Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!

Організаційна структура НБУ

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 5Следующая ⇒

§ Центральний апарат Національного банку України

§ Керівництво

§ Управління розвитку банківського сектору - Група економічних радників Голови

§ Секретаріат Голови

§ Апарат Ради Національного банку України

§ Управління зв'язків з громадськістю та засобами масової інформації

§ Управління контролю ризиків

§ Департамент монетарної політики

§ Департамент бухгалтерського обліку

§ Редакція періодичних видань

§ Департамент готівково-грошового обігу

§ Департамент перевезення цінностей та організації інкасації

§ Департамент валютного регулювання

§ Генеральний департамент банківського нагляду

§ Департамент інформатизації

§ Фінансовий департамент

§ Юридичний департамент

§ Департамент персоналу

§ Департамент платіжних систем

§ Департамент аудиту

§ Управління діловодства

§ Департамент банківської безпеки

§ Департамент організації виробництва і господарської діяльності

§ Музей грошей

§ Управління методологічного та нормативно-організаційного забезпечення фінансового моніторингу

§ Управління аналізу банківських операцій

§ Управління контролю за виконанням кошторису

§ Генеральний економічний департамент

§ Структурні підрозділи Національного банку України

§ Відомча охорона

§ Центральна бібліотека

§ Навчальний центр Національному банку України

§ Центр наукових досліджень Національному банку України

§ Управління організації будівництва і реконструкції

§ Структурні одиниці Національного банку України

§ Операційне управління

§ Центральне сховище

§ Державна скарбниця України

§ Центральна розрахункова палата Національного банку України

§ Господарсько-експлуатаційне управління Національного банку України

§ Група управління проектами міжнародних кредитних ліній

§ Спеціалізовані підприємства Національного банку України

§ Навчальні заклади Національного банку України

§ Філії (територіальні управління) Національного банку України

§ Спеціалізовані підприємства Національного банку України

§ Фабрика банкнотного паперу Національного банку України

§ Банкнотно-монетний двір Національного банку України

§ Навчальні заклади Національного банку України

§ Львівський інститут банківської справи

§ Українська академія банківської справи (місто Суми)

§ Харківський інститут банківської справи

§ Черкаський інститут банківської справи

§ Інститут магістерської та післядипломної освіти Університету банківської справи НБУ (м.Київ)

17. Відповідно до ст. 23 Закону «Про Національний банк України» філії (територіальні управління) Національного банку не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від імені Національного банку в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій Національного банку визначаються Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку. Постановою Правління НБУ № 495 від 22 грудня 2000 р. було затверджено Положення про філії (територіальні управління) Національного банку України [2].
Якщо говорити про правові засади регулювання діяльності філій центрального банку, то необхідно включити до нормативно-правових актів, насамперед, Конституцію України, яка визначає конституційні засади діяльності НБУ (зокрема, ст. 99 Конституції закріплює основну функцію центрального банку держави — забезпечення стабільності грошової одиниці).
По-друге, це Закон «Про Національний банк України», який є статусним законом для організації діяльності територіальних управлінь центрального банку. Звичайно, сюди слід також віднести сукупність законів України, шо врегульовують загальні питання власності (зокрема, її об'єктів), здійснення підприємницької діяльності тощо. По-третє, правові засади діяльності філій врегульовуються нормативно-правовими актами самого Національного банку України, в тому числі й вищезгаданим Положенням про філії (територіальні управління).
Філії НБУ вирішують питання, що належать до їх компетенції, на засадах єдності та централізації в здійсненні грошово-кредитної та валютної політики, банківського нагляду, бухгалтерського обліку і розрахункових операцій, при складанні фінансової та статистичної звітності тощо.

18. керівні органи Національного банку – Рада Національного банку України та Правління Національного банку України — колегіальне обговорюють питання, віднесені законом до їх компетенції, та видають відповідні нормативні акти (постанови, правила).
Основним структурним підрозділом у центральному апараті НБУ – є функціональні департаменти з основних напрямів діяльності банку.
Департаменти організовують роботу з питань грошово-кредитної політики, готівково-грошового обігу, банківського регулювання і нагляду, валютних операцій, здійснення розрахунків, бухгалтерського обліку, звітності, персоналу, фінансів тощо. В складі департаментів створено управління і відділи.
Структурні підрозділи (департаменти) Національного банку та положення про них затверджуються Правлінням Національного банку України. Директори департаментів Національного банку призначаються та звільняються з посади Головою Національного банку відповідно до законодавства України про працю.
До складу департаментів Національного банку входять кваліфіковані спеціалісти, що мають значний практичний досвід і відповідну наукову підготовку.

