 |
Andrias Scheuchzeri
|
|
|
|
Людська доскіпливість не має меж. Людям було не досить того, що професор Дж. В. Гопкінс із Ієльського університету, найбільший у ті часи авторитет у науці про земноводних, оголосив ті загадкові створіння ненауковою бреднею й чистісінькою вигадкою; в науковій пресі й у газетах почали дедалі частіше публікуватися повідомлення про появу в найрізноманітніших місцях Тихого океану не відомих досі тварин, схожих на гігантських саламандр. За більш-меднш вірогідними даними, цих тварин бачили на Соломонових островах, на островах Схаутена, на Капінгамарангі, Бутаріаті й Тапетеуеа, потім на цілій групі острівців: Нукуфетау, Фануфуті, Нуканоно й Фукаофу, потім аж на Гіау, Уагука, Уапу й Пукапука. Наводились розповіді про чортів капітана ван Тоха (переважно в Меланезії) та про тритонів міс Лілі (головним чином у Полінезії); і газети вирішили, що йдеться про різні види підводних і допотопних страховищ - найбільш через те, що настав літній сезон і не було чого друкувати. А підводні страховища завжди мають великий успіх у читачів. Особлива мода на тритонів розбуялася в США. У Нью-Йорку триста вистав витримало естрадне ревю “Посейдон” із трьома сотнями найвродливіших тритонок, нереїд і сирен; у Майямі й на каліфорнійських пляжах молодь купалася в костюмах тритонів та нереїд (тобто три низочки перлів і більш нічого). Натомість у центральних штатах і штатах Середнього Заходу набув надзвичайної активності “Рух за викорінення аморальності” (РВА); справа доходила до масових виступів, і кількох негрів було повішено, а кількох спалено.
Нарешті в “The National Geographic Magazine”[73] з’явився звіт наукової експедиції Колумбійського університету (спорядженої на кошти Дж. С. Тінкера, прозваного “консервним королем”); звіт підписали П. Л. Сміт, В. Кляйншмідт, Чарлз Ковар, Луї Форшерон і Д. Еррере, тобто всесвітні знаменитості в царинах риб’ячих паразитів, кільчастих червів, біології рослин, інфузорій і попелиць. Наводимо уривки з цього великого звіту:
|
|
|
...На острові Ракаханга експедиція вперше натрапила на сліди задніх лап невідомої гігантської саламандри, сліди п’ятипалі, довжина пальця 3-4 см. судячи з кількості слідів, узбережжя острова Ракаханга, очевидно, аж кишить цими саламандрами. Оскільки слідів передніх лап (крім одного чотирипалого сліду, що належав, видимо, дитинчаті) не було, ми вирішили, що ці саламандри пересуваються, ймовірно, на задніх кінцівках.
Треба відзначити, що на острівці Ракаханга нема ні річки, ні болотаг отже, ці саламандри живуть у морі, і є, певно, єдиними представниками своєї зоологічної родини, які населяють пелагічне середовище. Правда, відомо, що мексіканський аксолотль (Amblystoma mexicanum) живе в солоних озерах; але про пелагічних, тобто морських саламандр, ми не знайшли згадки навіть у класичній праці В. Корнгольда “Хвостаті амфібії” (Urodela)”, Берлін, 1913.
...Ми чекали майже до вечора, щоб добути чи хоч побачити живий екземпляр, але марно. З жалем залишили ми чарівний острівець Ракаханга, де Д. Ерреро пощастило знайти прекрасний новий вид блощиць...
Далеко більше пощастило нам на острові Тонгарева. Ми чекали на узбережжі з рушницями в руках. Після заходу сонця з води виринули голови саламандр - досить великі й помірно сплющені. Незабаром саламандри повилазили на пісок; ішли вони на задніх лапах, досить моторно, хоча й похитуючись. На зріст вони всі були трохи вищі метра. Усівшись широким колом, вони почали своєрідно крутити верхньою половиною тіла; це було схоже на танець. В. Кляйншмідт трохи підвівся, щоб краще їх роздивитись. Тоді саламандри обернули до нього голови й на мить застигли, а потім дуже швидко рушили до нього, видаючи звуки, схожі на сичання й гавкіт. Коли вони були від нього кроків за сім, ми вистрелили в них із рушниць. Саламандри кинулись утікати й пострибали в море; того вечора вони більше не показувались. На березі лишилися тільки два забитих і одна з перебитим хребтом; вона видавала своєрідний звук - щось наче “обоже, обоже, обоже”. Коли В. Кляйншмідт розітнув їй грудну клітку, вона сконала...
|
|
|
(Далі йдуть анатомічні подробиці, яких ми, нефахівці, однаково б не зрозуміли, а читачів-фахівців відсилаємо до цитованої статті).
