– процес наукового виявлення та вивчення причинно-наслідкових зв’язків і взаємостосунків у суспільстві, що характеризують його соціально-економічний, культурно-правовий, морально-психологічний, медико-біологічний та санітарно-екологічного стану. В більш вузькому розумінні – це вивчення причин соціальних проблем, котрі створюють складні життєві ситуації для індивіда, сім’ї, окремих груп. Діагностичний інструментарій – сукупністю різних соціологічних спостереження; методи опитування(інтерв’ювання, анкетування, фокус-група);методи аналізу документів (традиційний аналіз, контент-аналіз);експертна оцінка) та статистичних методів (метод аналізу документів, соціальна паспортизація).
Соціальна профілактика
– науково обгрунтовані та своєчасно прийняті дії, спрямовані на запобігання можливих фізичних, психологічних або соціокультурних негароаздів в рокремих індивідів та груп ризику; збереження, підтримка і захист нормального рівня життя та здоровя людей; сприяння людям у досягненні поставлених цілей і розкритті їх внутрішного потенціалу.
Соціальна адаптація
– пристосування людини або групи людей до нового соціального середовища. Процес адаптації можна умовно поділити на етапи: 1) орієнтаційний, спрямований на ознайомлення з соціальним середовищем; 2) оціночний, на якому відбувається диференціація соціального досвіду та способу життя на взаємоприйнятний та взаємовідхилений відбір можливих за нових умов форм і способів діяльності згідно з установками та ціннисними орієнтаціями, які раніше склалися; 3) сумісності, на якому суб’єкт досягає стану адаптованості. Індикатором адаптації вважається соціальний статус індивіда, а також його психологічна задоволеність цим середовищем. Соціальна адаптація виступає в двох формах: активній і пасивній.
Соціальна реабілітація
– комплекс засобів, спрямованих на відновлення людини в правах, соціальному статусі, здоровї, дієздатності. Рівні – медико-соціальний, професійно-трудовий, соціально-психологічний, соціально-рольовий, соціально-побутовий, соціально-правовий.
Соціальна корекція
– діяльність соціального субєкта по виправленню тих особливостей психологічного, педагогічного, соціального характеру, які не відповідають прийнятим у суспільстві моделям та стандартам. Основні напрями – відновлення, компенсування, стимулювання, виправлення.
Соціальне проектування
– систематизований опис соціального експерименту, однією з форм випереджуючого відзеркалення соціальної дійсності, який містить пропозиції стосовно впровадження даної розробки на практиці. Результат – науково обгрунтовані визначення варіантів плангового розвитку нових соціальних процесів та явищ. Методи – “мозкова атака”, ділова гра, вживання в роль, аналогія, асоціації, синектики.
Соціальне прогнозування
– спеціальне дослідження про можливі перспективи розвитку соціального обєкта. Завдання – визначається і мотивується мета можливого розвитку обєкта, визначаються засоби досягнення цієї мети.
Соціальна експертиза
– технологічна процедура соціальної роботи, яка застосовується при вирішенні багатьох соціальних задач та наданні допомоги різним категоріям населення.
Соціальне посередництво
– процес сприяння досягненню згоди між соціальним субєктом та обєетом для вирішення соціальних проблем та надання йому домомоги. Форми – посередництво у вирішенні правових, побутових, медико-реабілітаційних проблем клієнтів, соціально-педагогічні, посередництво у пошуці соціальних установ, які можуть надати клієнту необхідну допомогу і підтримку, посередництво у вирішенні трудових, сімейних конфлактів.
Соціальне консультування
– кваліфікована порада, допомога людям, які мають певні проблеми з метою їх соціалізації, відновлення і оптимізації їх соціальних функцій, вироблення соціальних норм спілкування.
Соціальне забезпечення
– система заходів по матеріальному забезпеченню та обслуговуванню людей похилого віку, непрацездатних, сімей з дітьми, а також осіб, які потребують соціальної допомоги
Соціальне страхування
– система заходів по створенню особливих фінансових фондів, які формуються за рахунок страхових внесків організацій, громадян і державних коштів, які спрямовуються на матеріальне забезпечення осіб, які мають таку потребу (лікарняний лист, безробіття тощо).
Соціальна опіка та піклування
– правові форми захисту особистих, майнових прав та інтересів громадян у випадках передбачених законом. Опіка – діти до 14 років, громадяни, визнані судом недієздатними внаслідок психологічних захворювань. Піклування – неповнолітні від 14 до 18 років, громадяни, визнані судом обмежено недієздатними внаслідок зловживання алкогольними напоями, наркотиками, повнолітні дієздатні громадяни, які потребують за станом здоров’я в патронажі.
2. Конкретні технології соціальної роботи
3. Технологія узагальнення передового досвіду соціальної роботи:
1. Вивчення і розповсюдження досвіду має вестись на підставі сучасних концепцій розвитку соціальної сфери і передбачати розвиток самостійного науково-пошукового мислення носія досвіду.
2. Розповсюдження і пропанганда потребує саме технологія роботи. Набір методів та прийомів кожного конкретного досвіду має використовуватись творчо, залежно від конкретних соціальних умов.
3. Передовий досвід має вивчатись та застосовуватись комплексно, з урахуванням запитів адресата, регіональних проблем, кадрових ресурсів, рівня їх підготовленості, умов регіону і мікрорайону.
4. Введення нового продуктивно в тому випадку, коли ця новаторська діяльність стимулює творчу ініціативу та професійну взаємодію, коли виношується та створюється свій, авторський варіант нововедення.
Критерії оцінки досвіду соціальної роботи:
· Актуальність і перспективність (відповідність випогам життя, тенденціям суспільного розвитку, науково-технічного прогресу, робота досвіду “на перспективу”, бачення нових можливостей удоскрналення соціальної діяльності);
· Новизна в цілепокладанні, відборі змісту, форм та засобів організації соціальної роботи;
· Відповідність основних категорій базовим положенням сучасної соціальної науки (урахування таких провідних підходів як співробітництво і співтворчість, сполучення індивідуального підходу і колективної діяльності, розвиток активної життєтворчої позиції учасників соціально-виховного процесу, оновлення змісту і засобів реалізації завдань);
· Наявність відчутних, стабільних отриманих результатів (передовий досвід має приносити вагомі результати: позитивні зрушення в характері соціалізації, рівні вихованості, в загальному та соціальному розвитку клієнтів, підвищення престижу установи і т. п. Кожен з названих критеріїв, в свою чергу потребує подальшої деталізації);
· Можливість твочого застосування досвіду в близьких умовах, його трансформації в роботі з іншими обєктами (мають бути створені технології використання досвіду, що дозволяють “відділяти” досвід від особистості носія і відтворювати цей досвід в нових умовах);
· Оптимальний розподіл сил, засобів, часу і ресурсів для досягнення найкращого можливого результату;
· Достатня апробація досвіду (мається на увазі і лонгетюдність досвіду, що досліджується і достатня кількість учасників соціальної взаємодії);
· Вимірюваність (застосування математичних, соціологічних, психологічних методів оцінки результатів, що дозволяють підтвердити наявність якісних чи кількісних позитивних зрушень) [5].