Міжнародно-правова відповідальність

89_

тощо. Існує точка зору, згідно з якою дозволити універсальну юрисдикцію в деяких випадках означає дозвіл порушити пра­ва людини. Як зазначалося вище, екстрадиція може привести до порушення прав людини. Саме тому Німеччина, наприклад, зайняла протилежну позицію - вона відмовляється видворяти осіб, якщо є загроза застосування проти них смертної карк тощо. Саме з ініціативи Німеччини було розроблено Другик факультативний протокол до Міжнародного пакту про грома­дянські та політичні права, спрямований на скасування смерт­ної кари (1989 р.). Міжнародні трибунали щодо колишньої Югославії та щодо Руанди, які є судами з універсальною юрис­дикцією, також виключають смертну кару як міру покарання.

Екстратериторіальна юрисдикція - це застосування права однієї держави за межами її території на території інших дер­жав. У контексті економічних питань можуть бути позови, в яких держави, зокрема США, намагаються застосувати своє право за межами своєї території таким чином, що уможлив­люють виникнення конфліктів з правом інших держав. Коли ці позови базуються на так званій доктрині «наслідків» («еііесіз» сіосігіпе), виникають суперечності. Це виходить за межі об'єктивного територіального принципу і торкається си­туацій, коли держава набуває юрисдикції на тій основі, ще поведінка сторони викликає певні «наслідки» на її території. Ця доктрина наслідків застосовувалася США, зокрема у сфері антитрастового регулювання. Закордонні держави активне протистояли цій доктрині в кінці 70-х — на початку 80-х ро­ків. Проти такого підходу США різко виступив Євросоюз. У листі до Конгресового комітету в 1984 р. було заявлено, ще претензії США на юрисдикцію над європейськими філіями (дочірніми компаніями) американських компаній та над това­рами і технологією американського походження, які перебу- вають за межами США, суперечать принципам міжнародного права і можуть призвести тільки до конфліктів політичного та правового характеру. Ці філії, товари та технології повинні регулюватись законами країни, де вони знаходяться.

Отже, як держави, так і особи несуть відповідальність за! міжнародним правом у разі порушення ними міжнародно-пра-1 вових норм та принципів. Якщо держави можна притягти до] відповідальності за міжнародно-протиправні діяння, то особи можуть бути покарані за індивідуальні злочини (злочини за! міжнародним правом), до яких належать геноцид, воєнні злочи-] ни, злочини проти людства тощо. Юрисдикцію над такими осо-1 бами можуть мати як суди держав на основі територіального чи інших принципів юрисдикції, так і міжнародні трибунали.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ОСНОВНІ ГАЛУЗІ

МІЖНАРОДНОГО

ПУБЛІЧНОГО ПРАВА

***

• *

 

 

.90

 

Розділ 7

Право міжнародних

Договорів

Міжнародні договори як джерело міжна­родного права

Угоди між державами є одним з основних джерел міжнародного права. Звичаєве право, що походить від звичаєвих норм поведінки в міжнародних відносинах, звичаю, судових рі­шень, загальних принципів права, спільних для основних світових правових систем (рома-но-германської, англо-саксонської, ідеологіч­но-релігійної та традиційно-общинної) тощо, як правило, відстає від нагальних потреб між­народного співробітництва.

Право міжнародних договорів - це галузь міжнародного права, норми якої визначають порядок укладення, зміни, припинення дії між­народного права. Поняття «міжнародна угода» може мати різні назви: договір, конвенція, тосіиз уіуєпйі (спосіб мирного співіснування), конкордат, хартія, декларація, пакт, статут тощо. Обмін нотами, також один із видів між­народних угод, був особливо популярним за часів існування Ліги Націй у 1920-1945 рр. З 4850 договорів 25 % були на рівні обміну нотами. Серед зазначених міжнарод­но-правових актів виділяють такі, які формулюють права і | обов'язки відповідних суб'єктів (конвенції, пакти, угоди, до­говори тощо), а також такі, які норм, правил поведінки зви­чайно не вміщують, прав і обов'язків безпосередньо не форму­люють (декларації, заяви, меморандуми)¹.

Право міжнародних договорів є в достатній мірі кодифіко­ваним. Необхідність кодифікації цієї галузі міжнародного права зумовлена тим, що міжнародний договір є одним з основних джерел міжнародного права, а тому повинна бути встановлена єдина процедура його укладення, уніфікований порядок при­пинення дії договору тощо.

¹ Рабінович П. М. Основи загальної теорії держави та права.— К., 1994.— С. 9.
_______ 92 РОЗДІЛ 7

Кодифікація цієї галузі була досягнута укладенням у Відні в 1969 Р- Конвенції про право міжнародних договорів та в 1986 р. Конвенції про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними органі­заціями. На сьогодні ці дві конвенції є головними джерелами цієї галузі. Неофіційно їх називають «договори про договори».

Чому виникла необхідність у прийнятті двох названих вище конвенцій? Якщо в ході історичного розвитку міжнародних до­говірних відносин завжди традиційно їх головними учасниками були суверенні держави, то починаючи з середини XX ст., і особливо після 1945 р., дедалі активнішими учасниками міжна­родних договірних відносин стали міжнародні організації. Отже, Конвенція 1969 р. визначала основні принципи права міжнарод­них договорів для держав, а Конвенція 1986 р. надала міжнарод­ним організаціям право стати рівноправними з державами -суб'єктами міжнародного договірного права. При цьому, як за­значає С. В. Шульга, міжнародні організації отримали право рівно­правних договірних відносин як з державами, так і між собою ^!.

Серед норм обох Конвенцій є як імперативні, так і диспо­зитивні.

Конвенції набули чинності на умовах ай геїегепсіит, тобто з обов'язковою ратифікацією вищими органами представни­цької влади країн-учасниць, а також з офіційним підтверджен­ням участі в Конвенції 1986 р. міжнародних організацій: тобто Конвенція 1986 р. у ст. 14 встановлює новий інститут міжна­родного договірного права - «видання акта офіційного підтвер­дження», оскільки через відсутність парламенту міжнародна організація не може видати ратифікаційну грамоту.

У статті 30 Конвенції 1986 р., яка розвинула і конкретизу­вала норми Конвенції 1969 р., встановлюється імперативна норма, згідно з якою зобов'язання учасників договору за Ста­тутом ООН мають перевагу над договірними зобов'язаннями, Що встановлюються цим договором.

Оскільки міжнародна організація на відміну від держави не має власного законодавства, Конвенція 1986 р. вводить по­няття «правила міжнародної організації» - сукупність норм, які визначають правила поведінки робочих органів і співробіт­ників у їх відносинах з самою організацією і можуть розгляда­тись як «внутрішнє законодавство міжнародної організації».

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР від 14 квітня 1986 р. Україна приєдналась до Віденської конвенції 1969 р. з такими застереженнями й заявою: «УРСР не вважає себе зв'язаною положеннями статті 66 Віденської конвенції

¹ Шульга С. В. Сравнительньїй анализ Венских Конвенций 1969 и 1986 го-Дов // Международное публичное и частное право.- 2001.— № 2.- С. 76.

93.

⇐ Предыдущая9101112131415161718Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Адміністративна відповідальність працівників сільського господарських підприємств
Адміністративно-правова відповідальність
Адміністративно-правова відповідальність.
Відповідальність за невиконання вимог законодавства у сфері боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом
Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідальність платників страхових внесків до Фонду соціального страхування на випадок безробіття
Відповідальність страхувальника
Відповідальність судового експерта.
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ТОВАРИСТВА ТА УЧАСНИКІВ

Воспользуйтесь поиском по сайту: