Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Підстави виникнення та припинення права власності на житло

Стр 1 из 4Следующая ⇒

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

МВС УКРАЇНИ

КАФЕДРА ЦИВІЛЬНОГО ТА ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

КУРС: ЖИТЛОВЕ ПРАВО

Л Е К Ц І Я

Для студентів 3 курсу денної форми навчання факультету права

Галузь знань 0304 «Право»

напрям підготовки 6.030401 «Правознавство»

освітньо-кваліфікаційний рівень «Бакалавр»

Тема 4: «Виникнення, реалізація та припинення права власності на жилі приміщення в будинках (квартирах) приватного житлового фонду».

Обговорена та схвалена на

засіданні кафедри цивільного та

господарського права

дисциплін ДЮІ МВС України

Протокол № 8

Серпня 2015 р.

Кривий Ріг - 2015

ПЛАН

1. Підстави виникнення та припинення права власності на житло

2. Користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду

3. Правове регулювання права спільної власності на квартиру (будинок)

Підстави виникнення та припинення права власності на житло

Основою забезпеченості та гарантованості житлових прав власника жилого будинку є право приватної власності на нього. Кожна особа має право вільно володіти своїм майном. Термін "власність" поширюється на всі "безумовні" права, які може набувати особа, що пов'язані з приватним і публічним правом. Його можна набути різними шляхами, серед яких найпоширенішим є будівництво, купівля (викуп) або отримання будинку у власність у процесі приватизації, спадкування. Закон дозволяє придбання жилого будинку за договорами міни, дарування, довічного утримання тощо.

Можна передбачити, що найближчим часом існуючий приватний житловий фонд поповниться жилими будівлями, зведеними підприємцями за свій кошт, для здавання житла в найом з метою отримання прибутку. Це стане одним з видів здійснення підприємницької діяльності, що відповідатиме умовам розвитку ринкової економіки.

1) Будівництво.

Будівництво жилого будинку пов'язано з наявністю земельної ділянки. Порядок надання земельних ділянок регулюється Земельним кодексом України та нормативно-правовими актами з питань земельного законодавства.

Для зведення жилого будинку в місті або селищі міського типу необхідні такі документи: рішення виконавчого органу відповідної ради про виділення земельної ділянки під індивідуальне будівництво, акт про надання земельної ділянки та визначення її меж у натурі, затверджений проект забудови, нотаріально завірений договір про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального жилого будинку або свідоцтво на право приватної власності на земельну ділянку, дозвіл органів архітектурно-будівельного контролю на проведення робіт.

У сільській місцевості для будівництва необхідно мати рішення про виділення земельної ділянки, рішення виконавчого органу районної ради про згоду на будівництво, затверджений проект, свідоцтво на право на забудівлю присадибної ділянки.

Після закінчення будівництва жилий будинок має бути зареєстрований в бюро технічної інвентаризації. Власник жилого будинку може за своїм уподобанням проводити його переобладнання та перепланування.

Особи, які брали участь у будівництві жилого будинку не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, мають право вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх витрат на будівництво, якщо допомогу забудовнику вони надавали не безоплатно. Недоведення ними розміру цих витрат може бути підставою для відшкодування останніх у розмірі, встановленому судом, а не для відмови в задоволенні позову.

Так, у березні 1995 р. Л. звернулася до суду з позовом до Л. П.

та Л. М. про відшкодування витрат на будівництво будинку.

Позивачка зазначала, що під час її шлюбу з Л. П. вона й відповідачі

у період 1988—1994 рр. збудували жилий будинок і підсобні приміщення. Дозвіл на будівництво цього будинку отримала Л. М. Оскільки відповідачі відмовляються сплатити їй компенсацію за участь у будівництві, позивачка просила суд задовольнити її вимоги.

Рішенням Богуславського районного суду від 13 листопада 1995 р. в позові було відмовлено.

Президія Київського обласного суду від 13 грудня 1996 р. дійшла висновку, що необхідне скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, оскільки:

Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивачка не довела розміру понесених нею витрат на будівництво спірного будинку. Погодитися з такими доводами суду як з підставою для відмови в позові не можна. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 4 Постанови "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. за № 7 (зі змінами, внесеними Постановою Пленуму від 25 грудня 1992 р. за № 13), особи, котрі брали участь у будівництві жилого будинку на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати визнання права власності на будинок.

Рішенням районного суду встановлено, що позивачка Л. та відповідач Л. П. надавали Л. М. допомогу в будівництві спірного будинку. Проте суд не з'ясував, чи не надавалася ця допомога безоплатно.

Щодо розміру витрат позивачка вказувала на те, що спірний будинок споруджувався в той час, коли вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з Л. П. Останній витрачав їхні спільні кошти на придбання будівельних матеріалів, оплату праці робітників, а вона брала участь у будівництві особистою працею. Саме у зв'язку із цим позивачка просила відшкодувати їй половину понесених ними витрат на будівництво будинку.

2) Виникнення права власності в процесі приватизації.

На забезпечення житлових прав громадян спрямована дія ст. 47 Конституції України, де зазначено, що держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. На жаль, виходячи з реалій сьогодення далеко не кожен громадянин має змогу побудувати собі житло. А придбати існуюче державне житло у власність мають змогу всі бажаючі, які мешкають у квартирах державного житлового фонду, окрім випадків, коли останній не підлягає приватизації. Тому приватизація розглядається як спосіб забезпечення житлових прав громадян.

Слід зазначити, що, згідно зі ст. 4 Житлового кодексу, до державного житлового фонду належать жилі будинки й жилі приміщення в інших будівлях, що є державними, тобто які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій і власності місцевих рад. Понад половину населення вже використали цю можливість і мають квартири у своїй власності.

Слід зазначити, що приватизація державного житлового фонду — це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Право на приватизацію житла мають усі члени сім'ї наймача, які постійно проживають у квартирі разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". Відповідно до п. З ст. 8 зазначеного закону, передача зайнятих квартир (будинків) здійснюється у спільну сумісну чи спільну часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири.

Рішення про передачу квартири у власність громадян приймається відповідним органом приватизації протягом місяця з дня одержання заяви на приватизацію.

У п. 31 Положення "Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян", затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. за № 56, зазначено, що строк оформлення документів від дати реєстрації заяви громадянина до видачі йому зареєстрованого свідоцтва про право власності на квартиру (будинок) не повинен перевищувати одного місяця. Залежно від розміру житла можлива тільки безоплатна передача або частково безоплатна та частково оплат-на передача житла у власність громадян. В обох випадках за законом не вимагається оформлення приватизації відповідним договором.

Передача житла у власність оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру, яке реєструється в органах приватизації. Така передача житла не потребує нотаріального посвідчення (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"). У даному разі відчуження квартири (жилого будинку) від одного власника до іншого (від держави до громадянина) здійснюється без укладення договору про відчуження у вигляді, оформленому єдиним договірним документом. Тому постають питання визначення моменту виникнення права власності. Можна припустити, що момент виникнення права власності на житло, що приватизується, може визначатися трьома такими чинниками:

поданням заяви та всіх необхідних документів до органів приватизації на приватизацію державного житлового фонду;

прийняттям рішення органом приватизації протягом одного місяця з дня подачі документів шляхом його реєстрації;

видачею свідоцтва про право власності.

Правильне визначення конкретного моменту виникнення у громадян права приватної власності на квартиру, особливо відчужену в держави на користь квартиронаймачів та їхніх спадкоємців, має важливе теоретичне і практичне значення.

З роз'яснень Державного комітету по житлово-комунальному господарству України від 28 грудня 1994 р. випливає, що право класності виникає з моменту підписання розпорядження про передачу житла у власність. Тобто, якщо одинокий наймач подав заяву і, не одержавши свідоцтво про право власності, помер, то у разі підписання розпорядження про передачу житла у власність після його і мерті квартира переходить у власність держави, якщо термін оформлення не було порушено й розпорядження підписано до його смерті, — до спадкоємців, за нормами інституту спадкового права,: зосередженими у статтях 524—564 Цивільного кодексу України та; деяких інших законодавчих актах.

Якщо термін оформлення розпорядження було порушено і громадянин помер після закінчення місячного терміну, необхідного для оформлення документів, то спадкоємці можуть звернутися з позовом до суду про визнання своїх прав на спадщину.

Проте, якщо до органу приватизації надійшла велика кількість заяв на приватизацію квартир державного житлового фонду і він не встигає оформити всі заяви протягом одного місяця (цим самим порушуючи закон) або виникають якісь інші суб'єктивні чи об'єктивні обставини, які призводять до неможливості оформлення свідоцтв про право власності за один місяць, то у цьому випадку роз'яснення Держжитлокомунгоспу діють на користь спадкоємців, в противному разі — на користь держави.

Абзац 5 п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. за № 20 наголошує: якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї тільки тоді, коли наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського (щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено при наявності підстав і відсутності заборон для передачі квартири у власність наймачеві.

Так само розвивається практика розгляду житлових спорів у Російській Федерації: Пленум Верховного суду Російської Федерації у роз'ясненнях від 24 серпня 1993 р. за № 8 повідомляє, що смерть громадянина, який звернувся із заявою про приватизацію з усіма необхідними для цього документами до оформлення договору про передачу жилого приміщення у власність, не є підставою для відмовлення у задоволенні вимог спадкоємця про передачу квартири у його власність. Виявивши при житті волю на приватизацію жилого приміщення, де він мешкав, і не відкликавши свою заяву, спадкодавець з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати всі правила оформлення документів на приватизацію. І тому спадкоємці, за якими судом визнано право на отримання жилого приміщення у порядку спадкування, мають право як власники ко- ристуватися, володіти й розпоряджатися таким приміщенням за своїми потребами.

Слід зазначити, що у випадку, якщо заява і документи на приватизацію надаються при житті спадкодавця самим спадкоємцем, що діє згідно з нотаріально завіреною довіреністю, то це має силу доказу на цей випадок. Тобто є внутрішня воля, волевиявлення спадкодавця — і цього досить, щоб спадкоємці отримали квартиру у власність. Ці правові позиції слід було б врахувати у судовій практиці України при розгляді житлових спорів.

У разі неоформлення документів у встановлений законом місячний термін з дня подачі всіх необхідних документів, з вини власника чи органу приватизації, якщо громадянин не відкликав заяву і мав право на безоплатну передачу квартири, незалежно від її розміру, а в приватизації йому не могло бути відмовлено, то на спірну квартиру чи її частину відкривається спадщина, оскільки спадкодавець висловив свою волю на здійснення приватизації займаного приміщення і з незалежних від нього причин не зміг оформити до кінця приватизацію.

Останнім часом все частіше виникають питання, пов'язані з реалізацією прав у приватному чи державному житловому фонді, який в силу життєвих обставин (у зв'язку з відсутністю спадкоємців у власників чи наймачів квартир) переходить у власність держави за правом спадкування. Вони складні, неоднозначні і, на жаль, не завжди вирішуються належним чином, відповідно до норм чинного законодавства.

Оскільки норми Конституції України, Житлового кодексу України, Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" спрямовані на забезпечення прав громадян на житло, належне використання, зміцнення законності у житлових правовідносинах, норми інших підзаконних нормативних правових актів повинні не суперечити, а закріплювати зазначене.

3) Викуп житла державної форми власності.

Одним з основних напрямків Концепції державної житлової політики, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 30 червня 1995 р., є розселення квартир, в яких мешкають кілька родин. На забезпечення кожної родини окремою квартирою спрямовано і правило ч. З ст. 50 Житлового кодексу України.