Отже, як видно з наведених ознак, ідеться про типового представника ряду хвостатих земноводних (Urodela), до якого належать, як відомо, “родина саламандр (Salamandrida), що поділяється на рід тритонів (Tritones) і рід чорних саламандр (Salamandrae), а також родина пуголовкових саламандр (Ichthyoidea), що поділяється на саламандр прихованозябрових (Cryptobranchiata) і явнозябрових (Phanerobranchiata). Вид, знайдений на острові Тонгарева, очевидно, найближче споріднений із саламандрами путоловковими прихованозябровими; в багатьох відношеннях, між іншим, розмірами, він схожий на японську гігантську саламандру (Megalobatrachus Sieboldii) або американського прихованозябровика, прозваного “болотяним чортом”, але відрізняється від них добре розвиненими органами чуттів і довшими та сильнішими кінцівками, які дають їй змогу рухатись досить моторно як у воді, так і по землі.
(Далі йдуть подробиці зі сфери порівняльної анатомії).
Спрепарувавши скелети забитих тварин, ми виявили вельми цікаву річ, а саме: скелет цієї саламандри майже цілковито відповідає викопному відбиткові склета саламандри, якого знайшов на кам’яній плиті з енінгенських каменярень доктор Йоганнес Якоб Шейхцер[74] і описав у трактаті “Homo diluvii testis”[75], виданому 1726 року. Пояснюємо менш обізнаним читачам, що вищезгаданий доктор Шейхцер вважав цю скам’янілість останками допотопної людини.
“Додане тут зображення, - пише він, - яке я пропоную вченому світові у вигляді гарного дереворита, напевне, поза будь-якими сумнівами відтворює людину, що була свідком всесвітнього потопу. Це не такий малюнок, у якому тільки буйна уява може добачати щось подібне до людини; ні, тут ми всюди знаходимо цілковиту відповідність окремим частинам людського скелета і бездоганну пропорційність. Скам’яніла людина зображена тут спереду; це - пам’ятка вигиблого людства, давніша від усіх римських, грецьких, ба навіть єгипетських і взагалі всіх східних гробниць”.
|
|
|
Згодом Кюв’є розпізнав у енінгенському відбитку скелет скам’янілої саламандри, якій дали назву Cryptobranchus primaevus, або Andrias Scheuchzerû Tschudi; її вважали представником давно вимерлого виду. Шляхом остеологічного порівняння нам пощастило ідентифікувати нашу саламандру з нібито вимерлою прасаламандрою Andrias’om. Таємничий праящер, як його називали в газетах, є не що інше, як викопна прихованозяброва саламандра Andrias Scheuchzeri; або треба дати їй нову назву: Cryptobranchus Tincheri Erectus чи гігантська саламандра полинезійська...
...Лишається загадкою, чому цей такий цікавий вид досі випадав з-під уваги науковців, хоч він водиться у великій кількості принаймні на островах Ракаханга і Тонгарева в архіпелазі Маніхікі. Навіть Рендолф і Монтгомері в своїй праці “Два роки на островах Маніхікі” (1885) не згадують про неї. Місцеві жителі твердять, ніби ця тварина - яку вони, між іншим, вважають отруйною - вперше з’явилася тут усього шість-вісім років тому. Вони розповідають, ніби “морські чорти” вміють говорити (!) і будують у затоках, де живуть, цілі системи валів та дамб, немов підводні міста; д тих затоках вода нібито цілий рік тиха, як у ставку; і нібито вони риють під водою багатометрові нори та ходи, де й сидять протягом дня; а вночі нібито крадуть на полях батат і ямс, а також забирають мотики та інше знаряддя. Люди не люблять їх і навіть побоюються, а в багатьох випадках взагалі воліли перебратись на інші місця. Очевидно, це все примітивні повір’я та забобони, породжені, мабуть, бридким виглядом цілком нешкідливих гігантських саламандр і тим, що вони ходять на задніх лапах, випроставши тулуб, чим трохи нагадують людину...
