Главная | Обратная связь | Поможем написать вашу работу!
МегаЛекции

Загальна характеристика злочинів проти власності.




Лекція № 7. Злочини проти власності

ПЛАН

Загальна характеристика злочинів проти власності

Крадіжка (ст. 185 КК).

Грабіж (ст. 186 КК).

Розбій (ст. 187 КК).

Вимагання (ст. 189 КК).

Шахрайство (ст. 190 КК).

Придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК).

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК).

Загальна характеристика злочинів проти власності.

Злочини проти власності є однією з найпоширеніших і найнебезпеч­ні­ших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне з найцін­ніших соціальних благ – право власності. Захист права власності має особливе суспільне значення, оскільки економічна свобода власності є підґрунтям політичної, національної та релігійної свобод. Нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність усієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

У чинному КК України відповідальність за злочини проти власності закріплено в розділі VІ “Злочини проти власності” Особливої частини.

Злочини проти власності – це суспільно небезпечні та протиправні діяння, що, порушують право власності, спричиняють майнову шкоду приватній особі, колективу чи державі й учиняються, зазвичай, із корисливих мотивів.

Родовим і безпосереднім об’єктом цих злочинів є врегульовані законом суспільні від­носини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додатковими необхідними безпосередніми об’єктами злочинів, які вчиняються з використанням насильства чи погрози його застосування (насильницький грабіж, розбій, вимаган­ня, погроза знищення майна), можуть бути здоров’я, життя, психічна чи фізична недоторканність особи. При знищенні або пошкодженні майна додаткові факультативні безпосередні об’єкти – громадський порядок, громадська безпека, довкілля тощо.

Важливе значення при кваліфікації злочинів проти власності має предмет, до якого належать: чуже майно, яке має певну вартість і є чужим для винної особи (наприклад, речі (рухомі й нерухомі), грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо), а також право на майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.

Розмір чужого майна, яким заволоділа винна особа в результаті вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків – за відповідними цінами на час вирішення справи в суді (зокрема, слід звертатися до Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей. За відсутності зазначених цін на майно його вартість може бути визначено шляхом проведення відповідної експертизи.

Не є предметом злочинів проти власності:

1) природні багатства в їх природному стані (надра, ліс на корені, риба й інші водні тварини в природних водоймах, звірі в лісі тощо). Їх незаконне знищення, пошкодження, вилов належать до злочинів проти довкілля (ст.ст. 240, 246, 248 і 249 КК);

2) вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини, вибухові пристрої чи радіоактивні ма­теріали (ст.ст. 262–267 КК);

3) транспортні засоби (ст. 289 КК);

4) тіло (останками, прахом) померлого, урна з прахом померлого, предмети, що знаходяться на (в) могилі, в іншому місці поховання, на тілі (останках, прахові) померлого (ст. 297 КК);

5) наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори (ст.ст. 308, 312 КК та ін.);

6) офіційні чи приватні документи (паспорти або інші важливі особи­с­ті документи), що не мають грошової оцінки та мінової властивості, штампи й печатки (ст. 357 КК);

7) військове майно (ст.ст. 410, 411 КК та ін.);

8) речі, що знаходяться при вбитих чи поранених на полі бою (ст. 432 КК) тощо.

З об’єктивної сторони злочини проти власності характеризуються, зазвичай, активними діями, що спричиняють матеріальну шкоду певній особі, колективу чи державі. Бездіяльністю вирізняється такий злочин, як порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Більшість злочинів проти власності сконструйовано законодавцем пере­важно як матеріальні склади, тобто, при кваліфікації слід враховувати той факт, що обов’язковими ознаками їх об’єк­тивної сторони є суспільно небезпечне діяння, злочинний наслідок і причиновий зв’язок між діянням та наслідком. Склади деяких злочинів – формальні (вимагання – ст. 189 КК; придбання, отримання, зберігання чи збут майна, одержаного злочинним шляхом – ст. 198 КК) або усічені (розбій – ст. 187 КК; погроза знищення майна – ст. 195 КК).

Спосіб вчинення посягання є одним з основних критеріїв для кваліфікації вчиненого та відмежування різних форм викрадення майна й іншого протиправного заволодіння ним.

Отож спосіб злочинів проти власності може бути таким:

1) таємний (ст. 185 КК);

2) відкритий (ст. 186 КК);

3) шляхом нападу (ст. 187 КК);

4) шляхом самовільного використання електричної або теплової енергії без приладів обліку (якщо використання приладів обліку обов'язкове) або умисне пошкодження приладів обліку чи у будь-який інший спосіб (ст. 188-1 КК);

5) погроза заподіяння певної шкоди (ст. 189 КК);

6) обман або зловживання довірою (ст. 190 КК);

7) привласнення, розтрата чи заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК) тощо.

