 |
Стародавня Греція. Присяга Гіппократа
|
|
|
|
Стародавня Греція
Розквіт медицини стародавньої Греції припадає на перше тисячоліття до н. е. Основними джерелами вивчення медицини стародавньої Греції є писемні. Богом медицини був Асклепій, внук Зевса і син Аполлона. Мав двох синів — Махаона та Подолірія — і двох доньок — Гігією і Панакею. До нас дійшло зображення Асклепія з посохом, обвитим змією. Змія — давній символ мудрості. Знавцями цілющих трав були богині Артеміда і Афіна.
Асклепій та Гігієя. Антична скульптура (Рим, Ватикан).
Панакея – покровителька медикаментозного лікування.
Медицина давньої Греції зосереджувалась в трьох місцях: храмах, побудованих на честь Асклепія — асклепіонах. Нараховувалось більше 200 храмів. Другим осередком були цивільні лікарні — ятреї, третій уособлювали мандрівні лікарі — періодевти.
У храмах діагностику захворювань та лікування проводили на основі сновидінь. Хворим радили провести ніч у сусідньому з святилищем приміщенні. Сон, який їм приснився в цю ніч, тлумачили жерці, призначаючи відповідне лікування. На подяку за вилікування крім подарунків жерцям хворі приносили до храму зображення хворого органа з металу, слонової кості, мармуру та інших матеріалів. Багато цих зображень знаходять при розкопках асклепейонів.
Лікарів готували в асклепіонах і в приватних родинних школах. Лікарське мистецтво зазвичай передавалось із покоління в покоління. Так, найвидатніший лікар стародавньої Греції Гіппократ (450–370 до н. е. ) був лікарем у 17-му поколінні.
Гіппократ (Рим, Капітолій).
На відміну від теоретичних уявлень єгипетських, китайських та індійських лікарів, грецькі лікарі шукали причину здоров’я і нездоров’я в природних умовах. Всяка хвороба, за Гіппократом, є результат боротьби між цілющими силами організму і шкідливими природними причинами — розміщенням ґрунтових вод, станом повітря, кліматом, станом харчування, способом життя. Головним завданням лікаря є максимально можливе підвищення цілющих властивостей організму. Для збереження здоров’я слід було користуватись правилом: подібне подібним (simplicia simpliciis).
|
|
|
Великого значення надавалось гігієнічним заходам — індивідуальним і громадським. Культивувався дух мудреця в тілі атлета. До нас дійшли довершені скульптури давньогрецьких дискоболів, списометальників, бігунів. В містах створюються системи водопостачання та видалення нечистот. У відтворенні людності, з одного боку, висувається ідея (Платон, 427–347 до н. е. ) про підбір шлюбних пар із заохоченням до розмноження сильних і здорових, з іншого, допускається полігамія.
До наших днів дійшов «Кодекс Гіппократа», який складається із 15 книг з внутрішніх хвороб, 8 з хірургії і 9 з жіночих хвороб. Згідно вчення Гіппократа, людське тіло містить чотири соки: кров, слиз, чорну і жовту жовч. Перевага одного із соків зумовлює темперамент людини: санґвінічний (кров), флегматичний (слиз), холеричний (жовта жовч), меланхолічний (чорна жовч). Сприятливе перемішування соків забезпечує ейкразію, несприятливе — дискразію.
Здобутки Гіпократа.
Величезних успіхів було досягнуто у діагностиці хвороб. На підставі спостереження за їхнім перебігом були виокремлені і описані такі хвороби та патологічні стани: плеврит, пневмонія, емпієма, гепатит, нефрит, діарея, дизентерія, офтальмія, екзантема, фліктена, тетанус, опістотонус, параплегія, епілепсія. Недаремно Гіппократа вважають батьком клінічної медицини.
Гіппократ вважав, що лікар повинен володіти методами обстеження хворого, розглядати людський організм в нерозривному зв’язку з природою, розуміти, що хвороба є результатом зміни матеріального субстрату людини, а діагностика, лікування та прогноз мають індивідуальне вираження через постійне спостереження за хворим.
|
|
|
Терапія захворювань ґрунтувалась на такій засаді: протилежне лікувати протилежним (сontraria contrariis) — переповнення спорожненням, працю відпочинком, спокій рухом. При лікуванні рекомендувалось призначати засоби, які б підсилювали цілющі сили природи — Vis medicatrix naturae.