...Дуже обережно слід сприймати також повідомлення мандрівників, згідно з якими ці саламандри трапляються не лише на Маніхікі, а й на інших островах. Зате у відбитку задньої лапи, знайденому на березі острова Тонгатабу капітаном Круассе (знімок опубліковано в “Ля натюр”), можна без найменшого вагання визнати слід Andrias’a Scheuchzeri. Ця знахідка особливо важлива тим, що вона встановлює зв’язок між островами Маніхікі й австралійсько-новозеландським регіоном, де збереглося стільки реліктів прадавньої фауни; згадаймо хоча б “допотопного” ящера гатерію, чи туатару, який і досі живе на острові Стівена. На таких пустельних, здебільшого малонаселених і майже не зачеплених цивілізацією острівцях могли зберегтися поодинокі залишки зоологічних видів, у інших місцях давно вимерли. До викопного ящера гатерії тепер завдяки панові Дж. С. Тінкеру додалася ще допотопна саламандра. Якби славний доктор Йоганнес Якоб Шейхцер дожив до наших днів, він би побачив воскресіння свого енінгенського Адама...
|
|
|
Цієї вченої статі, напевне, вистачило б, щоб по-науковому вичерпно з’ясувати питання про загадкових морських страховищ, які викликали стільки зацікавлення. На нещастя, одночасно з нею з’явилося повідомлення голландського дослідника ван Гогенгука, що відніс цю прихованозяброву гігантську саламандру до родини справжніх саламандр або тритонів під назвою Megatriton mollucanus і визначив, що область її поширення острови Зондського архіпелагу Джілоло, Моротаї й Церам, у голландських володіннях; потім повідомлення французького вченого д-ра Міньяра, що визнав нововідкритих тварин типовими саламандрами, як місце їхнього поширення вказав острови Такароа, Рангіроа і Раройя, що належать Франції, а назвав їх зовсім просто - Cryptobranchus salamandroides; далі повідомлення Г. В. Спенса, який виділив їх у нову родину Pelagidae, їхньою батьківщиною оголосив острови Джільберта і запровадив новий вид у зоологічну систематику під назвою Pelagotriton Spencei. Містерові Спенсу пощастило привезти один живий екземпляр до лондонського зоопарку, де він став предметом дальших досліджень, у яких набув нових назв: Pelagobatrachus Hookeri, Salamandrops maritimus, Abranchus giganteus, Amphiuma gigas і багатьох інших. Деякі вчені заявляли, що Pelagotriton Spencei тотожний із Cryptobranchus Tinckeri, а Міньярова саламандра - не що інше, як Andrias Scheuchzeri. З цього виникло чимало суперечок за пріоритет та інших суто наукових проблем. І кінець кінцем вийшло так, що природознавство кожної країни мало своїх власних гігантських саламандр і несамовито заперечувало саламандр інших націй. Через це наука до останку не досягла цілковитої ясності в цій надзвичайно важливій проблемі.
Ендрю Шейхцер
Якось у четвер, коли лондонський зоопарк був закритий для публіки, містер Томас Греггс, доглядач павільйону земноводних, чистив басейни! терарії своїх підопічних. Він був сам-самісінький у відділенні саламандр, де виставлено для огляду японську гігантську саламандру, американського “болотяного чорта”, Andrias’a Scheuchzeri й безліч дрібних тритонів, саламандр, аксолотлів, сирен, протеїв тощо. Містер Греггс орудував ганчіркою та віником, насвистуючи “Енні-Лорі”, коли раптом у нього за спиною чийсь рипучий голос промовив:
|
|
|
- Диви, мамо!
Містер Греггс озирнувся, але не побачив нікого: тільки “болотяний чорт” плямкав, сидячи в твані, а ота велика чорна саламандра, отой Андріас, зіпершись передніми лапками на край басейну, крутив тулубом. “Це мені причулося”, - подумав містер Греггс і знову замахав віником так, що аж свистіло.
- Диви, саламандра, - знову промовило ззаду.
Містер Греггс рвучко обернувся; на нього дивилася, кліпаючи нижніми повіками, чорна саламандра, отой Андріас.
- Бр-р, яка бридка, - сказала вона несподівано. - Ходімо звідси, любчику.
Містер Греггс аж рота роззявив з подиву.
