23. Кримська(Ялтинська) та Берлінська (Потсдамська)Конференція.Підсумки війни у Європі.

23. Кримська(Ялтинська) та Берлінська (Потсдамська)Конференція. Підсумки війни у Європі.

4-11 лютого 1945 р. «велика трійка» зібралась в Ялті у тому ж складі, що й у Тегерані. Ця зустріч стала кульмінаційною в розвитку відносин між Сталіним, Рузвельтом і Черчіллем. Атмосфера майбутньої перемоги немовби відсувала на другий план розбіжності і прагнення кожної із сторін зміцнити своє становище у післявоєнному світі. Конференція передбачала вироблення плану остаточного розгрому фашистської Німеччини і визначення основ післявоєнного влаштування світу. Союзники домовилися розділити Німеччину на окупаційні зони, в яких верховну владу будуть здійснювати відповідно СРСР, США та Англія. Для розв'язання загально-німецьких питань було створено Верховний контрольний орган, пізніше перейменований на Контрольну раду. З багатьох питань вдалося досягнути реальних домовленостей. Серед них— погодження принципів беззастережної капітуляції гітлерівської Німеччини: ліквідація таких її інститутів, як нацистська партія, репресивний апарат гітлерівського режиму, розпуск збройних сил, встановлення контролю над німецькою військовою промисловістю, покарання воєнних злочинців. Делегація СРСР заявила про потребу й необхідність відшкодування збитків, завданих Німеччиною. Загальна сума репарацій становила 20 млрд доларів. На конференції було досягнуто домовленості про створення у Москві міжсоюзної Комісії з питань репарацій. Конференція прийняла Декларацію про звільнення Європи, за якою СРСР, США та Англія зобов'язувалися проводити узгоджену політику щодо розв'язання політичних і економічних проблем держав, які будуть звільнені від фашизму, відповідно до принципів демократії. Важливим досягненням Ялтинської конференції стало рішення заснувати Організацію Об'єднаних Націй. Для прийняття статуту ООН сторони погодилися скликати конференцію в Сан-Франциско. Після завершення війни у Європі 17 липня - 2 серпня 1945 р. відбулася Потсдамська конференція «великої трійки». Делегацію СРСР очолював Й. Сталін, США представляв президент Г. Трумен, а Велику Британію — прем'єр-міністр К. Еттлі. Черчілль був відкликаний у зв'язку з поразкою консерваторів на виборах. На конференції було розв'язано питання про майбутнє Німеччини, де мали бути проведені денацифікація, демілітаризація, декартелізація та демократизація. Для суду над головними воєнними злочинцями створювався Міжнародний військовий трибунал. Була прийнята система чотиристоронньої окупації Німеччини: СРСР, США, Великою Британією та Францією; визначено нові польські кордони на заході та сході; розв'язані питання про передачу СРСР Кенігсбергу й області; про поділ флоту Німеччини союзниками; про передачу військових злочинців Міжнародному військовому трибуналові; про заснування Ради міністрів закордонних справ, яка мала підготувати проекти мирних угод з Німеччиною та її союзниками. Щодо майбутнього Німеччини, то конференція вирішила залишити її як єдину державу. Малося на увазі в майбутньому провести в країні загальні вибори і підписати з Німеччиною мирний договір. До цього часу владні функції мала здійснювати окупаційна адміністрація. Відповідно на чотири сектори було поділено Берлін.

24. План маршала, його роль у відбудові повоєнної західної європи.

 План Маршалла передбачав використання економічних методів для досягнення політичних цілей. Доларові ін'єкції у зруйновану економіку Європи мали метою фінансове та господарське оздоровлення Європи, економічний бум та підвищення життєвого рівня людей. А на цій основі, основі добробуту, вважалось необхідним домогтися трансформації психології мільйонів обивателів у тому реально і єдино розумному напрямі, що багате та заможне життя створюється не класовою боротьбою, не ліквідацією приватної власності, а зміцненням її, посиленням персонального інтересу кожного виробника. Американська допомога пропонувалась також і соціалістичним країнам, у тому числі й Радянському Союзу. Однак для всіх тоталітарних режимів було одне неприйнятне застереження: допомога надається тільки приватному сектору. А тому Радянський Союз, побоюючись внутрішньополітичних та економічних метаморфоз і розвалу тоталітарної системи, не тільки не прийняв план Маршалла, але й брутально повівся з тими східноєвропейськими країнами, які мали намір це зробити. До плану приєдналися 16 західноєвропейських країн. У квітні 1948 р. з кожною з них США підписали відповідні угоди. За цим планом, розрахованим на 4 роки, ці країни повинні були отримати 17 млрд доларів (за сьогоднішнім курсом170 млрд дол. ). Основною умовою надання допомоги була відмова від націоналізації промислових об'єктів, всіляке заохочення приватних підприємств. 60% коштів, за планом Маршалла, отримали Велика Британія, Франція, Італія, Західна Німеччина. У результаті було здійснено швидке відновлення економіки цих країн, відбулася стабілізація внутрішньої політики, посилилися інтеграційні процеси. План Маршалла беззастережно сприяв відновленню західноєвропейської економіки на новій науковій та технічній основі, підвищенню життєвого рівня населення, відвернув небезпеку соціальних потрясінь. У цьому його позитивне значення. Безумовно, план Маршалла сприяв консолідації Західної Європи під лідерством США, зміцнив там американську присутність, посилив економічний, політичний, військовий вплив США. Разом з тим слід зазначити, що американська присутність в Європі, «американізація» Західної Європи жодною мірою не зачепила незалежність або інтереси тої чи іншої західноєвропейської країни. США поводили себе як гарант цієї незалежності і недоторканості.