Інституціоналізація функцій влади.

Політична влада може мати різні джерела, ресурси – тобто сукупність засобів, використання яких забезпечує суб’єкту домінування над об’єктом.

Підходи до класифікації джерел та ресурсів: за сферами суспільної життєдіяльності, що містять відповідні ресурси: економічні, соціальні, культурно-інформаційні, силові, демографічні.

Інструментальний підхід дозволяє структурувати самі засоби підпорядкування. Найпримітивніший ресурс – сила, застосування або загроза застосування якої складає основу фізичної влади, прямого насильства. Сама по собі ця влада не є політичною, але стає такою, коли до методів прямого насильства по відношенню до соціальних груп вдається держава.

У сучасному світі, що постійно ускладнюється, здатність людини підпорядкувати собі інших людей все більше залежить від його розумових здібностей. Інтелектуальна влада буває деколи куди ефективнішої, ніж насильство.

Психологічна влада дозволяє визначати поведінку людей на ірраціональному рівні індивідуальної і суспільної свідомості.

Влада людини над іншими людьми може бути пов’язана з його етичною перевагою (моральна влада). Фізичні, інтелектуальні, психологічні і етичні можливості людини можна вважати базовими, початковими ресурсами примусу. Вони індивідуальні, ними людина може володіти самостійно, без видимої залежності від інших людей.

Суспільство надало цілий ряд додаткових, суто соціальних джерел, які умножують можливості домінування. Економічна влада, багатство, зокрема гроші, за допомогою яких можна купити всю решту ресурсів.

Організаційна влада може ставати вирішальним чинником підпорядкування людей, якщо йдеться про управління складними соціальними організмами. Саме вона робить такими впливовими бюрократичні структури не тільки в державі, але і в сучасних економічних корпораціях, великих громадських організаціях.

Інформаційна влада стає все більш помітною, вона пронизує усі сфери суспільних відносин.

Не маючи в своєму розпорядженні жодного специфічного ресурсу, політична влада здатна через державу інтегрувати і задіювати всі інші, отже конкурувати з нею жодна інша влада не може. За рахунок цього вона виконує свої основні функції.

Отже, розглянемо політичну владу як сукупність функцій прямого зв'язку в управлінні людьми. Їх можна згрупувати у чотири основні функції – ухвалення рішень, організація, регулювання (контроль зверху, нагляд) і облік. Особливої розмови заслуговує лише функція обліку, яка ані в теорії управління, ані в політичній науці як самостійна функція, як правило, не розглядається.

В ході еволюції людство сформувало і відповідні цим функціям організаційні форми, спеціальні інститути:

· ухвалення рішень – государ, диктатор, аристократія, хунта, парламент;

· організація – виконавча влада, адміністрація;

· регулювання – арбітраж, суди, репресивні органи;

· облік – статистичні відомства, соціологічні служби, аналітичні центри.

У країнах з розвиненим демократичним механізмом перші три інститути розведені як відносно самостійні гілки влади. Їх незалежність стала одним з основоположних принципів функціонування більшості реальних політичних систем і закріплена у відповідних правових нормах.