- Що?
- А вона не кусається? - рипіла саламандра.
- Ти... ти вмієш... говорити? - промимрив містер Греггс, не вірячи своїм вухам.
- Я її боюся, - вимовила саламандра. - Мамо, а що вона їсть?
- Скажи “добридень”, - звернувся до неї приголомшений містер Греггс.
Саламандра завихляла тулубом і прорипіла:
- Добридень. Добридень. Добридень. Можна дати їй булочку?
Містер Греггс розгублено застромив руку в кишеню й витяг звідти шматок булки.
- На.
Саламандра взяла булку лапкою й заходилася обкусувати її.
- Диви, саламандра, - вдоволено рохкала вона. - Тату, а чого вона така чорна?
Раптом вона пірнула й вистромила з води саму голову.
- А чого вона в воді? Чого? Фе, яка бридка!
Містер Томас Греггс розгублено почухав потилицю.
“Ага, це вона повторює те, що чує від людей!”
- Скажи “Греггс”, - спробував він.
- Скажи “Греггс”, - повторила саламандра.
- Містер Томас Греггс.
- Містер Томас Греггс.
- Добридень, сер.
- Добридень, сер. Добридень. Добридень, сер.
Здавалося, саламандра не може наговоритись; але Греггс не міг більше придумати, що їй сказати: містер Томас Греггс не був дуже красномовною людиною.
- Ну, помовч уже, - сказав він. - Ось я впораюся, тоді вчитиму тебе говорити.
- Ну, помовч уже, - пробурчала саламандра. - Добридень, сер. Диви, саламандра. Вчитиму тебе говорити.
Треба, сказати, що адміністрації зоопарку не подобалось, коли доглядачі навчали підопічних тварин усяких штук; ну, хай іще слон - то інша річ, але решту тварин тут держать із освітньою метою, а не для циркових вистав. Тому містер Греггс затримувався у відділі саламандр здебільшого потай, коли там уже нікого не було. А що він був удівець, то ніхто не дивувався, що він так часто сидить на самоті в павільйоні земноводних. У кожної людини є якісь свої вподобання. До того ж у відділі саламандр бувало небагато відвідувачів; то крокодил тішився чималою популярністю, а дні Andrias’a Scheuchzeri минали майже в самотності.
Якось на смерканні, коли павільйони вже зачинялися, директор зоопарку сер Чарлз Віггем обходив деякі відділи, щоб пересвідчитися, чи все там гаразд. Коли він ішов відділом саламандр, у одному басейні захлюпотіло і хтось промовив рипучим голосом:
- Добривечір, сер.
- Добривечір, - сторопіло відповів директор. - Хто там?
- Пробачте, сер, - сказав рипучий голос. - Це не містер Греггс?
- Хто там? - знову спитав директор.
- Енді. Ендрю Шейхцер.
Сер Чарлз підійшов до басейну. Там була тільки саламандра: вона сиділа нерухомо, випроставши тулуб.
- Хто тут говорив?
- Енді, сер, - відповіла саламандра. - А хто ви?
- Віггем, - сторопіло вимовив сер Чарлз.
- Дуже радий, - чемно сказав Andrias. - Як ся маєте?
- Що за чортівня! - загорлав сер Чарлз. - Греггсе! Чуєте, Греггсе!
Саламандра стрепенулась і вмить сховалася під водою. До відділу вбіг засапаний, стривожений містер Томас Греггс.
- Слухаю, сер?
- Греггсе, що це означає? - накинувся на нього сер Чарлз.
- А що сталося, сер? - розгублено промовив містер Греггс.
- Оця саламандра говорить!
- Вибачте мені, сер, - скрушно заблагав містер Греггс. - Не можна так робити, Енді. Я тобі вже тисячу разів казав, щоб ти не докучав людям своїми балачками. Пробачте мені, сер, більше такого не буде.
- Це ви навчили саламандру говорити?
- Вона перша почала, сер, - виправдовувався Греггс.
- Сподіваюся, що більше ви цього не робитимете, Греггсе, - суворо сказав сер Чарлз. - Я за вами пильнуватиму.
Трохи згодом до сера Чарлза Віггема завітав професор Петров, і вони розговорилися про так званий розум тварини, про умовні рефлекси і про те, як широка публіка переоцінює розумові здібності тварин. Професор Петров висловив свої сумніви щодо ельберфельдських коней, які нібито вміли не тільки рахувати, а й підносити до степеня та добувати корінь; адже навіть пересічна людина добувати кореня не вміє, сказав великий учений. Тоді серові Чарлзу пригадалася Греггсова саламандра, що вміла говорити.
- У мене тут є одна саламандра, - почав він нерішуче, - отой славнозвісний Andrias Scheuchzeri; то вона навчилась говорити, як папуга.
- Не може бути, - заперечив професор. - Адже у саламандр прирослий язик.
- А ходімо подивімося, - запропонував сер Чарлз. - Сьогодні прибиральний день, людей там мало.
І вони пішли до павільйону.
Біля входу до відділу саламандр сер Чарлз спинився. Зсередини чути було шоркання мітли й монотонний голос, який повільно читав щось.
- Зачекайте, - шепнув сер Чарлз професорові.
- “Чи є на Марсі люди?” - бубонів монотонний голос. - Читати це?
- Ні, пошукай щось цікавіше, Енді, - відповів інший голос.
- “Хто здобуде приз у цьогорічному дербі - Пелемська Красуня чи Гобернадор?”
- Пелемська Красуня, - відказав інший голос. - Та дарма, читай.
Сер Чарлз потихеньку прочинив двері.
Містер Томас Греггс віником мів підлогу; а в саджалці з морською водою сидів Andrias Scheuchzeri й рипучим голосом повільно читав вечірню газету, яку держав у передніх лапках.
- Греггсе! - закричав Чарлз.
Саламандра шарпнулась і зникла під водою. Містер Греггс із переляку впустив мітлу.
- Слухаю, сер.
- Що це означає?
- Вибачте мені, сер, - забелькотів пригнічено Греггс. - Це Енді читає мені, поки я тут замітаю. А коли замітає він, тоді читаю я.
- Хто його навчив?
- А він сам підгледів, сер. Я... я даю йому свої газети, щоб не балакав стільки. Бо він день і ніч не змовкав би. Тож я й подумав: хай уже краще навчиться говорити культурно...
- Енді! - покликав сер Віггем.
З води виринула чорна голова.
- Слухаю, сер, - прорипіла вона.
- На тебе прийшов подивитися професор Петров.
- Дуже радий, сер. Я Енді Шейхцер.
- А звідки ти знаєш, що тебе звуть Andrias Scheuchzeri?
- А ось тут написано, сер: Андреас Шейхцер, острови Гілберта.
- І часто ти читаєш газети?
- Часто, сер. Щодня.
- А що тебе найбільше цікавить у них?
- Судові репортажі, кінські перегони, футбол.
- А ти бачив коли футбол?
- Ні, сер.
- А коней?
- Не бачив, сер.
- То навіщо ж тобі про це читати?
- Бо воно є в газетах, сер.
- Політика тебе не цікавить?
- Ні, сер. “ Буде війна чи ні? ”
- Цього ніхто не знає, Енді.
- “ Німеччина будує підводні човни нового типу ”, - промовив Енді стурбовано. - “ Промені смерті можуть обернути цілі континенти в пустелю ”.
- Це ти теж прочитав у газетах? - спитав сер Чарлз.
- Так, сер. “ Хто здобуде приз у цьогорічному дербі - Пелемська Красуня чи Гобернадор? ”
- А ти як гадаєш, Енді?
- Гобернадор, сер; але пан Греггс каже, Пелемська Красуня. - Енді покивав головою. - “ Купуйте англійські товари ”, сер. “ Підтяжки Снайдера - найкращі в світі ”. “ Ви вже купили новий шестициліндровий “Танкред-юніор”? Швидкий, недорогий, елегантний ”.
- Дякую, Енді. Досить уже.
- “ Котра з кіноартисток найдужче подобається вам? ”
У професора Петрова наїжачились чуприна й борода.
- Пробачте, сер Чарлз, - сказав він, - але мені вже час іти.
- Гаразд, ходімо. Енді, ти не заперечуватимеш, коли я пришлю до тебе кількох учених? Гадаю, вони охоче з тобою поговорять.
- Буду дуже радий, сер, - прорипіла саламандра. - До побачення, сер Чарлз. До побачення, професоре.
Професор Петров, роздратовано пирхаючи і щось мурмочучи, заквапився геть.
