Сталінградська битва

Умовно її можна поділити на два етапи. Перший — це наступ німецьких військ улітку 1942 р. з виходом до Волги і на Північний Кавказ. Другий — контрнаступ радянських військ і розгром німецько-італійсько-румунсько-угорського угруповання на Волзі.

Наступ німецьких військ на Сталінград розпочався на далеких до нього підступах, коли німецькі армії спільно з військами Італії, Румунії та Угорщини перейшли в наступ з харківського напрямку, форсувавши Сіверський Донець і Дон.

25 серпня 1942 р. німецька армія досягла західних околиць міста на Волзі.

14 жовтня німецькі війська після потужної авіаційної та артилерійської підготовки розпочали штурм міста. Зав'язалися жорстокі вуличні бої. Обидві сторони зазнавали важких втрат. 14 листопада німці почали останній штурм міста; на окремих ділянках їм вдалося пробитися до Волги, але це був їхній останній успіх.

На той час воєнно-стратегічна ситуація змінилася на користь СРСР.

Ведучи оборонні бої, радянське командування накопичувало резерви для наступу. 23 листопада 1942 р. Червона армія, завдавши флангових ударів, замкнула кільце навколо 330-тисячного угруповання ворога, що штурмувало місто. Спроби танкових частин генерал-фельдмаршала Манштейна деблокувати оточених були безуспішними.

Після відмови фон Паулюса капітулювати почалося знищення оточених німецьких військ—деморалізованих, змучених голодом і холодом. Незважаючи на заборону Гітлера, 30 січня 1943 р. фельдмаршал Паулюс підписав акт про капітуляцію. 2 лютого припинили опір останні оточені гітлерівці: 100 тис. із 330 тис. оточених здалися в полон, інші — загинули. Загальні втрати фашистів під Сталінградом становили 1,5 млн чоловік, майже 3,5 тис. танків і штурмових гармат, 12 тис. гармат і мінометів, 3 тис. літаків. Ініціатива на Східному фронті перейшла до СРСР. У Другій світовій війні стався корінний перелом

Курська битва

Навесні 1943 р. радянсько-німецький фронт від Ленінграда й до Чорного моря стабілізувався. У районі Курська утворився великий виступ, що вклинювався в німецьку оборону. Обидві сторони накопичували сили для літнього наступу; промисловість безперервно нарощувала випуск усіх видів озброєння.

Радянське командування мало точні відомості про підготовку німців до наступу. І хоча на цей час Червона армія значно переважала вермахт, було прийнято рішення про "навмисну оборону" з метою знищення воєнного потенціалу німців і нанесення їм контрудару.

Наступ німецьких армій з-під Бєлгорода та Орла у напрямку на Курськ розпочався 5 липня (операція "Цитадель"). З тяжкими втратами німецькі війська змогли просунутися лише на 12 км у глиб розташування армій Центрального фронту і на 40 км на ділянці Воронезького фронту. Коли наступ видихнувся, по німецьких арміях завдали удару війська Брянського, Степового та Південно-Західного фронтів. За ними перейшли в наступ Центральний та Воронезький фронти. Німецьку оборону було зламано.

12 липня 1943 р. в р-ні села Прохорівка відбулася найбільша танкова битва Другої світової війни. З обох боків у ній було задіяно 1200 танків і самохідних гармат. Цього ж дня змінився характер усієї Курської битви, оскільки радянські війська перейшли в рішучий наступ. Ламаючи опір ворога, 5 серпня вони звільнили Орел і Бєлгород, 23 серпня прорвалися до Харкова. Курська битва завершила корінний перелом у Другій світовій війні.

Розвиваючи наступ, радянські війська у кінці вересня 1943 р. вийшли до Дніпра. Тут німецьке командування створило т. зв. "Східний вал", намагаючись зупинити радянський наступ

Капітуляція Італії

Серйозні поразки, завдані у 1943 р. країнам фашистського блоку, стали поштовхом до його розвалу. Першою з війни спробувала вийти Італія.

У липні 1943 р. англо-американські війська під командуванням Паттона і Монтгомері висадилися на о. Сицилія. Загальне керівництво операцією здійснював американський генерал Д. Ейзенхауер. Після тривалих боїв, що велися з перемінним успіхом, залишки німецьких частин евакуювалися на Апеннінський півострів, а солдати Монтгомері та Паттона захопили останній рубіж оборони німців на о. Сицилії — порт Мессіну.

25 липня в Італії відбувся державний переворот за участю короля Віктора Еммануїла та маршала Бадольйо. Муссоліні було заарештовано, короля проголошено головнокомандувачем, а Бадольйо очолив уряд і став міністром закордонних справ. 8 вересня 1943 р. новий уряд підписав із союзниками перемир'я.

Приблизно через півтора місяця після ув'язнення Муссоліні на віллу у скелях Абруцьких гір за спеціальною вказівкою фюрера прибув загін есесівців під командуванням О. Скорцені і звільнив дуче.

Гітлер віддав наказ фельдмаршалу Кессельрінгу скерувати дивізії на південь та окупувати італійський півострів. У результаті союзним військам довелося долати сильний опір німців у районі Саперно, Неаполя та інших південних італійських міст. Бойові дії набули тут затяжного характеру. Північну частину Італії утримували фашистські війська під командуванням Роммеля. Туди ж було доставлено і визволеного дуче. Він очолив маріонетковий режим, який тримався лише на німецьких багнетах (держава "Сало").

4 червня 1944 р. союзні війська взяли Рим. Далі вони просунутися не змогли. Оборона стратегічного чотирикутника Італії-Турин-Мілан-Генуя-Болонья, з його могутнім військово-промисловим комплексом, продовжувалася до квітня 1945 р.