Організація роботи НБУ підпорядкована виконанню покладених на нього функцій та його ролі в реалізації економічної політики держави. Очолює Національний банк України Голова, який відповідно до Конституції України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на 5 років.
У разі незатвердження Верховною Радою України кандидатури, запропонованої Президентом України, питання керівництва Національним банком, а також порядок внесення нової кандидатури регулюються Законом України “Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за, згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України”. Одна кандидатура може вноситись не більше двох разів.
Голова Національного банку звільняється з посади Верховною Радою України за поданням Президента України прийняттям відповідної постанови у разі:
1) закінчення строку повноважень;
2) набуття законної сили обвинувальним вироком суду у скоєнні кримінального злочину;
3) заяви про відставку за політичними або особистими причинами, поданої у письмовому вигляді та прийнятої Президентом України;
4) смерті або на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або визнання безвісти відсутньою;
5) припинення громадянства або виїзду за межі України на постійне місце проживання;
6) за поданням Президента України в межах його конституційних повноважень.
У ст. 19 Закону України “Про Національний банк України” визначаються повноваження та обов’язки Голови Національного банку, а саме:
1) керує діяльністю Національного банку;
2) діє від імені Національного банку і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади; з банками; фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами й організаціями;

19. Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст.99 Конституції України, де зазначено: "Грошовою одиницєю України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України". З моменту введення національної грошової одиниці відповідно до конституційних норм вона стає не лише фінансово-економічним, а й політичним фактором. Адже національна грошова одиниця - це ознака економічного і політичного потенціалу держави її незалежності.

Статус Національного банку України визначається насамперед Конституцією України та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 року. Національному банку присвячено розділ ІІ даного Закону.

Згідно зі ст.99 Конституції «забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України»

За ст. 8 Закону «Про банки і банківську систему» НБУ є:

центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу,кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;
емісійним центром;
валютним органом;
органом банківського нагляду;
банком банків;
державним банком;
організатором міжбанківських розрахунків.

НБУ належить виключне введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків. Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового обігу на території України. Він встановлює правила введення в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає порядок ведення косових операцій для банків, підприємств та організацій.

Чинне законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насамперед належить визначення та проведення грошово-кредитної політики відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної прогнрами економічного розвитку.

Виконуючи функцію "банку банків", НБУ виступає в ролі кредитора останньої інстанції, здійснює кредитування і рефінансування банків з метою підтримки їх ліквідності шляхом надання ломбардних кредитів, стабілізаційних кредитів, проведення операцій РЕПО.

Як орган банківського регулювання і нагляду НБУ здійснює державну реєстрацію і ліцензування банків, визначає правила, що регламентують їх діяльність, у вигляді інструкцій, положень, рекомендацій, визначає принципи і стандарти ведення бухгалтерського обліку та звітності в банках. З метою забезпечення фінансової надійності банків НБУ втановлює для них обов’язкові економічні нормативи, що регламентують капітальну базу банків, їх ліквідну позицію, кредитний ризик інвестування і ризик відкритої валюної позиції. Нагляд за банками НБУ та його установи здійснюють двома методами: безвиїздний нагляд; виїздне інспектування банків. У разі порушення законів чи інших нормативних актів Національний банк оже застосувати до комерційних банків заходи впливу, адекватні допущеному порушенню - аж до реорганізації або ліквідації банку.

Функція НБУ як банку держави полягає в тому, що він зберігає кошти державного бюджету України та позабюджетних фондів, здійснює розрахункове обслуговування центральних органів влади, веде рахунки Державного казначейства, бере участь в обслуговуванні державного боргу шляхом розміщення державних цінних паперів, їх погашення та виплати доходу за ними. НБУ виконує роль фінансового уряду.

Як головний орган валютного регулювання і контролю НБУ видає нормативні акти щодо ведення валютних операцій, визначає структуру валютного ринку України та організовує торгівлю валютними цінностями, здійснює контроль за діяльністю банків та інших установ на валютному ринку. З метою забезпечення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної грошової одиниці НБУ проводить дисконтну та девізну валютну політику і застосовує в необхідних випадках валютні обмеження. Згідно з основними засадами грошово-кредитної політики НБУ здійснює формування золотовалютних резервів і управляє резервами, складає платіжний баланс, здійснює його аналіз і прогнозування.

НБУ забезпечує безперебійну роботу платіжної системи, встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб, відіграє роль у процесі створення та впровадження системи електронних платежів (СЕП).

Одна із важливих функцій НБУ - представляти інтереси України у взаємовідносинах із центральними банками інших держав, з міжнародними фінансовими органзаціями. НБУ тісно спвробітничає з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку, Банком міжнародних розрахунків у Базелі, центральними банками Німеччини, Нідерландів, Австрії, Великобританії, Франції, Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Фінляндії, США, а також із пповідними банками Західної Європи та США з питань монетарної політики, організації банківського нагляду, банківської статистики, складання платіжного балансу, впровадження прийнятих у міжнародній практиці системи розрахунків та міжнародних стандарстів бухгалтерського обліку, має кореспондентські відносини з понад 40 іноземними банками.

