляхом опублікування, оголошення по радіо, телебаченню, безпосереднє особисте ознайомлення, надіслання відповідним органам або особам тощо);

‒ набуття чинності акта управління (зокрема, – з моменту прийняття;

‒ з настанням строку, зазначеного в акті;

‒ з дня опублікування, оголошення по радіо, телебаченню;

‒ з настанням події, певного стану, юридичних фактів, зазначених у акті тощо).

Указом Президента від 10.06.1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» визначено, що закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, КМУ не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Акти державного управління припиняють дію:

‒ у разі скасування чи призупинення їх дії;

‒ у разі прийняття нового акта з цього питання;

‒ у разі визнання акта таким, що втратив чинність;

‒ у разі визнання акта недійсним;

‒ унаслідок події, яка викликає припинення дії акта;

‒ унаслідок закінчення терміну, на який виданий певний акт;

‒ унаслідок законного волевиявлення зацікавленої сторони.

Вимоги до правових актів державного управління включають:

‒ їх соціально-політичну актуальність та виправданість;

‒ економічну доцільність та юридичну обгрунтованість;

‒ підзаконність акту;

‒ оптимальність, чіткість та ясність тексту;

‒ відповідність компетенції органів або осіб, що їх видають;

‒ дотримання установленого порядку прийняття та визначеної форми, а також відповідних реквізитів.

Дефектні акти бувають недійсними (акти з очевидною юридичною неспроможністю, прийняті з порушенням закону, тобто, недійсні з моменту їх прийняття) та відносно дійсними (так звані заперечні (оскаржувані) акти, у яких не дотримано певних вимог. Вони підлягають виконанню, але можуть бути оскаржені). У юридичній практиці діє презумпція дійсності актів управління.

Методи державного управління – це різні організаційно-правові способи та засоби управлінського впливу з боку органів виконавчої влади та інших компетентних суб ’ єктів на волю і поведінку учасників управлінських відносин з метою досягнення поставленої мети. Це засоби практичного здійснення завдань і функцій управління.

Залежно від способу впливу та сфери застосування методи управління можна поділяти на загальні та спеціальні. Загальні методи мають загальний характер, застосовуються в процесі основних функцій управління, у всіх галузях та на всіх стадіях управлінського процесу. Спеціальні – властиві лише певним управлінським функціям, застосовуються тільки в окремих галузях або в межах певних територій (наприклад, спеціальні режимні заходи).

Загальні методи поділяються на основні та допоміжні. Серед основних виділяють, насамперед, методи переконання та примусу.

Метод переконання – це такий спосіб цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку учасників управлінських відносин, який проявляється в комплексі роз ’ яснювальних, рекомендаційних, виховних та заохочувальних заходів, що застосовуються з метою забезпечення правомірності їх поведінки, підвищення їх правосвідомості та законослухняності, зміцнення дисципліни, соціальної організованості, а також профілактики правопорушень.

Серед допоміжних методів державного управління можна виділити: адміністративні (заходи прямого, односторонньо-владного і безпосереднього впливу на волю і поведінку об’єкта управління); економічні (заходи побічного, опосередкованого впливу на поведінку об’єкта управління шляхом створення відповідних економічних умов); організаційні (це, зокрема, загальне керівництво, безпосереднє управління, а також нагляд, контроль, погодження, регулювання, кадрове забезпечення та ін.); стимулюючі (заходи морального та матеріального заохочення).

Спеціальні (особливі) методи застосовуються в умовах спеціальних адміністративно-правових режимів, у т.ч. введення надзвичайного стану та ін.

Відповідно до закону «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських чи матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Надзвичайний стан в Україні може бути введено не більш як на 30 діб і не більш як на 60 діб в окремих її місцевостях указом Президента, який протягом двох днів підлягає затвердженню Верховною Радою України.

Адміністративний примус полягає в застосуванні уповноваженими на те органами виконавчої влади та іншими компетентними суб’єктами у передбачених законом випадках комплексу примусових заходів морального, матеріального та фізичного впливу на волю і поведінку учасників управлінських відносин з метою забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та припинення правопорушень, а також-покарання винних осіб.

