 |
Питання 1/г.. Ø органічна – за аналогією з жими організмом, притаманна соціально диференційованим спільнотам
|
|
|
|
Питання 1/г.
Засновник методу структурно-функціонального аналізу Еміль Дюркгейм (с. 432- 434) у центрі своєї концепції поставив людську особистість та її взаємини зі спільнотою. Вирішальною умовою виживання суспільства є консенсус, гармонія, соціальна солідарність.
У своєму розвитку соціальна солідарність проходить два етапи:
Ø механічна, притаманна примітивним, архаїчним суспільствам, заснована на «Ми-свідомості». Історично першими виникають суспільства, де індивіди «розчинені» в цілості, тобто суспільства колективістські, де кожний схожий на всіх.
Ø органічна – за аналогією з жими організмом, притаманна соціально диференційованим спільнотам.
Органічна солідарність заснована на:
o особистій свободі членів суспільства;
o принципі індивідуалізму;
o особистій відповідальності людини за свої дії.
Причина появи органічної солідарності – зростання чисельності членів суспільства та інтенсивності різноманітних взаємин між індивідами. Для суспільства з органічною солідарністю характерна диференціація соціальних функцій, що виражається у розподілі праці: це збільшення різновиду діяльностей, збільшення числа професій, а, отже, і соціальних відмінностей між людьми. Суспільна диференціація стимулює розвиток особистої свободи індивіда, яка дозволяє самостійно міркувати і діяти.
У міжперсональних зв’язках у сфері праці, торгівлі людина покладається на сталі, вироблені колективною свідомістю норми, зразки, цінності, обов’язковість яких визнають усі члени суспільства. Колективна свідомість постає тут не просто сукупністю загальновизнаних норм, уявлень, вірувань, ідеалів, вартостей, а їх цілісною системою, що є правилом у діях кожного члена суспільства. Така структура колективної свідомості є ціннісно-нормативною системою суспільства. Для того, щоб індивід став членом колективу, він має пройнятися повагою до його законів, моральних норм, забобонів, на яких ґрунтується колективне життя.
|
|
|
Тому не організація економіки і не конкуренція індивідів є вирішальною для суспільства, а проблема консенсусу, соціальної злагоди.
Структуру суспільства становлять не економічні, політичні, правові інститути, а його ціннісно-нормативна система. Консенсус базується на прийнятті її усіма членами, тому провідною соціальною проблемою є проблема соціалізації.
(с. 435 - 436).
Ціннісно-нормативна система забезпечує соціальну рівновагу, чи то консенсус, завдяки таким своїм функціям:
1) адаптативна – дотримання цінностей, норм, правил забезпечує індивіду в суспільстві пристосування до його вимогта виживання;
2) доцільна – ідеали та імперативи нормативно-ціннісної сфери визначають мету суспільства та способи її досягнення;
3) інтегративна – забезпечення в суспільстві злагоди між усіма соціальними прошарками та групами;
4) відтворення цінностей, ідеалів – забезпечення внутрішнього комфорту людині віт того, що вона живе в раціонально організованій спільноті, де непохитним законом є норми, вартості, ідеали, зрозумілі та близькі всім громадянам.
Питання 2.
Ідеї, які відрізняють ірраціоналістичну традицію в соціальній філософії від раціоналістичної, можна окреслити так: фундаментальні основи соціального буття не піддаються раціональному пізнанню та практичному освоєнню. Людина не здатна усвідомити причини та рушійні сили своєї соціальної поведінки, соціальне життя – це лише ілюзія свідомої діяльності, а насправді людина перебуває під владою незрозумілих їй сил.
Ірраціоналістичний напрям соціальної філософії підкреслює руйнівну роль розуму та породженої ним цивілізації для природних основ людського буття. Вічній, незмінній, самодостатній, нестримній у своєму життєвому пориві природі ця філософія протиставляє світ культури, який втілює не силу, а слабкість людини. У своєму теперішньому стані культура виявляє вичерпання природних життєвих ресурсів людства.
|
|
|
З такого підходу випливають найбільш характерні риси ірраціоналістичного розуміння соціуму":
o акцентація на вітальній (від лат. vita - життя) зумовленості сутності людини, на вроджених її характеристиках – расі, індивідуальних психофізіологічних особливостях.
o ідея неминучого розшарування соціуму на дві верстви, зумовлені психофізіологічними особливостями людей – еліту та масу. Їх взаємини розглядаються як визначальні для конкретного типу та характеру суспільства. П
o висновок про історичну зумовленість і закономірний характер кризи традиційних цінностей та фатально невідворотне саморуйнування сучасної цивілізації.
Такі мотиви надають соціальній філософії
в її ірраціоналістичному варіанті характеру
грізного попередження людству про трагічні небезпеки,
посталі з усевладдя корисливого та винахідливого людського розуму, засліпленого ілюзією панування над природою.
Разом з тим, ця філософія прагне відродити зруйновану цивілізацією цілісність людської істоти й таким чином
витворити гармонію з хаосу людського буття.
|
|
|