НБУ - інформаійно-аналітичний і статистичний центр грошово-кредитної системи. Він має право безоплатно одержувати інформацію від банків, органів державної влади та суб’єктів господарювання усіх форм власності. Має офіційні видання "Бюллетень НБУ", "Платіжний баланс України", "Вісник НБУ" та різні звіти НБУ. У листопаді 1998 р. відкрито сторінку в марежі Інтернет українською мовою, з травня 1999 р. - англійською.

Згідно статті 6 Закону «Про банки і банківську діяльність» «Національний банк України (…) є власністю України, юридичною особою. Його статут затверджується Президією Верховної Ради України». НБУ є підзвітним Верховній Раді. У відповідності до ст. 93 Конституції України та ст. 7 вищезгаданого Закону НБУ має право законодавчої ініціативи.

Ст.85,п.18 Конституції України відносить до повноважень Верховної Ради України «призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України».

НБУ взаємодіє з Кабінетом міністрів України з питань грошово-кредитної політики, сприяє реалізації економічних програм уряду, якщо це не суперечить забезпеченню стабільності валюти України.

Національний банк і Уряд України проводять взаємні консультації щодо дій, які ними плануються, з питань термінів випуску цінних паперів, погашення державного боргу з урахуванням їх впливу на стан банківської системи, а також приіоритетів єдиної державної грошово-кредитної політики.

20. Під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк. Часто її називають монетарною, чи грошовою, політикою.
В економічній літературі є кілька тлумачень грошово-кредитної політики. суть грошово-кредитної політики зводиться до одного з можливих варіантів розвитку регулятивного процесу, коли за тактичну ціль політики вибирається стабілізація валютного курсу. Всі інші можливі варіанти його розвитку залишаються поза увагою, що істотно збіднює механізм та результативність грошово-кредитної політики.

монетарна політика по суті є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною, структурною політикою. За механізмом дії та характером впливу на реальну економіку вона найбільш чітко вписується в конюнктурну політику (рис. 1.2).

Головним завданням конюнктурної політики є забезпечення рівномірного розвитку економіки через згладжування коливань у конюнктурних процесах із метою досягнення загальноекономічної рівноваги.

21. До інших методів відносять установлення кредитних обмежень, лімітування рівня процентних ставок по депозитах і кредитам комерційних банків, портфельні обмеження й ін.

На початкових етапах переходу до ринкових відносин найбільше результативними є прямі методи втручання центрального банку в грошово-кредитну сферу. В міру розвитку ринкових відносин спостерігається перехід до ринкового (непрямого) методу регулювання грошової маси, і насамперед - до операцій на відкритому ринку і зміни рівня процентних ставок.

Основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики НБУ є (рис. 10.2):

1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2) процентна політика - регулювання центральним банком попиту та пропозиції на грошові кошти як через зміну процентних ставок за своїми операціями, так і шляхом рекомендацій щодо встановлення процентних ставок за активними та пасивними операціями банків з метою впливу на процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій;

3) рефінансування комерційних банків;

4) управління золотовалютними резервами - здійснення валютних інтервенцій шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні;

5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

6) регулювання імпорту та експорту капіталу;

7) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Спочатку здійснювалась ця необдумана кредитна політика переважно адміністративними методами, що були характерні адміністративній системі. Це пільгове кредитування, пряме втручання в систему ціноутворення, дефіцитне фінансування тощо. Другий етап у формуванні й розробці грошово-кредитної політики НБУ почався вже у кінці 1993 р. З приходом до керівництва центрального банку В.А. Ющенка ця політика почала формуватись на засадах антиінфляційної монетарної політики, в якій акцент було зроблено на рестрекційний метод.

22. До примусових заходів впливу належать:

підвищення норми обов'язкових резервів;

відкликання ліцензії на здійснення окремих або всіх
банківських операцій;

усунення керівництва комерційного банку або уста
нови комерційного банку від управління;

призначення тимчасової адміністрації для управ
ління комерційним банком або установою комерційного
банку;

стягнення за рішенням суду (арбітражного суду)
штрафу в розмірі неправомірно одержаного доходу;

ліквідація комерційного банку та виключення його з
Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та
інших фінансово-кредитних установ.Санкція у вигляді обмеження проведення низки операцій буде застосовуватися до банку, який порушив ліміт десять чи більше днів поспіль. Стягнення штрафу здійснюється у претензійно-позовному порядку. У разі збиткової діяльності комерційного банку або переведення його в режим фінансового оздоровлення до нього може не застосовуватися такий захід впливу, як стягнення штрафу в розмірі неправомірно отриманого доходу, а застосовуються інші заходи впливу.

Рішення про примусову ліквідацію комерційного банку може бути прийнято у разі допущення ним порушень, вказаних у ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність». При цьому відкликається ліцензія на право здійснення всіх банківських операцій, призначається ліквідатор (ліквідаційна комісія), а також припиняються повноваження Правління (Ради директорів), Ради банку і загальних зборів комерційного банку. Регіональним управлінням Національного банку України, в якому відкритий кореспондентський рахунок такого банку, не пізніше наступного дня після прийняття відповідного рішення припиняються всі активні операції за кореспондентськими (субкореспондентськими) рахунками як у національній, так і в іноземній валютах.

