 |
Найбільш поширений варіант розподілу етапів такий, коли виокремлюються
|
|
|
|
· підготовчий етап,
· етап безпосередньої реалізації методів втручання
· підсумковий етап.
На підготовчому етапі вивчається соціальна ситуація клієнта і оточення, діагностуються психосоціальні характеристики клієнта і середовища, на основі аналізу зібраної інформації формулюється проблема, визначаються приоритетні потреби, цілі і завдання, прогнозується, моделюється й обґрунтовується майбутня діяльність, обираються методи й засоби втручання, визначаються оціночні критерії, розробляється план дій, документуються домовленості, угоди, контракти тощо.
На етапі реалізації здійснюються безпосередні дії із розв’язання окремих завдань, випробовуються заплановані методи й засоби втручання, оцінюється їх ефективність відносно проміжних результатів, які були заплановані або з’явилися неочікувано. При потребі, діяльність коригується, можуть обиратися інші методи, більш доречні до ситуації, якщо вона змінюється.
Підсумковий етап включає аналіз і оцінку результатів стосовно як окремих пріоритетів клієнта, так і щодо вирішення проблеми в цілому, поступове припинення активного втручання, при потребі – додаткове кураторство для профілактики небажаних явищ, закріплення позитивних змін, простеження довгострокових наслідків роботи.
У свою чергу кожен етап може додатково розподілятися на окремі фази, або вони можуть виокремлюватися у самостійні етапи. Наприклад, перший етап може розподілятися на фази:
· встановлення контакту і знайомства;
· психосоціальної діагностики;
· прогнозування,
· моделювання й планування роботи;
· документування планів і угод.
Другий етап може розподілятися на кілька циклів:
|
|
|
– діяльність
– проміжна оцінка
– коригування наступних дій” стосовно кожного із визначених пріоритетів клієнта.
Третій етап також може містити окремі фази, наприклад:
– згортання роботи,
– підсумкова оцінка,
– додаткове кураторство тощо.
Зміст роботи та методичні особливості кожного з етапів можна охарактеризувати так.
Перший етап – підготовчий.
– вивчення ситуації,
– встановлення контакту і знайомства,
– діагностики,
– планування
Перший етап: 1. Вивчення ситуації
являє собою збір інформації про ту соціальну ситуацію, яка склалася з клієнтом на час початку роботи з ним соціального працівника, історію її виникнення, причини й фактори, що передували їй і через деякий час зумовили її виникнення або сприяли цьому. Вивчення ситуації зазвичай охоплює інформацію стосовно самого клієнта (або кількох клієнтів, якщо, наприклад, у межах однієї сім’ї різні її члени потребують допомоги), найближчого оточення клієнта (членів сім’ї, близьких родичів, друзів, людей, з якими найбільше спілкується клієнт в процесі навчання, роботи, дозвілля або поза ними) та соціальних інститутів і служб, які мають зв’язки з клієнтом або можуть до нього стосуватися (навчальні, виробничі, медичні, соціальні, адміністративні установи і заклади тощо).
Найбільш важливими процедурами збору інформації є співбесіди з офіційними і приватними особами, які можуть висвітлити різні аспекти соціальної ситуації, що склалася. Аналізуючи отриману у ході цих зустрічей інформацію, соціальному працівникові слід враховувати феномен суб’єктивізму людських поглядів. Він полягає у тому, що різні люди можуть мати різні точки зору стосовно однієї ситуації. Наприклад, причини ненормативної поведінки дитини її батьки можуть вбачати у недостатній увазі шкільних учителів, а з погляду педагогів винна може бути сім’я. Отже, щоб отримати об’єктивні дані, слід ознайомитися з думкою усіх сторін, причетних до ситуації, і, крім того, прагнути знайти людей, які не зацікавлені у ситуації особисто, тобто можуть висловити думки як незалежні експерти.
|
|
|
Первинне вивчення ситуації дає можливість у найбільш загальному вигляді визначити соціальну проблему клієнта, установити імовірні потреби і їх пріоритетність, зрозуміти наявний медико-соціальний та інтелектуально-психологічний статус клієнта і оточення, з якими будуватиметься подальша соціальна робота.
Перший етап: 2. Встановлення контакту і знайомства,
Найважливішими складовими першого етапу є:
– знайомство соціального працівника з клієнтом і його соціальним оточенням,
– установлення необхідного контакту.
