Л11е§гепо. 215  "' '  " '■■" ':' ": ^ '" '  ' : '"'■. Па - но-ве, го-ді вам! Ні - тро-хи я не хво-ра

Л11е§гепо

18* 8-І? '¹

275

Комічний ефект створюється й багаторазовим повторенням інтона­цій «скигління», роз'єднаних паузами, у сцені «прикидання» Марини (див. приклад № 198).

До буфонних елементів сцени належать імітація швидкого биття серця Марини у струнних оркестру та імітація кашлю на одному звуці, що звучить на тлі суперечок лікарів, які багаторазово повторю­ють ті самі мелодичні звороти.

У другому розділі Марина розкриває свій розіграш і зізнається, що вона здорова. Вокальна партія Марини, як і лікарів, у цьому розділі має бадьорі мелодичні звороти, побудовані на танцювальному ритміч­ному малюнкові, який мав місце в арії Педрілло з першої дії. Про­стежується й інтонаційна спільність ансамблю фіналу з цією арією, а також однакова тональність — Р-сіиг.

З партії Марини:  . ■      , ₍ '  V ^у. ; '" ■ " ■ ■ ■ -" -^: ; }■ > », ■ -

215           " ' '  " '■ ■ " ': ' ": ^ '" '  '  : '" '■

Па - но-ве, го-ді вам!    Ні - тро-хи я не хво-ра

Цс об'єднало буфонних героїв Марину, Педрілло та лікарів.

Контрастним до цих двох розділів є третій розділ, у якому з'являється Ельвіра. Вона висловлює своє незадоволення поведінкою Марини та лікарів і в ліричному аріозо розкриває свої переживання через хворобу сина. Отже, у фінапі першої дії Д. Бортнянський втілив контраст комічного з бадьорими й танцювальними інтонаціями та серйозного з лірико-наспівною інтонаційною сферою.

Буфонні риси наявні й у вакхічній пісні Грегуара з третьої дії,
який прославляє вино:                     г .. . , ■, _; . ■.. ».,     > -. --.. ■ ■ ■ •.,.. и;

Сму-ток на дно! Слав-ся, ви-но! Сму-ток на дно! Слав-си, ви-но!

Пісенні форми, простота і мелодійність характерні вокальній партії Жаннетти, її знаменитому романсові у другій дії та арії з третьої дії.

" 276

Початок романсу з другої дії:

217   .      . ,   ■.

Жур-но Тір-сіс пре-крас-ний сам в   га - їх блу - кав

Отже, незважаючи на те, що опера Д. Бортнянського «Сокіл» скла­дається з цілого ряду завершених музичних номерів, вона не є статич­ною. У ній спостерігається певний музично-драматичний розвиток, який простежується у вокальних партіях «серйозних», а також «буфонних» персонажів. Крім тематичних, простежуються й тональні спільності. Прагнучи до тональної єдності, композитор кожну з трьох дій завершує в тональності В-а'иг.

Таким чином, Д. Бортнянський в опері «Сокіл» спирався на різні оперні традиції: французьку комічну оперу, італійську оперу-буффа та італійську оперу-серіа, на які орієнтувалася більшість тогочасних європейських композиторів, що творили в оперному жанрі. Але, як і «Алкід», опера «Сокіл» не є епігонською. Це — високохудожній твір, написаний у загальноєвропейських традиціях. У ньому прояви­лася характерна для Бортнянського гармонійність і стрункість форми, чутливе відтворення душевних станів героїв, багатогранність ліричної сфери і яскрава виразовість та чарівність його мелодики.

Через рік після вистави «Сокола» у м. Павловську 11 жовтня 1787 р. відбулася прем'єра третьої опери Д. Бортнянського «Син-суперник, або Нова Стратоніка». З трьох опер, написаних для «малого» двору, це — найяскравіша опера. У ній відобразилися еволюційні тенденції в лірико-комічному жанрі опер Бортнянського. На жаль, партитура цієї опери поки що не надрукована. Автограф партитури зберігається в Інституті театру, музики й кінематографії у Санкт-Петербурзі, копія — в Національній бібліотеці Росії (Санкт-Петербург). Фортепіанне пере­кладення увертюри та деякі вокальні номери надруковані⁵².

Лібретто опери «Син-суперник», як і попередньої, написав Ф. Ла-ферм'єр. Повний текст лібретто не зберігся (відсутні розмовні діалоги). Але зміст опери і головна лінія драматургічного розвитку досить ясно вимальовується при знайомстві з вокальними номерами партитури.

^а Див.: История русекой музики в нотних образцах. — Л.; М., 1940; Бортнянський Д Вокальні твори. — К.., 1976; Бортнянский Д. Вокалькне сочинения. — М., 1984; Финдейзем Я. Очерки по истории музики в России с древнейших времен до конца XVIII века. — Нотное приложение. — М.; Л., 1929.

277

Фабула опери, її інтрига базується на конфлікті, спричиненому любов'ю сина до нареченої батька. Створюючи лібретто, Ф. Лаферм'єр спирався на два популярні у XVIII ст., але історично не достовірні сюжетні мотиви. Перший з них пов'язаний з історією кохання інфанта⁵³ дона Карлоса до його мачухи Єлизавети Французької — другої дружини іспанського короля Філіппа II (ця історія стала й основою трагедії Ф. Шіллера «Дон Карлос»). З цього мотиву й ім'я головного героя опери «Син-суперник» — дон Карлос. Другий сюжетний мотив, що відображений у повній назві опери, взятий з античних джерел (твори Аппіана, Лукіана, Плутарха), в яких оповідається про Стратоніку — дочку македонського царя Деметрія і другу дружину царя Сирії Селевка-Нікатора, яку покохав її пасинок Антіох-Сотер⁵⁴.

На основі цих сюжетних мотивів Ф. Лаферм'єр створив свою сюжетну версію. Дія в опері відбувається в Іспанії, але перенесена у XVIII ст. Замість королів і царів він вивів на сцену звичайних людей, проте належних до вищого соціального кола. Сюжет опери зводиться ось до чого. Молода красуня Елеонора дала обіцянку літньому дону Педро вийти за нього заміж. Але вона кохає його сина — дона Карлоса, який також її любить. Дон Карлос і Елеонора страждають, але не можуть ні освідчитися в коханні одне одному, ні сказати про це донові Педро. Під час заручин Елеонори з доном Педро його син дон Карлос непритомніє. Але ця інтрига закінчується щасливо завдяки другові сім'ї — Лікарю. Він, вивідавши таємницю закоханих — Карлоса й своєї племінниці Елеонори, розповідає про все дону Педро. Батьківський обов'язок та почуття до Карлоса змушують дона Педро відмовитися від одруження й віддати свою наречену синові.

Крім центрального «трикутника» — Елеонора, дон Карлос, дон Педро, — фабула опери розгортається і навколо іншої страждаючої «благородної» пари — дона Раміро та Альбертини. Є в опері й третя пара — закохані слуги — служниця Саншетта і Корілло. Уся дія зосереджена навколо долі перших двох страждаючих закоханих пар, які з нещасливих стають щасливими. У розв'язці цієї інтриги беруть участь усі інші персонажі, особливо активним є Лікар. Лібреттист використав деякі характерні для класичної комедії перипетії, зокрема, плутання героїв у темряві та ін.

" Інфант (а) (від лат. іпГапз, іпГап(І5 «дитина», «юний») — титул принців і принцес королівського роду в Іспанії та Португалії.

^м Детально про лібретто опери див.: РозановА. С. Франц-Герман Лафермьер, либреттист Д. С. Бортнянского // Музьїкальное наследство. Т. 4. — М., 1976. — С. 23—27.