Суб’єктом злочинів, передбачених ст.ст. 185–187, 189, ч. 2 ст. 194 КК, може бути фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку, а злочинів, передбачених статтями 188-1, 190, 192, 193, ч. 1 ст. 194, 194-1, ст.ст. 195, 196, 197-1, 198 КК, – осудна особа, котра досягла 16-річного віку. У злочинах, передбачених ст.ст. 191 і 197 КК, суб’єкт спеціальний. Це особа, якій майно було ввірено чи перебувало в її віданні (ч. 1 ст. 191 КК), службова особа (ч. 2 ст. 191 КК), особа, котрій доручено зберігання чи охорона чужого майна (ст. 197 КК).

Суб’єктивна сторона злочинів проти власності, переважно, характеризується умисною формою вини. Вчинення крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК), викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання (ст. 188-1 КК), вимагання (ст. 189 КК), шахрайства (ст. 190 КК), привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (ст. 191 КК) супроводжується реалізацією прямого умислу та корисливого мотиву, а розбою (ст. 187 КК) – ще й метою заволодіння чужим майном. Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно використати чуже майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь.

Два злочини – необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК) і порушення обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК) – із суб’єктивної сторони характеризуються необережною формою вини. Суб’єктивна сторона складу умисного знищення чи пошкодження майна, що спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, може характеризуватися складною (змішаною) формою вини.

До кваліфікованихта особливо кваліфікованих видівбільшості злочинів проти власності закон відносить вчинення таких діянь:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) організованою групою;

4) із заподіянням значної шкоди потерпілому;

5) у великих розмірах;

6) в особливо великих розмірах.

Злочини проти власності у теорії кримінального права поділяються (систематизуються) на групи за способом, мотивами й метою їх вчинення. Ці ознаки характеризують ступінь суспільної небезпечності як кожного окремого злочину проти власності, так і схожих за цими ознаками, складів злочинів.

Виходячи з цього, злочини проти власності поділяються на чотири види (групи):

1) корисливі злочини, пов’язані з оберненням чужо­го майна на користь винного чи інших осіб (ст.ст. 185–187, 188-1–191 КК).;

2) корисливі злочини, не пов’язані з оберненням чужого майна на користь винного чи інших осіб (ст.ст. 192, 193, 198 КК);

3) некорисливі злочини (ст.ст. 194–197 КК);

4) злочини, пов’язані з самовільним зайняттям земельної ділянки та самовільним будівництвом (ст. 197-1 КК).

 

Крадіжка (ст. 185 КК).

Крадіжка – це таємне викрадення чужого майна. Предметом цього злочину є чуже майно. На думку окремих дослідників (зокрема, В.В. Кузнецова), конкретними предметами саме крадіжки можуть виступати: а) рухоме та нерухоме майно (подільне й неподільне, споживне й неспоживне, головне та належне, складне), а також тварини (тварини є особливим об’єктом цивільних прав і на них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом); б) речі з особливим правовим режимом (частково вилучені з цивільного обігу); в) валюта, цінні папери, інші валютні цінності, інші документи (квитки різних лотерей, телефонні картки тощо).

Об’єктивна сторона крадіжки (ч. 1 ст. 185 КК) обов’язково включає такі ознаки:

1) дію (таємне, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причинний зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб учинення злочину, що характеризується таємністю.

Викрадення вважається таємним, якщо воно здійснюється:

1) за відсутності власника чи іншої особи;

2) у присутності власника або іншої особи, але непомітно для них;

3) у присутності власника чи іншої особи, але винний не усвідомлював цього моменту та вважав, що діє таємно від інших осіб (наприклад, дії винного фіксує камера спостереження в супермаркеті, а на екрані телевізора охоронець бачить їх);

4) у присутності власника або іншої особи, що через свій фізіологіч­ний або психічний стан (сон, сп’яніння, малолітство, психічне захворювання тощо) чи інші обставини не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна та не можуть дати йому належної оцінки;

5) у присутності інших осіб, на потурання яких він розраховує з певних підстав (родинні зв’язки, дружні стосунки, співучасть у вчинен­ні злочину тощо), однак вчинюване за таких обставин викрадення пере­стає бути таємним, якщо такі особи дали підстави винному засумніва­тися щодо їх “мовчання” про його дії;

6) особою, що не була наділена певною правомочністю щодо ви­краденого майна, а за родом діяльності тільки мала доступ до цього майна (комбайнер, сторож, стрілець воєнізованої охорони та ін.).

