 |
Медицина епохи Відродження
|
|
|
|
Могутнього, революційного за суттю розвитку медицина набуває за доби Відродження. Цьому сприяли такі фактори. Подальший розвиток міст і ремесел вимагав економічного обміну і торгівлі, подолання феодальної замкнутості. В містах з’являється освічений прошарок городян, що закінчували світські школи (університети). У XIV–XV століттях Європою прокочуєтся хвиля селянських війн, яка завдала незагойних ран феодальним замкам. У 1492 р. Христофор Колумб відкриває Америку, у 1498 р. Васко да Ґама огинає Африканський континент і досягає Індії, у 1519 р. Маґеллан огинає з півдня Американський континент і здійснює навколосвітню подорож.
Ще раніше, у 1054 р., християнська церква розкололась на православну і католицьку, однак цей розкол не мав таких наслідків, як розкол католицької церкви у XVI столітті і виникнення протестантизму — течії у християнстві, яка відсунула Бога на другий план і проголосила Людину центром світобудови і основною цінністю. Цей період отримав ще назву епохи гуманізму.
Наука, передовсім природознавство, переходить до досліду як основного методу пізнання природи. Могутній розвиток отримують такі науки, як механіка, математика і, в т. ч., медицина. Доба Відродження породила справжніх титанів людської думки і духу. Серед них слід згадати Леонардо да Вінчі (1452–1519), вченого-енциклопедиста, який залишив 13 томів малюнків людського тіла; Миколая Коперника (1473–1543), учня Юрія Дрогобича, який першим обґрунтував геліоцентричну будову світу; Галілео Галілея, фундатора гідростатики і гідродинаміки тощо.
Бок Прагнучи позбутись церковної опіки, деякі королі порушують папські заборони. Зокрема, в 1376 р. французький король дає дозвіл на розтин трупа медичному факультету в Монпельє, в 1460 р. такий дозвіл отримує медичний факультет у Празі. У 1490 р. Александро Бенедетті побудував в Падуанському університеті перший анатомічний театр.
|
|
|
Вид черепу. 1489 рік.
Серед титанів медицини доби Відродження слід назвати таких:
Андреас Везалій (1514–1564), народився в Брюсселі. Після закінчення Паризького університету у 1537 р. був запрошений очолити кафедру анатомії в Падуанському університеті.
Андреас Везалій (1514 – 1564).
Таємно, вночі, при світлі місяця, анатомував трупи злочинців, яких міська влада вішала за міською стіною. На лекціях ввів демонстрацію трупів. У 1543 р. (рік видання М. Коперником своєї праці «Про обертання небесних сфер») видав свою працю «Про будову людського тіла» («De corporis humani fabrica»). В цій книзі А. Везалій виправив більше 200 помилок Ґалена, який, як було сказано раніше, анатомував тварин, здебільшого свиней. Це була перша нормальна анатомія людини. Переслідувався інквізицією, мусив тікати із Падуї, а потім поїхав замолювати «гріхи» в Єрусалим до гроба Господнього. Подорож тривала 8 років, по дорозі назад корабель розбився, Везалія було викинуто на о. Занте, де він і помер. На острові великому вченому поставлено пам’ятник.
Найбільше враження на сучасників Везалія справило його відкриття відсутності міжшлуночкового отвору у серці людини, про який писав Ґален.
Ілюстрація до твору “Про будову людського тіла”. Гравюра І. С. ван Калькара, 1543 рік.
Малюнок скелета з атласу Везалія.
Відштовхуючись від відкриття Везалія, його учень Реальдо Коломбо відкрив мале коло кровообігу: правий шлуночок–легенева артерія–легені–легенева вена–ліве передсердя. Коломбо зробив припущення, що між артерією і веною існують дрібні судини, які пізніше відкрив Марчелло Мальпіґі (1661) з допомогою мікроскопу, який винайшли у 1590 р. голландці Янс і Янсен, а вдосконалив Левенгук. Незалежно від Коломбо до відкриття малого кола кровообігу підійшов Міґель Сервет, пізніше звинувачений у єресі і спалений на вогнищі Кальвіном.
|
|
|
У 1606 р. Ієронімус Фабрицій відкрив венозні клапани і показав, що з їхньою допомогою кров рухається в напрямі до серця. У 1628 р. Вільям Гарвей відкрив велике коло кровообігу, чим остаточно поклав початок науковій фізіології.
