Особливості четвертинного періоду

Протягом неогенового періоду фізико-географічні умови на поверхні Землі поступово наближалися до сучасних. Тому можна було чекати, що четвертинний період буде часом завершення цього процесу і також поступово приведе до сучасних умов. Проте цього не сталося, і раніш ніж набрати теперішніх географічних, геоморфологічних та кліматичних умов, поверхня Землі, зокрема північної її півкулі, зазнала різких змін фізико-географічних умов, відмінних від неогенових і голоценових. Причиною цього були значні похолодання, внаслідок чого дуже розрослися континентальні льодовики, які вкрили величезні площі на рівнинах північної півкулі, а також значно поширились альпійські льодовики в багатьох гірських районах. Плейстоцен тривав близько 889 тис. років.

Склад четвертинних відкладів і послідовність їх верств свідчить про те, що періоди широ­­кого розвитку льодовикових покривів у плейстоцені чергувалися з періодами значного скорочення або повного їх зникнення і що змістом плейстоцену, таким чином, було чергування більш холодних та більш теплих епох. Великі зледеніння у плейстоцені підтверджуються численними даними геології, геоморфології та вивченням сучасних льодовиків та наслідків їх діяльності.

Фізико-географічні умови в північній півкулі в плейстоценову епоху, очевидно, складалися так. Внаслідок загальних піднять континентів знижувались середньорічні темпера­­тури. Льодовики, що зароджувались або існували раніше у високогірних районах і високих широтах, поступово поширювалися. Рухаючись, вони зрізали і зминали в складки верхню вер­сту осадових порід, утворюючи гляціодислокації, подрібнювали міцні гірські породи і нес­ли з собою обкатані і подряпані їх уламки – валуни, лишали на поверхні глибокі борозни і шрами, утворюючи характерні форми рельєфу: баранячі лоби, кучеряві скелі, трогові долини тощо.

В період потеплінь в міру танення льодовика весь уламковий матеріал залишався на місці у вигляді морени. Широкі потоки талих вод вкривали залишені льодовиком площі суцільним покривом зандрових пісків, а льодовикові річки відкладали товщі флювіогляціа­­льних порід. В широких долинах цих річок і на невисоких плоских вододілах утворилися озера й болота. В період нового похолодання льодовик знову повертався і вкривав, звичайно, значно розмиті та зруйновані товщі порід, що відкладалися раніше.

Льодовиковий покрив розростався з тимчасовими затримками і частковим таненням його країв, про що свідчать пропластки у валунних глинах озерних стрічкових глин, торфовищ глин з рештками прісноводних і наземних організмів. Такі відклади, що утворилися в період часткового відступу льодовика між двома стадіями однієї льодовикової епохи, називають між стадійними.

За межами льодовикового покриву в льодовикові епохи накопичувались товщі лесів і лесовидних суглинків. Їх утворення пов’язано з діяльністю сухих низьких вітрів, очевидно, аналогічних сучасним гренландським фенам, які, зароджуючись в області льодовика, по дорозі, в моренній зоні, захоплюючи велику кількість пилу і виносили його далеко на південь, де й відкладали у вигляді лесу або лесовидних суглинків.

В міжльодовикові епохи, коли діяльність фенів припинялась, на поверхні лесової товщі утворювались ґрунти, які називають “похованими”. Із скороченням льодовика межа області накопичення лесів переміщувалась далі на північ.