Сюрреаізм: особливості, представники. Творчість Г. Аполлінера.

Сюрреалі́зм (фр. surrealisme — надреалізм) — один із найбільш поширених напрямів у сучасному мистецтві й літературі. Надреалізм — літературний і мистецький напрям, що виник після Першої світової війни, на початку 20 століття головним чином у Франції.

Засновником сюрреалізму був французький письменник Андре Бретон (фр. André Breton). Філософськими засадами сюрреалізму є суб'єктивно-ідеалістичні теорії інтуїтивізму, фрейдизму, східні містико-релігійні вчення.

Естетичні засади напряму викладено в «Маніфестах сюрреалізму» А. Бретона. Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. На їхню думку, митцю слід спиратися на досвід несвідомого вираження духу — сни, галюцинації, марення, інтуїтивного аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики, жахи, спотворене людське тіло) використовуються в «театрі абсурду».

Сюрреалізм заперечує прийняті суспільні форми сучасного життя, технічної цивілізації, культури, моральних засад, під впливом Зігмунда Фройда пропаґує психічний анархізм, автоматизм вислову, звільнення від контролю розуму, спонтанність підсвідомості.

Творчість Гійома Аполлінера (Вільгельма — Альберта-Володимира — Олександра — Аполлінарія Костровицького; 1880 — 1918) стала одним із найхарактерніших явищ поетичного сприйняття суперечливої дійсності XX століття. Це французький поет — авангардист, поет — новатор. Новаторство Аполлінера розглядали лише на формальному рівні, маючи на увазі відмову від пунктуації, створення віршів — каліграм, наповнення фольклорних жанрів сучасним змістом тощо. Але суть його поетичної реформи значно глибша. Він запропонував новий підхід до розуміння поезії, вважаючи її засобом «пізнання життя». Аполлінер надавав вирішального значення людському «Я». Своєю творчістю поет намагався максимально «наблизитися до життя». Його творчість не обмежилася естетичною програмою якогось одного напряму чи течії. У його віршах співіснували різні поетичні стихії: романтизм, реалізм, символізм, кубізм, сюрреалізм. Сам поет називав своє мистецтво «новим реалізмом», «надреалізмом», «сюрреалізмом». Аполлінер поєднував у своїй творчості сміливі новації з давніми традиціями, лірику з прозою, історію з міфом. Нерідко він відмовлявся від пунктуації, аби посилити динаміку вірша.

У пошуках художніх засобів, які б наблизили його поезію до життя, Гійом Аполлінер активно опанував верлібр — систему віршованих рядків, ритмічна єдність яких основана лише на інтонаційній подібності. Поет використовував монтаж — спосіб поєднання різноманітних елементів з метою відобразити розмаїття життя. Поетичне новаторство письменника виявилося у винайденні ним незвичайної віршової форми — каліграм, написаних так, що їх текст утворював певний малюнок.

Перша поетична збірка — «Звіролов, або Почет Орфея» (1911). Але першим поетичним злетом поета були «Рейнські вірші» та поема «Пісня нелюбого», породжені душевною драмою нерозділеного кохання до Анні Плейден, молодої англійки, яка служила гувернанткою в сім'ї, де домашнім учителем працював юний поет. У «Рейнських віршах» дуже сильно відчутна романтична традиція, але вже тут дали про себе знати й нові елементи поезії: конкретність «безпосереднього вираження», прозаїчність вірша, розмовний ритм, верлібр тощо.

У 1913 р. вийшла велика поетична збірка Аполлінера «Алкоголі. Вірші 1898 — 1913 років», яка містила майже все створене поетом протягом 10-ти років. Пояснюючи семантику заголовка, автор говорив, що в ній йшлося про життя палюче, мов спирт. Автор у захопленні від життя, приймав його в усій суперечливості та складності. Тому центральна тема збірки — тема життя і його сприйняття поетом. Митець показав життя всебічно. Він уважно придивлявся до вируючих паризьких вулиць, центральних площ і передмість. У поле його зору потрапили і робітники, і художники, і жінки, й емігранти. Однак у центрі уваги не тільки Париж, а й увесь світ. Сам автор виступав то в ролі мандрівника, то перехожого, то закоханого поета, а то навіть трибуна епохи — голосу свого покоління.

