Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Класифікація часток за функцією

Класифікацію часток за функцією розробив В. Виноградов. Він виділив серед них вісім розрядів: підсилювально-обмежувальні (або виділювальні), приєднувальні, означальні, вказівні, неозначні, кількісні, заперечні, модально-придієслівні. Пізніше цю класифікацію було вдосконалено. Автори “Русской граматики” виокремили шість функціональних груп: формотвірні, заперечні, запитальні, придієслівні, модальні, реплікові. Але й цей поділ виявився неперспективним.

Ці класифікації не мають єдиного логічного принципу поділу: формотвірні частки виділяються за граматичним принципом, реплікові – за формою організації мовлення, придієслівні – за частиномовною ознакою. Майже у всіх класифікаціях в окрему групу виділяють модальні частки, тоді як модальність є загальною ознакою частки як частини мови в цілому, а не окремих часток, бо кожна з них вносить у речення різні значення суб’єктивного ставлення до висловлюваної думки. Немає підстав виділяти так звані словотвірні частки (хто-небудь, куди-небудь; дехто, деінде; ніби, мовби; ніде, ніхто, нікуди), оскільки частка – це слово (лексична одиниця), а компоненти -небудь, де-, ні-, -би в наведених прикладах є частинами слів (морфами). Отже, виділяти в них словотвірні частки означає не розмежовувати поняття слова і морфа. Словотвірна функція є функцією морфів. Немає також підстав наділяти частку комунікативною функцією, притаманною процесу спілкування. Процес обміну думками, повідомлення думок не може бути реалізований словом, тим більше службовим. Слова (самостійні і службові) покликані формувати комунікативні одиниці – речення і текст.

Загальною функцією часток є зв’язок самостійних слів. Цим вона подібна до службових частин мови (прийменника, сполучника). Ця загальна функція реалізується конкретними функціями, якими частка відрізняється від інших службових слів і формується як службова частина мови. Такими функціями частки є:

- утворення морфологічних форм слів і форм речень з ірреальним значенням (спонукання, умовності, волевиявлення);

- формування заперечних, спонукальних, стверджувальних і запитальних конструкцій;

- виділення, уточнення, підсилення, актуалізація якоїсь частини семантики в реченні (висловлюванні);

- вираження емоційно-оцінних, вказівних та вірогіднісних відтінків значення.

За характером функції частки поділяються на дві групи: частки, що виражають граматичне значення, і частки, що виражають лексичне значення та його відтінки.

Відповідно до конкретних функцій в українській мові виділяють формотвірні, заперечні, стверджувальні, питальні, оклично-підсилювальні, підсилювальні, видільні, спонукальні, вірогідні, вказівні частки.

Формотвірні частки. Вони надають слову і реченню певної граматичної форми і тому називаються формотвірними. До них належать частки хай, нехай, давай, щоб, би (б).

Частки хай, нехай утворюють наказову форму дієслів 3-ї особи однини та множини і формують імперативні речення ірреального змісту, напр.: Нехай ні жар, ні холод не спинить вас (І. Франко); Хай сильніше гряне буря! (Максим Горький).

Частка давай (давайте) вживається при інфінітивах та дієсловах 1-ї особи однини і множини форми майбутнього часу, виражає заклик до спільної дії і формує імперативні речення, пом’якшуючи їх категоричність, напр.: Давайте провчимо вражого пана! (І. Нечуй-Левицький); Давай перестоїмо під оцим грибком (О. Гончар); Давайте вертатись! (А. Головко).

Частка щоб (щоби), надаючи реченню наказового значення, виражає побажання: їх ласка сироті щоб не снилась, не снилась ніколи (Т. Шевченко); Щоб ти був багатий, як земля; заперечення можливості чого-небудь: Щоб оце я, після такої праці випустив із рук свою здобич! (П. Куліш); Щоб отеє я потурала дочці у такому ділі? (М. Коцюбинський); застереження можливих негативних наслідків: Цур йому! Щоб ще по пиці не дав, бо він на те солдат (Г. Квітка-Основ’яненко); Щоб часом шкапина не забрела в плавні та не згоріла (М. Коцюбинський); наказ або прохання: Я такого слова щоб більш не чув від тебе (Марко Вовчок); Щоб на світанку ти був тут (Г. Тютюнник); Щоб я не бачив вас ніколи і коло своєї хати, не тільки в хаті (Панас Мирний).

Частка би (б) утворює дієслова умовного способу, надаючи реченню ірреального змісту: 3 ним забула б чорнобрива шляхи, піски, горе (Т. Шевченко); Я жив би двічі і помер би двічі, якби було нам два життя дано (М. Бажан). Вона може вживатися у значенні наказового способу і виражати побажання: Нехай би вже ліпше били (Леся Українка); Вам би милосердною сестрою бути (О. Гончар); ввічливе прохання, пропозицію: Чи не позичив би ти мені трохи грошей (М. Коцюбинський); Пождав би ти безмісячної ночі (Леся Українка).

Інколи до формотвірних, а то й словотвірних часток відносять -ся, -сь (купатися, нестись), будь-, -небудь, казна-, хтозна-, аби-, де-, не-, ні- та ін. Але це не частки мовлення, не окремі слова, а частини слів (морфи).

Заперечні частки. До заперечних належать частки не, ні, ані. Виражаючи заперечення, вони одночасно можуть набувати відтінків підсилення і виокремлення частини якоїсь семантики: Не вернеться чорнобривий та й не привітає, не розплете довгу косу, хустку не зав’яже, не на ліжко – в домовину сиротою ляже (Т. Шевченко).

Частка не може вживатися при всіх самостійних частинах мови. Вона заперечує зміст речення повністю або частково: А де ж дівся соловейко? Не питай, не знає (Т. Шевченко); Не дві ночі карі очі любо цілувала (Т. Шевченко).

При подвійному вживанні частки не у дієслівному складеному присудку речення набуває стверджувального значення: Він був кирпатенький такий, що я не міг не усміхнуться (В. Сосюра).

Заперечне значення частки не посилюється тоді, коли вона поєднує заперечний займенник або заперечний прислівник із дієсловом: Ніхто її не рятує (Т. Шевченко); Ніхто того не побачить, ніхто не спитає (Т. Шевченко); Петро стоїть коло неї, нічого не бачить (Т. Шевченко); Ніколи, братія, ніколи, з Дніпра укупі не п’ємо! (Т. Шевченко).

Заперечне значення частки не послаблюється, якщо вона:

- поєднує (зв’язує) дві однакові форми того ж слова: любить-не любить, сон не сон, готовий-не готовий;

- поєднує дві однакові форми спільнокореневого дієслова: дивишся не надивишся, дивуєшся не надивуєшся, милуєшся не намилуєшся;

- поєднує інфінітив і особову форму того самого дієслова: знать не знаю, бачить не бачив, чути не чув.

Частка ні виконує функцію заперечення: На вулиці ні душі; функцію підсилення заперечення: Ми не бачили ні душі; функцію сполучника при повторенні: Нема в нього ні оселі, ні саду, ні ставу (Т. Шевченко); функцію слова-речення: Ти йдеш? — Ні.

Експресивним варіантом заперечної частки ні є частка ані: Ні каліка, ані старий, ні мала дитина не остались (Т. Шевченко).

Частки не, ні можуть втрачати функції слова і переходити в префікси: небезпечний, небилиця, небога; нівідкіль, ніколи, нікчема, нінащо.

Стверджувальні частки. До стверджувальних належать частки так, авжеж, атож, аякже, еге, егеж, їй (у вигуках їй-бо, їй-богу, їй-право). Вони виконують функцію підтвердження реальності змісту висловлювання: Ніхто не має права... так, ніхто не має права його попрікнути (М. Коцюбинський); функцію слова-речення в певних комунікативних ситуаціях: Поїдеш на екскурсію? – Аякже. – А ти хочеш стати вчителькою? – Авжеж.

Давня стверджувальна частка їй перетворилася на префікс: їй-бо, їй-богу, їй-право.

Питальні частки. Питальними є частки чи (чи ж, чи не, та чи), хіба (хіба ж, та хіба), невже (невже ж, та невже), що за. Вони виконують функцію вираження питальності: Хіба ти не бачиш, хіба ти не чуєш людського плачу? (Т. Шевченко); Чи не покинуть нам, небого, вірші нікчемні віршувать? (Т. Шевченко); додаткову до питальності модальну функцію сумніву, здивування, непевності, заперечення: Чи то давнє яке лихо прокинулось в хаті? (Т. Шевченко); Чи ж винна голубка, що голуба любить? (Т. Шевченко); Що за жарти? Хіба забув Катерину? Хіба не пізнаєш? (Т. Шевченко).

Частки хіба, невже виконують функцію слова-речення в певній комунікативній ситуації: Завтра не буде занять! – Невже?; Чуєте, залізне путо бряжчить? – Хіба? (М. Стельмах).

Частка чи при повторенні, втрачаючи запитальну функцію, набуває функції сполучника: Чи то сиджу, чи то гуляю, все співаю (Т. Шевченко).

