50 політикка хрущова. 51.зїзд кпрс,наростання опору

50 політикка хрущова

Поліпшення соціального становища населення, особливо сільського повинне бути пріорітетом у виробленні основ соціальної політики сучасної української держави. Для цього обов’язково потрібно враховувати досвід минулих років. Першим хто розпочав вирішувати соціальні проблеми сільського населення став М. Хрущов, котрий був лідером СРСР у 1953-1964 роках.

Мета роботи: охарактеризувати політику М. Хрущова і її роль у поліпшенні соціального становища селян.

Переймання М. Хрущова проблемами села пояснюється не лише намірами якнайшвидше відновити зруйноване сільське господарство, але і внутрішньою схильністю його як людини покращити злиденне життя селянства. Саме внутрішня мотивація значною мірою сприяла тому, що вже з перших днів боротьби за владу Хрущов виявив здатність порвати з терористичною політикою Сталіна і піти іншим шляхом – шляхом реформ.

Одним із завдань, котре вимагало негайного вирішення постала проблема порушення та недотримання принципу матеріальної зацікавленості колгоспів і самих колгоспників[222, 12]. Інакше кажучи чи не вперше за часів радянської влади було визнано фіскальний характер ставлення держави до селянства. Адже розмір податку з господарств колгоспників встановлювався не в залежності від фактичних доходів, отриманих від утримання худоби та зібраного на присадибній ділянці урожаю, а таких, які на думку податківців можна було отримати. Тому податок був непомірно обтяжливим для селян. Це привело до скорочення поголів’я худоби в особистій власності, зменшення продуктивності присадибних ділянок, і вкрай негативно позначилось на загальних обсягах виробництва сільськогосподарської продукції в країні. Скорочення грошового податку, відновлення твердих ставок оподаткування у відповідності з розмірами присадибних господарств дозволили селянам оптимістичніше дивитись у майбутнє.

До сільської місцевісті почали надходити гроші. За перші п’ять років перебування при владі М. С. Хрущова і до 1958 року включно, в українському селі використали вдвоє більше коштів, ніж за попередні роки радянської влади разом узяті [1, 10]. Крім цього було вжито багато заходів, що привели до поступового покращення життя колгоспного селянства, зокрема, збільшилися державні заготівельні ціни на зерно і продукцію тваринництва, до того ж з колгоспів списувалася попередня заборгованість.

М. С. Хрущов приділив також увагу оплаті праці колгоспникам. Якщо у попередні роки селянин мусив працювати за трудодні, що було по суті фіктивною оплатою, то із 1957 року впроваджено нову форму оплати праці – щомісячне авансування, тобто гарантовану оплату трудодня [2, 42]. Щоб здійснити такий захід влада організовала перехідний фонд 100 тис. крб. і 1 тис. центнерів зерна. У середньому за місяць кожний колгоспник отримував за кожний вироблений трудодень по 2, 5 кг. зерна і 3 крб., мізерну, але виплату[3, 148].

У період „відлиги” поліпшилось соціальне зокрема пенсійне забезпечення колгоспників. Як і більшість соціальних виплат нарахування пенсій мало зв’язок із колгоспом, в цілому залежачи від його економічного стану, а також від встановленого в кожній артілі порядку їх призначення. Нарахування пенсій зазвичай відбувалось у такому порядку: на загальних зборах колгоспу, за рахунок певної частини прибутків колгоспу, створювався фонд, завданням якого була організація допомоги непрацездатним колгоспникам. У середині 1950-х років сільгоспартілі почали відраховувати 2% своєї продукції та грошових заощаджень в фонд допомоги непрацездатним. У 1955 році на Україні налічувалось 14 тис. колгоспних кас, котрі охопили 4/5 колгоспів по всій Республіці [4, 151]. До кінця 1964 року розмір пенсії селян становив 12крб.

Крім грошових виплат такі каси надавали допомогу натуральними продуктами: зерном, овочами, м’ясом, а також у їхньому розпорядженні були путівки у санаторії на лікування та медичні товари для інвалідів праці (протези, інвалідні коляски, костилі, тощо). Хоча система колгоспної допомоги у період „відлиги” була не досить досконалою – кошти, які надавались, тим хто їх потребував були дуже малими, особливо у випадках виплат дітям сиротам, матерям-породіллям, до того ж самі колгоспи через недостачу фондів обмежували цю роботу( у 1955році із 1, 8млн. потребуючих допомога була надана лише 600 тисячам), але на той час такі каси, були значним кроком уперед, поліпшуючи соціальне становище селян [2, 45].

Політика, ініційована М. Хрущовим, значно покращила соціальне становище сільського населення, котре чи не найперше в ісорії СРСР почало відчувати переймання держави проблемами села.

51. зїзд кпрс, наростання опору

XX з'їзд зазвичай вважається моментом, що поклав кінець сталінській епосі і що зробив обговорення ряду суспільних питань дещо вільнішим; він знаменував ослаблення ідеологічної цензури в літературі і мистецтві і повернення багатьох раніше заборонених імен. Проте на ділі критика Сталіна прозвучала лише на закритому засіданні ЦК КПРС після закінчення з'їзду (див. нижче).

На з'їзді обговорювалися звіти центральних органів партії і основні параметри 6-го п'ятирічного плану.

З'їзд засудив практику відриву «ідеологічної роботи від практики комуністичного будівництва», «ідеологічного догматизму і начетнічества».

Обговорювалося також міжнародне становище, роль соціалізму як світової системи і боротьба його з імперіалізмом, розпад колоніальної системи імперіалізму і становлення нових країн, що розвиваються. У зв'язку з цим був підтверджений ленінський принцип про можливість мирного співіснування держав з різним соціальним ладом.

З'їзд ухвалив рішення про різноманіття форм переходу держав до соціалізму, вказав, що громадянські війни і насильницькі потрясіння не є необхідним етапом шляху до нової суспільної формації. З'їзд відзначив, що «можуть бути створені умови для проведення мирним шляхом корінних політичних і економічних перетворень».

Своєрідною підготовкою до критики Сталіна став виступ на з'їзді А. І. Мікояна, який різко розкритикував сталінський Короткий курс історії ВКП(б), негативно оцінив літературу з історії Жовтневої революції, Громадянської війни і радянської держави.

За свідченням іншого члена сім'ї Мікоянів, - авіаційного конструктора і делегата з'їзду Артема Мікояна, зал сприйняв виступ промовця негативно.

З'їзд вибрав ЦК КПРС в кількості 133 членів і 122 кандидатів, центральну ревізійну комісію у складі 63 членів.