3.Паризька мирна конференція та її головні рішення.

1. Періодизація світового розвитку з 1914 по 1939 рр.

1914-1918 рр. Перша світова війна. Поряд з усіма державами Європи у війну були втягнуті США, Японія та інші країни світу. Грандіозна за своїми масштабами війна принесла в Європу економічний розлад та величезні матеріальні та людські втрати. Загинуло близько 9 млн військових і 10 млн мирних жителів. Матеріальні втрати становили 180, 5 млрд, доларів.

1919-1923 рр. характеризують як період повоєнної нестабільності. Наслідком Першої світової війни став новий переділ світу між країнами-переможницями, закріплений юридично на Паризькій та Вашингтонській мирних конференціях.

1924-1928 рр. — період економічної стабілізації в Європі. Настало пожвавлення економічного життя, тимчасове припинення інфляції, стабілізувалася валюта і ціни, зменшилось безробіття. Між європейськими країнами, а також між Європою й Америкою відновилися фінансові, торгівельні й економічні стосунки, що були розірвані в роки війни. Лише в Італії соціальне протистояння продовжувало розбурхувати громадськість, чим відкривало дорогу до влади фашистській партії. Водночас зазнали поразки спроби ВКП(б) і Комінтерну дестабілізувати ситуацію у світі шляхом експорту революції. Значною мірою пожвавленню економіки й зменшенню безробіття сприяв експорт американського капіталу у цілу низку європейський країн, зокрема, за планом Дауеса до Німеччини. Характерною рисою повоєнної стабілізації була подальша концентрація, монополізація капіталу і виробництва, відмова від вироблених у передвоєнні роки засобів регулювання економіки й соціальних стосунків до «вільних» ринкових відносин. 1929-1933 рр. Світова економічна криза, що вразила майже всі індустріально розвинені країни. Особливістю цієї кризи було те, що глибина падіння економіки була набагато більша, ніж у попередні та наступні кризи. Промислове виробництво не просто скоротилось, а впало до рівня початку сторіччя. Епіцентром кризи були США, а пізніше вона охопила і країни Європи, тобто стала глобальною. Третьою особливістю кризи була її тривалість: 1929-1933 роки. 1933-1939 рр. Утворення держав тоталітарного типу і назрівання Другої світової війни. Характерною рисою цього періоду став процес формування фашистських, тоталітарних тенденцій у політичному житті ряду країн, а також утворення двох блоків держав: країн, що були не задоволені післявер-сальським устроєм (Німеччина, Італія, Японія) і прагнули до його зміни і краї­ни, що хотіли утримати існуючий європейський баланс сил, який був на їх користь (Велика Британія, Франція, США). Існувала також група країн, яким у процесі формування двох антагоністичних угруповань потрібно було визначитись, на боці якого блоку вони будуть виступати у війні, що насувалась. У першу чергу це стосувалося СРСР та країн Центрально-Східної Європи.

2. Причинами Першої світової війни стали:

- прагнення переділити уже поділений світ (основою цієї тенденції була політика монополій, що мала виразно експансіоністський, агресивний характер);

- посилення ролі держави, що перетворювалася в носія загальнонаціональної ідеї, яка замінила ідеї демократії;

- зростання монополій з державою, формування державно-монополістичного капіталізму посилювало агресивність державної політики;

- намагання вирішити внутрішні проблеми (соціальну напруженість між бідними і багатими та національну — між пануючими і пригнобленими націями);

- швидкий економічний розвиток провідних країн та гострі суперечності між ними, викликані нерівномірністю такого розвитку;

- мілітаризація економіки і суспільної свідомості.

Європейські країни, готуючись до нових загарбницьких воєн, шукають собі союзників, об'єднуючись у воєнно-політичні блоки. У 1882 р. утворився Троїстий Союз. До нього увійшли Австро-Угорщина, Італія та Німеччина. На противагу Троїстому Союзу Франція, Англія та пізніше Росія створили протягом 1904-1907 рр. свій блок під назвою Антанта (що в перекладі означає «сердечна угода»).

Приводом до розв'язання війни стало вбивство 28 червня 1914 р. дев'ятнадцятирічним сербським студентом Гаврилою Принципом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда з дружиною. Троїстий Союз використав цю подію як привід до початку війни.

3. Паризька мирна конференція та її головні рішення.

 13 января 1919 г, президент Франции Р. Пуанкаре официально открыл Парижскую мирную конференцию. Пленарные заседания конференции носили формальный характер, так как все важные вопросы решали представители США, Франции, Англии, Японии и Италии, По два представителя этих стран составили Совет десяти, который на своих заседаниях был призван решать главные проблемы послевоенного устройства мира.

Председателем Парижской конференции был избран Французский премьер Жорж Клемансо. Страны Антанты резко отрицательно отнеслись к Советской России и не признавали сам факт ее существования, поскольку большевики пришли к власти незаконным путем в результате Октябрьского переворота 1917 г, Они намеревались создать " санитарный кордон" вокруг Советской России и расчленить ее на сферы влияния. Особые усилия прилагались, чтобы не допустить сближения Германии с Россией. США выходили на передовые позиции в мире, их экономическая и военная мощь в период войны резко возросла. Из должника США становятся мировым кредитором.

Президент В. Вильсон считал, что США способны стать спасителем и гарантом мира. Свое видение новых принципов международных отношений он отразил в " 14 пунктах", обнародованных 8 января 1918 п В них содержался отказ от тайной дипломатии, провозглашалась свобода торговли и мореплавания, признание прав народов на самоопределение, высказывалась необходимость разоружения. Предложения Вильсона были направлены на предотвращение мировой войны, на создание свободного демократического порядка и были новым словом в международных отношениях. " 14 пунктов" Вильсона во многом определили ход Парижской конференции.

Великобритания еще до начала конференции добилась одной из главных целей участия в войне: германский флот перестал существовать и стоял на приколе в английской гавани Скапа-Флоу. Великобритания уже успела захватить германские колонии в Африке и турецкие — на Ближнем Востоке, но в то же время она была заинтересована в сохранении германского государства для обеспечения равновесия сил в Европе. Однако положение Великобритании было далеко не безоблачным: доминионы добились большей самостоятельности. Из мирового кредитора она превращается в должника. Экономика ослаблена, финансы и торговля дезорганизованы. Франция добивалась на конференции расчленения Германии на ряд мелких государств, что облегчало осуществление ее главных намерений: захват значительной части турецких и германских колоний, расширение своих границ в Европе за счет Германии, возврат Эльзаса и Лотарингии. Франция намеревалась получить свыше 50% от общей суммы репараций с Германии. Не отказывалась франция и от своей ведущей роли в Европе.

Итальянские представители добивались захвата ряда территорий на Балканах, входящих в состав Австро-Венгрии. Япония требовала передачи ей Шаньдуна и германских колоний на Тихом океане. Японию поддерживала Англия, видя в союзе с ней противовес США.