 |
10. Тоталітаризм,ознаки тоталітарних режимів.
|
|
|
|
10. Тоталітаризм, ознаки тоталітарних режимів.
Тоталітаризм (від лат. totaliter — всеохоплюючий) є феноменом, особливістю XX ст. Найтиповішими його втіленнями були фашистська Італія, гітлерівська Німеччина і Радянський Союз протягом майже всього часу його існування. Основними видами тоталітаризму були фашизм (нацизм) і сталінський соціалізм.
Тоталітаризм як суспільне явище включає в себе такі основні ознаки:
У галузі ідеології і внутрішньої політики:
- спосіб втілення у життя утопічної ідеї (незалежно від того, які вихідні принципи в неї були закладені, наприклад, загальної рівності й добробуту і т. п. );
- абсолютний, всезагальний, нічим не обмежений контроль за жит
тям суспільства і кожної людини зокрема; ч
- панування єдиної ідеології, єдиної правлячої партії, яка володіє монопольним правом політичної діяльності; заборона політичної та ідейної опозиції і свободомислення;
- нічим не обмежене насильство, диктатура і терор для досягнення
мети (сила — головний аргумент, а мета виправдує засоби).
У галузі економіки:
-перетворення всієї власності у державну, чи власність слухняних державі підприємців;
-неможливі або вкрай утруднені прояви особистої ініціативи, під
приємництва у господарській діяльності;
-мілітаризація і централізація економіки, бюрократизація влади й
управління у цілому.
У галузі культури, освіти й виховання, прав людини:
-всезагальний (тотальний) контроль над духовним життям і твор
чістю;
-політичне стеження, нехтування прав і свобод людини й грома
дянина; ч
|
|
|
-створення системи всебічного впливу на особистість через сім'ю,
школу, засоби масової інформації, державні і громадські органі
зації, діяльність яких повністю контролюється партійно-
державним апаратом;
-формування культу особи вождя: намагання перетворити народ у
натовп, слухняний його волі. У галузі зовнішньої політики:
11. Установлення фашистської диктатури в Італії. Б. Муссоліні.
Фашистський режим в Італії виріс почасти з гніву і відчаю народу, який після Першої світової війни відчув себе приниженим і обділеним. Італія програла Першу світову війну і прагнула реваншу. Соціальною опорою італійського фашизму виступали фронтовики, селяни та частина націоналістично налаштованої інтелігенції. Унаслідок післявоєнної розрухи вони перебували у важкій ситуації і шукали виходу з неї. Розв'язання усіх цих проблем демагогічно обіцяли фашисти. Перші фашистські організації з'явилися в Італії у 1919 році. Вони були сформовані як напіввійськові дружини колишніх фронтовиків і називались «фаші ді комбантіменто», тобто з'єднання військовиків. їх назва дала найменування усьому фашистському рухові. Підтримані великим капіталом, італійські фашисти розпочали боротьбу за владу. Вони висунули програму, обіцяючи восьмигодинний робочий день, республіканський лад і соціальне страхування. Оскільки Італія була аграрною країною, Муссоліні обіцяв селянам провести аграрну реформу і дати землю. На чолі італійського фашизму стояв Беніто Муссоліні (1883-1945). За професією Муссоліні був учителем. Свою політичну кар'єру розпочав у рядах соціалістичного руху. У 1912-1914 рр. — редактор соціалістичної газети «Аванті». За агітацію за вступ Італії у війну на боці Антанти в листопаді 1914 р. був виключений із соціалістичної партії. Тоді ж заснував газету «Пополо д'Італіе» (майбутня газета італійських фашистів).
|
|
|
У березні 1919 р. став засновником фашистської організації «Фашіо ді комбатіменто». У 1922 p., як зазначено вище, Муссоліні прийшов до влади внаслідок державного перевороту. У цьому сенсі характерне його висловлювання: «Або нам дадуть владу, або я її візьму сам». Після захоплення влади Муссоліні приступив до ліквідації конституційних свобод і встановлення відкритої фашистської диктатури.
12. Встановлення нацичтської диктатури А. Гітлера, наслідки цього для Німеччини та світу.
Умови Версальського договору породжували в Німеччині невдоволення й прагнення реваншу. У 1919 р. було створено націонал-соціалістичну партію (НСДАП) на чолі з Гітлером, яка висунула програму відродження Німеччини на засадах реваншизму й расизму. Гітлер закликав відновити армію і розпочати нову війну. Нацисти пропагували ідею завоювання для німецького народу «життєвого простору». Суть її полягала у тому, що німецький народ такий великий, що він не може себе прогодувати і створити хороші умови життя в тих місцях, у які його загнала версальська система. Тому завоювання нових земель, використання їх природних ресурсів та поневолення народів, що населяють ці землі, — єдиний шлях до економічного і військового процвітання Німеччини. Соціальною опорою нацизму в Німеччині став робітничий клас, фронтовики, безробітні, загнані у важку ситуацію післявоєнною розрухою та економічною кризою. Пізніше до них приєднався електорат традиційних буржуазних партій.
13. Громадянська війна в Іспанії 1936-1939. Ставлення великих держав до цього конфлікту. Починаючи з 1933 р., в Іспанії різко активізувалися профашистські сили, які були пов'язані з італійськими та німецькими фашистами. У 1933 р. Хосе Антоніо, син відомого генерала Прімо де Рівери, утворив фашистську організацію — Іспанську фалангу. У жовтні 1934 р. до складу уряду було введено трьох представників профашистських організацій. На знак протесту ліві партії організували по всій країні страйки і демонстрації робітників. В Астурії відбулися збройні сутички з поліцією, а в Каталонії націоналісти проголосили створення республіки. За наказом уряду марокканські частини генерала Франсіско Франко жорстоко розправилися з демонстрантами й страйкарями. Повстання в Астурії і Каталонії було придушене. У відповідь на репресії ліві партії і республіканці 15 січня 1936 р. уклали пакт про створення Народного фронту, який об'єднав різні політичні сили. Народний фронт виступив за відновлення демократичних свобод, підвищення заробітної плати, проведення амністії для політичних в'язнів тощо. 16 лютого 1936 р. блок партій Народного фронту здобув більше половини місць у кортесах. На зміну центристському уряду прийшов уряд лівих республіканців, який очолив Мануель Асанья. Перемога Народного фронту в Іспанії мала важливе міжнародне значення. Це була перемога демократії, здійснена конституційним шляхом. Навесні 1936 р. М. Асанью було обрано президентом, а посаду прем'єр-міністра посів лівий республіканець Касарес Кірога.
|
|
|
|
|
|
