39. Радянізація західноукраїнських територій. Утвердження тоталітарного режиму.

З приходом у Західну Україну радянських військ розпочалась «радянізація».

На західноукраїнських землях було проведено певні соціально-економічні перетворення –радянізація. Радянізація-це перетворення в Західній Україні, що ґрунтувалась на моделі побудови соціалістичного суспільства в СРСР у-30-ті рр.

Радянізація передбачала такі заходи.

1)У сільському господарстві: конфіскація поміщицьких і монастирських земель та їх розподіл, створення колгоспів.

2) У промисловості і фінансах: націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків, запровадження 8-годиного робочого дня, установлення контролю над виробництвом.

3)У державній розбудові: проведення виборів до Рад, створення робітничих загонів, селянської міліції.

Радянізація супроводжувалась українізацією, що відповідало інтересам населення. «Культурна революція» передбачала ствердження радянської системи цінностей.

Ці та інші заходи, спрямовані на утвердження народного самоуправління і правопорядку, підкріплені проукраїнськими жестами радянської військової адміністрації, не могли не викликати прихильної реакції західноукраїнського загалу. У Львові 26 вересня відбулась нарада представників українських культурно-освітніх організацій і товариств, які привітали дії уряду Радянського Союзу. Ще раніше, 24 вересня 1939 р., про свою готовність співпрацювати з новою владою за умови збереження основних осередків раніше організованого культурного та економічного життя українців заявила на зустрічах з офіційними військовими і цивільними представниками СРСР делегація галицьких політиків на чолі з Костем Левицьким.

Після юридичного оформлення приєднання до СРСР західноукраїнських земель тут в стислі строки були націоналізовані та передані в держав­ну власність заводи, фабрики, банки, транспорт, підприємства зв'язку, ліквідована поміщицька і церковна власність на землю і забезпечено розподіл її більшої частини серед найбіднішого їства, вжито енергійних заходів щодо ліквідації безробіття, підвищення зайнятості населення, розвитку шкіл, вузів, закладів охорони здоров'я. Водночас велося механічне перенесення сюди всього комплексу " казармового" соціалізму (управлінських структур, господарського механізму тощо), що робилося рахування реальних потреб і можливостей тогочасного суспільства.

40 Запровадження нової економічної політики.

1. 1. Причини переходу до нової економічної політики (непу) . Основними причинами переходу до нової економічної політики були:

- глибока соціально-економічна і політична криза більшовицького режиму;

- тотальна господарська розруха, різке скорочення промислового та сільськогосподарського виробництва; - масові повстання селян, робітників, солдат і матросів; - політична та економічна ізоляція більшовиків на міжнародній арені; - спад світового комуністичного руху, не виправдання надій більшовиків на світову революцію; - намагання утримати владу в будь-який спосіб.

Одним із суттєвих факторів, що підштовхнув більшовиків до зміни внутрішньої політики стало Кронштадтське повстання. Виступ балтійських матросів показав, що політика більшовиків почала втрачати підтримку навіть серед тих верств суспільства, які із самого початку були опорою радянської влади. Більшовикам загрожувала повна втрата контролю над країною.

1. 2. Введення продподатку. У березні 1921 р. X з'їзд РКП(б) проголосив заміну продовольчої розкладки продовольчим податком. Це був перший і найголовніший крок до нової економічної політики.

Нова економічна політика - новий напрямок внутрішньої політики радянської держави, затверджений X з'їздом РКП(б). Це був тимчасовий відступ більшовиків від генеральної лінії партії. Сутність непу полягала у використанні елементів ринкових відносин і різних форм власності. По суті, неп означав перехід від адміністративно-командного до госпрозрахункового соціалізму. Головним заходом непу була заміна продрозкладки продподатком на селі.

1. 3. Сутність непу. X з'їзд РКП(б) затвердив резолюцію «Про заміну розкладки натуральним податком». Основними заходами непу стали:

- заміна продрозкладки продподатком; при цьому продподаток мав бути меншим за продрозкладку, а його розмір заздалегідь повідомлявся селянам;

- бідні селяни взагалі звільнялися від податку; - після виплати податку селяни здобували право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх; цесприяло підвищенню матеріальної зацікавленості селян у виробництві сільськогосподарської продукції; - передача дрібних і середніх підприємств приватним власникам; - відродження торгівлі і товарно-грошових відносин, дозвіл на приватну торгівлю; - ліквідація безплатних послуг; - здача в оренду, концесію частини дрібних і середніх підприємств; - впровадження системи вільного найму робочої сили, матеріальне стимулювання працівників; - введення стабільної валюти - червонця; - децентралізація системи управління: - розвиток підприємництва; - розвиток кредитної, виробничої, збутової кооперації.

Відмова від політики «воєнного комунізму», денаціоналізація частини торгівельно-промислових підприємств, дозвіл створювати нові стимулювали економічну активність населення, сприяли ліквідації товарного голоду, відбудові промисловості та транспорту.

3 переходом до непу істотної трансформації зазнала система управління націоналізованою промисловістю шляхом її децентралізації. Замість ліквідованих главків створювалися госпрозрахункові трести: «Донвугілля», «Південсталь», «Машинотрест», «Цукротрест» та ін. Усього в Україні їх виникло 19.

Поворот державної влади обличчям до товарно-грошових відносин, легалізація приватної торгівлі і зміцнення фінансів вивели з підпілля підприємництво. Активну діяльність розгорнули так звані непмани-орендатори, маклери, комісіонери, торгівці-оптовики, промисловці і т. ін. Приватновласницький сектор змагався з державним не тільки в торгівлі, а й у промисловості. Непмани сприяли виведенню країни з кризи та економічної розрухи.

Найсуттєвішою ознакою непу у сільському господарстві стало масове кооперативне будівництво. Кооперування у сільському господарстві проводилося поступово. Восени 1921 р. сільськогосподарська кооперація виділилася з єдиної системи споживчої кооперації. Потім поступово поширювалися галузеві види сільськогосподарської кооперації. У березні 1922 р. була створена всеукраїнська спілка сільськогосподарської кооперації - «Сільський господар», яка вже у 1923 р. об'єднувала 2, 5 тис. товариств і 65 районних спілок. До кінця 20-х pp. у різних формах кооперації було об'єднано більш як половину селянських господарств. Швидкими темпами почала розвиватися кустарно-промислова кооперація, яка об'єднувала дрібних кустарів і міських ремісників. Узагальнюючим показником розвитку сільського господарства на рейках непу стало піднесення зернового виробництва.

Неп досяг свого розквіту в 1926 р.: на цей час оплата в промисловості зросла в 1, 6 разу (у порівнянні з 1924 p. ), заробітну плату вчителям підвищили в 3, 6 рази, розвивалося масове будівництво і капітальний ремонт житла, обов'язковою стала 14-добова відпустка для працюючих у містах, прибутки селян на третину перевищили довоєнні. Протягом 1922-1924 pp. червінець, що дорівнював 10 царським карбованцям, витіснив радянські грошові знаки й обмінювався на 6 доларів США.

2. Особливості непу в Україні. Такий крутий поворот у політиці відбувався досить болісно навіть у партійному середовищі під тиском реалій господарського життя. Але 27 березня 1921 р. надзвичайна сесія Всеукраїнського ЦВК прийняла рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком, а вже 29 березня уряд УСРР видав декрет про норми і розмір податку, який був значно менший від продрозкладки.

Але неп в Україні було запроваджено пізніше, ніж в Росії. У 1921 р. ситуація в Україні майже не змінилася. У деяких губерніях розмір продподатку дорівнювався валовому збору зерна, тобто все вирощене підлягало вилученню. Це було обумовлено прагненням радянського керівництва «викачати» з українського села якнайбільше ресурсів суто силовими, перевіреними в роки війни методами, якомога довше користуватися без будь-яких обмежень продовольчими ресурсами республіки. На інтереси українського селянства не зважали. У цьому і полягає головна особливість переходу до непу в Україні. Крім того, особливостями непу в Україні також були: більші податки, ніж в інших радянських республіках; впровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом.

Реально неп почався в Україні лише на початку 1922 р. А голод, що охопив райони півдня України в 1921-1922 pp., ще більше віддалив нормалізацію ситуації в сільському господарстві.

Лише 26 липня 1922 р. ВУЦВК законодавчо закріпив право приватної власності на майно фабрично-заводських, торгових та інших підприємств. На місцях спостерігалося масове незадоволення непом, бо за роки громадянської війни у панівної партії та мільйонів громадян виробилася стійка звичка до централізовано-розподільчих методів господарства. Оскільки жовтневий переворот здійснився під гаслом соціальної рівності, майнове розшарування при непі викликало в одних обурення, в інших - розчарування.

