 |
Тема 3. Медицина раннього і розвинутого середньовіччя. Медицина епохи Відродження
|
|
|
|
Тема 3. Медицина раннього і розвинутого середньовіччя. Медицина епохи Відродження
Світова медицина ранньго і середнього середньовіччя
Загибель Римської імперії у 476 р. знаменувала закінчення стародавніх часів. На зміну рабовласницькій державі прийшла феодальна. Виникли і утвердились основні сучасні світові релігії: у VI–V ст до н. е. — буддизм, християнство, яке започаткувало нову еру, та іслам (VII ст. н. е. ).
Буддизм проповідує культ Будди і бодхісатв або ідеальних створінь, що ведуть людей шляхом морального вдосконалення заради досягнення нірвани (звільнення).
Християнські цінності виражаються у дотриманні Божих заповідей та в любові до Бога і ближнього. Жодна світова морально-етична система не запропонувала кращого еталона чеснот.
Головною і абсолютною цінністю ісламу є Бог, а основною чеснотою мусульманина вважається щира відданість Всемогутньому.
Загалом усі три релігії посприяли вдосконаленню духовного і фізичного єства людини.
В 330 р. імператор Костянтин переніс столицю тоді ще єдиної Римської імперії із Риму до Константинополя. У 395 р. Римська імперія остаточно розпалась на дві частини: західну і східну. Якщо західна через декілька десятиліть буде повністю знищена варварами, то східна, або Візантійська — існуватиме ще тисячу років і значною мірою збереже культурні надбання стародавнього світу.
Для розвитку медицини мали значення деякі особливості: по-перше, у Візантії виникають перші християнські монастирі, а при них лікарні і медичні школи (IV ст. ); по-друге, торгові каравани, натовпи прочан і походи хрестоносців до гробу Господнього сприяли розносу інфекцій і виникненню епідемій. Так, чума, що розповсюдилась за доби правління імператора Юстиніана (VI ст. ) ледве не призвела до падіння Візантійської імперії. Пізніше, в XIV ст., епідемія чуми, що охопила всю Європу, забрала чверть жителів континенту.
|
|
|
Найвидатнішим лікарем Візантії був Орибазій (326–403), лейб-медик імператора Юліана. Він зібрав величезну збірку праць вчених Греції і Риму під назвою «Сінапсіс», чим зберіг їх для наступних поколінь.
Медицина Арабських Халіфатів
В VII ст. під зеленим стягом ісламу була зібрана велетенська імперія арабів, від Гібралтару на заході до Середньої Азії на сході. Проіснувавши півтора століття, імперія розпалась на окремі халіфати.
Араби внесли видатний вклад у розвиток культури і науки, зокрема, медицини. Наука зосереджувалась у товариствах освічених (меджліс-уляма) і будинках науки (даріл-фену).
Араби винайшли т. зв. арабські цифри, додавши до раніше відомих нуль; започаткували аналітичну геометрію, тригонометрію і алгебру (аль-джабр). В астрономії вирахували географічні широту і довготу. Розвинули хімію, якій дали назву аль-хімія, отримали азотну, соляну кислоти, спирт (аль-коголь), водяну баню, застосували фільтрування. Винайшли перо для писання, водяний і механічний годинники, магнітну голку, збільшувальне скло. Найвидатнішим арабським ученим був Мохаммед-аль-Хорезмі.
Великих успіхів було досягнуто в галузі медицини. Медицина зосереджувалась в приватних лікарнях і медичних школах при них. Аптека, як самостійний медичний заклад, бере свій початок в Арабських Халіфатах.
Основоположник ісламу і автор Корану пророк Мохаммед вмістив у священній книзі чимало рекомендацій щодо особистої гігієни та заборони вживання м’яса деяких тварин.
До найвидатніших представників арабської медицини належать: Аль-Разі (850–925) та Ібн-Сіна (980–1037).
|
|
|
Аль-Разі був засновником Багдадської лікарні і медичної школи. Для будівництва лікарні Аль-Разі пропонував розвішувати м’ясо в підходящих місцях і будувати там, де воно найдовше збережеться. Він рекомендував перевіряти в лікарнях прояви хвороб, які не завжди співпадатимуть з описаними, закликав лікарів відкривати нові лікувальні засоби, невідомі раніше. Аль-Разі належить цікавий афоризм: «Той, хто звертається до багатьох лікарів, припускається багатьох помилок».
Найвидатніший лікар не лише арабського світу, а й усієї доби середньовіччя — Абу-Алі-аль Хусейн ібн-Абдуллах ібн-Сіна (Авіценна) — народився в аулі Авшан біля Бухари, працював в Бухарі, Хорезмі, Хамадані, Ізфагані.
В Хорезмі (999–1014) написав «Канон медицини», який протягом п’яти століть був основним посібником, за яким майбутні медики не лише в арабських, а й в європейських медичних школах вивчали медицину. В Хамадані був візиром хана і запропонував план економічної і культурної перебудови ханства, який складався із таких основних розділів — покращення системи зрошення, запровадження пільг для купців, розвиток освіти, будівництво лікарень, лазень і водогону. Той правитель розумний, вважав Авіценна, який поширює освіту серед підданих.
Теоретичні постулати Авіценни були такими: людина складається із двох субстанцій — тіла і душі; тіло інертне, смертне, душа активна і безсмертна; медицина має служити людині; це наука про будову людського тіла, необхідна для того, щоб зберігати здоров’я або вертати втрачене. В потрактуванні причин захворювань Авіценна розвивав погляди Гіппократа. Основними причинами він вважав шкідливості клімату і місцевості, шкідливості харчування, надмірну працю, конституцію тіла і душевні потрясіння. Для ілюстрації впливу останніх проводив такий дослід: зачиняв у двох клітках по ягняті. Обом давав добру їжу, але біля однієї з кліток прив’язував вовка. Ягня, що мало вовка за сусіда, незважаючи на добру їжу, чахло і здихало.
Авіценна вважав, що дія ліків залежить від таких факторів: ясного розуміння, чому саме ці ліки призначаються, стану хворого, доброякісності ліків, правильної дози та місця введення ліків.
|
|
|
Авіценна першим поставив діагноз цукрового діабету, відмітивши у хворих підвищений апетит, спрагу, поліурію і солодку сечу, яку куштував на смак. Застосовував уринотерапію. Описав клініку виразки шлунка, сибірської виразки, розробив техніку трахеотомії, літотомії, екстирпації пухлин, кровопускань. Ввів у вжиток червону ртуть і вісмут, запропонував катетер і ліки від подагри.
Серед пізніших лікарів слід згадати Аль-Букакіса — хірурга-експериментатора, що запропонував багато хірургічних інструментів, увів у практику припікання ран кип’ятком або розпеченим залізом, що використовувалось протягом століть.
Араби, як і Візантія, зберегли науковий спадок давніх Греції та Риму та передали його Західній Європі. Будучи родоначальниками алхімії, вони передали її здобутки в ту ж Європу разом з багатьма ліками на хімічній основі.
|
|
|