Джіроламо Фракасторо (1478–1553) — фізик, астроном, поет і лікар. У 1546 р. написав працю «Про пошесні хвороби» («De morbis contagiosis»), в якій описав різні епідемічні захворювання і розвинув припущення Лукреція Кара про те, що причиною заразних хвороб є невидимі для нашого ока живі істоти — seminaria contagiorum, причому для кожної хвороби окремі, з винятковою здатністю до розмноження. Передача заразних хвороб здійснюється різними шляхами — через дотик, одяг, повітря. Фракасторо перший описав венеричну хворобу, якій дав назву «сифіліс». Лікувати сифіліс рекомендував ртуттю.
Джіроламо Фракасторо (1478 – 1553).
Значну роль в становленні медичної науки та практики відіграв Френсіс Бекон (1561–1626), англійський природознавець, філософ, лорд-канцлер Великобританії. Він не був лікарем, але проявляв до медицини значний інтерес. В філософській праці «Про пріоритет і удосконалення наук» Ф. Бекон вимагав, щоб «лікарі покинули загальні погляди і пішли назустріч народу». Сучасну йому медицину засудив за те, що вона товклася на місці, коментувала, а не рухалася вперед.
Він запропонував своєрідну класифікацію, поділивши медицину на три частини і відповідно визначивши завдання. Перша частина повинна займатись збереженням здоров’я. Друга — лікуванням хвороб. Третя — продовженням життя. Вирішення питань довголіття він вважав найблагороднішим завданням медицини. Займаючись експериментами в галузі фізіології і патології, Бекон вважав, що знань з описової анатомії зовсім недостатньо для лікаря і наполягав на необхідності порівняльної анатомії та анатомії, яка повинна вивчати зміни, що відбуваються в органах людини після тяжкого перебігу хвороби. До речі, незалежно від Бекона, Гарвей також стверджував, що в медицині повинна бути патологічна анатомія. В галузі терапії Бекон вважав, що для кожного захворювання повинні бути чітко визначені ліки, а також стан хворої людини, її лікування повинно записуватися і зберігатися (історія хвороби). Він також наполягав на використанні цілющої води для лікування хвороб. Ф. Бекону належить крилатий вираз: «Знання — сила».
|
|
|
За доби Відродження у зв’язку з розвитком фізики та хімії в медицині з’являються два напрямки щодо пояснення життєвих процесів — ятрофізичний і ятрохімічний. Представники ятрофізичного напрямку (Санторіо-Санторіні, Д. Бореллі, Д. Боліві) пояснювали теплоту тіла тертям частинок крові, роботу серця уподібнювали звичайному насосу, грудної клітки — як міху у кузні, залози розглядали як сита. Представники ятрохімічного напрямку (Ф. Сільвіус) передбачали існування в рідких середовищах організму (слина, панкреатичний сік, жовч, лімфа) особливих речовин — ферментів, — які перетворюють одні речовини в інші. Кінцеві продукти цих перетворень є кислими або лужними. Від кількісного і якісного співвідношення цих речовин і залежало здоров’я людини. Обидва напрямки сприяли глибшому пізнанню процесів життєдіяльності людського організму.
В середні віки особи, які займалися оперативною діяльністю, називалися цирульниками, які об’єднувалися в цехи, за аналогією з іншими ремісниками. Вони займали значно нижче суспільне становище порівняно з дипломованими лікарями. Цирульники в кращому випадку прислуговували лікарям.
Ампутація гомілки цирульником під наглядом дипломованого лікаря. ХVІ ст. (Франкфуртський музей).
Урок анатомування в школі цирульників ХVІ ст.
Бажаючі вивчати хірургію наймались до одного з майстрів (цирульника) в якості учня; учні супроводжували майстрів в їхній приватній практиці, виконували маніпуляції за їхнім дорученням і, таким чином, готувалися до майбутньої діяльності.