Ліквідатор приступає до виконання обов'язків відразу після прийняття постанови про ліквідацію комерційного банку.

Ліквідатором не може бути юридична особа, яка є кредитором чи акціонером (учасником) банку, що ліквідується або є стороною у судовій справі за участю банку, що ліквідується.

Ліквідатор не мас права:

23. Правовий статус центральних банків характеризується такими основними чинниками:
- рівнем нормативно-правового закріплення;
- ступенем самостійності (незалежності) в системі органів державної влади;
- характером взаємовідносин з іншими банками та фінансово-кредитними установами. Правовий статус Національного банку України визначений, в першу чергу, Конституцією України та Законом України “Про Національний банк України”. БАНК-установа, що займається грошовими операціями (готівковими й безготівковими), а також здійснює фінансове посередництво при нагромадженні депозитів, наданні кредитів.

Визначальним елементом правового статусу Національного банку України є положення, закріплене у ст. 2 Закону про НБУ: Національний банк України є особливим центральним органом державного управління. Використання законодавцем терміна "особливий центральний орган державного управління" при характеристиці Національного банку України є універсальним підходом за двома підставами. ст. 6 Конституції України щодо здійснення державної влади в України на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, Національний банк України не входить до жодної з гілок влади, що виступає важливою гарантією його незалежності від органів державної влади. Особливості взаємовідносин Національного банку України з Кабінетом Міністрів України викладено у ст. 52 Закону про НБУ, яка закріплює такі їх форми:

- Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку;

Відповідно до ст. 54 Закону про НБУ, Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Наявність цієї норми в указаному законі відповідає тенденціям світової практики законодавчого регулювання відносин центрального банку і уряду з приводу залучення коштів Центробанку для фінансування бюджетних видатків.

24. За формою власності розрізняють акціонерні, неакціонерні, кооперативні, муніципальні, комунальні, державні та змішані, міждержавні (міжнародні) банки.
За терміном надання кредитів – банки короткострокового, середньо- та довгострокового кредитування.
За національною належністю – національні та іноземні банки.
За функціями та характером діяльності виділяють депозитні, універсальні та спеціалізовані банківські установи.
Акціонерні банки організовуються у формі акціонерних компаній.. В сучасних умовах акціонерна форма є головною формою організації банків у промислове розвинутих країнах.
Неакціонерні банки знаходяться у власності партнерів або індивідуальних осіб.
Кооперативні банки – кредитно-фінансові інститути, що створюються товаровиробниками на ділових засадах для задоволення взаємних потреб; виникли в першій половині XIX століття. Їх поява була обумовлена прагненням дрібних виробників (ремісників, селян) звільнитися від кабального лихварського кредиту, до якого вони були вимушені звертатися внаслідок недоступності банківського кредиту. Кооперативні банки створювалися на умовах добровільного об'єднання грошових коштів фізичних та юридичних осіб. Основне завдання їх діяльності – надання кредитів та здійснення інших банківських операцій на пільгових умовах для членів банку. Широкого розвитку вони набули в Німеччині, Великобританії, Франції, Італії, США, Японії та інших країнах. За обсягом операцій вони схожі з комерційними банками.
Муніципальні банки – різновид ощадних установ, першочергова діяльність яких зводилась до залучення заощаджень населення і виконання функцій скарбника муніципалітету. В сучасних умовах вони здійснюють практично всі види банківських операцій, а роль муніципалітетів зводиться до гарантії їх зобов'язань і призначення керівних органів. Найбільшого розповсюдження муніципальні банки набули в Німеччині, де на їх долю припадає близько 40 % балансу кредитної системи країни.
Комунальні банки – спеціалізовані кредитні установи, призначені для кредитування та фінансування житлового і комунального господарства. Більша частина їх акцій належить місцевим органам влади.
Державні банки представляють собою кредитні установи, що знаходяться у власності держави. Їх праобрази існували ще в Стародавньому Римі, Вавилоні, Єгипті. В Європі вони з'явилися в ХVІ - ХVII ст. Найбільшого розвитку державні банки набули в умовах державно-монополістичного капіталізму в зв'язку з посиленням тенденції до усуспільнення виробництва. Вони виникали в результаті націоналізації кредитних установ, а також шляхом створення державних кредитних інститутів. Існують три види державних банків: центральні, комерційні банки, спеціальні кредитні установи.
Змішані банки – банки за участю державного і приватного капіталу.
Міждержавні (міжнародні) банки – міжнародні кредитні організації, створені на основі міждержавних договорів з метою регулювання валютних і кредитно-фінансових відносин.

