Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Міжнародно-правова діяльність України: історія та сучасність

Київська Русь і міжнародне право

Міжнародне право існувало вже в період рабовласницького ладу. Так, у 1296 р. до н. є. між єгипетським фараоном Рамзесом II та царем хеттів Хаттушилем III був укладений договір, згідно з яким передбачались спільні дії фараона і царя хеттів з метою упокорювання рабів. Матеріальні та літературні пам'ятки Давнього Китаю, Індії, Вавилонії, Ірану, Єгипту та інших держав Африки, Греції та Риму свідчать про існування вже в той час міжнародно-правових норм посольського і договірного права. Зокрема, принцип недоторканності послів був обґрунтований Ціцероном.

В епоху феодалізму визнаною формою міжнародних відносин були війни. Своєрідним органом міжнародного спілкування того часу стали собори. Наприклад, Карфагенський собор 438 р. офіційно сформулював один з найважливіших міжнародно-правових приписів - принцип обов'язковості дотримання міжнародних договорів - расіа зипі; зегуапсіа.

Активною в міжнародно-правових зносинах з різними державами світу була Київська Русь. Ще 11 березня 527 р. датується перший відомий в історії дипломатичний візит полян-ського князя Кия до столиці Візантії Царгорода.

Як вважає професор О. М. Сахаров, невіддільною від зовнішньополітичної функції держави є організація дипломатичної діяльності, яка передбачає існування певних організаційних зовнішньополітичних начал, конкретних дипломатичних засобів, методів, форм міжнародної практики. Під зародженням дипломатичної системи давньої Русі маються на увазі дипломатичні переговори і дипломатичні угоди, розширення кола держав і народів, що входили у сферу дипломатичної актив-

ВСТУП

пості Київської Русі, зародження і розвиток посольської служби і т. ін.¹.

Важливою віхою в розвитку давньоруської дипломатії та встановленні дипломатичних відносин Київської Русі з Візантією було руське посольство в 838-839 рр. до візантійського імператора Феофіла (829-839 рр.). Згідно з Бертинськими анналами 839 р., посли до візантійського імператора не могли безпечно вернутися назад, бо дорогу з Константинополя їм заступили варварські народи (очевидно, угри або болгари). З цієї причини руське посольство рушило до імператора Люд-віка Побожного в столицю Франкської держави Інгельгейм ². Наступною віхою в розвитку русько-візантійських взаємин був похід на Константинополь у 860 р. Багато істориків стверджують факт переговорів Русі з греками. Горді й зарозумілі греки вимушені були визнати «безіменний» і «невідомий» в міжнародному плані народ, який одержав ім'я, авторитет і славу завдяки успіхам у поході 860 р. Якщо підсумувати відомості про цей мирний договір у патріарха Фотія, то, як стверджує О. М. Сахаров, є всі підстави говорити про укладення типового договору «миру і любові» з властивими атрибутами. У Константинополі з'являється «варварське» - в даному разі руське - посольство; тут же відбуваються переговори між русичами і греками; укладення договору супроводжується звичайним в таких випадках підношенням русинам дорогих подарунків ³.

Наступна сторінка в історії русько-візантійських відносин пов'язана з іменем князя Олега. В «Повісті минулих літ» під 907 р. подається угода, укладена між Руссю і Візантією. О. М. Сахаров не піддає сумніву, що саме угода 907 р. стала перехідною віхою в історії руської дипломатії - Русь була визнана Візантією як держава, вона уклала з імперією договір ⁴. Однак було висловлено багато сумнів щодо цього договору. М. Грушевський не заперечує можливості походів Русі на Візантію, але датує їх 909-910 рр., «коли бачимо руських вояків у візантийській службі» ⁵.

В іноземних джерелах знаходимо згадки про два походи на Візантію за часів князя Ігоря. 941 р. Ігор пішов на візантійські землі з великим флотом. Закінчився цей похід укладенням союзної і торговельної угоди Русі та Візантії. При цьому

¹ Сахаров А. Н. Дипломатия Древней Руси: IX — перв. пол. X в.— М.:

Мисль, 1980.- С. 8-11.