41Політика суцільної колективізації та розселянювання України. Її соціально-економічні наслідки.

Ленінський план побудови соціалізму в СРСР передбачав проведення форсованої індустріалізації промисловості та колективізацію сільського господарства. Більшовики запевняли, що рано чи пізно колективне сільське господарство має заступити дрібні селянські наділи. Вони усвідомлювали, що переконати селян погодитися з цим буде нелегко, особливо після поступок за часів непу. Одначе практика соціалістичного будівництва диктувала швидкі темпи і жорсткі методи. Перехід до суцільної колективізації з метою " підхльостування індустріалізації країни, офіційно проголошений у листопаді 1929 р. постановою пленуму ЦК ВКП(б) про здійснення в найкоротший термін колективізації в Україні, розпочався в її степових регіонах ще до весняної посівної кампанії 1930 р,, а загалом у республіці - до осені 1930 р. Переходом до політики суцільної колективізації в 1929 р. було започатковано кардинальні зміни в сільському господарстві: селян почали силоміць заганяти до колгоспів. Основну протидію цей процес викликав з боку заможного селянства, яке дістало назву " куркулів". Тому закономірно, що колективізація спричинила " ліквідацію куркульства як класу" (за офіційною статистикою, в Україні до куркульства в 1927 р. було зараховано 4%, а з 1929 р. - 1, 4% сільського населення). Нечітка визначеність ознак куркульства відкривала широкий простір для " ліквідації" спершу середняків, а згодом і незаможників як " підкуркульників". " Ліквідація куркульства як класу" фактично означала, що тих, хто чинив найбільший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори примусової праці на Північ або до Сибіру. Решту позбавляли власності. Розкуркулювання сягнуло апогею в 1929-1930 рр. Найпоширенішою його формою була депортація. Сотні тисяч селян разом із сім'ями виганяли з домівок, саджали в товарні ешелони й вивозили за тисячі кілометрів. Селянство чинило опір, щоби зламати його, за постановою пленуму ЦК ВКП(6) " Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" (від ЗО січня 1929 р. ) в Україні було розкуркулено майже 200 тис. селянських господарств, але бажаних наслідків це не дало, і хлібозаготівельні плани все одно не виконувались. Так, протягом січня - листопада 1930 р. селянський сектор України дав державі 400 млн. пудів хліба, за відповідний період 1931 р. - 380 млн., з червня по жовтень 1932 р. - 132 млн. пудів. ЗО жовтня 1932 р. Молотов (голова хлібозаготівельної комісії) на політбюро ЦК КП(б)У проінформував про зменшення і зобов'язань України на 70 млн пудів і визначив план у 282 млн. пудів, зокрема для селянського сектора - 261 млн. пудів. Отож, із селян вимагалося витиснути стільки, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень. До виконання хлібозаготівельного плану надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне становище: райони, села, що не виконували план, заносилися на " чорну дошку"; це прирікало людей на голодну смерть. У селян працівники ДПУ відбирали не тільки залишки зерна, а й інші харчові запаси: сухарі, картоплю, буряки, сало, соління тощо, а те, що було придбане з великими труднощами і втратами в інших районах, конфіскувалося на станціях і в ешелонах. З листопада 1932 р. до 1 лютого 1933 р. молотовська комісія додатково " заготовила" в Україні всього 104, 6 млн пудів зерна. Загальна кількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 р., становила 260, 7 млн пудів. На початку 1933 р. практично всюди в Україні запасів не залишилося. Фактично це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянського населення. Лиха доля українського селянства була оповита завісою мовчання. Люди вимирали родинами, селами. Було зафіксовано страшні випадки людоїдства і трупоїдства. Батьки, прагнучи врятувати дітей від голодної смерті, везли їх у міста і там кидали в установах, лікарнях, на вулицях. У страшні роки голодомору (1932-1933 рр. ) в Україні загинуло щонайменше 5 млн осіб. Внаслідок суцільної колективізації та голодомору змінився соціальний склад села: було знищено куркульство, постраждало багато середняків, сформувалася зовні єдина соціальна верства - колгоспне селянство. Вихідцями з села поповнився робітничий клас. Насильницька суцільна колективізація призвела до руйнування продуктивних сил на селі, що спричинило глибоку кризу в сільському господарстві і змусило докорінно міняти політику уряду: переходити від примусу і репресій до скасування продрозверстки, встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально-технічного зміцнення колгоспів.