3.4.3. Визначення аналогів і вибір прототипу

Згідно п. 6. 5. 2 Правил, аналогом винаходу може бути засіб того ж призначення, яке характеризується сукупністю ознак подібних сукупності істотних ознак винаходу, що заявляється. Аналоги - це відомі раніше аналогічні рішення тієї ж задачі, тобто об'єкти, подібні рішенню, що заявляється за технічною сутністю та результатом, що досягається при їх використанні. Прототип -це найближчий аналог до технічного рішення по сукупності істотних ознак.

Правильний вибір прототипу є одним з важливих питань як для авторів при складанні ними матеріалів заявки, так і для експертів при аналізі технічного рішення поставленого завдання. Якщо заявлений об'єкт охарактеризований взаємозалежними ознаками, що в більшості випадків і зустрічається в практиці, то з його аналогів, що розглядаються, вибирається тільки один прототип, який являє собою «найближчий за технічною сутністю та результату, що досягається, при його використанні».

Таблиця 1

Приклад визначення суттєвості ознак об'єкта винаходу

У той же час аналіз обраних аналогів показує, що серед них не завжди легко виділити той, який одночасно відповідає відразу двом необхідним цим вимогам. Іноді виходить так, що один аналог переважно задовольняє вимозі технічної сутності, з іншого боку – результату, що досягається, при його використанні.

Вибір аналогів і прототипу заявленого рішення за призначенням створює основу для їх співставлення: об'єкти, що вирішують теж саме завдання, можна порівнювати за засобами вирішення завдання. Якщо ж прототип не знайдений, то проводять пошук за подібністю технічної сутності, переходячи на родові поняття.

Наприклад приводи, що ріжуть органі й, деяких каменерізних машин по кл. В28D 1/02 за своїми конструктивними ознаками близькі до таких самих пристроїв грунторізних машин за кл. Е02F 3/08. При цьому кожний з перерахованих видів машин має у своєму класі, тобто при впливі на своє задане середовище – камінь або ґрунт, певні переваги. І всеж спільність технічної сутності однотипних елементів цих машин, що відносяться до різних класів, дозволяє розглядати їх як взаємні аналоги. Наведений приклад далеко не одиничний. Так, різноманітні за технічною сутністю вібратори за кл. В06В 1/16 за результатом, що досягається, у вузькій області свого застосування часто поступаються подібним з ними генераторам коливань, що занурюють у ґрунт палі за кл. Е02D 7/18, а також віброущільнюючим засобам за кл. Е01С 19/34. Більше того, аналогічні за технічною сутністю об'єкти, але які мають неоднакові переваги при своєму використанні в різних областях, можуть бути знайдені у зовсім різних класах – F16Н 39/00, А01 G23/08, Е02D 11/00.

У зв'язку із цим виникає питання; якщо можна брати в якості аналогів об'єкти різних класів, але конструктивно близькі один до одного, як це було показано у наведених прикладах, то яким шляхом йти до визначення одного із усіх аналогів – прототипу. Заявлений об'єкт не може бути визнаний винаходом, якщо не буде задовольняти умовам патентоспроможності. Однак, перебуваючи у гармонії та взаємного причинно-наслідкового зв'язку, ці ознаки відіграють різну роль у процесі створення винаходу і його використання.

Заявлений у якості винаходу об'єкт повинен оцінюватися з погляду попереднього рівня техніки, тобто виходячи з тих уявлень, які міг би мати розроблювач до того, як проблема, що виникла, була вирішена. Ці уявлення характеризуються знанням поставленого завдання у відомих її рішень, але не заявленого рішення. Додержуючись правил вибору аналогів і прототипу з стосовно завдання, що вирішується, винахідник одержує можливість як би повернутися до уявлень, що характеризують попередній рівень техніки.

Завдяки цьому значною мірою послабляється так званий «ефект післязнання», що проявляється в тому, що навіть найнесподіваніше рішення, ставши відомим, дозволяє «заднім числом» легко вибудувати логічний ланцюг, який природно підводить до цього рішення, тоді як з позицій попереднього знання такого ланцюга не було видно.

Нормативне правило вибору прототипу не тільки створює зазначені психологічні передумови для правильної оцінки охроноздатності заявленого рішення, але й ставить реальну перешкоду використанню «післязння» за такої оцінки, оскільки не передбачає можливості співставлення заявленого рішення з об'єктами, які не могли б бути виявлені без знання сутності цього рішення (тобто з такими об'єктами, які могли бути підказані тільки «післязнанням»).

Як би не вибирався прототип, при формулюванні сутності винаходу неминуче доводиться опиратися на спільність завдання, що вирішується заявленим об'єктом і прототипом.