Вважалось, що лікар повинен передовсім не зашкодити хворому — Primum non nocere.
Являють великий історичний інтерес афоризми Гіппократа, наведемо деякі з них:
1. «Безпричинна втома віщує хворобу».
2. «Під час усякої хвороби не занепадати духом і зберігати смак до їжі — хороша ознака, протилежне — погана».
3. «Євнухи не хворіють на подагру і не бувають лисими».
Гіпократ проводив також хірургічні втручання, лікував травматологічних хворих.
Хірургія Гіппократа (вправлення вивиху методом витяжіння).
Медичні інструменти еліністичного періоду.
Закінчуючи навчання, учні Гіппократа давали присягу, яка і тепер в незмінному вигляді виголошується в багатьох університетах світу.
Присяга Гіппократа
Присягаюсь Аполлоном-лікарем, Асклепієм, Гігієєю і Панакеєю і всіма богами і богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і розуміння, таку присягу й письмове зобов’язання. Поважати особу, що навчила мене лікарського мистецтва, нарівні з моїми батьками і в разі необхідності допомагати в її потребах; її нащадків вважати своїми братами і це мистецтво, якщо вони захочуть його вивчати, викладати їм безкоштовно і без будь-якого договору; настанови, усні уроки і все інше в науці передавати своїм синам, синам свого вчителя і учням, пов’язаним зобов’язанням і присягою за законом медичним, і нікому іншому.
Я спрямую режим хворих на їх вигоду, відповідно до моїх сил і мого розуміння, утримаюсь від заподіяння будь-якої шкоди і несправедливості. Я не дам смертельного засобу нікому, хто проситиме його у мене, і не покажу шляху до такого замислу; так само я не дам ніякій жінці абортивного пессарію. Чисто і непорочно провадитиму своє життя і своє мистецтво. Нізащо я не робитиму витину у хворих на кам’яну хворобу, полишаючи це людям, які займаються цією справою. В який би дім я не зайшов, я ввійду туди задля хворого, уникаючи усього зловмисного, неправедного і згубного, особливо любовних стосунків з жінками й чоловіками, вільними і рабами.
|
|
|
Щоби під час лікування чи без лікування я не побачив і не почув відносно життя людини, чого не слід коли-небудь розголошувати, я мовчатиму, вважаючи такі речі таємницею. Мені, що непорушно виконує присягу, нехай буде щастя в житті і мистецтві та слава в усіх людей на вічні часи; тому, хто порушить або дасть нещиру присягу, нехай буде протилежне цьому.
В часи Гіппократа і після нього у Греції розвинулись дві школи: догматиків та емпіриків. Засновником першої був Платон, другої — Філон. Перші займались теоретичними розмірковуваннями, другі — спостереженнями і дослідом. Школа емпіриків сприяла пошуку нових лікувальних засобів. Цар Мітрідат Еупатор (120–69 до н. е. ), побоючись отруєння, робив досліди з отрутами і протиотрутами на злочинцях і на собі. Він щоденно приймав протиотруту із крові понтійських качок, що споживали отруйні рослини, а потім приймав отруту у зростаючих дозах. Він винайшов протиотруту під назвою «теріяк». Вміст теріяку поступово ускладнювався. Виготовлення теріяків збереглось аж до кінця ХIХ ст.
Розподіл (розкол) на теоретиків та емпіриків чітко визначився і в медицині, що випливає із присяги Гіппократа. Це було наслідком багатовікового розвитку медицини, коли, з одного боку, формувався освічений прошарок, що закінчував різноманітні школи, передовсім при храмах («лікар-мислитель подібний Богу»), з іншого — прошарок практиків (рукодійників), збагачений багатовіковим емпіричним досвідом. Свого апогею цей розкол досяг за доби середньовіччя.
|
|
|