278

В основі фабули опери «Син-суперник» лежить типовий для класи­цистичної опери-серіа конфлікт почуття й обов'язку, який простежу­ється і в сентименталістській, а потім — і в романтичній літературах. А. С. Розанов дав влучну характеристику розвитку дії опери: «Швидка зміна різноманітних подій і настроїв, зіставлення зворушливих і веселих переживань, ліричних і смішних сцен примушували глядачів зі спів­чутливою увагою стежити за долею героїв, які завойовували всі симпатії своєю молодістю й сумною долею; і вони, без сумніву, з полегшенням сприймали розрядку напруження сімейного конфлікту в осяяному радістю фіналі опери»^ьь.

Порівняно із «Соколом», в опері «Син-суперник» глибше передано переживання закоханих пар, простежуються навіть певні риси психо­логізму в характеристиці деяких героїв, перш за все, дона Карлоса. Хоч в опері є ряд комічних сцен, проте основне місце в ній займає лірична сфера — втілення образів страждаючих героїв. У зображенні цієї сфери помітні сентименталістські риси. Через те жанр цієї опери, як і попередніх, є лірико-комічним.

Опера Д. Бортнянського «Син-суперник» має три дії; вона склада­ється з увертюри, 22-х вокальних номерів та інструментального інтер-меццо.

Прекрасним зразком симфонізму другої половини XVIII ст. на європейському рівні є одночастинна увертюра по цієї опери, на­писана у формі сонатного а! іе%го. У ній, як і в увертюрі до опери «Сокіл», відтворена світла й життєрадісна емоційна атмосфера, про­йнята веселою темпераментністю (головна партія):

" Розанов А. С. Франц-Герман Лафермьер, либреттист Д. С. Бортнянского. — С. 26. 279

Увертюра захоплює чарівною лірикою, яка звучить то м'яко й ніжно, то грайливо й граціозно (побічна партія):

Увертюра до цієї опери позначена й новими рисами. На відміну від попередніх, вона починається повільним вступом (Ьаг§о) урочисто-суворого характеру, який різко контрастує зі світлими й радісними головними темами сонатного аПе^го. Енергійні фрази з'являються і в середині увертюри, а повільний вступ звучить перед репризою. Такий образний контраст в увертюрі (між вступом та експозицією і в середині увертюри), очевидно, відбиває характерний для всієї опери контраст між двома основними сферами: «серйозною», пов'я­заною з драматичною ситуацією фабули, та комічною з притаманною їй веселістю й життєрадісністю.

На відміну від попередніх увертюр, в увертюрі до опери «Син-суперник» яскравіше виявляється розробковий розділ сонатного аІіе§го. Д. Бортнянський будує його на окремих мелодичних зворотах з тематизму експозиції, а також вводить новий тематичний матеріал.

В опері «Син-суперник» Д. Бортнянський вперше ввів до складу духової групи оркестру інструмент кларнет⁵⁶. Цей інструмент в опері, зокрема і в увертюрі, займає помітне місце. Він є домінуючим у дере­в'яній духовій оркестровій групі і навіть захоплює регістр, більше властивий флейтам.

Д. Бортнянський створив у цій опері яскраві образи дійових осіб. Головним в опері є страждаючий герой дон Карлос. У характеристиці цього героя, у його вокальній партії вже помітне зародження нових стильових тенденцій. Найкращим номером партії дона Карлоса і всієї опери є його арія з другої дії. Ця сцена має сентименталістські риси: одинокий герой звіряє свої почуття нічному садові й місяцю. У крайніх частинах тричастинної арії відображено задумливо-мрійливий емо­ційний стан героя. Це передано у прекрасній кантиленній мелодиці широкого дихання, яка виконується на тлі м'якого звучання струнних, валторн та соло кларнета. Музика пройнята поетичною одухотвореністю й величавістю:

* Кларнет увійшов в італійську музику після 1750 р. — спочатку в симфонічну музику, а потім — в оперний оркестр (Аберт Т. В. -А Моцарт. — М., 1978. — С. 23).

280

 _гі; , п

⇐ Предыдущая70717273747576777879Следующая ⇒

Поделиться:

Воспользуйтесь поиском по сайту: