Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Право міжнародних договорів






 


 



про право міжнародних договорів і заявляє, що для передачі | будь-якого спору між Договірними сторонами про застосування чи тлумачення статей 53 або 64 на вирішення Міжнародного Суду або будь-якого спору про застосування чи тлумачення будь-якої іншої статті частини V Конвенції на розгляд погоджуваль­ної комісії необхідна в кожному окремому випадку згода всіх сторін, які беруть участь у спорі, і що мировими посередниками, яких включають до складу погоджувальної комісії, можуть бути лише особи, призначені учасниками спору за їх спільною згодою», і

Друге застереження стосується п. З ст. 20 (застереження до договору, що є установчим актом міжнародної організації, І вимагає прийняття його компетентним органом цієї організа­ції) та пункту Ь ст. 45 Конвенції (неможливість посилатись на підставу недійсності або припинення договору, якщо з огляду на поведінку держави вона мовчазно погодилася з тим, що І договір є дійсним, зберігає чинність або й далі діє). Такі нор­ми, як зазначала УРСР в застереженні, суперечили міжнарод-1 ній практиці, що склалася.

Крім того, УРСР зробила заяву з приводу того, що вона зберігає за собою право вживати будь-яких заходів щодо охо­рони своїх інтересів у разі недодержання іншими державами положень Віденської конвенції'.

До проголошення Декларації про державний суверенітет України наша держава фактично не укладала міжнародних двосторонніх договорів, хоча й мала таке право відповідно до! Конституцій УРСР та СРСР. З осені 1990 р. і особливо після референдуму 1 грудня 1991 р. за два роки (1991-1992) Украї­на уклала 35 міждержавних та 88 міжурядових угод. За 1993-1 1994 рр. ця цифра значно зросла. Тільки за січень 1993 р.| Україна уклала 23 двосторонніх договори. На сьогодні поло-І вина законів, прийнятих Верховною Радою України,- це за-кони про ратифікацію міжнародних договорів.

Міжнародні угоди можна класифікувати за різними критеріями, а саме:

Класифікації міжнародних договорів

- за сферою суспільних відносин (угоди з політичних питань, з питань науки і культу-і ри, з правових, економічних, адміністратив­но-правових питань). Охороняючи свій суве­ренітет, держави не допускають, щоб об'єк том міжнародного договору були питання трішньої компетенції держави;

■ВВР Української РСР.- 1986.- № 17.- Ст. 343.
______ 94 РОЗДІЛ 7


 

- за суб'єктами, які укладають міжнародні угоди (міждер­
жавні угоди, міждержавні з участю міжнародних організацій,
міжурядові, міжвідомчі);

- за кількістю суб'єктів (багатосторонні, двосторонні угоди);

- за формою (письмові та усні угоди).

Крім того, міжнародні договори можна поділити на:

• контрактні (згода з певних питань, часто комерційних,
адміністративних тощо);

• диспозитивні договори (що стосуються проблем довкіл­
ля, природних ресурсів);

• конститутивні (наприклад Статут ООН);

• договори, що «творять право» (кодифікаційні договори,
які намагаються охопити широкі ділянки права, наприклад
Конвенція з морського права 1982 р. Віденська конвенція про
право міжнародних договорів 1969 р. є фактично кодифікаці­
єю звичаю. її ратифікувала третина всіх держав).

У справах щодо ядерних випробувань (Йисіеаг Тезіз Сазез (Аизігаііа V. Ггапсе; Кеш 2еа1апс1 V. Ггапсе) * 1974 р. МСС ви­знав, що стосовно форми договору міжнародне право не встанов­лювало жодних специфічних чи строгих вимог. Не відіграє ве­ликої ролі, чи заява робиться усно, чи в письмовій формі2. Фран­ція, не будучи стороною Договору про заборону ядерних випро­бувань, проводила ядерні випробування в атмосфері над Тихим океаном. Австралія та Нова Зеландія висловили протест і розпо­чали справи проти Франції. Однак ще до того, як їх розглянули, Франція припинила випробування і в односторонньому порядку проголосила, що більше не проводитиме таких випробувань в атмосфері. Суд визнав, що декларації, проголошені шляхом од­носторонніх актів, можуть створювати правові зобов'язання. Однак не всі односторонні акти створюють зобов'язання. Серед заяв, зроблених Францією, найважливіші заяви президента рес­публіки. Односторонні акти такого типу, очевидно, створюють зобов'язання в міжнародному праві. їх слід відрізняти від одно­сторонніх політичних заяв чи заяв про наміри, які зазвичай не породжують зобов'язань. Професор С. Туп не погоджується з таким рішенням Суду. Він вважає, що такий односторонній акт є Добровільним (^гаііпіоиз) і не може бути контрактом звичаєво­го права (саппоі; Ье соттоп 1а\у сопігасі;). В цивільній традиції такі добровільні контракти можливі. Однак повинен бути обмін згодою, тобто має бути двосторонній юридичний акт. У даному ви­падку такої згоди не було і залишилось невідомим, хто прийняв таку декларацію. Згідно ж із рішенням МСС не існує жодних фор­мальних вимог щодо прийняття зобов'язань державами.