²Див.: Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. / Редкол.:
П. С. Сохань (голова) та ін.- К.: Наук, думка, 1991.- Т. 1.- 1991.- С. 394.

³ Сахаров А. Н.- Вказ. праця.- С. 72.

⁴Там само.- С. 84. "*"

⁵ Грушевський М. С- Вказ. праця.- С. 433.

міжнародно-правова діяльність України: 1 іч '

історія та сучасність І О_________ ■;,иС

„_г Гой ДІ _______ _ |

обмежувались деякі здобуті Олегом привілеї, посилено контроль над руськими купцями у Візантії, їм заборонено залишатись на зиму у Царгороді тощо.

«Повість минулих літ» подає також відомості про похід Ігоря на Візантію в 944 р. Проте, як вважає М. Грушевський, такого походу в дійсності не було '. На думку І. Крип'якевича, в 944 р. Ігор готував новий похід, але греки почали переговори, і 944 р. було укладено новий договір ².

Наступна сторінка в розвитку русько-візантійських взаємин пов'язана з іменем княгині Ольги. Це в першу чергу її дипломатичний візит до Царгорода 957 р. Як зазначає І. Крип'якевич, «про мету цих відвідин можемо здогадуватися, що княгиня бажала поладнати непорозуміння, які залишила політика Ігоря, можливо, що вона також переговорювала в церковних справах» ³.

З іменем Ольги пов'язаний також і перший відомий нам факт дипломатичних зносин Русі з німецьким цісарством. У німецьких анналах згадується, що 959 р. прибули до імператора Отона І посли від «королеви Русі Олени», які мали просити для руського народу єпископа і священиків. Проте, як вважає М. Грушевський, «найбільш правдоподібним мусимо уважати об'яснення, що Ольга посилала посольство до Отона в політичних справах, але Отон схотів використати сю нагоду для місіонерства...» ⁴. І. Крип'якевич пояснює цей факт тим, що, «бажаючи поширити християнство, вона [Ольга], здається, вагалася, чи провести це у зв'язку з Візантією, чи з Римом» ⁵.

З іменем князя Святослава в історії русько-візантійських відносин пов'язана болгарська кампанія, ініціатива якої вийшла з Царгорода. Ведучи тяжку війну на східних кордонах — в Сирії, візантійський імператор Никифор Фока вирішив використати Русь для війни з Болгарією. Святослав пристав на пропозицію Никифора, оскільки йому здавалось неважким завоювати Болгарію, а це означало «захопити в свої руки цілу подунайську торгівлю, присунутись до самої Візантії, а в дальшій перспективі — чому не відновити плану Симеона — взяти в свої руки цілий Балканський півострів і саму світову столицю - Царгород» ⁶. Проте сталося зовсім інакше. Знесилений затяжною війною, яка перейшла у війну з візантійцями, Святослав змушений був розпочати переговори з візантійським

¹ Грушевський М. С— Вказ. праця.— С. 443.

²Крип'якевич І. П. Історія України.— Львів: Світ, 1990.— С. 42.

³Там само.- С. 43.

⁴ Грушевський М. С— Вказ. праця.— С. 456.

⁵ Крип'якевич І. П- Вказ. праця.- С. 44.

⁶ Грушевський М. С- Вказ. праця.- С. 467.

ВСТУП

■ імператором Цимісхієм, погоджуючись віддати грекам невільників і відійти з Болгарії, бажаючи вільного пропуску до Русі • _пОхрібних для війська припасів. Було укладено трактат, згідно з яким Святослав зрікався будь-яких претензій на кримські землі Візантії і на Болгарію, заповідав, що припинить боротьбу з Візантією й буде її союзником ¹.

Незважаючи на те що після болгарської кампанії Святослава та по його смерті відносини Русі з Візантією були досить напруженими, біда примусила Візантію звернутися по допомогу до Русі ще раз. Князь Володимир погодився допомогти, але зажадав, аби імператори Василь II та Костянтин видали за нього свою сестру. За це він, у свою чергу, мав охреститися, що і сталося, очевидно, в 988 р. Але тільки після того, як «Володимир звернувся до ахіллесової п'яти візантійсько-руських відносин - кримських земель Візантії... приходи лось імператору Василю "зложити пиху з серця"... Володимиру мусив виконати свою обіцянку: царівну Анну виправлено до нього в Корсунь, і там відбулося весілля її з Володимиром, а той відступив назад Корсунь Візантії...» ².

Характерною рисою зовнішньої політики Київської Русі в XI-XIII ст. було підпорядкування її одній меті - злученню і забезпеченню єдності всіх земель Руської держави. У зовнішній політиці Київської Русі цього періоду можна виділити: 1) міжнародні відносини Русі й Західної Європи; 2) походи Ярослава на північ; 3) боротьбу з печенігами.

Дипломатичні відносини Київської Русі з німецьким цісарством, початок яких заклала ще княгиня Ольга, розвиваються далі за Ярослава. Увійшовши в союз з німецьким цісарем в 1017 р., Ярослав здійснив похід на Болеслава польського. В 1030, 1031 рр. Ярослав організував нові походи в Польщу, в результаті яких було повернено майже всі втрачені руські землі. Укладення союзу Ярослава з Казимиром, шлюби сестри Ярослава Доброніги-Марії з Казимиром, сина Ярослава Ізя-слава з сестрою Казимира сприяли зміцненню русько-польських відносин, а військова допомога Ярослава швагрові сприяла укріпленню Польщі, чим Ярослав, як зазначає М. Грушевський, «зробив лиху послугу своїй державі на пізніше» ³.

За даними хроніки Лямберта, в 1043 р. до німецького цісаря Генріха III було відправлено посольство від «руського короля» з планом одружити Генріха з його донькою, проте з цього нічого не вийшло. У другій половині IX в. Русь і Німеччина

¹Там само.- С. 475.

²Там само.- С. 499.

³ Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн.- Т. 2.- 1992.

С 24.

міжнародно-правова діяльність Улрхшш^~ іст»ртТт"а сучасність

,.,_У!ШВА БІШОТВКА

зав'язали низку шлюбних союзів, зокрема Святослав Ярославович одружився з сестрою єпископа твірського Бурхарта. Мала місце шлюбна дипломатія і з іншими державами. Донька Ярослава Анна була дружиною французького короля Генріха І, брала участь у державних справах, про що свідчать її підписи на документах разом з підписами Генріха, а потім сина Філіппа.

Другою ареною зовнішньополітичної діяльності Ярослава були північні землі. Згадки про ці походи дуже скупі, але й з них зрозуміло, що метою їх було розширення політичного впливу Руської держави на фінські народи.

Тісні зв'язки існували за часів Ярослава між Руссю і скандинавськими краями. Варязькі дружини обов'язково виступали у всіх найважливіших походах Ярослава. Багато згадок про подорожі та побут скандинавів на Русі знаходимо в скандинавських сагах тих часів. Зміцненню русько-скандинавських відносин сприяли і шлюбні зв'язки. Так, Ярослав був одружений з Інгігердою, донькою шведського короля Олафа; Гаральд Сміливий, норвезький принц, що потім був і королем Норвегії, оженився на донці Ярослава Єлизаветі.

_слідженні українського історика Юрія Джеджули «Таємна дипломатія Богдана Хмельницького» '. Автор доходить висновку, Щ° 1651 р., за задумами Б. Хмельницького, мав стати _вИрі_Шальним у долі України. Коли б козацьке військо перемогло під Берестечком, українська державність була б забезпечена і без будь-якого протекторату третіх країн; виявилася б перебудованою уся міжнародна структура на європейському

континенті.

Задовго до Конституції СІЛА 1787 р., конституцій Франції та Польщі 1791 р., була схвалена Конституція України -5 квітня 1710 р. Це був договір між трьома політичними силами козацької держави: гетьманом, генеральною старшиною та Військом Запорозьким. Влада гетьмана П. Орлика поширювалася на Правобережну Україну, що тоді була під зверхністю Туреччини, союзниці Карла XII. Діяла вона досить короткий час (1710-1714 рр.), однак це була подія світового рівня, один з перших конституційних актів в історії Європи, який обґрунтовував можливість існування парламентарної демократичної республіки.

Наступним періодом української державності, коли Україна виступала на міжнародній арені як суб'єкт міжнародного права, був період Української козацької республіки. В час зародження буржуазного ладу як засадничі принципи були задекларовані рівність, незалежність, невтручання у внутрішні справи інших держав, дотримання договорів. Позитивний вплив на розвиток міжнародного права мала низка міжнародних конгресів, наприклад Вестфальський 1648 р. Важливу роль на світовій арені відігравала тоді Українська держава Козацька республіка. У війну України за незалежність були втягнуті: Росія, Річ Посполита, Туреччина, Кримське ханство, Східна православна церква і католицький Рим, Сербія, Волощина, Молдавія, Семиградське князівство, Швеція, Пруссія та Голштінія, що, безумовно, вплинуло на перебіг європейської міжнародної політики і дипломатії середини XVII ст. та багато в чому визначило подальшу історичну долю континенту. Таємна дипломатія славетного гетьмана Б. Хмельницького висвітлюється в

Дипломатія Української козацької республіки

ВСТУП

Дипломатія УНР та ЗУНР

Наступна сторінка історії міжнародного права, в якій важлива роль належить Україні - двадцяті роки XX ст., дипломатична діяльність УНР та ЗУНР. Ця діяльність була спрямована на звільнення території від російського, німецького та польського агресора, завоювання та укріплення миру. Головним завданням зовнішньої політики УНР було забезпечення визнання Української держави іншими державами. Ще в грудні 1917 р., тобто перед Берестейським (Брестським) миром і після того, як Центральна Рада оголосила незалежність України, Франція і Англія послали до українського уряду своїх дипломатичних представників: генерала Табуї та Джона Піктона Беджа, які передали українському урядові офіційні акредитивні листи ². Отже, у тяжкі часи війни та анархії Центральна Рада зуміла встановити дипломатичні стосунки з державами Антанти.

'Політика і час- 1993.- № 10-12; 1994.- № 1-6, 8.

Дипломатичний відділ посольства У.Н.Р. в Німеччині // Інформаційний бюлетень № 4.- С. 4.

міжнародно-правова діяльність України: ч л

історія та сучасність | у

Як суб'єкт міжнародного права УНР виступила на перего- І ворах в Бересті (Бресті). УНР дістала визнання від центральних держав-ворогів. Берестейський мир встановлював кордони між Українською Республікою та Австро-Угорщиною на довоєнних кордонах Росії з Австро-Угорщиною. Кордон з Польщею мав бути визначений змішаною комісією «на основі етнографічних відносин і бажань людности». Сторони обопільно І відмовлялися від сплати коштів війни та покриття воєнних шкод'. Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія ' визнали незалежність і суверенність української держави в межах, встановлених Берестейським договором.

Гетьманський уряд наладнав добрі відносини з урядами менших держав, які виникли на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Грузії, Кубані, Дону, Криму. Велися переговори з нейтральними державами — Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією, Голландією, Норвегією, Італією, Персією.

Дипломатичні відносини між Апостольським престолом і УНР були встановлені після того, як призначений Директорією ще на початку лютого 1919 р. голова надзвичайної української дипломатичної місії «Української Народної Республіки при Святому Престолі» граф Михайло Тишкевич 25 травня 1919 р. вручив вірчу грамоту Папі Бенедикту XV. Офіційне і фактичне визнання Ватиканом УНР зафіксоване у франкомовному листі від 16 червня 1919 р., надісланому Голові Директорії УНР Головному Отаманові Симону Петлюрі². Значну роль у встановленні цих надзвичайно важливих для України дипломатичних відносин з Ватиканом відіграв Митрополит Анд-рей Шептицький ³.

Що ж до російського радянського уряду, то він визнав незалежність і суверенність України декретом від 4 грудня 1917 р., потім знов у травні 1918 р. послав своїх представників до Києва для мирних переговорів з українським урядом. Переговори велися українською та російською мовами з допомогою перекладачів. Обговорювались питання припинення воєнних дій, справи фінансів, транспорту, поштових зносин, обміну полоненими, справи економічних та культурних зв'язків. Становище України ускладнювалося декларацією Вілсо-на, яка вказувала, що завдання союзників - відновлення єдиної Росії. Українській державі там місця не було⁴.

¹ Полонська-Василенко Н. Історія України.- К., 1992.- Т. 2.- С. 481.

²Цвенгрош Г. Апостольський Престол і Митрополит Андрей Шепти
цький.- Львів, 1991.- С. 5.

³Там само.- С. 18-29.

⁴ Стахів М. Західня Україна. Нарис історії державного будівництва та
збройної і дипломатичної оборони в 1918—1923 рр.- Т. 3.— Скрентон, Па,
1959.- С. 121-140.

ВСТУП

.20

На початку 1920 р. було укладено Варшавську угоду між дипломатичною місією УНР в Польщі і польським урядом, основним положенням якої було визнання за УНР права на незалежне існування на території східніше польського кордону 1772 р.

Однак вже 3 липня 1920 р. Польща розпочала таємні мирні переговори з радянським урядом в Ризі. Хоч уряд УНР делегував до Риги для участі в дипломатичних переговорах професора С. Шелухіна, представництва УНР на Ризькій конференції не було. 18 березня 1921 р. в Ризі було підписано мирний договір між Польщею та радянською Росією, за яким Польща визнавала Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

Утворена 9 листопада 1918 р. рішенням Української національної ради Західно-Українська Народна Республіка також намагалася здобути визнання інших держав. Посольства ЗУНР були створені у Відні, Берліні, Будапешті, Празі, однак тільки Австрія визнала легітимність представництва ЗУНР. Місії ЗУНР існували також у Белграді, Римі та Ватикані, а згодом представництво ЗУНР було організоване також у США, Канаді та Бразилії.

В тяжких умовах польської агресії дипломатична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання своєї справи шляхом справедливого вирішення східногалицької проблеми за участю США та Антанти, яка гучно зобов'язалася поважати принципи самовизначення. Великі надії ЗУНР покладала на Паризьку мирну конференцію, яка зібралась у січні 1919 р. у Версалі, щоб накреслити нову політичну карту Європи. І хоч на Паризьку конференцію східні та західні українці вирядили об'єднану делегацію після договору про злуку УНР та ЗУНР, на практиці західні українці задля досягнення своїх цілей діяли окремо. Як пише О. Субтельний у книзі «Україна: історія», «вони, наприклад, домагалися визнання їхньої державності та допомоги Антанти на переговорах із поляками про врегулювання конфлікту. Проте обидві українські делегації зустріли мало симпатії на Паризькій конференції. Лише Англія, в якої польські плани французів не викликали захоплення й яка була заінтересована у галицькій нафті, протягом нетривалого часу підтримувала українців. Але з поразкою на виборах уряду Ллойд-Джорджа й ця підтримка випарувалася»¹.

Як вважають М. Р. Литвин та К. Є. Науменко, «правлячі кола Англії, Франції, СІЛА, власне, не були зацікавлені у повному

Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. Шевчука.- К., 1991.— ^* 324.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