Оклично-підсилювальні частки. До цієї групи входять частки як, який, що за, що то за. Вони супроводжують окличну інтонацію речення і підсилюють значення висловлюваної думки чи окремого семантичного компонента, напр.: Як тяжко розлучатись з солодким ранішнім сном! (М. Рильський); Яка чума косила! А сила знову розцвіла (П. Тичина); Що за чудовий вид (І. Франко).

Підсилювальні частки. До них належать частки і, й, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же (ж), бо саме, якраз, десь, якось, куди, собі, тобі, воно, його та ін., які підсилюють зміст усього висловлювання або значення тих слів, які поєднуються часткою. Напр.: Як дівчата цілуються, як їх обнімають – я й досі не знаю і не знатиму (Т. Шевченко); Все я тобі пробачу, бо я ж тебе люблю (Леся Українка); Добре жити з родиною, а ще лучче з дружиною молодою (Т. Шевченко); Ти щасливий, та не дуже (Леся Українка); Я один, а їх аж триста (Леся Українка); З монастиря святого у золоті аж сяє, сам архімандрит виходжає (Т. Шевченко); А з неба місяць так і сяє (Т. Шевченко); Ходить він годину, ходить він і другу (Т. Шевченко); Отак ідучи попідтинню, я міркував собі йдучи (Т. Шевченко); Дивлюся: так буцім сова летить лугами, берегами (Т. Шевченко); Спи ж ти, малесенький, пізній бо час (Леся Українка).

Видільні частки. Частки навіть, тільки, лише, лиш, лишень, все, хоч, хоча б, уже (вже) тощо виконують у реченні видільну функцію. Напр.: Десь, колись в якійсь країні проживав поет нещасний, тільки мав талант до віршів (Леся Українка); Трудно навіть розказати, що за лихо сталось в краї (Леся Українка); Тільки ти один тепера можеш дать мені нараду! (Леся Українка); Вчора набігла хмарка, та лише покропила суху землю (М. Коцюбинський); Люблю пісні мойого краю, та не спинюсь на тім лишень (М. Рильський).

Спонукальні частки. Цю групу утворюють частки бодай, годі, ну, давай, на, нумо, лишень. Вони виражають бажання, прохання, наказ, вимогу, заборону, заклик до дії: Позбирає вона дітей за руки в коло і нумо вчити то одну, то другу гру (В. Кучер); Ну, як тобі сину? (М. Коцюбинський); Слухай, лишень, що я тобі скажу... (О. Гончар); На портфель, іди зараз у сільраду (О. Корнійчук); Ворожбит якийсь, та й годі (Леся Українка); Бодай тії вороги покопали до ноги (І. Нечуй-Левицький).

Вірогідні частки. До вірогідних належать частки буцім, мов, немов, немовби, немовбито, мабуть, ледве чи, мовляє, начеб, нібито, наче, неначе, ніби, навряд чи і ін. Вони виражають значення припущення, сумніву, невпевненості щодо вірогідності висловлюваного змісту, напр.: Під вербами вода була наче зеленаста (М. Коцюбинський); Ознак, то правда, начеб і немає (Леся Українка); Село неначе погоріло, неначе люди подуріли, німі на панщину ідуть (Т. Шевченко); В курній хаті стало ніби видніше (С. Чорнобривець); Оце ж я нібито маю в Італію їхать (Леся Українка).

Ці частки можуть вживатися і в функції сполучників, напр.: Мов водопаду рев, мов битви гул кривавий, так наші молоти гриміли раз у раз (І. Франко); І блідий місяць на ту пору з-за хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі то виринав, то потопав (Т. Шевченко); Дивлюся: так буцім сова летить лугами, берегами (Т. Шевченко).

Вказівні частки. Вказівними є частки ось, от, то, це, оце, он, онде, ото. Напр.: А онде під тином опухла дитина (Т. Шевченко); Он з-за гаю виглядає ставок, неначе полотно (Т. Шевченко); Ось приходить і другий підпасич – Грицько (Панас Мирний); От мурована церква з високою дзвіницею (Марко Вовчок); Невже ото все неправда! (О. Гончар); Оце ж садиба Вихорів (Г. Тютюнник); Це завтра свято військове у нас (Леся Українка); Хліб та вода – то казацька їда (Нар. творчість). Отже, виконуючи такі різноманітні функції, частки доповнюють і збагачують семантичний зміст тексту в процесі спілкування.

⇐ Предыдущая 1 234 Следующая ⇒