 |
Чосер Дж. Кентерберійські оповідання
|
|
|
|
Найвидатнішим твором Чосера є ≪Кентерберійські оповідання≫ — збірка вір-
шованих оповідань, створена в останній період життя. В ній поет відходить від
алегоричного принципу зображення і звертається до безпосереднього змалюван-
ня життя сучасної Англії. За будовою твір подібний до ≪Декамерона≫ Боккаччо.
Це також обрамована новелістична збірка, яка відкривається прологом, де опи-
сано оповідачів, а далі подано їхні розповіді.
У пролозі розповідається про те, як на околиці Лондона в таверні ≪Табард≫
якось під вечір зібралося 29 прочан, щоб відправитись всім разом у Кентербері
поклонитися мощам святого Томаса Бекета. До цієї групи приєдналися і влас-
ник таверни Гаррі Бейлі і сам поет. Під час подорожі прочани за пропозицією
веселого і дотепного Бейлі розповідають різні історії.
Персонажі прологу — представники майже всіх соціальних шарів англійсь-
кого суспільства: лицар зі сином, вільний селянин-йомен, ігуменя монастиря,
ченці, купець, оксфордський студент, ремісники, юрист, лікар та ін. Усі вони
докладно характеризуються автором, кожний з них позначений яскравою інди-
відуальністю і водночас є чітко вираженим типом з рисами, властивими представ-
никам його соціального стану. Наприклад, у змалюванні оксфордського студента
відбивається характерне для того часу зародження потягу до знань. Худий і ви-
снажений, чи не бідніший за жебрака, студент, цілком відданий науці, понад усе
цінив книги, стійко зносив голод і злидні, щоб вчитися і навчати інших. Купець
хизувався своїм багатим одягом, поводився упевнено: він займався лихварством
і завжди виходив сухим із води. Маляр, ткач, тесляр, свідомі свого багатства, три-
|
|
|
малися з великою гідністю й упевненістю, кожний з них переконаний, що годен
стати олдерменом. Служителі церкви подані в сатиричному плані. Як показано,
це люди дуже надійно влаштовані в тогочасному житті, хоча користі від них
немає жодної. Характерним є образ монаха — монастирського ревізора, який
розтринькував монастирський прибуток як власний і насолоджувався всіма бла-
гами життя.
Там був Монах, шанований прелат,
Нив доглядач, в абати кандидат,
Каплиці монастирської хранитель,
Мисливець, коней пристрасний любитель,—
Була у нього непогана стайня,—
І їздив часто він на полювання.
Коли ж він мчав на огирі, дзвеніли
Сильніше, ніж капличиий дзвін, вудила.
Під ним був кінь рисистої ходи —
Прелат, він був, звичайно, хоч куди;
Товстий, рум'яний, ситий — а зі страв
Із лебедя печеню полюбляв.
(Переклад Є. Крижевича)
Характеристика подорожніх значно поглиблюється і доповнюється в малих
прологах, що з'єднують окремі оповідання. У цих прологах оповідачі вдаються
до самохарактеристики, слухачі висловлюють своє враження від розповіді і дум-
ку про особу самого оповідача, сперечаються між собою, виявляючи при цьому
свій характер і вдачу.
На розкриття людської сутності персонажа спрямоване й саме оповідання.
Кожний обирає тему для розповіді і розповідає по-своєму, згідно з властивос-
тями своєї особистості, культурним рівнем, поглядами й життєвим досвідом.
Лицар розповідає куртуазну історію на античний сюжет про Паламона й Ар-
сіту; брутальний мірошник — про старого, ревнивого тесляра, котрого молода
дружина обдурювала з клерком Ніколасом; ображений розповіддю мірошника
управитель (він свого часу був теслярем) розповідає про злодія мірошника, якого
добре провчили кембриджські студенти за те, що він вкрав у них борошно;
в уста начитаного студента вкладається книжна історія про Грізельду, запо-
|
|
|
зичену з латинського перекладу новели Боккаччо, здійсненого Петраркою. Опо-
відання додають нові риси до характеристики персонажів, виведених в обра-
муванні, особливо поглиблюючи психологічну своєрідність образу.