- Даруйте, сер Чарлз, - сказав він нарешті, - але чи не могли б ви показати мені якусь тварину, що не читає газет?
Учені, про яких говорив директор, були доктор медицини сер Бертрам, професор Ебіггем, сер Олівер Додж, Джуліан Фокслі та інші. Наводимо уривок із стенограми їхньої розмови з Andrias’ом Scheuchzeri.
- Як ваше ім’я?
- Ендрю Шейхцер.
- Скільки вам років?
- Не знаю. Ви хочете здаватись молодими? Носіть корсети “Лібелла”.
- Який сьогодні день?
- Понеділок. Гарна погода, сер. Цієї суботи в Епсомі бігтиме Гібралтар.
- Скільки буде тричі по п’ять?
- А що?
- Ви вмієте рахувати?
- Умію, сер. Скільки буде сімнадцять помножити на двадцять дев’ять?
- Дозвольте запитувати нам, Енді. Перелічіть річки Англії.
- Темза...
- А ще?
- Темза.
- Інших не знаєте, так? Хто тепер на англійському троні?
- Король Георг. Хай благословить його бог!
- Гаразд, Енді. Хто найвидатніший англійський письменник?
- Кіплінг.
- Дуже добре. А ви читали щось із його творів?
- Ні. А як вам подобається Мей Уест[76]?
- Краще ми питатимемо вас, Енді. Що ви знаєте з історії Англії?
- “Генріха Восьмого”[77].
- Що ви про нього знаєте?
- Найкращий фільм останніх років. Розкішна постановка. Неповторне видовище.
- А ви бачили його?
- Ні. Хочете познайомитися з Англією? Купіть собі “форд-малючок”.
- А що б ви найдужче хотіли побачити, Енді?
- Веслярські змагання Кембрідж - Оксфорд, сер.
- Скільки є частин світу?
- П’ять.
- Дуже добре. Перелічіть їх.
- Англія й усі інші.
- А які це інші?
- Більшовики й німці. І Італія.
- Де острови Гілберта?
- В Англії. Англія не зв’язуватиме собі рук на континенті. Англії потрібно десять тисяч літаків. Відвідайте узбережжя південної Англії.
- Можна подивитись на ваш язик, Енді?
- Можна, сер. “Чистіть зуби пастою “Фліт”. Найекономніша, найкраща в світі, одне слово - англійський виріб. Хочете, щоб у вас гарно пахло з рота? Користуйтеся пастою “Фліт”.
- Дякуємо. Досить. А тепер скажіть нам, Енді...
І так далі. Стенограма розмови з Andrias’ом Scheuchzeri складалася з шістнадцяти повних сторінок і була опублікована в журналі “The Natural Science”[78]. В кінці стенограми комісія фахівців так підсумувала результати свого досліду:
1. Andrias Scheuchzeri, саламандра, утримувана в лондонському зоопарку, вміє говорити, хоча й трохи рипучим голосом, запас слів у неї - близько чотирьохсот; вона говорить тільки про те, що чула або читала. Звичайно, ні про яке самостійне мислення у неї не може бути й мови. Язик у неї досить рухливий; голосових зв’язок ми за наявних обставин не могли дослідити детальніше.
2. Вищеназвана саламандра вміє читати, але тільки вечірні випуски газет. Цікавиться тими самими питаннями, що й пересічний англієць, і реагує на них таким самим способом, тобто у відповідності з усталеними загальнопоширеними поглядами. Її духовне життя - наскільки можна про нього говорити - складається майже цілком з уявлень і думок, розповсюджених у наш час.
3. Інтелекту її аж ніяк не слід переоцінювати, бо він ні в якому відношенні не вищий за інтелект пересічної людини.
Незважаючи на цей тверезий висновок експертів, Балакуча Саламандра стала сенсацією лондонського зоопарку. Коло басейну “Пупсика Енді” весь час тислася юрба цікавих, які прагнули поговорити з ним про все на світі, від погоди й до економічної кризи та політичного становища. Відвідувачі давали йому стільки шоколаду й цукерок, що він урешті захворів на тяжкий катар шлунка й кишок. Тоді відділ саламандр закрили, але було вже запізно: Andrias Scheuchzeri, на прізвисько Енді, загинув від наслідків своєї популярності. Отже, як видно, слава розбещує навіть саламандр.
|
|
|
