Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення

ЛЕКЦІЯ 12.

ТЕМА: ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Постановка питань: Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення. Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення. Права й обов'язки сільськогосподарських землекористувачів.

Поняття і склад земель сільськогосподарського призначення

У структурі земельного фонду особливе місце займають землі сільськогосподарського призначення, поняття яких зв'язано зі сферою сільськогосподарського виробництва, і які на сьогоднішній день є основною категорією земель, що забезпечує проведення земельної реформи. До земель сільськогосподарського призначення відносяться всі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використання в сільському господарстві. У ст. 22 Земельного кодексу України1 встановлено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Виходячи з цього поняття можна визначити дві основні правові ознаки земель сільськогосподарського призначення – надання для потреб сільського господарства і призначення для використання в сфері сільськогосподарського виробництва.

Земля в сільськогосподарському виробництві є незамінним чинником завдяки особливостям, серед яких найчастіше виділяються: обмеженість (незмінність кількості), непереміщеність, невідтворюваність, незнищуваність, практично невичерпність продуктивної сили. Поняття землі і земельної ділянки не співпадають. У власності й користуванні сільськогосподарських підприємств і громадян можуть знаходитися тільки індивідуально визначені, виділені в натурі на місцевості земельні ділянки, що мають строгі границі.

Землі сільськогосподарського призначення не випадково ставляться на перше місце серед закріплених у законодавстві дев'яти категорій земельного фонду. На відміну від інших категорій земель, які використовуються головним чином як просторово-операційний базис, землі сільськогосподарського призначення виступають як основний засіб виробництва продуктів харчування, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості. Цей факт є головною особливістю зазначеної категорії земель, для якої встановлений особливий правовий режим, що характеризується таким використанням земель сільськогосподарського призначення, при якому забезпечується охорона земель, підвищення родючості ґрунтів, недопущення виведення таких земель із сільськогосподарського обігу.

Однієї з головних характеристик земель сільськогосподарського призначення є їх ґрунтова характеристика. Земля, як поверхневий шар, функціонує за законами природного розвитку. Вона взаємодіє з іншими природними ресурсами. Значну частину земної поверхні займають ґрунти. Ґрунт – це природне утворення, що складається з генетично зв'язаних обріїв, що формуються в наслідок перетворення поверхневих шарів і атмосфери під впливом води, повітря і живих організмів та має родючість. У цьому значенні земля і ґрунт поняття ідентичні. Різниця полягає в тому, що земля є більш загальним поняттям, а ґрунт зв'язується з конкретною уявою про якість землі і здатності її використання в сільському господарстві. Головне, щоб при одержанні максимальної кількості сільськогосподарської продукції використання землі як унікального природного об'єкта було раціональним.

Однак не всі автори згодні з такою позицією, тому що вважають, що ідентичне використання в юридичному аспекті термінів «земля» і «ґрунт» неправильно, тому що вони мають істотні відмінності. Представлення про ґрунти як про специфічні природні і господарські об'єкти не знайшло свого відображення в Конституції України. В юридичній науці ґрунт визначається як самостійний об'єкт екологічних правовідносин, з його якісною властивістю родючості, який є основним і незамінним способом виробництва сільськогосподарської продукції1.

Правове поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури або складу. Традиційно прийнято вважати, що в сільському господарстві земля функціонує в двох якостях: як територіальна умова і як основний засіб виробництва. У цьому зв'язку землі сільськогосподарського призначення за юридично закріпленими способами використання розділяються на два головних види.

По-перше, це сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які у відповідності із природними властивостями, розташуванням і господарськими потребами використовуються для посівів сільськогосподарських культур і служать засобом виробництва в рослинництві.

По-друге, це несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є тільки територіальним базисом, і необхідні для організації сільськогосподарського виробництва і зв'язаних з ним видів діяльності. У даному випадку мова йде про земельні площі нерослинницького призначення, отже вони є землями несільськогосподарського використання.