 |
Роттердамський Е. Похвала глупоті
|
|
|
|
До історії світової літератури Еразм Роттердамський увійшов як автор знаменитого твору
≪Похвальне слово Глупоті≫. Він задумав цю книгу 1509 р., їдучи з Італії до Англії,
де, зупинившись у домі Томаса Мора, незабаром і закінчив її.
Ця невелика книга — своєрідна енциклопедія тогочасної дійсності. Літератур-
на форма твору не вкладається в якийсь традиційний жанр. Еразм використав
широко вживану античними письменниками форму жартівливого панегірика, до
якої, до речі, охоче зверталися гуманісти, але передусім спирався на народну лі-
тературу та народний театр, де мудрість часто виступала під виглядом дурості й
викривала глупоту і пороки.
Відкривається твір присвятою Томасові Мору. Еразм з'ясовує свій задум —
скласти похвальне слово Глупоті. Він розуміє, що це може виглядати дивним і не
сприйматися всерйоз, але його мета поважна: засудити пороки і виставити напо-
каз усе смішне в людському житті в такий спосіб, щоб твір приніс читачеві біль-
ше користі, ніж педантичні трактати.
≪Похвальне слово≫ — це монолог Глупоти, який вона з кафедри виголошує
перед багатолюдними зборами. Спочатку Глупота розповідає про себе, свій родовід
і знайомить зі своїм почетом. Вона народилася на щасливих островах, де все рос-
те несіяне й неоране, від могутнього бога багатства Плутоса і прекрасної пустот-
ливої німфи Юності. Почет Глупоти — це Самолюбство, Улесливість, Лінь, На-
солода, Обжерливість, Розгул і Непробудний сон. Вони допомагають їй підкоряти
весь рід людський, навіть імператорів. Далі, доводячи право називатися богинею
глупоти — Мерією, героїня розповідає про своє безмежне панування над людь-
|
|
|
ми й богами І твердить, що вона коріниться в самих основах життя. Виявляється,
що на світі немає таких веселощів і такого щастя, які б не були дарами глупоти, і
що сама глупота є не що інше, як життя за велінням почуттів. Морія виступає як
втілення самої природи. Вона протистоїть однобічності, догматичності у житті,
усьому, що обмежує й ігнорує людську природу, всім тим, хто лицемірно прокли-
нає життєві насолоди і радощі. Глупота розвінчує схоластичну мудрість як невід-
повідність природі і логіці життя. На її думку, мудрець від дурня різниться тим,
що керується розумом, відкидаючи почуття. Дурень — це людина, яка перебуває
в гущі життя, приємна для друзів, лагідна з дружиною, весела на бенкеті, не-
вибаглива у співжитті і ніщо людське їй не чуже. Мудрець же уникає хвилювань,
забуваючи, що хвилювання і пристрасті часто стимулюють людський розум і схи-
ляють людину до добрих справ. Мудрець зрікається вільного прояву природних
почуттів і, позбавившись їх, втрачає людські властивості, перетворюється на мар-
мурову подобу людини, чудовисько, холодний камінь, що не знає ні кохання, ні
жалюД Мудрець непридатний до діяльного життя, він завжди зайнятий тільки
собою, не вболіває за друзів, бо не має їх. Морія доходить висновку, що такий муд-
рець — просто тварюка (гл. 29). Промова Морії звучить панегіриком природ-
ному началу людини і набуває значення захисту життєрадісного вільнодумства.
≪Войовничий похмурий ≪мудрець≫, якого викриває красномовна Морія,— це
своєрідний вельми розвинутий псевдораціоналізм середньовічної схоластики, де
розум, поставлений на службу вірі, педантично розробляв найскладнішу систему
регламентації і норм поведінки. Старечому розумові схоластів, занепадаючій муд-
рості неуків-опікунів життя, шановних магістрів теології протистоїть Морія —
новий принцип Природи, висунутий гуманізмом Відродження. Цей принцип від-
|
|
|
бивав приплив життєвих сил у європейському суспільстві в момент народження
нової ери≫.
Поступово характер промови Морії змінюється. Вона закликає читача при-
дивитися разом з нею до життя людей різних станів, передусім тих, ≪хто є поваж-
нішим≫. Морія намагається визначити ті форми, яких набирає дурість у різних
шарах суспільства. Панегірик перетворюється на критику всього середньовічного
життя. Огиду в Еразма викликають відносини й уявлення, засновані на користо-
любстві, схилянні перед багатством і золотом. З найбільшою відразою автор пише
про купців: ≪Купецька порода найгидкіша і найпаскудніша, бо купці ставлять
перед собою наймерзотнішу в житті мету і досягають її наймерзотнішими засо-
бами: вони брешуть, божаться, крадуть, шахрують, обдурюють і водночас удають
із себе перших людей на світі тільки тому, що їхні пальці прикрашені золотими
перснями≫ (гл. 48). Суспільним життям заправляє батько Морії — бог Плутос —
≪єдиний справжній батько богів і людей≫. ≪...Від його присудів залежать війни,
мир, державна влада, ради, суди, народні збори, угоди, союзи, закони, мистецтва,
вчені праці...≫ — всі громадські й приватні справи смертних (гл. 7).
Найгострішою є сатира у главах, де змальовано представників середньовіч-
ної богословської та схоластичної мудрості — філософів, теологів, граматиків, а
також усіх священнослужителів католицької церкви — від нехлюя-ченця до папи.
У зображенні Еразма ченці й богослови настільки порочні й мерзенні, що викли-
кають уже не сміх, а ненависть. Навіть відважна Глупота вагається: ≪Чи не краще
було б... не чіпати цього смердючого болота, не торкатися цієї отруйної рослини≫
(гл. 53).
Монастирські братчики на сторінках ≪Похвали≫ — це невігласи, лицеміри,
розпусники, які вірять тільки в те, ≪що найвище благо полягає в утриманні від усіх
наук≫ (гл. 54).
Вище духівництво, забувши всі заповіти первісного християнства, утопає в
розкошах, хижо грабує довірливий народ. Єпископи ≪пасуть самих себе, дору-
чаючи турботи про овець або самому Христові, або бродячим ченцям≫ (гл. 57);
германські єпископи та священики у всьому наслідують римське духівництво і
|
|
|
≪воюють за право десятини, обороняючи її мечами, списами, камінням і іншою
зброєю≫,— вони вичитують у старовинних грамотах все, чим можна залякати
простий люд і змусити його віддавати більш ніж десяту частину врожаю (гл.
60); папи, що заступають самого Христа на землі, ≪усі труди доручають Петру
і Павлу, у яких вистачає дозвілля, а пишноту й насолоду беруть собі≫ (гл. 59).
Врешті-решт, доходить висновку письменник, сама християнська віра спорідне-
на з певним видом глупоти.
Без будь-якої поблажливості змальовуються також королі і дворянство.
≪Владу здобувають королі шляхом клятвопорушень і убивства≫ (гл. 55); ≪всі тур-
боти полишають богам, а самі живуть у розкошах≫ (гл. 55). ≪Істина ненависна
царям≫, тому вони оточують себе підлабузниками і блазнями. Вони певні, що
чесно виконують свій обов'язок, ≪коли із запалом полюють, розводять породистих
жеребців, продають заради власного зиску судові посади і вигадують щодня нові
засоби, щоб відібрати у громадян їхнє майно і перевести його у свою казну≫
(гл. 55). Про короля Еразм говорить як про ≪ворога загального блага, ненавис-
ника вченості, істини, свободи≫ (гл. 55). Дворяни, ≪хоч нічим і не відрізняються
від останнього пройдисвіта, чваняться шляхетністю свого походження≫ (гл. 42).
Придворні вельможі — це люди, позбавлені мудрості та доблесті, і ≪нічого немає
паскуднішого, низькопоклоннішого і мерзотнішого за придворного вельможу≫
(гл. 56).
Завершує Еразм книгу висновком Морії, що не тільки реальний сучасний світ
пройнято глупотою, а й те блаженство, яке праведники-мудреці обіцяють людям
у нагороду за благочестиве життя, є безумством.
Книга Еразма Роттердамського вражає багатством життєвого досвіду автора,
глибиною думки, сміливістю, яка полягає не тільки в гострій і непримиренній кри-
тиці феодального суспільства як царства глупоти й пороків, а й у новаторському
характері мислення та сприйняття дійсності. Еразм засудив і відкинув середньо-
|
|
|
вічне мислення з його абстрактністю, прямолінійністю і мертвущою догматикою,
середньовічне сприйняття світу як'чогось застиглого, раз і назавжди даного і
визначеного, і протиставив цьому творче, конкретне мислення, розуміння дійс-
ності як процесу складного, мінливого.
≪Похвальне слово Глупоті≫, як і інші твори Еразма, написано латинською
мовою, якій письменник зумів надати простоти і невимушеності.
Після виходу в світ ≪Похвальне слово Глупоті≫ стало одним із найвідоміших
гуманістичних творів. Книга перекладена майже на всі європейські мови, її вплив
виразно позначився на Рабле, в чиєму романі ≪Гаргантюа і Пантагрюель≫ наяв-
ні прямі запозичення з твору Еразма Роттердамського. Гвнс Гольбейн Молод-
ший створив ілюстрації до ≪Похвального слова Глупоті≫, написав портрет Еразма.
Помітним був вплив ≪Похвального слова Глупоті≫ на розвиток передової
думки XVII—XVIII ст.
|
|
|