25. Банк також слід розглядати як підприємство особливого виду. Тобто, якщо в діяльності звичайного підприємства гроші виконують роль засобу платежу, то в банківській діяльності самі гроші виконують роль товару. Ця особливість банківського підприємства робить його настільки своєрідним, що вона об'єктивно потребує спеціального правового регулювання, яке відрізняється від загального законодавства про підприємства.

Комерційні банки здійснюють такі три основні групи уводі

1) суто банківські операції;

2) обслуговуючі операції;

3) небанківські угоди, не заборонені законодавством, але не включені у другу групу (наприклад, заснування інших підприємств та організацій).

У сучасній теорії банківської справи під час характеристики банківських угод, як правило, застосовується поділ банківських операцій на три групи:

1. Активні операції — спрямовані на використання ресурсів банку (наприклад, надання кредитів, здійснення лізингових операцій).

2. Пасивні операції — спрямовані на залучення коштів. Власний капітал банку, наявний під час його утворення, становить незначну частину його ресурсів. Головна частина — депозити клієнтів. Депозити поділяються на поточні (гроші видаються на вимогу вкладника у будь-який час) і строкові (гроші можуть бути зняті з рахунків лише через установлений строк).

3. Комісійні операції — це посередницька діяльність банку: обслуговування платежів клієнтів, отримання грошей за борговими зобов'язаннями (векселями, чеками), за дорученням своїх клієнтів, інкасація, зберігання валютних цінностей та цінних паперів тощо.

Банківська діяльність може мати лише професійний характер і є виключною. Водночас її слід розглядати як підприємницьку діяльність, що має певну специфіку і певні, притаманні лише їй, особливі риси. Враховуючи те, що банки є суб'єктами підприємницької діяльності, вони підпадають під діяння загальних правових принципів, що визначають статус суб'єкта підприємницької діяльності, в т. ч. установлених Конституцією України, Цивільним кодексом України, законами України, "Про господарські товариства", "Про власність" тощо.

26. Порядок та вимоги до реєстрації

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, офшорних компаній і банків.

Мінімальний розмір статутного фонду складає:

· для банків з національним капіталом - не менше 1 млн євро;

· для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше 50%, - не менше 5 млн євро; якщо частка іноземного капіталу 50% і більше, - не менше 10 млн євро;

· якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10% і більше, мінімальний розмір статутного фонду має бути не менше 3 млн євро.

Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку.

Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комерційного банку здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).

Для створення комерційного банку створюється ініціативна група із засновників або інших осіб. Ця група бере на себе вирішення всіх питань, пов'язаних зі створенням банку.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття такого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір.

До моменту реєстрації комерційного банку статутний фонд повинен бути сплачений: для банків відкритого типу - в розмірі 30%, закритого типу - 50%. Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тимчасового рахунку комерційного банку на кореспондентський рахунок.

У разі відмови в реєстрації банку кошти з тимчасового рахунку повертаються засновникам банку у тижневий строк за їх заявою.

засновників подає до регіонального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

· заяву про реєстрацію;

· установчий договір;

· статут банку;

· протокол установчих зборів;

· економічне обгрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат та прибутку банку на кінець першого року його діяльності;

· висновок аудиторської організації про фінансовий стан і платоспроможність засновників банку;

· бухгалтерську і фінансову звітність акціонерів;

· документи про наявність професійно придатних перших керівних осіб банку;

· копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію (100 неоподатковуваних мінімумів);

· копію звіту про проведення відкритої передплати на акції;

· угоду про надання приміщення для розміщення банку (оренда не менше ніж на п'ять років);

· установчі документи засновників, учасників банку;

· копію свідоцтва про державну реєстрацію засновників;

· копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного комерційного банку.

27. Відкриття філій, представництв та відділень комерційних банків
Філії банків відкриваються за згодою Національного банку України, яка надається на підставі таких документів:
1) клопотання банку про відкриття філії із зазначенням місце знаходження та основних видів діяльності філії;
2) рішення спостережної ради банку про відкриття філій;
3) положення про філію, затвердженого спостережною радою банку;
4) інформації про керівника та головного бухгалтера філії.
Національний банк України перевіряє відповідність приміщення і обладнання філії вимогам, встановленим Національним банком України. Звертаємо увагу, що зазначену перевірку Національний банк України здійснює на місці, тобто, застосовує такий метод банківського нагляду, як інспектування.
Реєстрація філій банку здійснюється Національним банком України протягом одного місяця з моменту надання усіх необхідних документів шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.
Банки зобов'язані надавати інформацію Національному банку України про відкриття представництва, яка вноситься до Державного реєстру банків.
Для внесення до Державного реєстру банків інформації про відкриття представництва банк подає до територіального управління Національного банку за місцезнаходженням банку такі документи:
1) клопотання банку про реєстрацію представництва із зазначенням його внутрішньобанківського реєстраційного коду;
2) копію протоколу (або витяг з протоколу) компетентного органу банку, засвідчений відбитком печатки банку, про відкриття представництва, що прийняте не раніше ніж за три місяці до часу подання клопотання;
3) положення про представництво, затверджене компетентним органом банку та підписане головою правління (ради директорів) у чотирьох примірниках;
4) копію довіреності керівнику представництва, засвідчену відбитком печатки банку, на здійснення представницьких функцій від імені банку.
Територіальне управління Національного банку відмовляє в реєстрації представництва банку, якщо банк значно недокапіталі-зований або критично недокапіталізований.
Реєстрація представництва банку здійснюється протягом десяти робочих днів із дня отримання територіальним управлінням Національного банку за місцезнаходженням банку всіх необхідних документів.
Представництво вважається зареєстрованим після внесення відповідного запису до Державного реєстру банків. Про здійснення запису щодо реєстрації представництва Генеральний департамент банківського нагляду повідомляє листом територіальне управління Національного банку за місцезнаходженням представництва, територіальне управління Національного банку і банк з доданням положення про представництво з реєстраційним номером, яке засвідчене підписом директора Департаменту реєстрації та ліцензування банків.

