 |
Історична школа філософії науки
|
|
|
|
Відмінність наукової теорії від інших типів знання полягає в тому, що вона формулюється так, що зберігається принципова можливість її фальсифікації. Отже, можливість заперечення (доповнення, заміни) — фальсифікації — є принциповою ознакою наукового знання.
Він виступав за заміну кумулятивної моделі розвитку науки, яка ґрунтується на накопиченні істинного знання, на еволюційну, за якої гіпотези-істини, подібно до біологічних видів в еволюційному розвитку, народжуються, вдосконалюються, відмирають через заміну досконалішими. В цьому К. Поппер приєднується до так званої еволюційної епістемології (Ж. Піаже, Д. Кембелл, К. Лоренс та ін. ) — сучасної течії в західній філософії, яка розглядає пізнання компонентом еволюції людини як виду, складником культурно-історичної еволюції людства.
Історична школа філософії науки
У 60-ті роки XX ст. у США на ґрунті традиційної позитивістської проблематики — методології науки — сформувалась так звана історична школа філософії науки, представники якої — Томас Кун (нар. 1922), Імре Лакатос (1922—1974), Пауль Фейєрабенд (нар. 1924), С. Тулмін — досліджували історію науки.
На відміну від традиційного позитивізму, який зосереджувався на гносеологічній проблемі співвідношення фактів і теорії, вони звернули увагу на дослідження ролі соціальних факторів у розвитку науки. Йдеться, зокрема, про вплив соціальних відносин (демократії та тоталітаризму), наукової спільноти, прийнятих вченими критеріїв і оцінок науковості на розвиток наукового знання.
Для характеристики історичного розвитку науки Кун запроваджує поняття « нормальна наука », « парадигма», «наукова революція», «наукова спільнота » та ін. Нормальна наука — це окреме або декілька теоретичних досягнень, які протягом певного часу визнаються певною науковою спільнотою як основа для подальших наукових досліджень, задають методи і проблеми цих досліджень. Вона опирається, за Куном, на певну парадигму (модель, зразок) науковості — правила і стандарти наукової практики, прийняті певною науковою спільнотою.
|
|
|
«нормальна наука» розвивається кумулятивно, кількісно накопичуючи знання. Так триває доти, доки парадигма забезпечує розв'язання проблем, що постають у дослідженні. Коли можливості парадигми вичерпуються, настає наукова революція, в процесі якої відбувається заміна парадигми. При цьому Кун заперечує будь-який логічний зв'язок між попередньою і наступною парадигмою (наприклад, між механікою Ньютона і механікою Ейнштейна). Історичний розвиток науки, на його думку, позбавлений будь-якого вектора й цілі.
Інший представник історичної школи І. Лакатос запропонував модель розвитку науки, яка ґрунтується на змаганні «дослідницьких програм».
Дослідницька програма, за Лакатосом, включає конвенціонально (за згодою вчених) прийняте за істину «жорстке ядро» (органічне утворення з певних непорушних принципів) і «позитивну евристику» (виведені з ядра твердження), на основі яких формуються проблеми та гіпотези. Вони утворюють своєрідний захисний пояс між ядром і фактами. Отже, дослідницька програма сконструйована так, щоб нові факти не впливали безпосередньо на ядро.
На зміну одній теорії, на думку Лакатоса, приходить інша не тоді, коли відкриваються факти, що суперечать даній теорії, а тоді, коли конкуруюча теорія краще передбачає нові факти. «Дослідницька програма вважається прогресуючою, коли вона з деяким успіхом може передбачати нові факти, і програма регресує, коли її теоретичний ріст відстає від її емпіричного росту».
|
|
|
Серед інших концепцій (інтелектуальних схем) осмислення історичного розвитку науки, певний інтерес становить так звана «анархічна епістемологія», творець якої П. Фейєрабенд виступав проти універсальних методологічних принципів, норм. Будь-який із них, на думку Фейєрабенда, може бути відхилений і замінений іншим. У цій заміні відсутня доцільність, тобто при цьому не йдеться про рух у напрямі довершеності, істини. Фейєрабенд стверджував, що між магією давніх людей і сучасною наукою немає принципової відмінності і обидві вони дають задовільне пояснення світу для свого часу.
Для П. Фейєрабенда релятивізм, заперечення усталених принципів, норм, істин (звідси анархізм) є символом інтелектуальної, навіть соціальної свободи.
Л. Лаудан зосереджується на ролі традицій в розвитку наукового знання. Традиція, на його думку, охоплює кілька теорій, певне метафізичне підґрунття і має відповідну історію. На цій основі вона визначає методологію дослідження. Лаудан намагався задати певний вектор (напрям, ціль) розвитку науки. Перейнявши попперівську критику кумулятивної моделі, він шукає критерій переваги однієї теорії над іншою не в сфері логіки, а в сфері прагматики. На його думку, при виборі теорій перевагу слід віддавати тій, яка на конкретний момент вирішує найбільшу кількість найважливіших проблем.
Історичний розвиток позитивістської традиції (філософії науки) яскраво засвідчив такі істини:
—прагнення «звільнити» науку від «метафізики» є утопією; неможливо провести чіткої межі між філософським і науковим знанням;
—не виправдались сподівання розбудувати « наукову»філософію, тобто філософію, яка б відповідала позитивістським критеріям науковості;
—виявилась хибною модель науки як суто логічного конструкта, який розвивається шляхом вдосконалення (кумулятивна модель). Принципи, критерії науковості ви явились залежними і від соціальних факторів, і від практичної доцільності.
|
|
|