Якщо, орієнтуючись на сукупність істотних ознак заявленого рішення, приходять до вибору прототипу, що вирішує однакову із заявленим об'єктом завдання, ніяких проблем не виникає. У ряді випадків такий збіг має місце.

Можливо, що факти зазначеного збігу (який не є правилом) створюють неправильне враження, начебто спосіб вибору прототипу (по суті завдання або по суті рішення) не має значення, оскільки кожного разу вибір падає на той самий об'єкт. Насправді це не так. Прототип, обраний по суті заявленого об'єкта (тобто, по сукупності ознак), може виявитися рішенням іншого завдання.

При відсутності аналога, що вирішує більш близьке завдання, ніж обраний прототип, такий вибір і таке узагальнення завдання правомірні.

Якщо ж є можливість вибору прототипу, що вирішує ближче або таке ж завдання, і ця можливість не використана, то технічний результат буде визначений невірно. У цьому випадку навіть невеликі відмінності в ознаках можуть бути розцінені як істотні. У той же час стосовно прототипу, заявлений об'єкт, навіть маючи помітні формальні відмінності, може виявитися технічним еквівалентом. У результаті може бути зроблений неправильний висновок про охороноздатність об'єкту.

Якщо неправильний вибір прототипу зроблений заявником, ця помилка, як правило, виявляється експертизою. Якщо ж, прагнучи протиставити заявленому об'єкту найбільш близьку сукупність ознак, таку помилку допускає експертиза, то досвідчений заявник схильний прийняти зазначений йому прототип, оскільки це полегшує доказ істотності відмінностей – завдяки відмінності у функціональних можливостях заявленого об'єкта й прототипу.

Наступний випадок – підміна завдання. Вибравши прототип, що характеризується деякою сукупністю ознак, спільних із заявленим об'єктом, але таких, що не вичерпують його, розв'язувану цим прототипом завдання приписують заявленому об'єкту. Оскільки насправді заявлений об'єкт вирішує інше завдання, то частина його ознак, що залишився за рамками прототипу, що не має прямого відношення до завдання останнього, може виявитися поза розглядом. Так підміна розглянутого завдання призводить до підміни заявленого об'єкта з явною шкодою для його охороноздатності.

Іноді підміна завдачі проявляється в дещо іншій формі.

Відомо, що процес рішення завдання, у тому числі технічного, можна розділити на два етапи: проміжний етап, суттю якого є перетворення вихідного завдання в деяке інше завдання, яке розв'язати легше та завершальний етап, який полягає в рішенні цього проміжного завдання. Наприклад, при вирішенні геометричного завдання суттю проміжного етапу є зведення його до теореми, яка являє собою завдання вже з відомим рішенням, а завершальний етап – у використанні цього відомого рішення проміжного (стосовно вихідного) завдання.

Підміна полягає в тому, що замість вихідного завдання розглядають проміжне завдання, тобто нехтують найбільш творчим моментом рішення – зведення вихідного завдання до проміжного. Це пов'язано з вибором у якості прототипу об'єкта, що вирішує це (а не вихідне) завдання.

Розглянемо випадок, коли заявлений об'єкт являє собою технічне рішення відомого завдання, здійсненому відомим шляхом за допомогою відомих засобів. Трапляється, що, приводячи зазначене формулювання порівнюють кілька джерел інформації без ув'язування їх з конкретним прототипом. Нам представляється, що якщо експертові на перший погляд і здається, що сутність заявки лежить, як кажуть, на поверхні та у формулі винаходу він бачить тільки відомі елементи, все одно дослідження заявки повинно проводитись з первісного вибору прототипу. Адже може виявитися, що самі по собі відомі ознаки відмінної частини формули надають об'єкту зовсім нові вихідні властивості, раніше не очевидні. Приведемо характерний для цього випадку приклад. Авт. св. СРСР № 374104 видане з наступною формулою винаходу: «Вибровозбудитель, содержащий привод, механизм неравномерного вращения с выходным валом и валы с дебалансами, отличающийся тем, что, выходной вал механизма неравномерного вращения кинематически соединен с одним из валов с дебалансом посредством механической передачи, передаточное число которой не равно единице». У відмітній частині формули цього винаходу зазначена ознака – «механічна передача, передаточне число що не дорівнює одиниці». Сама по собі така передача відома у всіх областях техніки, у тому числі й у вібраційних устроях. У всіх випадках вона виконує функцію редукування. Тому, коли експерт розглядав заявлений об'єкт без зв'язку з конкретним прототипом, рішення видалося очевидним. Однак, у дійсності ця відома механічна передача забезпечила невідому дотепер і досить корисну роботу дебалансных валів віброзбуджувача. Більше того, пристрій за авт. св. СРСР № 374104 надалі стало піонерським винаходом при розробці аналогічних вібраційних пристроїв і навіть способів вібраційного впливу на різні оброблювані середовища.