Методичною особливістю цих компонентів технології роботи з клієнтом (знайомства, первинних контактів) є нагальна потреба в установленні довірливих взаємин. Це неодмінна умова залучення клієнта (клієнтів) до співробітництва. А саме співробітництво, бажання клієнта співпрацювати, у свою чергу, є однією з головних умов успіху. Адже зусиллями одного лише працівника, нехай найвищої кваліфікації, будь-які методики, методи, засоби, прийоми втручання не можуть бути ефективно реалізовані. Потреба у довірі з перших кроків знайомства зумовлена тим, що саме у цей час відбувається з’ясування взаємних очікувань. Очікування різних клієнтів можуть бути абсолютно полярними. Є клієнти, які сподіваються, що працівник миттєво розв’яже ситуацію і в чудесний спосіб задовольнить усі їхні потреби. Зустрічаються й повністю негативні очікування – повний скепсис щодо можливостей соціального працівника, невіра клієнта в можливості соціальних служб та власні сили. У першому випадку потрібно налаштувати клієнта на реалістичне мислення, у другому – переконати у доцільності співробітництва. І те й інше можливо лише за умови, що клієнт відчуватиме довіру до працівника, що від самого початку роботи формуватиметься й усіляко підтримуватиметься взаємна повага обох сторін.
Існує й інша особливість, яка полягає в тому, що, хоча найчастіше знайомство з клієнтом відбувається під час звертання останнього по допомогу, але специфіка деяких категорій клієнтів зумовлює ініціативу знайомства з боку соціального працівника. Отже, уже починаючи з організації знайомства з потенційним клієнтом, так само як і в усій подальшій роботі, потрібно враховувати специфічні особливості випадку, характерні риси соціальної ситуації, яка склалася.
|
|
|
Ще однією особливістю є те, що уже під час перших контактів обговорюється перспектива співробітництва, відбувається орієнтація клієнта на позитивне майбутнє і починається формування мотивації щодо цього, визначаються в узагальненому вигляді можливі цілі роботи, роз’яснюються її можливі шляхи й механізми, клієнт активно залучається до процесу прийняття рішень. У деяких країнах (наприклад, у Німеччині, Великій Британії, Канаді) під час одного з первинних контактів (інколи це можливо й з другої зустрічі) загальні цілі роботи можуть бути погоджені й письмово (своєрідний протокол про наміри). Для деяких клієнтів це може бути певним атрибутом відновлення соціальних зв’язків і зобов’язань, створювати відчуття започаткування процесу підвищення соціального статусу як рівноправного члена суспільства, учасника формальної угоди.
Перший етап: 3. Діагностика
Слід зауважити, що пріоритетні потреби клієнта (фактично – цілі соціальної допомоги), які визначає соціальний працівник, можуть розходиться з очікуваннями клієнта, тим, що він сам визначає для себе пріоритетними потребами, заради задоволення яких він звертається по допомогу.
Отже потрібно планувати в комплексі роботу із психологічної допомоги, фахової переорієнтації, влаштування на курси для навчання новій професії, сприяння у пошуку роботи.
Завдання соціального працівника на першому етапі діагностувати реальні корені проблем клієнта і уявити перспективні шляхи їх вирішення. Хоча це не заперечує можливості застосовувати непринципові засоби матеріалізованої підтримки, створюючи у клієнта відчуття “малих перемог” (наприклад, почати з надання речової гуманітарної допомоги, потім направити дитину на оздоровлення), але маючи на меті поступове заохочення клієнта до кардинального вирішення саме пріоритетних проблем (наприклад, одночасно вести психолого-педагогічну роботу щодо потреби навчання новій професії).
|
|
|
Перший етап: 4. Планування
Дані психосоціальної діагностики дають підставу для планування надання послуг, яке включає обґрунтування і розробку планів роботи. Вони, залежно від особливостей випадків, можуть включати лікувальні заходи, дії щодо вирішення питань правового характеру, послаблення негативних впливів оточення, допомоги у працевлаштуванні, влаштуванні або відновленні зв’язків з навчальними закладами, консультації, розробку й погодження з клієнтом доцільних програм втручання (психотерапії, психолого-педагогічної корекції, навчально-виховних програм, програм соціально-трудової реабілітації тощо) – загалом усе те, що становить зміст соціальної роботи з клієнтом.