1 Аизїгаііа V. Ггапсе; №\у 2еа1аікі V. Ггапсе [1974] І.С.<І. Кер. 253, а* 267-70.

2 8ее: Іпїегпаіїопаі Ьате Спіеїїу аз Іпіегргеіесі аші Аррііей іп Сапасіа. 5Ш ей.-
і Моп(;£отегу РиЬНсаіїопв Ьітііесі, 1993.

95.

право міжнародних договорів


Укладення міжнародних договорів

Право укладення міжнародних договорів без пред'явлення відповідних повноважень згідно з Конвенцією 1969 р. мають 1) глави держав, глави урядів і міністри закордонних справ; 2) глави дипломатичних місій щодо прийняття тексту договору між акредитуючою і приймаючою державами; 3) акредитовані дер­жавами представники на міжнародну конфе­ренцію чи в міжнародну організацію з метою прийняття тексту договору на цій конферен­ції чи цією організацією (ст. 7). Будь-яка дія щодо укладення договору особою без відповід­них повноважень не буде мати жодної юри­дичної сили, поки держава не підтвердить цей акт. Як приклад можна навести ситуацію, що виникла у 1951 р. під час підписання Конвен­ції щодо найменування сирів. Вона була під­писана від імені Швеції та Норвегії одним пред­ставником, але виявилось, що він мав повноваження тільки від Норвегії. Однак угода була згодом ратифікована обома сто­ронами і набула чинності '.

Порядок укладення міжнародних договорів Україною ре­гулюється Законом України «Про міжнародні договори Укра­їни». Згідно зі ст. 2 міжнародні договори України укладають­ся з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені: України; Уряду; міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади 2. Відповідно до проекту Закону України «Про міжнародні договори України» від 18 бе­резня 2002 р. міжнародні договори укладаються: Президен­том України або за його дорученням - міждержавні договори; Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - між­урядові договори; міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади - міжвідомчі договори. Президент України Л. Кучма у квітні 2002 р. вніс пропозиції до Закону України «Про міжнародні договори України», зокрема до стат­ті 3: «1. Міжнародні договори України укладаються Президен­том України або за його дорученням - від імені України; Кабі­нетом Міністрів України або за його дорученням - від імені Уряду України...»

Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів Укра­їни подаються Уряду України Міністерством закордонних справ України. Інші міністерства і центральні органи державної вико-

1 8Наи> М- Ор. сії.- Р. 637.

 

2 Закон України «Про міжнародні договори України» // Голос України
10 берез. 1994.- № 44.- С. 9-Ю.

РОЗДІЛ 7


навчої влади подають Уряду України пропозиції щодо укла­дення міжнародних договорів України разом з Міністерством закордонних справ України або за погодженням з ним. Якщо у Законі 1993 р. в ст. 3.7 зазначається, що «пропозиції про укладення міжнародних договорів України, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України, подаються до Уряду України за погодженням з Міністерством юстиції України», то проект 2002 р. більш детально регламен­тує ситуації, коли пропозиції торкаються укладення міжна­родного договору України, який встановлює інші правила, ніж ті, що містяться в актах законодавства України —до них не­обхідно додавати у формі порівняльних таблиць пропозиції щодо внесення змін до відповідних актів законодавства Укра­їни або пропозиції щодо прийняття нових актів законодавства України.

Міжнародні договори укладаються або шляхом безпосеред­ніх переговорів (як правило, двосторонніх), або шляхом скли­кання міжнародної конференції. Текст договору приймається за згодою всіх держав, які брали участь у його складенні, або шляхом голосування за нього двох третин держав, які присут­ні на конференції і беруть участь у голосуванні, якщо такою ж більшістю вони не вирішили застосовувати інше правило (ст. 9 Конвенції 1969 р.). Текст договору стає автентичним і остаточним в результаті застосування такої процедури, яка може бути передбачена в цьому тексті, чи згоди між держава­ми, що беруть участь у розробці цього тексту, або за відсутно­сті такої процедури - шляхом підписання, підписання ай геїегепйит чи парафування представниками держав тексту договору, коли уповноважені особи ставлять тільки свої ініці­али на кожній сторінці узгодженого тексту проекту. Після парафування проекту договору він, як правило, не може бути змінений, що, однак, не виключає можливості внесення кож­ним урядом після ознайомлення з проектом пропозицій про його зміни чи доповнення. Текст двостороннього договору зазвичай складається мовами обох сторін, а багатосторонньо­го - мовами, які вважаються офіційними в тій міжнародній організації, котра скликає конференцію з вироблення цього договору. Тексти договору всіма мовами повинні бути автен­тичними і мають однакову силу.

Згідно зі ст. 11 Конвенції 1969 р. згода держави на обов'яз­ковість договору для неї може бути виражена підписанням Договору, обміном документами, що утворюють договір, ра­тифікацією договору, його прийняттям, затвердженням (аррго-уа1), приєднанням до нього чи будь-яким іншим способом, про який було домовлено. Згода держави на обов'язковість для неї Договору, що виражається прийняттям та затвердженням,

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...