Банківська ліцензія — документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених Законом, на підставі якого банки мають право здійснювати банківську діяльність.

Особливості видачі банківській корпорації
банківської ліцензії, письмового дозволу та
ліцензій на виконання окремих операцій

Клієнтами банківської корпорації можуть бути банки та інші фінансові установи. Вимоги Національного банку щодо видачі банківській корпорації банківської ліцензії встановлено на рівні загальних вимог для банків. Згідно з банківською ліцензією банківська корпорація обслуговує банки та інші фінансові установи й не має права обслуговувати інших юридичних і фізичних осіб.

Письмовий дозвіл видається банківській корпорації лише на ті операції, які вона має право виконувати відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та на які їй передано повноваження від банків, що увійшли до банківської корпорації, оформлені відповідно до чинного законодавства України. Письмовий дозвіл видається банківській корпорації виходячи з розміру регулятивного капіталу самої банківської корпорації за умови дотримання нею вимог Положення. Згідно з письмовим дозволом банківська корпорація обслуговує банки та інші фінансові установи й не має права обслуговувати інших юридичних і фізичних осіб.

Банківська корпорація за умови отримання банківської ліцензії та письмового дозволу на відповідні операції має право виконувати окремі операції у межах показників економічних нормативів та інших обмежень, установлених чинними законодавчими актами України та нормативно-правовими актами Національного банку, розрахунок яких здійснюється на базі зведеного (консолідованого) регулятивного капіталу банків — учасників банківської корпорації, та за умови отримання від банків-учасників відповідних повноважень, а також від Національного банку ліцензії на виконання окремої операції. Ліцензія Національного банку на виконання окремої операції видається банківській корпорації виключно під конкретний договір щодо проведення такої операції.

Банківська корпорація для отримання ліцензії на виконання окремої операції подає територіальному управлінню за її місцезнаходженням такі документи:

клопотання банківської корпорації про видачу ліцензії на виконання окремої операції за підписом голови правління банківської корпорації (форма клопотання аналогічна формі, наведеній у додатку 3, з урахуванням вимог цього підпункту);

докладний опис операції, яку планує виконувати банківська корпорація;

економічне обґрунтування доцільності виконання цієї операції (техніко-економічне обґрунтування);

проекти документів/угод, згідно з якими буде виконана ця операція;

розрахунок прибутковості за певною операцією на період її виконання за підписом голови правління і головного бухгалтера;

розрахунок зведеного (консолідованого) балансу банків — учасників банківської корпорації на дату звернення до Національного банку;

розрахунок зведеного (консолідованого) регулятивного капіталу банків — учасників банківської корпорації на дату звернення до Національного банку;

розрахунок економічних нормативів на базі зведеного (консолідованого) регулятивного капіталу банків — учасників банківської корпорації на дату звернення до Національного банку;

економічне обґрунтування прогнозних показників розрахунку балансового звіту та розрахунку звіту про фінансовий результат (опис джерел залучення та спрямування коштів, фінансових результатів діяльності, формування фондів та резервів у розмірах, потрібних для покриття можливих збитків, прогнозний розрахунок показників економічних нормативів на базі зведеного (консолідованого) регулятивного капіталу).

При отриманні від банку пакета документів та інформації територіальне управління розглядає їх та перевіряє наявність усіх документів. У разі відсутності хоча б одного з документів територіальне управління протягом трьох днів із часу отримання документів повинно повернути банку пакет документів із супровідним листом з обґрунтуванням причин його повернення.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повного пакета документів територіальне управління розглядає його щодо дотримання банком умов, перевіряє достовірність інформації, викладеної у поданих документах, та (у разі потреби) проводить співбесіду з керівними особами. За результатами розгляду пакета документів територіальне управління готує висновок 6) про дотримання банком вимог, готовність банку до здійснення операцій, зазначених у плані (бізнес-плані), а також обґрунтовані пропозиції щодо можливості видачі банку банківської ліцензії, письмового дозволу, ліцензій на виконання окремих операцій.

За якість, достовірність викладеної у висновку інформації та її відповідність вимогам цього Положення й інших нормативно-правових актів Національного банку, своєчасність його підготовки, персональну відповідальність несе керівник територіального управління.

У разі позитивного рішення після розгляду пакета документів банку на отримання банківської ліцензії, письмового дозволу та ліцензій на виконання окремих операцій, але не пізніше двотижневого строку з дня його отримання територіальне управління разом із своїм висновком та клопотанням банку надсилає пакет документів поштою Генеральному департаменту банківського нагляду Національного банку. У разі негативного рішення територіальне управління надсилає банку письмову відмову із зазначенням причин та повертає пакет документів.

29Згідно Закону України “Про банки і банківську діяльність” у випадку, коли стан комерційного банку загрожує інтересам вкладників, кредиторів і акціонерів, перешкод антимонопольним діям, а також у випадку надання банком недостовірної звітності в НБУ останній має право усувати керівництво суб'єкта банківської діяльності від управління і призначати тимчасову адміністрацію для управління банком на період фінансового оздоровлення.

Усунення керівництва комерційного банку від управління та призначення тимчасової адміністрації здійснюється, якщо фінансова криза банку є прямим наслідком особистих дій його менеджменту.

Метою діяльності тимчасової адміністрації та головним її завданням є приведення справ комерційного банку у відповідність до чинного законодавства, відновлення платоспроможності, забезпечення усунення виявлених порушень, причин і умов, які призвели до погіршення фінансового стану, і здійснення інших заходів щодо санації комерційного банку.

Тимчасова адміністрація перевіряє договірну, бухгалтерську, звітну, касову і канцелярську документацію, матеріали Правління та ревізійної комісії щодо справ банку, а також перевіряє у присутності члена Правління комерційного банку касу та інші цінності банку. Керівник тимчасової адміністрації виконує обов'язки керівника комерційного банку, а в разі потреби організовує комплексну перевірку діяльності комерційного банку і звірку фінансової звітності з реальним станом справ силами тимчасової адміністрації, із залученням зовнішнього аудиту.

30. реорганізації та реструктуризації банків з метою забезпечення їх стабільного функціонування в інтересах економіки й суспільства.

Реорганізація та реструктуризація банків здійснюється згідно з Законами України "Про банки і банківську діяльність**, "Про Національний банк України", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", іншими законодавчими актами України.

Порядок здійснення процедур реорганізації та реструктуризації банків визначено Національним банком України. "Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства" визначає підстави і порядок застосування Національним банком до банків заходів впливу за порушення банківського законодавства, в тому числі процедур реорганізації та реструктуризації банків. "Положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників" визначає порядок надання Національним банком України дозволу на добровільну реорганізацію банку за рішенням його власників і затвердження плану реорганізації, особливості погодження статутів банків-правонаступників, видачі їм банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій, унесення відповідних записів до Державного реєстру банків у зв'язку з реорганізацією банків.

Метою проведення реорганізації та реструктуризації банків є поліпшення фінансового стану банку (зокрема, забезпечення достатності капіталу, підвищення платоспроможності, ліквідності, дохідності, поліпшення структури активів та зобов'язань) та усунення порушень, причин та умов, що призвели до погіршення фінансового стану.

Основними принципами реорганізації та реструктуризації банків є такі:

— пріоритетність інтересів вкладників і кредиторів, держави і банківської системи в цілому над інтересами окремого банку;

— створення в результаті реорганізації, реструктуризації надійного, фінансово стабільного банку;

— забезпечення безперервної роботи банку під час реорганізації, реструктуризації;

— збереження комерційної та банківської таємниць.

Банк-правонаступник, а також банк, до якого застосована процедура реструктуризації, повинні виконувати вимоги Національного банку щодо формування капіталу банку, дотримуватися економічних нормативів, лімітів відкритої валютної позиції та норм обов'язкового резервування, не мати збитків, і їх фінансове становище не повинно загрожувати інтересам вкладників і кредиторів.

Банки, що перебувають в стадії реорганізації, реструктуризації, до закінчення процедури реорганізації, реструктуризації надають звітність згідно з установленим порядком.