Окрім розробки власне плану соціальної допомоги (або соціального супроводу, якщо це доцільно) на цьому етапі також відбувається документування інших характеристик роботи та угод. Зазвичай за стандартизованими формами фіксуються результати аналізу потреб клієнта, пріоритетні напрями роботи із їх задоволення, методи й засоби, що застосовуватимуться за згодою клієнта, рішення щодо надання матеріальних складових соціальної допомоги, дії третіх організацій, які залучатимуться соціальним працівником до надання допомоги клієнту. В країнах з розвиненою ринковою економікою може документуватися вартість наданих послуг, факт рішення щодо відкриття фінансування тощо.
Однією з методичних особливостей планування і документування роботи є те, що працівник спільно з клієнтом ретельно вивчають і обговорюють можливі варіанти вирішення проблем, спільно обирають прийнятні методи і виробляють взаємоузгодженні документи (плани, форми обліку, графіки роботи, контракти, угоди тощо), якими чітко визначаються завдання роботи, терміни виконання тих чи інших заходів, відповідальність сторін.
Слід зауважити, що можуть виникати ситуації, коли складання угоди відбувається ще до того, як буде розроблений план допомоги (наприклад, якщо клієнта потрібно вилучити з несприятливого оточення, влаштувати у кризовій ситуації до спеціалізованого центру для дітей, жінок тощо). У цьому разі оформлюється угода щодо правил користування відповідним закладом та готовності клієнта до подальшої соціальної допомоги. План допомоги розробляється після цього і так само узгоджується з клієнтом.
Підсумками першого (підготовчого) етапу мають бути:
· чітке усвідомлення соціальним працівником ситуації, яка склалася з клієнтом, розуміння її особливостей, причин, найбільш впливових факторів, які потрібно усунути або змінити, визначення цілей і завдань допомоги, методів і засобів, котрі доцільно застосувати стосовно самого клієнта, його найближчого та ширшого соціального оточення для досягнення очікуваних результатів;
|
|
|
· розуміння клієнтом коренів своїх проблем, сформована готовність до співпраці і мотивація до застосування особистих зусиль, погодження із визначеними цілями, завданнями, методами, термінами і зобов’язаннями, бажання діяти за визначеним планом;
· розроблений пакет діагностичної, плануючої та погоджувальної документації, визнаний усіма учасниками наступної реалізації планів.
Наявність вищезазначених умов є ознакою (критеріями) можливості переходу до наступного етапу.
Другий етап, – реалізації:
– безпосереднього надання послуг
Сутність його полягає в безпосередній реалізації запланованих заходів із надання допомоги. Це головний етап надання практичної соціальної допомоги клієнтові, коли одночасно або послідовно (залежно від особливостей випадку) здійснюється втручання по кожному із визначених планом конкретних завдань стосовно самого клієнта, його найближчого і більш віддаленого соціального оточення. На цьому етапі до практичної роботи залучаються треті (окрім працівника і клієнта) сторони – організації і спеціалісти, що надають послуги.
Зміст роботи у цей час вельми різноманітний і залежить від особливостей випадку. Це можуть бути соціально-психологічні і соціально-правові консультації, заходи медичного, адміністративного, організаційного характеру, практична допомога щодо лікування, працевлаштування, навчання самого клієнта або когось із членів сім’ї, реалізація спеціальних індивідуальних і групових програм навчання і виховання, психотерапії, психолого-педагогічної корекції, соціально-трудової реабілітації тощо.
Деякі методичні особливості цього етапу полягають у тому що:
· у процесі вирішення того чи іншого завдання заплановані методи втручання можуть коригуватися, якщо вони виявляються недостатньо ефективними або втрачають доцільність у зв’язку із змінами, які відбуваються з клієнтом, оточенням, ситуацією в цілому під впливом роботи, що ведеться, або у зв’язку з непередбаченими чинниками;
· у ході роботи може виявитися потреба у зміні завдань, а інколи й цілей втручання, адже змінюється клієнт, оточення, ситуація;
· для того щоб своєчасно визначити потреби у зміні або корекції методів і завдань, постійно спостерігається вплив послуг, що надаються, аналізується їх ефективність, здійснюється поточна оцінка окремих методів втручання, загалом відбувається соціально-психологічний моніторинг етапу реалізації допомоги;
· коли змінюються або коригуються заплановані методи, засоби, завдання і цілі, знов потрібно вжити оціночних заходів.