Заходи адміністративного примусу можуть застосовуватись як при наявності правопорушень, так і при їх відсутності.

У комплексі заходів адміністративного примусу щодо мети та характеру їх впливу виділяють переважно три традиційні групи:

– заходи адміністративного попередження (запобіжно-профілактичні);

– – заходи адміністративного припинення;

– – адміністративні стягнення. Нерідко серед них виділяють ще заходи забезпечення провадження в справах про адмінпроступки та адміністративнїх-відновлювальні заходи.

Заходи адміністративного попередження – це заходи профілактичного (запобіжного) характеру, які спрямовані на попередження правопорушень, забезпечення громадської безпеки та громадського порядку, боротьбу зі стихійним лихом, епідеміями та епізоотіями, а також на запобігання та ліквідацію негативних наслідків під час інших надзвичайних подій.

До заходів адміністративного попередження належать:

‒ перевірка документів (особистих, на речі, транспорт);

‒ різні види огляду (особистий, технічний, медичний, санітарний, експертний, митний, а також огляд вантажу, речей тощо);

‒ уведення карантину (під час епідемій, епізоотій та ін.);

‒ закриття окремих ділянок кордону (у разі загроз епідемій, епізоотій);

‒ обмеження руху транспорту та пішоходів;

‒ санітарно-охоронні обмеження (зокрема, тимчасова заборона в’їзду в Україну чи виїзду з країни, ввезення або вивезення вантажу, обсервація тощо);

‒ входження в жилі приміщення, на земельні ділянки тощо;

‒ примусове вилучення майна (реквізиція);

‒ примусове відселення (виселення) людей та ін.

Заходи адміністративного припинення застосовуються уповноваженими на те органами чи посадовими особами у передбачених законом випадках і в установленому порядку з метою примусового припинення правопорушень, усунення їх шкідливих наслідків та забезпечення умов для притягнення до відповідальності правопорушників.

До них належать такі групи примусових заходів:

‒ особистого характеру (безпосереднього впливу на особу), а саме: доставлення правопорушника; адміністративне затримання особи; особистий огляд; вимога припинити протиправні дії; індивідуальний адміністративний нагляд; безпосередній фізичний вплив, у т.ч. із застосуванням спецзасобів тощо;

‒ майнового характеру: адміністративне вилучення та затримання речей і документів, транспортних засобів, вантажів, зброї;

‒ технічного характеру, а саме: заборона експлуатації певних механізмів, агрегатів, транспортних засобів, виробничого обладнання; припинення певних робіт; застосування зброї, спецзасобів тощо;

‒ медико-санітарного характеру, а саме: призупинення або заборона певного виробництва; заборона експлуатації окремих приміщень, виробничих цехів; заборона реалізації певної продукції; примусове лікування тощо;

‒ фінансово-економічного характеру, а саме: тимчасове припинення фінансування, кредитування, позбавлення ліцензій тощо.

Заходи адміністративного припинення застосовуються тільки уповноваженими на те суб’єктами у передбачених законом випадках у зв ’ язку зі скоєнням правопорушень або у зв ’ язку із замахом на вчинення правопорушень.

До заходів забезпечення провадження в справах про адмінпроступки відносять: доставлення порушника (ст. 259 КпАП); адміністративне затримання (ст. 261); особистий огляд і огляд речей (ст. 264); вилучення речей і документів (ст. 265); відсторонення осіб від керування транспортними засобами та огляд їх на стан сп ’ яніння (ст. 266 КпАП).

Адміністративно-відновлювальні заходи спрямовані на ліквідацію негативних наслідків правопорушень та на відновлення порушених прав (наприклад, знесення самовільно зведеної будови).

Адміністративні стягнення – остання ланка в системі заходів адмінпримусу – є засобом реалізації адміністративної відповідальності, яка настає за вчинення адміністративних проступків.

Лекційне заняття

План

1. Поняття і види функцій та форм державного управління.

2. Правові акти державного управління та їх класифікація. Адміністративний договір.

3. Поняття, види і характеристика методів державного управління. Адміністративний примус.

⇐ Предыдущая 16 17 18 19 202122 23 24 25 Следующая ⇒