Цирульники поділялись на два ступені, правове становище яких різко відрізнялось і підкреслювалось носінням різного одягу: довгого і короткого. Діяльність одних зводилась до видалення каміння та інших операцій, других — до кровопускання. Упослідженою групою були банщики, які в лазнях знімали мозолі і виконували деякі інші процедури. Цирульники не мали академічних знань, книжкової вченості, проте володіли багатим практичним досвідом. Беззастережною була їхня перевага перед вченими лікарями на полях битв, де вони лікували рани, виймали стріли, кулі, надавали допомогу при переломах тощо. Безсумнівно, серед них зустрічались і шарлатани та невігласи, але більшість складали добросовісні й обізнані емпірики.
|
|
|
Король Англії Генріх VІІІ видає грамоту цеху цирульників у Лондоні в 1540 р.
Видатну роль в розвитку середньовічної хірургії відіграв німецький цирульник Герсдорф і французький Амбруаз Паре. Перший почав робити ампутацію кінцівок з використанням шкірних клаптів без шва, другий вдосконалив ампутації, застосувавши лігатуру артерій. А. Паре рішуче виступив проти припікання ран розпеченим залізом або кип’яченою олією. Він однаково ретельно лікував простих солдатів і воєначальників, прагнучи применшити страждання поранених.
Амбруаз Паре (1510 – 1590).
Протези, сконструйовані А. Паре.
З часом у Франції цирульники домоглися рівних прав з лікарями, і їхня підготовка почала проводитись у спеціальних хірургічних школах, а в XVIII ст., незважаючи на опір дипломованих лікарів, в Парижі було відкрито вищий навчальний заклад — хірургічну академію (1731).
На початку XVII ст. роль передового наукового центру в Європі переходить від північної Італії до Нідерландів. Мистецтво Нідерландів ще більше, ніж італійське, приділило увагу людському тілу, здоровому і хворому, живому і мертвому. Художники малювали портрети анатомів за роботою в анатомічному театрі, портрети лікарів, спілкування з хворими. Це особливо було характерно для творчості Рембрандта. Вражає його картина «Лекція з анатомії лікаря Тульпіуса», який був видатним лікарем і професором анатомії Амстердамського університету, портрет професора Лейденського університету Сільвіуса.
Лейденський анатом Р. де Грааф займався вивченням будови жіночих репродуктивних органів. Він описав труби, пояснив різні фази овуляції, його іменем названі фолікули в яєчниках жіночої статевої системи.
Виникнення шпиталів та їхнє постійне зростання, підготовка дипломованих лікарів, число яких теж невпинно зростало, сприяло вирішенню проблем громадського здоров’я. Виникають початки медико-санітарного законодавства. Так, 1140 р. король Сіцілії Рожер видав закон, згідно якого дозволялось практикувати лікарям, які витримали державний екзамен. Пізніше з’являється розпорядження щодо забезпечення міст харчовими продуктами та їхнього захисту від фальсифікації. Із давніх часів переходять такі гігієнічні заклади, як громадські лазні.
|
|
|
В містах, які відзначались щільною забудовою, вузькими вулицями і зовнішніми мурами (бо феодалам потрібно було платити за землю), поширювались епідемії. Окрім чуми, величезною проблемою була проказа. Міста запроваджують посади міських лікарів, основним завданням яких була боротьба із занесенням інфекцій. В портових містах вводиться карантин (40 днів), під час якого корабель стоїть на рейді, а його екіпаж в місто не допускається.
Епідемія чуми в середньовічному місті.
Костюм середньовічного лікаря під час епідемії чуми.
З’являються перші спроби створити ідеальні системи людських спільнот, в яких передбачається і низка громадських медичних заходів. Томас Мор написав твір під назвою «Утопія», в якому обґрунтовує устрій держави на всі часи. Він рекомендує державі постійно мати запаси хліба на два роки, щоб попередити виникнення голоду. Описує, яким чином слід лікувати хворих, але найбільше уваги приділяє канонам сімейної моралі, зокрема, вбачає велику шкоду у дошлюбних статевих стосунках, обґрунтовує необхідність заборони розлучень і необхідність суворого покарання, аж до смертної кари, подружньої невірності. Томазо Кампанелла у своєму творі «Держава сонця» особливу увагу також приділяє відтворенню потомства; з його позицій, все, що стосується інтересів потомства, має бути під першочерговою державною опікою.
Слід згадати Б. Рамацціні. В 1696 р. він підсумував свої спостереження за працею людей різних професій у книзі під назвою «Міркування про хвороби від занять». В цій роботі він детально описує різні захворювання, які пов’язані з різного роду заняттями. Б. Рамацціні називають батьком професійної гігієни.