Отже, крадіжка – це передусім викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Крадіжка є злочином із матеріальним складом.

Суб’єкт цього злочину – фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 185 КК) є вчинення його: 1) повторно (див. п. 1 примітки до ст. 185);2) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: 1) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 2) завдання злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 185 КК);3) у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК); 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК).

 

Грабіж (ст. 186 КК).

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, а якщо при грабежі застосовується насильство, а додатковими необхідними безпосередніми об’єк­тами – здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Грабіж – це відкрите викрадення чужого майна. Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони цього злочину (ч. 1 ст. 186 КК) є:

1) дія (відкрите, незаконне, безоплатне, поза волею власника ви­лучення чужого майна);

2) наслідок, який полягає в заволодінні чужим майном;

3) причинний зв’язок між дією та наслідком;

4) спосіб вчинення злочину, що характеризується відкритістю.

Викрадення вважається відкритим, якщо воно:

– здійснюється в присутності власника чи іншої особи, та винний усвідомлює, що ці особи розуміють сутність його злочинних дій;

– учиняється винним, який помиляється та вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені власником або іншою особою;

– були помічені власником чи іншою особою і, незважаючи на це, продовжуються винним з метою заволодіння майном або його утримання.

Отож, вирішальне значення для визнання викрадення відкритим має суб’єктивне переконання винної особи. Якщо вона вважає, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то хоч би в дійсності її дії і спостерігалися кимось, викрадення не можна визнати відкритим.

Грабіж є злочином із матеріальним складом. Він вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним.

Суб’єктом цього злочину є фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Із суб’єктивної сторони грабіж характеризується наявністю у винної особи прямого умислу і корисливого мотиву.

Кваліфікованими видами грабежу є вчинення його:

1) із насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого;

2) із погрозою застосування такого насильства;

3) повторно;

4) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст.186);

5) із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище;

6) із завданням злочином значної шкоди потерпілому (ч. 3 ст. 186);

7) у великих розмірах (ч. 4 ст. 186);

8) в особливо великих розмірах;

9) організованою групою (ч. 5 ст. 186).

 

Розбій (ст. 187 КК).

Розбій як злочин проти власності – це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Цей злочин є найнебезпечнішим серед усіх посягань на власність.

Основним безпосереднім об’єктом розбою є врегульовані законом суспільні відносини власності, а його додатковими необхідними безпосередніми об’єктами – життя, здоров’я, психічна чи фізична недоторканність людини. Предметом злочину є чуже майно.

Об’єктивна сторона розбою (ч. 1 ст. 187 КК) полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, що зазнала нападу, або з по­грозою застосування такого насильства.

Небезпечне для життя чи здоров’я насильство (ст. 187, ч. 3 ст. 189 КК) – це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Погроза застосування насильства при розбої полягає в залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства, небезпечного для життя і здоров’я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке тілесне ушкодження з розладом здоров’я чи незначною втратою працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації можуть спричинити такі наслідки).

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186 КК або за відповідною частиною ст. 187 КК. Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння будь-якого із цих наслідків.

Проблемним питанням при кваліфікації злочинів подекуди є відмінність розбою від насильницького грабежу. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є:

а) спосіб посягання (грабіж – це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно);

б) характер фізичного і психічного насильства (під час грабежу для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства, під час розбою – насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством);

в) момент закінчення злочину (грабіж є злочином із матеріальним складом і вважається закінченим із моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як розбій вважається закінченим з моменту нападу, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).

Отже, розбій є закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном (усічений склад).

Суб’єктом розбою є фізична осудна особа, котра досягла 14-річного віку.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і спеціальною метою заволодіння чужим майном.

Кваліфікуючими ознаками розбою (ч. 2 ст. 187 КК) є вчинення його:

1) за попередньою змовою групою осіб (див. ст. 28 КК);

2) особою, що раніше вчинила розбій або бандитизм.

Особливо кваліфікуючі ознаки розбою – напад:

1) поєднаний із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. 3 ст. 187 КК);

2) спрямований на заволодіння майном у великих розмірах;

3) спрямований на заволодіння майном в особливо великих розмірах;

4) учинений організованою групою (див. ст. 28 КК);

5) поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 187 КК).

 

Поделиться:





Читайте также:





Воспользуйтесь поиском по сайту:



©2015 - 2024 megalektsii.ru Все авторские права принадлежат авторам лекционных материалов. Обратная связь с нами...