31.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження:

1) приймає до свого відання майно банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження;

2) виконує функції з управління та розпорядження майном банку;

3) здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з законодавством;

3-1) має право відчужувати активи та/або зобов'язання банку; { Частину першу статті 92 доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом N 1617-VI від 24.07.2009 }

4) виконує повноваження органів управління банку;

5) очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу;

6) пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банку, у тому числі через судові органи;

7) має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку, який відшкодовується в першу чергу згідно зі статтею 95 цього Закону за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банку;

8) з дня відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банку про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю;

9) заявляє в установленому законодавством порядку заперечення по заявлених до банку вимогах кредиторів;

10) заявляє відмову від виконання договорів та в установленому законодавством порядку розриває їх;

11) вживає заходів, спрямованих на виявлення та повернення майна банку, що знаходиться у третіх осіб;

12) передає у встановленому порядку на зберігання документи банку, які відповідно до нормативно-правових актів підлягають обов'язковому зберіганню;

13) вживає заходів, які, на його думку, дадуть можливість отримати максимальну виручку від продажу активів у найкоротший строк;

14) реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів;

15) повідомляє про своє призначення державний орган з питань банкрутства в десятиденний строк з дня прийняття рішення та надає державному органу з питань банкрутства інформацію для ведення єдиної бази даних щодо підприємств-банкрутів;

16) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Ліквідатор при прийнятті рішень про відчуження активів та/або зобов'язань банку зобов'язаний забезпечити пріоритетність захисту інтересів кредиторів банку відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 96 цього Закону.

Ліквідатор приймає рішення про отримання та відчуження активів та/або зобов'язань без повідомлення та отримання згоди акціонерів, боржників, кредиторів банку.

Особа, яка є стороною договору про передачу активів та/або зобов'язань банку, під час здійснення ліквідаційної процедури банку звільняється від сплати будь-яких платежів, пов'язаних із відчуженням/отриманням таких активів та/або зобов'язань, за внесення змін до державних реєстрів та плати за послуги, що надаються державними органами.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника банку. Протягом трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України.

При виконанні своїх обов'язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника Національного банку України. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством. Правоохоронні органи зобов'язані надавати допомогу ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення.
Подробнее: http://kodeksy.com.ua/pro_banki_i_bankivs_ku_diyal_nist/statja-92.htm

32. Згідно з положеннями законів України «Про господарські товариства» та «Про банки і банківську діяльність» структура управління кооперативними, пайовими та акціонерними банками з недержавною формою власності є такою:

Структура управління державним банком має свою специфіку. Держава реалізує свої права власника також через органи управління і контролю. Однак вища управлінська ланка державного банку суміщає функції вищого органу управління та спостережного органу. Структура управління державним банком є такою:

Вищим органом управління державного банку є наглядова рада, діяльність якої визначається відповідним положенням, затвердженим на її засіданні, а повноваження визначені Законом України «Про банки і банківську діяльність»

Вищий орган управління будь-якого банку реалізує свої завдання та функції безпосередньо через виконавчі та контрольні органи, які повністю йому підзвітні.

Виконавчим органом управління банків недержавної форми власності є правління (рада директорів). Правління банку (рада директорів) діє на основі затвердженого загальними зборами учасників чи спостережною радою банку положення і вирішує всі питання поточної діяльності, які не належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Роботою правління керує голова правління, який обирається чи призначається згідно зі статутом банку. Голова правління банку не може бути одночасно головою загальних зборів учасників.

Виконавчим органом державного банку є правління, повноваження якого визначаються статутом. Кандидатури голови та членів правління державного банку обов’язково узгоджуються з Національним банком України.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійна комісія, склад якої затверджується загальними зборами учасників. Персональний та кількісний склад ревізійної комісії державного банку визначається наглядовою радою. Члени ревізійної комісії обираються зі складу учасників банку або їх представників за винятком працівників банку. Повноваження ревізійної комісії затверджуються статутом, а порядок її роботи визначається положенням, затвердженим вищим органом управління банку. Засідання комісії повинні проводитись за необхідності, але не рідше одного разу на рік.

33. Усі банки незалежно від форми власності, величини капіталу та спеціалізації виконують:

— операції зі залучення тимчасово вільних грошових коштів у депозити (депозитні операції);

— операції, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням клієнтів (розрахункові та касові операції);

— операції з кредитного обслуговування клієнтів (кредитні операції).

Зазвичай, коло операцій, що їх виконують банки, значно ширше, але саме ці операції є обов'язковими і належать до суто банківських операцій. Згідно зі ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", здійснювати їх у сукупності мають право тільки юридичні особи, які мають банківську ліцензію. Саме тому їх називають базовими операціями банків.

1. Залежно до специфіки банківської діяльності:

а) специфічні банківські операції (традиційні);

б) неспецифічні банківські операції (нетрадиційні).

2. Залежно до плати за надані операції І послуги:

а) платні;

б) неплатні.

3. Залежно від порядку формування і розміщення фінансових ресурсів банку:

а) активні;

б) пасивні.

4. Залежно від суб'єктів, яким надаються банківські операції:

а) для юридичних осіб;

б) для фізичних осіб.

5. Залежно від руху матеріальних продуктів:

а) пов'язані з рухом матеріального продукту;

б) чисті банківські операції.

Традиційні банківські операції поділяють на три типи виконуваних операцій:

1) депозитні;

2) кредитні;

3) касово-розрахункові.

⇐ Предыдущая 1 234 5 Следующая ⇒