Виходячи з положень Концепції і Житлового кодексу необхідно спрямовувати розвиток законодавства так, щоб у міру можливості чадовольнити як потреби квартиронаймачів, так і власників частин квартир. Мешканці комунальних квартир у випадках звільнення кімнати або кімнат в їх комунальній квартирі мають право поліпшити свої житлові умови.

У випадках, коли норми ст. 54 Житлового кодексу не поширюються на мешканців комунальних квартир, вони можуть поліпшити свої умови проживання шляхом використання привілеєвого права на придбання частки у спільній власності, що передбачено ст. 114 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу частини квартири. І тому потрібно було б надавати можливість громадянам, які мешкають у комунальних квартирах і є учасниками спільної часткової власності, викупати частину комунальної квартири, яка звільнилася і перейшла у власність держави (якщо вони мають таке бажання і можливість). Це сприяло б поліпшенню житлових умов громадян, зменшенню кількості комунальних квартир, впровадженню в життя положень Концепції.

Якщо майно переходить у власність держави, вона, виконуючи функції власника розпоряджається ним на свій розсуд. Випадки, коли квартира перебуває у спільній власності громадянина і держави, регулюються інститутом спільної власності, що закріплений у Цивільному кодексі.

Останнім часом трапляється все більше випадків, коли як квартиронаймачам, так і власникам пропонують викупати частини квартир в комунальних квартирах. Зокрема, коли родина має житло у власності і їй пропонують викупити кімнату, що звільнилася в комунальній квартирі. Особливо це стосується випадків, коли використано право на приватизацію житла відповідно до п. 5 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не в межах номінальної вартості житлового чеку. Оскільки, відповідно до п. 1 ст. 7 вказаного закону, тільки за громадянами, які не виявили бажання приватизувати житло, яке вони займають, зберігається чинний порядок одержання і використання його на умовах найму, власники такого права не мають.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 18.04.96 р. № 572 "Про організацію продажу квартир у м. Києві" було затверджено Положення про порядок продажу квартир у місті Києві. Відповідно до цього положення продаж квартир у жилих будинках проводиться з метою залучення додаткових коштів на будівництво та реконструкцію жилих будинків у м. Києві, задоволення потреб громадян у жилих приміщеннях.

Продажу полягають квартири, що є комунальною власністю м. Києва або передані до міської комунальної власності у встановленому порядку, на які не видані ордери або інші документи, що дають право на їх заселення, та які не перебувають під забороною (арештом).

При цьому об'єктами продажу можуть бути: окремі квартири багатоквартирного жилого будинку; квартири частини багатоквартирного жилого будинку (поверху, секції тощо); всі квартири багатоквартирного жилого будинку.

Оформлення документів на право власності проводиться поквартирно.

Покупцями квартир можуть виступати будь-які юридичні та фізичні особи.

Продаж квартир проводиться квартирним управлінням, яке виступає Продавцем.

Продаж квартир здійснюється двома способами: за ринковими цінами; на аукціоні.

а) Продаж квартир за ринковими цінами здійснюється в межах, визначених у встановленому порядку квот. Квартирне управління веде облік громадян та організацій, що бажають придбати квартири, забезпечує гласність при проведенні продажу; організовує підбір та попередній огляд громадянином або представником організації квартир, що пропонуються для продажу. Продаж квартир здійснюється за наказом начальника квартирного управління.

б) Продаж квартир на аукціоні здійснюється організатором аукціону, яким виступає квартирне управління. Організатором затверджується склад аукціонної комісії, яка встановлює дату проведення аукціону, перелік об'єктів, які будуть продаватись, стартові ціни, розмір застави (не менше 5 % від стартової ціни об'єкта).

Продаж об'єктів на аукціоні проводиться за наявності не менш як двох Учасників. Оплата за придбані об'єкти має бути проведена до ЗО календарних днів з моменту видання зазначеного наказу начальника квартирного управління.

