Загальна характеристика частки як частини мови

Частка як частина мови формувалася на основі інших самостійних та службових частин мови і протиставляється їм категоріальним значенням, морфологічними ознаками та синтаксичними властивостями. Поняття “частки мовлення” і “частка” не рівнозначні. Частки мовлення, за В. Виноградовим, – це група службових слів, які самостійно не бувають членами речення, виконують у реченні зв’язкову функцію і протиставляються “частинам мовлення”. Цьому терміну відповідає поняття “зв’язкові слова”. Частка же одним із різновидів зв’язкових слів, часток мовлення поряд з прийменником, сполучником і зв’язкою, що становлять окрему службову частину мови, яка протиставляється іншим службовим частинам мови (прийменнику, сполучнику). Тому термін “частка мовлення” не можна вживати в скороченій формі (“частка”).

Дехто з мовознавців, зокрема Володимир Сидоров (1902-1968), намагався вивести частку за межі службових слів на тій основі, що службові слова (прийменник, сполучник) мають синтаксичний характер, а частка – ніби лише семантичний. Але синтаксичний характер функцій часток у реченні не викликає сумнівів, напр.: Хіба ти й цього не знаєш? (наявність часток хіба, й, не залежить від комунікативної спрямованості речення і зумовлена його членами).

Окремі мовознавці надають часткам статусу не слова, а морфеми (суфікса, префікса) на тій підставі, що ніби частка не має лексичного значення (І. Вихованець) або виражає несинтаксичне формальне значення (В. Сидоров).

Традиційне мовознавство розглядає частку як окремий різновид службових частин мови із зв’язковою функцією.

Немає спільної думки і стосовно лексичного значення часток. Частина мовознавців вважає, що частка не має самостійного лексичного значення (І. Вихованець та ін.).

В. Виноградов стверджував, що лексичне значення у часток є і воно збігається з їх граматичними, логічними або експресивно-стилістичними функціями. Тому семантичний обсяг часток дуже широкий, їх лексико-граматичні значення дуже мінливі і залежать від синтаксичного слововживання, що спричиняє нечіткість відмежування їх від інших частин мови. Мовознавець Наталія Шведова (нар.
1916) доводить, що частки виражають лексичні значення лише в межах певних типів конструкцій. На думку І. Кисельова, частки мають послаблені лексичні значення.

За лінгвістом Тетяною Ніколаєвою (нар. 1933), частки багатозначні і не мають чітких семантичних меж. Вони справді багатозначні. Наприклад, частки лиш, лише мають значення обмежувальне: Лишилась на хазяйстві лише коза (М. Коцюбинський); підсилювальне: А глянь лиш гарно кругом себе, – і раю кращого не треба (Т. Шевченко); спонукальне: Ану лиш не роздягайся. Підем із Лукичем (А. Головко). Частка оце має значення вказівне: Оце тобі хомут і дуга: більше я тобі не слуга (Нар. творчість); підсилювальне: Так оце син! Оце любимчик? (Панас Мирний).

Як і інші значеннєві одиниці, частки мають синоніми: частка і близька за значенням до часток же (ж), навіть, теж, також, ще; стверджувальна частка ну – до часток так, добре, егеж, авжеж, ага; частка тільки – до часток лише, лиш. Ця особливість лексичного значення зближує частку з прийменником та сполучником.

Близькі вони і за зв’язковою функцією. Всі службові слова покликані зв’язувати самостійні слова в речення (у висловлювання), але специфіка цієї функції часток відмежовує їх від прийменників та сполучників і виділяє в окрему службову частину мови: сполучники пов’язують однорідні члени речення (добро і зло; малий, але дорогий), прийменники поєднують різнорідні члени речення граматичним зв’язком керування (поїхав до міста, лежав на столі), а частки зв’язують різнорідні члени семантичним зв’язком, щоб надати їм (або всьому реченню) додаткової семантики, певної модальності, комунікативної спрямованості, напр.: Чи ти лише мені відкрив би душу? Цей семантичний зв’язок різнорідних членів з додатковою семантикою і є категоріальним значенням частки, яке відрізняє її від прийменника та сполучника і виокремлює в частину мови.

Частка – група службових невідмінюваних слів, які служать для семантичного поєднання в реченні різнорідних його членів, утворення деяких морфологічних категорій, надання висловлюванням і його частинам додаткових смислових, модальних і емоційно-експресивних відтінків, необхідних у комунікативному процесі.

Морфологічні ознаки часток:

- частки не мають системи словозміни, чим протиставляються іменникам, прикметникам, дієсловам;

- частка як службова частина мови сформувалася на базі інших частин мови (самостійних і службових);

- окремі частки є засобом творення морфологічних форм наказового способу дієслів (хай, нехай), умовного способу дієслів (би, б);

- деякі частки переростають у префікси (не, ні, будь, казна, хтозна, чи, ані, аби – небога, ніхто, будь-хто, казна-що, хтозна-де, чимало, аніщо, абиде) та в суфікси (ся, небудь, бо, но, то, таки – взутися, куди-небудь, тож-бо, скажи-но; якби-то, все-таки);

- частки як слова протиставляються морфемам як частинам слова;

- частка як службова частина мови протиставляється всім самостійним і всім службовим частинам мови;

- частки можуть змінювати категоріальне значення і переходити в розряд інших частин мови – найчастіше в клас сполучників (пор. частки і, й, та, хоч і сполучники і, й, та, хоч та ін.).

Синтаксичні властивості частки:

- частки не бувають самостійними членами речення, але вони входять до складу членів речення разом із самостійними словами: Тільки вітер гуде в проводах!;

- окремі частки (ну, невже, еге, атож, добре, так) виконують функцію слів-речень у певних синтаксичних позиціях, напр.: Панич Льольо ставить гуральню! – Та ну? (М. Коцюбинський); Вродлива панночка скрізь може бути певна, що виграє – Невже? (Леся Українка);

- частка семантично поєднує (зв’язує) в реченні різнозначні члени речення, напр.: Я ж тобі казала; Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів (Т. Шевченко). У першому реченні частка ж семантично поєднує підмет я з додатком тобі, а в другому частка не семантично поєднує підмет півні з присудком співали, дієслово-присудок гомонів з обставиною місця ніде;

- надає всьому реченню або окремим його членам додаткового значення, напр.: Не щебече соловейко в лузі над водою (Т. Шевченко); Біле личко червоніє не довго... (Т. Шевченко);

- частки є одним із засобів актуального членування речень, тобто засобом виділення в реченні теми (відомої інформації) і реми (нової інформації), напр.: Я іду // не в школу; Іду в школу //не я; В школу я //не йду.

Як видно, категоріальним значенням, морфологічними ознаками і синтаксичними властивостями частки відрізняються від прийменників і сполучників.