Проблеми застосування заходів примусу органами адміністративно-деліктної юрисдикції.

Повноваження адміністративних органів на застосування великої кількості заходів примусу зумовлюється існуванням у матеріальному адміністративному деліктному праві більше п'ятдесяти складів порушень, які мають кримінально-правовий характер. Йдеться передусім про доставлення особи (стаття 259), затримання особи (стаття 261), примусовий особистий огляд та огляд речей, ручної кладі, багажу, транспортних засобів та інших предметів (стаття 264), примусове вилучення речей і документів (стаття 265), відсторонення від керування транспортним засобом, примусовий огляд на стан сп'яніння (стаття 266).

Наразі для ефективного розслідування адміністративних порушень з кримінально-правовим змістом здійснення таких примусових заходів є доцільним. Але застосування цих заходів фактично допускається Кодексом також під час притягнення до відповідальності за легші правопорушення, що порушуватиме принцип пропорційності. Однією із складових цього принципу є правило, що ступінь обмеження прав особи під час провадження має бути співмірним із ступенем шкоди суспільству, завданої внаслідок вчиненого діяння.

Небезпекою також слід визнати можливість неправомірного використання результатів адміністративного провадження при розслідуванні кримінальних справ. Законодавчі стандарти захисту прав осіб в адміністративній деліктній процедурі обґрунтовано є нижчими від аналогічних стандартів кримінального процесу, що е зрозумілим і виправданим. Але за допомогою проведених примусових дій у межах адміністративного права можуть бути отримані докази, важливі для певного кримінального провадження. Завданням законодавця в цій ситуації, на наш погляд, має стати скорочення переліку заходів, за допомогою яких є можливим отримання кримінально-правових доказів.

Приміром, дії з кримінально-правового обшуку житла чи іншого володіння особи та адміністративно-правового огляду транспортного засобу можуть стосуватися одного об'єкта - транспортного засобу. На нашу думку, транспортні засоби в розумінні Конституції України є «іншим володінням особи», для обшуку якого обов'язковим є попередній дозвіл суду, за винятком окремих надзвичайних випадків.

Для адміністративного огляду цього засобу жодного дозволу суду не потрібно. Тому службові особи переважно застосовуватимуть «лояльніші» правила адміністративного деліктного законодавства (знову ж таки див. пілотне рішення ЄСПЛ «Балицький проти України»)

Ситуація виглядатиме ще більш загрозливою у світлі намагання під час реформи кримінального процесуального законодавства запровадити процедури, згідно з якими будь-яке обмеження прав і свобод особи протягом розслідування справ буде можливим тільки з дозволу суду. Тоді можна бути впевненим, що адміністративна деліктна процедура стане своєрідною «шпаринкою» для можливих зловживань з боку органів державної влади, які намагатимуться збирати докази я кримінальних справах за допомогою адміністративно-правових норм, які не передбачають належного судового Контролю.

Складнішим є питання про заходи адміністративного примусу поза адміністративною деліктною процедурою. Дослідження цієї сфери засвідчують надзвичайну поширеність примусових заходів, які адміністративні органи уповноважені здійснювати незалежно від існування факту вчинення певного правопорушення (наприклад, перевірка документів, зупинення транспортних засобів, особистий огляд, огляд речей, входження на земельні ділянки і я приміщення тощо). Вся система законодавства в Україні просякнута цим інститутом, який надає значні повноваження представникам держави у відносинах з особою. Видається, що теорія заходів адміністративного примусу дісталася нам у спадок від радянських часів, які характеризувалися домінуванням інтересів держави і невизнанням особистих прав особи. Її основною небезпекою є можливість обмеження прав і свобод людини без дієвого контролю з боку суду.