Після надходження коштів на рахунок квартирного управління між Покупцем та Продавцем укладається договір купівлі-продажу кожної квартири у відповідності до чинного законодавства. Покупець, який придбав квартиру, набуває права власності на неї з моменту укладення договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний у 10-денний термін з моменту отримання договору купівлі-продажу ^реєструвати його у житлово-експлуатаційній організації за місцезнаходженням квартири.

Якщо покупець має у своїй власності іншу квартиру, вартість якої він бажає зарахувати в ціну квартири, що ним придбана, між І Іокупцем і квартирним управлінням укладається договір міни у відповідності до чинного законодавства.

4) Викуп житла на аукціоні.

Враховуючи постійну нестачу й обмаль житлового фонду, який поступово стає ветхим і підлягає реконструкції, потреби громадян на його використання, житло, яке отримала держава за правом спадкування, конфіскації чи договору дарування, мало б повернутися до державного житлового фонду і використовуватися надалі за призначенням, як передбачено Житловим кодексом. Реалізація житла через біржові торги, на аукціонах призведе до ситуації, коли певна кількість державного житлового фонду акумулюватиметься в руках певних осіб, переходитиме у нежитловий фонд, тобто кількість житла, якого й так не вистачає, постійно зменшуватиметься.

Значна активність і надмірна діяльність окремих посадових осіб органів державної виконавчої влади інколи призводить до абсурдних ситуацій. Так, існував відповідний Порядок обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави та скарбів. Цей порядок був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1992 р. за № 375. Передбачалося, що будівлі, споруди (у тому числі жилі будинки) та їх частини безоплатно передаватимуться у комунальну власність. Тобто житло, набуте державою, відповідно до зазначеної Постанови, переходило б до державного житлового фонду і його розподіл для потребуючих поліпшення житлових умов регулював би Житловий кодекс.

Але у деяких випадках державні адміністрації чи виконавчі комітети вважали недоцільним передачу такого майна перебуваючим на черзі та потребуючим поліпшення житлових умов і приймали рішення про його реалізацію. Грошові кошти від реалізації нерухомості зараховувалися у бюджет.

Тому, мабуть, 25 серпня 1998 р. Кабінет Міністрів України Постановою за № 1340 затвердив Порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження їм. Дія його поширюється і на будівлі, жилі приміщення та їх частини, конфісковані на підставі рішення суду, подаровані державі власником та отримані нею за правом спадкування.

Вони оцінюються комісією, до складу якої входять представники державних податкових інспекцій, фінансових органів і органів чи організацій, які здійснюють розпорядження жилими приміщеннями. За результатами їх роботи складається акт опису, оцінки та передачі майна, який має бути підписаний членами комісії і затверджений протягом трьох днів після його складання керівником органу (організації) чи його заступником, що здійснив вилучення.

Будівлі, споруди, жилі приміщення та їх частини оцінюються на підставі висновків спеціалістів-експертів з урахуванням ринкових цін і фактичного їх стану на день оцінки, а потім реалізуються через біржові торги, аукціони за стартовою ціною, не нижчою, від зазначеної в акті опису, оцінки та передачі майна.

У разі зміни власника жилого будинку чи жилого приміщення за правом спадкування, конфіскації чи укладення договору дарування право власності переходить від особи до держави, й оскільки жиле приміщення змінює форму власності з приватної на державну, подальша його передача має регулюватися Житловим кодексом.

5) Виникнення права власності на нове житло у зв'язку з вилученням земельної ділянки.

У разі знесення будинку у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб вимога компенсації за будинок, що підлягає знесенню, є суб'єктивним правом власника або власників.

У випадку зносу будинку, що належить подружжю та його неповнолітнім дітям, сім'ї надається квартира та виплачується грошова компенсація за будинок. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. за № 284. Надання окремих квартир для подружжя неможливе, коли йдеться про спільну сумісну власність, а не про спільну часткову. Якщо сім'я розпалась, тоді колишнє подружжя може претендувати на надання кожному з подружжя окремих квартир.

12 3 4 Следующая ⇒