У XVII ст. виник статистичний підхід до аналізу громадських явищ, що мало велике значення для розвитку громадської медицини. В 1662 р. Д. Ґраунт передав Королівському науковому товариству працю, в якій виклав свої спостереження над смертністю та народжуваністю у Лондоні (з 1603 р. ). Він вперше склав таблиці смертності і вирахував пересічну тривалість ймовірного життя кожного покоління. Цю роботу продовжив його товариш і лікар В. Петті, який свої спостереження над природним рухом населення назвав «політичною арифметикою», що краще відображає вплив на ці процеси суспільних явищ, ніж навіть теперішня назва — демографічна статистика. Невдовзі таблиці смертності почали використовуватись як підґрунтя для страхування життя.
Аптеки працювали як хімічні лабораторії. В цих лабораторіях отримала свій початок методика хімічного аналізу неорганічних речовин. Отримані результати використовувались як для пошуку ліків, так і безпосередньо для хімічної науки. Аптеки ставали центрами науки, а фармацевти займали чільне місце серед вчених середньовіччя.
Величезний вклад в розвиток фармації вніс Парацельс (Філіпп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Ґоґенґейм) (1493–1541).
Народився в Швейцарії, працював в Базельському університеті. У 1527 р. опублікував свої лекції з медицини. Його основний постулат був такий: «Теорія лікаря є досвід». Парацельс вважав, що медицина має опиратися на хімію. Оскільки людина взята із землі, то її основу складають не кров, слиз і жовч, як вважав Гіппократ, а ртуть, сірка і сіль. Вони вступають між собою в організмі в хімічні реакції, як в реторті. Саме тому хімія мала дати для медицини ефективні ліки. Все є ліки, все є отрута, залежно від дози, вчив Парацельс, якого недаремно вважають провісником сучасної фармації.
Почесне місце в історії фармації зайняв послідовник Парацельса Кроль своїм твором «Базіліка хімія» (1608), в якому визначив методи приготування значного числа нових і діючих ліків.
З’являються нові ліки. В 1640 р. в Іспанію з Південної Америки було завезено кору хінного дерева, яка виявилась ефективною при лікуванні малярії. Її дію ятрохіміки пояснювали властивістю припиняти бродіння лихоманкових речовин, ятрофізики — фізичним покращенням густої або дуже рідкої крові. Ефект використання хінної кори порівнювали з наслідками впровадження пороху у військовій справі. Лікувальний арсенал поповнив корінь іпекакуани як блювотний та відхаркувальний засіб, завезений в 1672 р. з Бразилії. Використовують арсен для припікання, а також внутрішнього прийому в малих дозах. Були відкриті вератрин, стрихнін, кофеїн, етиловий ефір, сульфат магнезії.
Вдосконалюється процес приготування ліків. За доби середньовіччя складні прописи ліків сягають свого апогею, число складових частин в одному рецепті зростає до декількох десятків. Особливе місце займали протиотрути. Так, книжка Салернської школи носила назву «Антидотарій» і вміщувала багато нових рецептів ліків. Однак панацеєю від усіх хвороб залишався теріяк (медова каша з 57 інгредієнтів, до складу якої обов’язково входили зміїне м’ясо, опій тощо). Ці ліки готувалися публічно, урочисто, в присутності представників влади і запрошених осіб.
Алхімік в лабораторії
У Флоренції в 1498 р. видано перший міський «реєстр ліків» (фармакопею), який містив опис ліків і правила їхнього виготовлення, та став взірцем для прийняття в інших містах і країнах власних реєстрів. Назву «Pharmacopoea» вперше написав на титулі своєї книжки французький лікар Жак Дюбуа (1548). У 1560 р. з’явилося перше видання Аугсбурзької фармакопеї, яка найбільше поціновувалась у Європі. Перше видання Лондонської фармакопеї датоване 1618 р. Перша в Польші фармакопея з’явилася в Ґданську 1665 р. Із фармацевтичних праць найбільшого поширення в кінці XVI і на початку XVII ст. набула книга М. Хараса «Pharmacopoea Royale et Gаlenique». В 1671 р. Даніель Людвіґ узагальнює наявні засоби лікування і видає свою фармакопею.
1.
|
|
|