Т аким чином, обрамування — загальний пролог та малі прологи — і самі
оповідання зливаються і становлять єдине ціле. Чосер, використавши відомі
форми розповіді, створив якісно нову літературну форму, яка дала йому змогу
зобразити всі сторони суспільного життя Англії XIV ст.
Оповідання збірки різнорідні за темами, жанровими особливостями, стилем.
Сюжети їх запозичено з різних джерел: з книжок, усних оповідок, безпосередньо
з життя. Чосер використав майже всі головні жанри середньовічної літератури,
а також характерні для неї алегорію, фантастику й примітивну дидактику. Однак
вставлені в рамку реалістичного прологу, вони є вмотивованими і виправданими.
Як цілість, ≪Кентерберійські оповідання≫ характеризуються реалістичністю,
у творі все пройняте інтересом до реального світу й людини. Чосер зобразив
світ таким, яким його бачив і розумів: з його брудом і чистотою, потворністю
і красою; зобразив без розпачу і знущання, без прикрас і слізливого замилу-
вання. У його творі органічно поєднуються високе і низьке, сумне й веселе, пое-
тичне й буденне.
≪Кентерберійські оповідання≫ відбивають критичне ставлення Чосера до
середньовічного суспільства, пройняті особливою поетичною іронією і гумором,
які найбільше надають творові чосерівської неповторності й залишаються висо-
ким взірцем для англійських гумористів наступних століть.
Реалістичність зображення зумовила розмовний ритм вірша Чосера і на цій
основі — ясність і природність стилю.
«Кентерберійські оповідання» в цілому відтворюють розмаїття людської природи, неповторність індивідуального досвіду і, відповідно, суб'єктивність людського світосприймання.
Багато героїв Чосера висловлюють свій погляд на світобудову та її закони. Приміром, в «Оповіданні рицаря» лунає думка про справедливість і милосердя божественного провидіння, яку поділяє і сам Чосер. Натомість мажордом, сам будучи злостивою людиною, змальовує іншу картину світу: на його думку, люди зазнають максимуму зла, яке здатні заподіяти їм вороги. А мірошник вважає, що кожна людина отримує різну віддяку і, як правило, відповідно до своїх вчинків. Чосер показує, що можна дотримуватися тієї чи іншої точки зору, але при цьому не існує гарантії, що ти переконав інших. Через характер спілкування своїх прочан Чосер демонструє, що розуміння між людьми дуже нестабільне й обмежене. Словесні пересварки між його персонажами красномовно свідчать про це.
|
|
|
Проте в «Кентерберійських оповіданнях», окрім фрагментів, що стилізують мистецтво «писати кепсько», є яскраві, блискучі, сповнені драматизму розповіді. Зокрема, дуже цікавим є «Оповідання продавця індульгенцій», що йде одразу ж після «Оповідання лікаря», людини, судячи з усього, доволі порядної. Що ж до постаті продавця індульгенцій, то перед нами очевидний негідник, який не приховує своїх ницих вчинків і хитрощів, не стримує своїх сумнівних інстинктів. Приміром, він намагається загравати з власником таверни Гаррі Бейлі, не на жарт розлютивши його. Але поза тим Чосер показує, що взаємини між талантом і моральністю можуть бути вельми химерними. Яким би огидним і підлим не був продавець індульгенцій, розказана ним історія є справжнім шедевром.
«Оповідання продавця індульгенцій» є чудовою варіацією на сюжет старовинної легенди про чуму. Оповідач відтворює таємничу, похмуру атмосферу: бренькають гітари у темній таверні, троє гульвіс зустрічаються з дивним старцем у чорному вбранні, який приголомшує їх своїми страшними пророцтвами. Проте знищує героїв не чума чи якась вища сила, а їхня власна жадоба до грошей, яку добре розуміє сам оповідач, продавець індульгенцій. Незаперечною майстерністю викладу вирізняються також «Оповідання монастирського капелана», «Оповідання слуги каноніка» та багато інших. Чосер нерідко розташовує поруч різні зі стилістичного погляду фрагменти, досягаючи за допомогою такого контрасту різноманітності і жвавості розповіді. Значною мірою захоплива барвистість «Кентерберійських оповідань» пояснюється також активним використанням іронії, то очевидної, то прихованої, але завжди незлостивої і поблажливої. Прикметно, що цю іронію Чосер поширює і на самого себе, як учасника дії, так і оповідача, створюючи таким чином вельми виразний іронічний автопортрет.
|
|
|
У «Кентерберійських оповіданнях» Чосер порушує різні теми, демонструючи різний підхід до їхнього вирішення. Проте, як і в попередніх творах, тема кохання і тема жінки набувають у поемі першорядного значення як запорука повноти буття, хай і сповненого драматизму:
Благаю, щоб Господь коханням наділив
Усіх, хто дорого за нього заплатив!