До збірки увійшли й вірші на теми сучасності й історії, крізь призму минулого поет зазирнув у майбутнє. Аполлінер помічав не тільки світлі, а й трагічні сторони життя. У збірці поєднані протилежні начала: радість буття і сум смерті, кохання й розлука, мрія і розчарування. І все ж автор любив це життя, попри «жалі — плачі моїх років», бо він — Орфей, а його поезія — «Орфея клич» — покликана перетворювати життя силою мистецтва.

Від зображення життя Парижа автор перейшов до розкриття інтимних переживань. У збірці містилося чимало віршів, де йшлося про кохання, тугу за нездійсненним ідеалом, пошуки гармонії стосунків («Пісня нелюбого», «Міст Мірабо», «Марія» та ін.). Інтонація віршів, їх емоційна забарвленість постійно змінювалися. Розпочавши збірку з мотиву «сп’яніння» життям, Аполлінер завершив її на тій самій ноті, але межі простору тепер поширилися до всесвітніх масштабів. Проте поет у захваті і від всесвіту, він став голосом усіх поколінь.

Збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни» вийшла друком 1918 року. Її написано під враженням від подій І світової війни. До неї увійшли поезії 1913 — 1916 років — трагічних для Європи років початку століття. Поділена вона на дві частини: до першої увійшли поезії, написані Аполлінером у 1913 році, а до другої — фронтові поезії (з весни 1915 р. до поранення в березні 1916 р. поет перебував на фронті). Присвячена збірка пам'яті друга, поета, літератора Рене Даліза, який загинув на фронті. Мета поета — відтворити у поетичній формі логіку розвитку своєї епохи, показати загальні тенденції драматичного часу. Цій меті підпорядкована композиція збірки, що складалася із 6 розділів, кожен з яких відповідав певному періоду чи характерним особливостям початку століття.

Назва збірки пов'язана з експериментами в царині поетичної форми. Частина віршів мала вигляд «ліричних ідеограм», або каліграм, тобто вони написані так, що їхній текст створювала своєрідний малюнок (будинок, зірка, лінії дощу тощо). їх особливість — розміщення рядків таким чином, щоб конфігурація тексту вірша на папері відтворювала обрис чи явища, про які йшлося. Найвідоміша аполлінерівська каліграма — «Зарізана голубка й водограй». Розташуваннями літер неоднакового розміру та різними напрямками рядків вона утворила обриси голубки над струменями фонтана, що символізував вічний плач за загиблими на війні. Цей образ навіяв П. Пікассо, його відомий малюнок голубки — символ миру. Поезія поета сповнена ліризму і філософічності. У ній поєднані фольклор, літературні традиції й найсучасніші засоби зображення та мистецькі форми.

Ліричний герой Аполлінера у цій збірці вже не «сп'янілий» життям, як у попередній. Він пізнав трагічний досвід війни, зазнав особистих втрат і розчарувань, побачив тисячі смертей, сам брав участь у воєнних діях, був свідком руйнівних процесів у Європі часів І світової війни. Тому образ ліричного героя став більш трагічним.

ОБРАЗИ — СИМВОЛИ В ПОЕЗІЇ

Символи Уособлення

Водограй Символ мирного, спокійного життя; життя без насильства й крові

Голубка Образ дівчини, що сумувала за долею героїв війни

Олеандри Образи насильства, кривавого і безжалісного світу

Сонце Образ війни, насиченої кров'ю

У «Каліграмах» поет засудив війну, але антивоєнною тематикою значення їх не вичерпане. Збірка порушила важливі проблеми духовного та історичного буття людства. Він багато й сміливо експериментував, домагаючись «безпосереднього вираження». Так з'явилися його «поезії — розмови», «поезії — репортажі», для яких «будівельним матеріалом» служили факти, фрагменти «безпосередньої дійсності», з яких і монтувалися твори поета.

Зорова поезія Г. Аполлінера відобразила пошуки поета в царині форми — це яскравий приклад пошуку нових творчих принципів. Поєднання зорових і текстових образів мало на меті посилити враження від твору, примусити читача по-новому подивитися на світ.