Тому етап реалізації може включати кілька циклів:
– заходи
– оцінка
– коригування”,
які повторюються стосовно кожного із визначених пріоритетів клієнта. Особливості стратегії соціального працівника на етапі реалізації полягають у спрямуванні роботи:
· на відновлення утрачених соціальних зв’язків, контактів клієнта, його оточення до стану, що відповідає звичайним нормам, правилам і традиціям суспільства;
· якщо це виявляється неможливим або клієнт, його найближче оточення не мали сформованих позитивних соціальних зв’язків і контактів, на компенсацію цієї нестачі за рахунок установлення нових зв’язків, контактів;
· на інтенсифікацію впливу як на самого клієнта, так і на всіх членів найближчого оточення, груп, які виявляються значимими для клієнта.
Основними підсумками другого етапу, які можуть слугувати критеріями можливості переходу до наступного етапу, є зміни, що сталися з клієнтом, оточенням і ситуацією загалом внаслідок проведеної роботи. Якщо змін не спостерігається, можливі такі варіанти:
· тривалість етапу була недостатня для виникнення змін;
· застосовані методи і засоби були неадекватні особливостям клієнта, оточення, ситуації;
· заплановані цілі, завдання були визначені неадекватно особливостям клієнта, оточення, ситуації.
Якщо зміни спостерігаються, соціальний працівник має вирішити (на підставі порівняння у динаміці результатів поточної оцінки, яка постійно відбувалася протягом етапу), наскільки вони позитивні, стійкі, такі, що уможливлюють перехід до наступного етапу.
Слід зазначити, що важливою особливістю етапу безпосередньої реалізації допомоги є навчання прийомам самодопомоги. Також на цьому етапі надзвичайно важливо використовувати позитивний потенціал можливої допомоги з боку членів найближчого соціального оточення: родичів, сусідів, однолітків, колег по роботі, навчанню тощо.
Особливо ефективною виявляється допомога з боку людей, які перебували у схожих кризових ситуаціях і подолали їх. Йдеться про взаємодопомогу на кшталт роботи груп анонімних алкоголіків, колишніх наркоманів, жінок, що перенесли оперативне видалення молочної залози тощо. Така робота може бути організована як у формі групової, так і в формі індивідуальної взаємодопомоги, зокрема методом персонального кураторства.
На цьому етапі як головні завдання соціальної роботи виокремлюються також дії із сприяння вирішенню проблеми зайнятості клієнта. Це може бути влаштування або повернення у навчальний заклад, влаштування або повернення на роботу. Адже для ведення прийнятного способу життя в суспільстві необхідно бути зайнятим корисною справою, мати легальний заробіток. Ці проблеми, як правило, вирішуються найбільш важко, але без цього психолого-педагогічні методи втручання (консультації, бесіди, тренінги тощо) скоріше за все не матимуть належного ефекту.
Третій етап, – підсумковий:
Підсумковий етап включає:
· оцінку змін, які відбулися у процесі надання соціальних послуг і після того, як вони були отримані клієнтом;
· вивчення нових потреб, які з’явилися у клієнта у результаті змін, що сталися, і вимагають задоволення;
· розробку, якщо це потрібно, нового, додаткового плану соціальної допомоги або припинення роботи з клієнтом, якщо ситуація це уможливлює;
· підготовку клієнта до згортання соціальної допомоги (соціального супроводу) як складову припинення роботи;
· додаткове кураторство клієнта і оточення, якщо це потрібно для профілактики небажаних наслідків і закріплення позитивних змін.
Методичними особливостями цього етапу є те, що клієнт має бути підготовленим до припинення активного втручання і воно повинно відбуватися поступово, за рахунок скорочення обсягів допомоги. Таке скорочення відбувається тоді, коли соціальний працівник за результатами підсумкової оцінки має підстави судити, що позитивні зміни набули ознак достатньої сталості. При цьому, у порядку додаткового кураторства за клієнтом зберігається можливість звертатися до працівника після припинення активного втручання. Крім того, задля підтримання сталості змін, клієнта і членів оточення ще певний час доцільно залучати до групових заходів, організованих соціальними службами або таких, що ними патронуються (дозвіллєві заходи, групові свята тощо).
Стосовно всіх трьох вищенаведених етапів та їх складових, що загалом становлять технологічний алгоритм соціальної роботи з клієнтами, незалежно від їх категорій, слід зауважити таке.
1. У практиці може виникнути ситуація, коли вищезазначена послідовність етапів і заходів має бути порушена. Це стосується екстраординарних випадків, коли необхідне термінове втручання соціального працівника у зв’язку з реально існуючою загрозою життю і здоров’ю клієнта. У такому разі соціальний працівник (на основі експрес-оцінки ситуації) прагне вжити першочергових дій із влаштування клієнта в безпечне оточення за допомогою відповідних державних служб і органів (тобто реалізувати безпосереднє втручання – дії, зазвичай притаманні другому етапові) і лише після цього вдається до заходів першого – підготовчого етапу (докладне вивчення ситуації, діагностика, планування подальших дій тощо).
2. Кожний етап або його фази (складові) не можуть мати чітко окреслених часових меж на всі випадки життя для всіх категорій клієнтів. Навпаки, саме специфіка категорій клієнтів та особливості конкретних випадків визначають тривалість етапів.
3. Реалізація наведеної технології передбачає, що на кожному етапі, у кожній фазі роботи плани, заходи, засоби, цілі, завдання, методи й результати оцінки мають бути предметом регулярних обговорень у середовищі фахівців з метою обміну інформацією, пошуку найбільш ефективних рішень, безперервної супервізії конкретних випадків. Практика доводить, що найбільш результативна робота притаманна мультидисциплінарним командам, що спромоглися зібрати навколо конкретного випадку фахівців різного профілю – організаторів, соціальних педагогів, психологів, медиків, юристів тощо.
У найбільш загальному вигляді визначити типову технологію соціальної роботи з клієнтом можна одним реченням:
Вивчити і діагностувати ситуацію клієнта, розробити план вирішення проблеми, узгодити його з клієнтом, реалізувати адекватні заходи, оцінити їх результати.
Література
Основна:
1. Капська А. Й. Соціальна робота: Навчальний посібник.– Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.
2. Карпенко О. Г. Професійне становлення соціального працівника: Навчально-методичний посібник. – К.: ДЦССМ, 2004. – 164 с.
3. Науковий супровід, моніторинг та оцінка ефективності соціальних проектів / О. О. Яременко, О. Р. Артюх, О. М. Балакірєва та інш. – К. Державний центр соціальних служб для молоді, Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2002. – 124 стор.
4. Социальная работа /Под общ. ред. В. И. Курбатова. Серия “Учебники, учебные пособие”. – Ростов н/Д: “Феникс”, 1999.- 576с.
5. Соціальна робота: технологічний аспект /За ред.. проф.. А. Й. Капської. – К.: ДЦССМ,2004. – 364 (розд. 2, гл. 4, п. 3)
6. Социальная работа / Учебное пособие. – Ростов н/Д: Феникс, 2003.—480 с..
7. Соціальна робота в Україні: теорія та практика. /За заг. ред. А. Я. Ходорчук. – К.: ДЦССМ, 2002. – 177с.
8. Соціальна робота: технологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А. Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с.
9. Соціальна робота: актуальні питання теорії та практики. Нвч.-метод. посіб. / А. Й. Капська (кер. авт. кол.), О. В. Безпалько, Р. Х. Вайнола та ін. – К.: Держ. Ін-т пробл. сім’ї та молоді, 200_. – ___ с.
10. Технологии социальной работы: Учебн. под общ. ред. проф. Е. И. Холостовой. – М.: ИНФРА, - М.: 2001. – 400с. - / Серия “Высшее образование”/.
11. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг. ред. проф.Капської А.Й.-К.: 2000.-372 с.
12. Технологія роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді (методичний посібник) / С. В. Толстоухова, О. О. Яременко, О. В. Вакуленко та ін. – К.: Державний центр соціальних служб для молоді, Державний ін-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 88 с.
Додаткова:
1. Авельцева Т. П., Голишкіна Т. В., Вакуленко О. В., Янчук О. Б. Курс інформаційно-консультативної та психокорекційної роботи із засудженими, які готуються до звільнення з виховних колоній: Практичний посібник для використання у роботі центрів соціально-психологічної реабілітації засуджених виховних колоній / Під заг. ред. Скокова С. І., Янчука О. Б./ К., 2003. – 200 с. (Модуль “Правова підготовка”, С. 92 – 143)
2. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) /А. Й. Капська, О. В. Безпалько, Р. Х. Вайнола. Загальна ред.: І. Звєрєвої та Г. Лактіонової. – К.: Наук. Світ, 2001. – 129с.
3. Безпалько О.В., Едель С.В. Підготовка волонтерів до роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей. – К., 2001.
4. Бочарова В. Г. Социальная работа знакомство с профессией. – М., 1994.
5. Вакуленко О.В. Наукова оцінка соціальних проектів/ Наука і сучасність: Зб.наук.праць НПУ. – К.:Логос, 2000. – Вип. 1; Ч.2. – С. 10-15.
6. Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога.,М.: Изд. центр “Академия”, 2001. – 160с.
7. Волонтерський рух в Україні: Тенденції розвитку / Вайнола Р.Х., Капська А.Й., Комарова Н.М. – Київ: Академпрес, 1999.
8. Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки. – К.: ДЦССМ, 2003 – 164 с.
9. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: Сучасний стан і перспективи розвитку / Керівник авт. кол: Толстоухова С.В.- Київ – 1999.
10. Кадровое обеспечение социальных служб: подготовка и переподготовка / Отв. ред. Е. И. Холостова. – М., 1994.
11. Лукашевич М.П. Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи: Навч. посіб. – К.: МАУП, 2002. – 136с.
12. Навчальна програма “Соціальна робота з неповнолітніми та молоддю, які повернулися з місць позбавлення волі” – К.: ДЦССМ, 2003. – 57 с.
13. Никитин В. А. Начала социальной педагогики: Учебное пособие. – М.: Флинта: Московский психолого-социальный институт, 1998.
14. Овчарова Р.В. Книга социального педагога. – М.: ТЦ “Сфера”, 2001. – 480с.
15. Павленок П. Д. Теория, история и методика социальной работы: Учебное пособие. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К», 2004.– 428 с.
16. Пальчевський С. С. Соціальна педагогіка: Навчальний посібник – К.: Кондор, 2005. – 560 с.
17. Российская энциклопедия социальной работы / Под ред. А. М. Панова, Е. И. Холостовой. – М., 1997.
18. Социальная работа: теория и практика: Учебн. Пособие./Отв. ред. д. к. н., проф. Е. И. Холостова, д. п. н., проф. А. С. Сорвика. – М.: ИНФРА – М.: 2001. – 427с. – (Серия “Высшее образование”).
19. Соціальна робота з людьми з особливими потребами /Упоряд: О. В. Безпалько та інші. /Під загал. ред. І. Д. Звєрєвої. – К.: Наук. Світ. 2002. – 55с.
20. Справочное пособие по социальной работе / Ред. А.М.Панов, Е.И. Холостова.- Москва: Юристь, 1997.
21. Соціальна робота з неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі. // За ред. Синьова В.М. – К., 2003. – 222 с. (“Соціально-демографічні особливості неповнолітніх, які перебувають у конфлікті з законом”, С. 9–23)
22. Тетерский С. В. Введение в социальную работу: Учебное пособие. – М.: Академический Проект, 2000. – 496с.
23. Технология социальной работы: Учебн. пособие для студ. высш. учеб. заведений. /Под ред. И.Г. Зайнышева. – М.: Гуманит. изд. центр. ВЛАДОС, 2000. – 240с.
24. Технологізація волонтерської роботи в сучасних умовах. /За ред. проф. А. Й. Капської. – К.: 2001. – 140с.
25. Формування здорового способу життя: Навч.посіб. для слухачів курсів підвищення кваліфікації державних службовців/ Кер.авт.кол. О.Яременко; О.Вакуленко, Л.Жаліло, Н.Комарова та ін. – К.: Український ін-т соціальних досліджень, 2000. – С. 126-168.
26. Фурдей С. Г. Понятие социальной технологии // Социальная работа /под общей ред. проф. В. И. Курбатова. Ростов на Дону “Феникс”, 1999.
27. Шакурова М. В. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр “Академия”, 2002. – 272с.
28. Шептенко П.А., Воронина Р.А. Методика и технология работы социального педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений / Под ред. В. А. Сластенина. – М.: Издательский центр “Академия”, 2001. – 208с.
|
|
|
АСИМЕТРІЯ І ЕКСЦЕС ЯК ХАРАКТЕРИСТИКИ ФОРМИ РЯДУ РОЗПОДІЛУ
Ахашверош – Род (як варіант Сварог)
Бог Отець: Тільки коли Я буду задоволений, Я заповім найбільш захоплюючі чудеса щоб весь світ це засвідчив.
Бухгалтерський облік операцій з придбання товарів з передоплатою, варіант А за умови недостач цінностей або переплати
В регуляції процесів регенерації беруть участь численні чинники природи. Найбільш вивчений вплив на регенерацію різних гормонів.
Варіант .Становлення валютної системи в Україні
Варіант 1. ТНК: суть та система відносин внутрі ТНК
Варіант тексту рецензії на дипломну роботу
Варіанти виконання паралельних схем ТЕТС з КЕУ
Варіанти використання даної методики