Якби ж то Бог-Творець так дарував
Кохання тим, хто так його придбав!
При цьому важливо, що Чосер захищає ідею вільного почуття, у тому числі й у шлюбі. Характерним з цього погляду видається, приміром, «Оповідання Франкліна». У ньому щасливе подружнє кохання порівнюється з любов'ю божественною. У шлюбі, в якому кожен член подружжя здатний відмовитися від тиранічного тиску на іншого, коли є схильність до прощення та терпіння, кохання ототожнюється з Господньою любов'ю до людей, самовідданою і милосердною:
Як все духовне, любов вільна,
І кожна достойна жона.
Коли ж Чосер розказує про чоловіків, які пригнічують жінок і «замикають їх до клітки» («Оповідання мірошника», «Оповідання мажордома», «Пролог батської ткалі», «Оповідання купця», «Оповідання економа»), то завжди стає на бік дружини, засуджуючи поведінку ревнивого чоловіка. Поет також прагне спростувати соціальні упередження в царині кохання. Нерівний шлюб, але з порядною жінкою, на думку Чосера, нерідко виявляється не перешкодою, а запорукою досягнення щастя («Оповідання студента «). Автор вважає, що люди мають право претендувати на «шляхетність» залежно від своїх душевних якостей. Цю важливу думку дещо пишномовно обігрує героїня «Оповідання батської ткалі», повчаючи свого чоловіка, юного рицаря.
З виразною симпатією і без понижувальних деталей показані в «Кентерберійських оповіданнях» образи селянина, сільського священика, бідного студента — чесних людей, які живуть відповідно до своїх переконань. Усього ж у поемі діють 29 персонажів. Ці люди мають дуже різний соціальний статус, у лондонській таверні зібралися рицар, капелан, ткаля, чернець, лікар, правник, мірошник, студент, економ, слуга, купець тощо. Чосер стоїть біля витоків характерологічної традиції в англійській літературі. Саме у його поемі різноманітні характери вперше набули яскравого, рельєфного втілення, зберігаючи неповторний зовнішній вигляд, манери, уявлення, індивідуальність мовлення. При цьому Чосер створив не осібні характери, а зумів об'єднати їх певною структурою взаємодій.
|
|
|
Знаменно, що всі персонажі є прочанами. Пілігримська тема набула в англійській літературі XIV ст. значного поширення. І в «Кентерберійських оповіданнях» вона є атрибутом, який яскраво передає дух часу. Змальовуючи своїх пілігримів, Чосер відтворює картину суспільства, охопленого тотальним рухом, зорієнтованого у ще доволі невиразне майбутнє. На цьому шляху різні соціальні верстви вступили у тісну взаємодію, яка збагачує їхній досвід і орієнтири. Структурна основа пілігримства зближує головні твори Чосера і В. Ленґленда. Але у Ленґленда ця тема набула умовнішого, абстрактнішого втілення. Натомість Чосер надав їй реалістичних рис, пожвавив національними особливостями та реаліями. Дія «Кентерберійських оповідань» відбувається у Саутваркському передмісті Лондона, у заїжджому дворі «Табард», де якогось квітневого дня збирається гурт прочан, щоби вирушити до могили одного з найуславленіших святих Англії — Томаса Беккета у Кентербері. Але прочани не надто переймаються аскетичними настроями, і ця обставина віддзеркалює реальний дух епохи. Сучасник Чосера, один з прибічників реформаційного руху лоллардів на ймення Торпе, обурювався тим, що прочани збираються разом і вирушають у Кентербері не так для того, щоби молитися, а щоб розважитися: «Дорогою вони співають світських пісень і грають на музичних інструментах, а коли вони проходять через місто, то на вулицях зчиняється страшенний гамір від їхнього співу, музики та собачого гавкоту».
|
|
|
