Зміст страхування відповідальності: об’єкт, суб’єкти та основні елементи

Тема 6. Страхування відповідальності

 

Зміст страхування відповідальності: об’єкт, суб’єкти та основні елементи.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Страхування професійної відповідальності.

 

Зміст страхування відповідальності: об’єкт, суб’єкти та основні елементи

Крім особистого та майнового виділяється також страхування відповідальності, коли об'єктами страхування є «майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані... з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі» (Закон України «Про страхування», стаття 4).

Страхування відповідальності спрямоване на захист майнових прав осіб, постраждалих у результаті дії або бездіяльності страхувальника. При цьому відшкодування збитків постраждалим гарантується страхо­вою компанією та не залежить від фінансового стану страхувальника. Таке страхування захищає також і фінансовий стан самого страху­вальника, який за наявності страхового полісу звільняється від витрат, пов'язаних зі спричиненою ним шкодою. Суми компенсацій можуть бути дуже значними (збитки часто мають катастрофічний характер), та й процес урегулювання позовів за такими збитками досить тривалий. Завдяки економічній доцільності та соціальній вагомості страхування відповідальності з'явилося й на українському ринку. Страхування від­повідальності перевізників, судновласників, власників транспортних засобів, туристичних організацій, імпортерів фармацевтичної продук­ції вже широко здійснюється українськими страховиками як в обов'яз­ковій, так і в добровільній формі.

В основу всіх видів страхування відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права. Рівень розвитку страхування від­повідальності прямо залежить від досконалості національних право­вих інститутів. Для страхування становлять інтерес види відповідаль­ності, що мають майновий характер і пов'язані з компенсацією зав­даної шкоди. До таких видів відповідальності належать цивільна, ма­теріальна та деякі види адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність — це одна з форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адмі­ністративного правопорушення.

Матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшко­дувати збитки, завдані підприємству, згідно з порядком, установленим трудовим законодавством. Матеріальна відповідальність настає тільки за збитки, які виникли внаслідок явно протиправної поведінки праців­ника, такої, що її можна поставити йому у вину.

Цивільна (цивільно-правова) відповідальність виникає як юридич­ний наслідок невиконання або неналежного виконання особою перед­бачених цивільним правом обов'язків, що пов'язане з порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи. Цивільна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушника в інтересах потерпілого встановлених законом або договором заходів впливу (санкцій) майно­вого характеру. Ідеться про відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу, пені), компенсацію шкоди.

Можливі випадки, коли для накладання відповідальності на заподіювача шкоди необхідна наявність його вини; або відповідальність настає незалежно від вини та навіть без вини; іноді не тільки випадок, але навіть дія непереборної сили не звільнює заподіювача шкоди від відповідальності; ураховується специфіка діяльності, під час здійснен­ня якої заподіюється шкода.

Цивільне право засновується на презумпції вини, згідно з якою, від­сутність вини має доводитися самим правопорушником. Правопоруш­ник вважається винним доти, поки він не доведе свою невиновність. Тобто для виникнення відповідальності потерпілий зобов'язаний до­вести факт здійснення проти нього правопорушення, наявність у нього збитків та наявність причинного зв'язку між протиправною поведін­кою та збитками.

У цивільному праві діє так званий принцип генерального делікту, згідно з яким сам факт заподіяння шкоди вважається протиправним, якщо заподіювач шкоди не доведе, що мав права на дії, що спричини­ли шкоду. Протиправна заподіяна шкода підлягає відшкодуванню в усіх випадках. Шкода, спричинена правомірними діями, підлягає від­шкодуванню тільки у випадках, передбачених законом.

Прикладом відповідальності за шкоду, спричинену правомірними діями, служать передбачені Кодексом торговельного мореплавства зо­бов'язання щодо розподілу збитків, що звуться загальною аварією. Згідно з правилами про загальну аварію збитки, що виникли під час морського перевезення в результаті цілеспрямованих пошкоджень, здійснених з метою рятування судна, фрахту та вантажу, що перево­зиться на судні, від загальної для них небезпеки, розподіляються між судном, фрахтом та вантажем пропорційно до їх вартості.

На спеціальних умовах будується відповідальність власника дже­рела підвищеної небезпеки, відповідальність професійного охоронця та у деяких інших випадках. Для виникнення цих видів відповідально­сті не вимагається наявності вини винуватця шкоди. Звичайно відпові­дальність, що виникає без вини, називається безумовною або суворою.

Особи, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будів­ництва, власники автотранспортних засобів і т. п.), зобов'язані від­шкодувати шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умис­лу потерпілого.

Проте передбачені цивільним законодавством випадки відпові­дальності, незалежно від вини, не роблять її безмежною. В деяких ви­падках відповідальність не настає, якщо має місце умисел потерпілого. Так, власник джерела підвищеної небезпеки звільняється від відпові­дальності, якщо доведе, що шкода виникла внаслідок умислу потерпі­лого. У більшості ж випадків відповідальність знімається, якщо мала місце дія непереборної сили. Виняток становить Повітряний кодекс України, що покладає відповідальність за особисту шкоду, спричинену пасажирові при старті, польоті або посадці літака навіть у разі дії не­переборної сили.

Оскільки позови за конкретним договором страхування потенційно можуть бути пред'явлені протягом кількох років, коли, можливо, страхувальник буде страхуватися вже в іншого страховика, виникають труднощі з визначенням «відповідального» за такими претензіями страховика. Тому важливо, які саме принципи по­кладено в основу договору страхування. Вибір залежить від діяльності страхувальника та виду страхування відповідальності. Якщо період між можливою необережністю страхувальника та фактом шкоди не­значний, то договір укладається на основі «прояву». Якщо такий період може бути надто тривалим (наприклад, при страхуванні фармацевтичних препаратів), то доцільніше укласти договір із «заявленими позовами».

Страхування відповідальності здійснюється, як правило, на основі «прояву». Це означає, що страхувальник несе відповідаль­ність за шкоду, яка виявилася протягом дії договору (хоча причиною виникнення такої шкоди можуть бути дії, що їх припустився страху­вальник до початку дії цього договору). Проте страховик не відповідає за шкоду, що виявилася після закінчення договору. При цьому, якщо збитки стали очевидні після закінчення терміну страхування, але шко­да виявилася ще в момент дії договору, то ці збитки покриваються стра­ховиком.

Останнім часом поширилися договори на підставі «заявлених по­зовів». Іноді їх називають ще договорами за умовою «поданих вимог». Тобто договір покриває позови, які вперше висуваються страхувальникові під час чинності договору. Щоб уникнути позовів «з довгим хвостом» (коли шкода виявилася через тривалий час), страхо­вики вводять ретроспективну дату. Усі втрати, що виявилися до цієї дати, покриттю не підлягають. Отже, страховик точно знає, скільки вимог йому треба покрити, що пом'якшує проблеми створення достат­ніх резервів, оцінки ризиків та розрахунки тарифів.

Проте існує проблема для страхувальника. Якщо на момент закін­чення дії договору виникнуть обставини, які, можливо, призведуть до висування вимог проти останнього, то страховик може відмовитися переоформити поліс, а інші страховики не візьмуть ризик на страху­вання. У такій ситуації страхувальник опиниться без страхового захис­ту саме в той час, коли потенційно йому може бути пред'явлено позов. З цього приводу договори із «заявленими позовами» часто містять умову про продовжений період пред'явлення позовів — «умову остан­нього періоду». Навіть якщо страховик виконав свої зобов'язання що­до позовів, заявлених від ретроспективної дати і до закінчення строку дії договору, страхувальник має захист ще деякий обумовлений період (наприклад, кілька років). Цей захист діє лише стосовно позовів, спри­чинених обставинами, повідомленими страхувальником страховику до дати закінчення договору страхування.

У національних законодавствах можуть міститися положення, що впливають на визначення «відповідального» страховика. Так, суди США розробили систему «потрійної умови». Згідно з цією системою позивач може сам зазначити, який з періодів найбільше відповідає йо­го випадку — час нанесення шкоди, час виявлення шкоди або період між ними.

 

1234Следующая ⇒

Поделиться:

Читайте также:

I. ОСНОВНІ ЗАДАЧІ І НАПРЯМКИ САМОСТІЙНОЇ НДР СТУДЕНТІВ
II. Мета та основні завдання Програми
II. Основні види страхування в ЗЕД
II. ОСНОВНІ ЕТАПИ ПРОВЕДЕННЯ ТЕОРЕТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
III. Зовнішній зміст джерела права
III. Основні напрями Програми
IV. Внутрішній зміст джерела права. Аналіз конкретних норм
IV. ЗМІСТ ДИСЦИПЛІНИ ЗА ТЕМАМИ
V. Зміст теми заняття.
V. Основні вимоги до написання кваліфікаційних дипломних робіт

Воспользуйтесь поиском по сайту: